Деякі інтерпретації природного права

Зміст поняття «право» - питання, яке довгий час є предметом наукових досліджень. В Україні, зокрема, значно зросла зацікавленість цією проблемою з декларуванням у Конституції України положення про те, що Україна є суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Однак і до прийняття Основного Закону на її теренах велися дискусії щодо сутності права. Продовжуючи такі тенденції, і на сучасному етапі відкривають нові аспекти означеної проблеми, які вносять новизну в світовий доробок і дозволяють ґрунтовніше дослідити означене питання.

Історія філософсько-правової думки пронизана боротьбою двох протилежних типів праворозуміння – позитивістською і природно-правовою. Щодо непозитивістського тлумачення поняття права, то існує низка підходів з визначенням цієї категорії в рамках вказаного типу праворозуміння. Найпоширенішим є розмежування дефініцій поняття природного права за джерелом походження. За цим критерієм виділяють соціальні та несоціальні підходи щодо розуміння сутності природного права.

Зокрема, у рамках соціального природно-правового розуміння виділяють право, яке виникло внаслідок взаємодії індивідів та право як вияв моралі.

О. Алексєєв, Є. Ерліх, П.Рабінович, Ф. Лазарєв, А. Мушкин, С. Максимов, Р. Паунд, В. Четвернін та ін. розглядають право як результат суспільних відносин. Деякі з них вважають, що право – це певні можливості учасників суспільного життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства мають бути загальними і рівними для всіх людей. Згідно з таким підходом право існує у спільноті індивідів як засіб соціального контролю й забезпечення компромісу інтересів.

У свою чергу прихильники підходу, згідно з яким право є результатом моралі, І. Ріттер, Е. Фромм, С. Ємельянов, Р. Дворків, Л. Фуллер, вважали, що воно є породженням індивідуальної чи суспільної свідомості про розумний устрій співжиття на принципах добра, справедливості, гуманізму і збереження природного середовища, як закон законів.

Щодо праворозуміння поза межами соціального підходу, то виділяють такі концепції: теологічну, космічну, фізичну, біологічну, метафізичну.

Прихильники теологічного підходу (Ж. Марітен, Дж. Фінніс, С. Сливка та ін.), вважають, що право – це неписаний закон, дарований Богом, визнання гідності людської особистості, ідеальний порядок людських дій, закріплений у моральних вимогах. Представники цієї теорії вважають, що все право будується на принципі: «Роби добро і уникай зла», що записаний майже у всіх релігійних священних книгах. Цьому порядку повинне відповідати позитивне право (корпус законів) та його застосування на практиці.

Тлумачення права як явища, що виникло за допомогою космічного порядку, який є притаманним усім речам, а також розуміння зазначеного порядку як світового розуму бере свій початок у витоках природно-правової доктрини. Його прихильниками були Демокрит, Полібій , Сенека. У новій історії таку позицію підтримував В. Соловйов та ін.

К. Юнг, Г. Рейнер, Дж. Роулс, Є. Бурлай та ін. розглядають право в контексті біологічних потреб людини. На їхню думку, початково «своїм» для кожної людини є її тіло, на повагу і визнання якого з боку всіх інших вона має основоположне право. Те, що людина має тіло, - справжній факт її природи. Представники означеного підходу відзначали, що належності тіла до сутності людини вже досить для того, щоб звідси вивести фундаментальні природні права людини.

Серед прихильників метафізичного праворозуміння можна виділити такого його представника як Гомер, який розглядав право як вічну справедливість (дике). На його думку, справедливість (дике) виступає як основа і принцип звичаєвого права (теміс) ; звичаєве ж право (теміс) було певною конкретизацією вічної справедливості (дике), її присутністю, проявом, дотриманням у відносинах між людьми, та й у взаємовідносинах самих богів. Б. Чичерін, прихильник його підходу, трактував право як начало індивідуалістичне та метафізичне, що випливає із свободи розумної істоти. Розумним, постійним початком права цей мислитель вважав свободу, з розвитком якої у свідомості й житті розвивається і право. Ступені розвитку свободи є ступенями розвитку права, так що повне розкриття ідеї права, встановлення досить розумного правопорядку є не початком, а плодом історичного руху, метою розвитку людського суспільства.

Отже, в природно-правовій доктрині праворозуміння існує множинність підходів до визначення змісту поняття права – одного з основних понять юриспруденції.