2.2. Поняття про територіальний поділ праці.

Вплив територіального поділу праці на структуру господарства

Територіальний поділ праці (ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій — більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який менші, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю, Саушкін виділив шість різновидів ТПП:

1. Генеральний — між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Росії та Японією — за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західносибірським економічним районом Росії та Україною — за експортом нафти й газу.

2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому — його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію.

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз'єднані (ловіння риби — переробка — консервування, копчення, соління).

5. Фазовий — одна й та сама продукція (наприклад фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.

Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо.

Одержання дешевого продукту в районах з найсприятливішими природними та економічними умовами спричиняє спеціалізацію районів.

С = (2)

де С — загальний рівень спеціалізації району (регіону); Р — сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні; Р_в - частина сукупного суспільного продукту району (регіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).

Галузі спеціалізації обчислюють за допомогою коефіцієнта локалізації, середньогалузевого відсотка, коефіцієнта виробництва продукції району (регіону) на душу населення.

Середньогалузевий відсоток обчислюється за формулою

Р = (2)

де п — число галузей у регіоні. їх може бути будь-скільки: 2 — 10 — 15, кожна з них виробляє певний відсоток валової продукції (ВП) та утримує певну кількість робітників (КР). Наприклад, коли галузей 15, то Р = 100% : 15 = 6,67%. Таким чином, до галузей спеціалізації даного регіону належать ті, у яких частка (d_і) вища середньо-галузевого відсотка (тобто 6,67%)

d. > Р

Коефіцієнт виробництва на душу населення (К^) обчислюється за формулою

К =

де Г_р - показник галузі регіону (ВП, КР, вартість основних фондів (ОФ)); Г_к — показник галузі країни; Н_р — населення регіону; Н_к —населення країни. Співвідношення характеризує розвиток галузі в регіоні стосовно країни; — це частка населення регіону у всьому населенні країни. Коли К_d = 1, ці частки однакові, що свідчить про рівномірний, пропорційний населенню розподіл даної галузі у регіоні.

Якщо К_d > 1, то означена галузь сконцентрована у регіоні більше, ніж у середньому по країні. Чим більше значення К_d, тим вищий рівень концентрації галузі на території.

Коефіцієнт локалізації (К_л):

(4)

де Г_р — показники галузі регіону (за ВП, КР, вартістю ОФ); Г_к — аналогічні показники для країни; П_р — загальний показник промисловості регіону (за ВП, КР, вартістю ОФ); П_к — аналогічний показник для промисловості країни.

Ліва частина співвідношення показує частку галузі у промисловому виробництві регіону, права — частку цієї ж галузі у промисловості країни.

К_л = 1, коли обидві частини рівні, тобто коли частка галузі у промисловості регіону та країни однакові. Це означає рівномірну концентрацію галузі у регіоні ( наприклад харчова промисловість).

Якщо К_л > 1, то мова йде про вищу, ніж середнє значення, концентрацію промисловості на території (наприклад чорна металургія в Донецько-Придніпровському регіоні). I ця концентрація тим вища, чим більше значення К_л.

Коефіцієнт міжрайонної товарності дає можливість оцінити потенціал району й точніше визначити його місце в товарообміні:

(5)

де В_вив.р — вартість продукції даної галузі району (регіону), що вивозиться за його межі; В_вир.р — загальна вартість продукції, що виробляється у районі (регіоні).

Для галузей спеціалізації К_л та К_d > 1. Розмір коефіцієнта свідчить про ступінь спеціалізації району щодо виробництва того чи іншого виду продукції. Ці коефіцієнти можуть сягати значення К_л > 2, що свідчить про високу товарність даної галузі (наприклад, цукрова промисловість в Україні, бавовництво в Таджикистані тощо).