Аналіз кредиту

Кредитний ризик є функцією двох параметрів - ризику пози­чальника та ризикованості конкретного кредиту.

Оцінювання кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповід­ності суми та строків позички меті заходу, що кредитується, а та­кож у виявленні величини ризику, пов'язаного з даною угодою.

Структурування кредиту

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні та­ких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізува­ли кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного по­гашення позички.

Основні структурні параметри кредиту:

• обсяг (сума позички);

• строки;

• умови видачі;

• графік погашення;

• забезпечення;

• ціна (процентна ставка).

Документування

Процес документування позички полягає в підготовці та укла­денні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та ак­ціонерів.

Стандартна форма кредитного договору складається з таких обов'язкових розділів:

• боргове зобов'язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також вказано процентну ставку за кредитом, умови й графік його видачі та погашення;

• забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення забор­гованості;

• обмежувальні умови, які можуть стверджувати дії позичаль­ника (періодичне надання звітності, підтримка ліквідності, стра­хування застави), або забороняти певні дії без згоди банку (не продавати активів, не виплачувати високих дивідендів, не брати участі в злитті компаній);

• гарантії позичальника, які засвідчують, що вся надана ним інформація достовірна;

• відповідальність сторін за невиконання договірних зо­бов'язань, де міститься перелік випадків та опис юридичних дій і повноважень кожного учасника угоди.

Контроль

Перевірка кредитів - неодмінна умова успішного здійснення банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку.

Нині методика оцінювання якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків»

Оцінювання кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках як у у національній, так і в іноземній валюті. До заборгованості за кредитними операціями, які формують кредитний портфель банку, належать:

строкові депозити, розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;

кредити, надані іншими банками, та сумнівна заборгованість за ним;

вимоги, придбані за операціями факторингу із суб’єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними;

кредити овердрафт, надані суб’єктам господарювання та фізичним особам, а також прострочена заборгованість за ними

кредити, надані суб’єктам господарської діяльності за операціями РЕПО;

кредити, надані за врахованими векселями юридичним і фізичним особам, та сумнівна заборгованість за ними;

кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, іпотечні кредити, надані суб’єктам господарської діяльності, та сумнівна заборгованість за ними;

кредити, у т. ч. іпотечні, надані державним і місцевим органам управління, та сумнівна заборгованість за ними;

кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, а також іпотечні кредити, надані фізичним особам, та сумнівна заборгованість за ними;

позабалансові операції кредитного характеру: гарантії, акцепти та авалі, надані банкам; сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам; гарантії та авалі, надані клієнтам; сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам; зобов’язання з кредитування, надані банкам та клієнтам.

Резерв під кредитні ризики поділяється на дві частини: під стандартну і нестандартну заборгованість. Розрахунок за обома частинами резерву банки зобов'язані здійснювати протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію або укладено угоду про її здійснення (наприклад, угода про на­дання гарантії). Резерв формується з огляду на обсяги фак­тичної кредитної заборгованості за групами ризику (станом на перше число місяця, наступного за звітним) щомісяця в повному обсязі і незалежно від розміру доходів за цими операціями.

Першим етапом формування резерву є класифікація всіх опе­рацій, що входять до кредитного портфеля банку. Об'єкти резер­вування такі:

1) кредитні операції, які поділяються на чотири групи: - кредити в гривнях;

- кредити в іноземній валюті, надані позичальникам, у яких є джерела надходження валютної виручки;

- кредити в іноземній валюті, надані позичальникам, у яких немає джерел надходження валютної виручки;

- однорідні споживчі кредити;

2. враховані векселі;

3. факторинг, надані зобов'язання (аваль), гарантії і поручи­тельства;

4) кошти на кореспондентських рахунках та депозити до запи­тання в інших банках;

5). прострочені доходи за кредитними операціями. Класифікація операцій та розрахунок суми резерву за кожною з перелічених груп здійснюється за спеціально розробленими критеріями та методиками, в яких ураховано особливості тих чи інших банківських операцій.

Рівень ризикованості кредитних операцій банку визнача­ється за такими трьома параметрами:

• оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

• стан обслуговування позичальником кредитної заборговано­сті за основним боргом та процентами (комісії чи інші платежі), а також спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

• рівень та якість забезпечення кредитної операції.

Фінансовий стан позичальника визначається за результата­ми порівняння фактичних значень показників діяльності конкрет­ного клієнта з їх теоретичними чи середньогалузевими значення­ми та подальшого коригування з огляду на суб'єктивні чинники. Оскільки таких показників може бути багато, то за допомогою агрегування переходять від багатовимірного простору до одновимірного (вектора), визначаючи належність кожного позичаль­ника до одного з п'яти класів: А, Б, В, Г, Д.

Для позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) критерії класифікації такі:

А — фінансова діяльність добра, економічні показники пере­бувають в установлених межах, ділова репутація та кредитна іс­торія бездоганні, банки-позичальники дотримуються економіч­них нормативів, є всі підстави для висновку, що фінансова діяльність і надалі буде проводитися на високому рівні;

Б — фінансова діяльність близька до класу «А», але ймовірність тривалого підтримування її на цьому самому рівні низька, виявлено потенційні (не наявні) недоліки, що ставить під загрозу достатність надходження коштів для обслуговування боргу та стабільність одер­жання позитивного фінансового результату діяльності позичальника; В - фінансова діяльність задовільна і потребує ретельного контролю, надходження коштів і платоспроможність позичаль­ника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредит­ної заборгованості в повному обсязі та в передбачені кредитним договором строки, проте є потенційна можливість поліпшення фінансового стану; забезпечення ліквідне, не викликає сумнівів справедливість оцінки його вартості, правильно оформлена до­кументація щодо забезпечення;

Г — фінансова діяльність незадовільна: більшість економіч­них показників не відповідає мінімальним значенням, спостеріга­ється нестабільність протягом року, високий ризик значних збит­ків, імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків досить низька, проблеми можуть стосуватися стану за­безпечення (документації щодо забезпечення чи рівня його лікві­дності); до цього класу належать позичальники (контрагенти) ба­нку, проти яких порушено справу про банкрутство;

Д — фінансова діяльність незадовільна, позичальник має збит­ки, показники не відповідають установленим значенням, кредит­на операція не забезпечена ліквідною заставою, імовірність по­гашення заборгованості практично дорівнює нулю; до цього кла­су належать позичальники (контрагенти) банку, які визнані банкрутами в установленому чинним законодавством порядку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестицій­ного проекту, ефективність якого забезпечує погашення кредиту і процентів відповідно до умов кредитної угоди, а також викону­ється бізнес-план реалізації цього проекту, то клас позичальника може бути підвищено на один рівень.

Класифікація позичальників — фізичних осіб за результатами аналізу їхньої кредитоспроможності (фінансового стану) здійс­нюється з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. Для позичальників — фізичних осіб критерії класифікації такі:

А — сукупний чистий дохід значно перевищує внески на пога­шення кредиту і процентів за ним, висока ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; за кредита­ми, виданими на строк понад один рік, обсяг, якість і ліквідність забезпечення достатні або позичальник має високу особисту кре­дитоспроможність і заслуговує на безперечну довіру; немає жод­них свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди;

Б — основні характеристики близькі до класу «А», однак імо­вірність тривалого підтримування їх на цьому самому рівні низь­ка або виявлено тенденцію до можливого погіршання; за креди­тами, виданими на строк понад один рік, обсяг, якість і ліквідність забезпечення достатні для погашення кредиту та про­центів за ним у повному обсязі;

В — сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі щодо можливостей погашення боргу, зміна місця роботи (з погіршенням умов), зростання обся­гу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовір­ності несвоєчасного та (або) неповного погашення кредиту й

процентів за ним; за кредитами, виданими на строк понад один рік, обсяг, якість і ліквідність забезпечення достатні для пога­шення кредиту та процентів за ним у повному обсязі;

Г- фінансовий стан позичальника нестабільний, періодично виникають проблеми зі своєчасною сплатою основної суми боргу та процентів за ним через нестабільність доходів позичальника або зростання витрат чи/та зобов'язань; сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди недостатній для погашення кре­диту та процентів за ним; є проблеми щодо забезпечення кредиту (низький рівень ліквідності або недостатній обсяг);

Д - фінансовий стан позичальника незадовільний, доходи недостатні для сплати основної суми боргу та процентів за ним, кредит не забезпечений ліквідною заставою, практично немає можливості повернути борг та проценти за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.

Якщо банк не має достовірної фінансової звітності, що підтвер­джує оцінку фінансового стану позичальника — юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки кредито­спроможності позичальника — фізичної особи, а також належним чином оформленої документації про кредитну операцію, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу «Г».

Оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента) банк здійснює під час укладання договору про надання кредиту, а надалі з урахуванням поточного стану обслуговування кредитної заборгованості: для банків — не рідше ніж один раз на місяць; для інших юридичних осіб — не рідше ніж один раз на три місяці; для фізичних осіб періодичність оцінювання їх фінансового стану ви­значається банками самостійно, але не рідше ніж один раз у рік. Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то банку слід оцінювати фінан­совий стан позичальника - - фізичної особи постійно (щомісяця або щокварталу) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу (крім випадків, пов'язаних з поважними причинами).

Стан обслуговування позичальником кредитної заборгованос­ті оцінюється за такими критеріями, як строк простроченої заборго­ваності та строк затримки платежів. Оцінювати стан обслуговування боргу банки зобов'язані щомісяця. За цією ознакою виокремлюють три групи: добре, слабке і незадовільне обслуговування боргу.

Після проведеного в такий спосіб аналізу кожна кредитна операція має дві характеристики:

1. оцінку фінансового стану (клас А, Б, В, Г, Д);

2. оцінку стану обслуговування боргу (групи: добре, слабке, незадовільне).

За цими двома ознаками визначається категорія кредитної операції. Таких категорій виокремлено п'ять: стандартні, під кон­тролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Категорія кредитної операції визначається на перетині двох параметрів - класу та групи — за відповідною шкалою (рис. 6.3.2.).

Рівень та якість забезпечення кредитної операції є третім параметром оцінювання кредитного ризику, для чого вводяться такі два показники:

• валовий кредитний ризик;

• чистий кредитний ризик.

Рис. 8.3. Структурна схема оцінювання кредитного ризику.