5.3. Територіальні баланси

Комплексний характер розвитку господарства регіону передбачає збалансованість як обов'язкову умову. Для збалансованого розвитку економіки треба узгодити виробничі, соціальні, науково-технічні завдання з усіма різновидами ресурсів, вибрати найефективніші шляхи досягнення високих кінцевих результатів, раціонально сполучити територіальний та галузевий принципи планування, удосконалити між- та внутрішньогалузеві пропорції. Це завдання вирішується через розробку й практичне використання балансів у плануванні й прогнозуванні розвитку господарства регіону.

Баланси — це система взаємопов'язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Вони дають можливість, з одного боку, охопити всі джерела формування ресурсів, а з іншого — усі напрями їхнього використання. Отже, у найзагальнішому вигляді збалансованість трактується як взаємо відповідність ресурсів і потреб суспільного виробництва та відбиває елементарну умову нормального функціонування економіки.

Інструментом її реалізації є розробка системи регіональних балансів. Нині регіональні органи управління укладають окремі матеріальні баланси, а також баланси трудових ресурсів, грошових доходів, витрат населення. Але цього недостатньо, аби всебічно обґрунтувати напрями комплексного розвитку господарства регіону. Їм здебільшого притаманна структурна незбалансованість виробництва, не забезпечується відповідність доходів і витрат населення, робочих місць і трудових ресурсів, запасів природних ресурсів і потреби у них. Типовими є територіальні диспропорції між основними, допоміжними й суміжними виробництвами, між виробництвом та інфраструктурою тощо. Украй слабко розвинута територіальна кооперація. Повсюдно підприємства функціонують ізольовано, самостійно забезпечуючи себе всім необхідним.

Ефективна збалансованість регіонального виробництва за умов активації товарно-грошових відносин передбачає обов'язкове налагодження тісного взаємозв'язку внутрішньо- і міжрегіональних матеріально-речових, фінансово-вартісних, товарно-грошових потоків. Саме за допомогою балансів забезпечується узгодження системи кількісних і якісних показників розвитку народного господарства регіону та його ланок.

Звітні й планові баланси національної економіки потрібні для створення комплексної системи показників, що оцінюватимуть економічний потенціал України, її окремих регіонів, підвищуватимуть обґрунтованість прогнозів соціально-економічного розвитку та ефективність управління економікою.

Йдеться про такі баланси: міжгалузевий, основних фондів, фінансових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, платіжний, торговий, розрахунковий для надходжень і платежів у ВКВ, розрахунку чисельності населення, яке працює у народному господарстві, виробничих потужностей, виробництва й споживання основних видів продукції.

Розробка комплексної системи регіональних балансів є основним методом відображення дійсних та формування прогнозованих територіальних пропорцій. Їхній конкретний зміст визначається багатоманітністю процесів розвитку й розміщення продуктивних сил, участю окремих регіонів у суспільному відтворенні, яке спирається на територіальний поділ праці.

Їх формування має враховувати регіональні особливості природних, соціально-економічних умов, національних традицій. Залежно від наявності та використання трудових ресурсів, накопиченого виробничого й науково-технічного потенціалу регіону формується специфіка виробництва на рівні регіонів різного масштабу.

Під впливом науково-технічного прогресу триває поглиблення суспільного поділу праці, посилення спеціалізації окремих регіонів і виокремлення нових, вужчих галузей та виробництв як спеціалізованих. З'являються нові галузі й виробництва з глибокої переробки сировини та матеріалів. Водночас починається вивільнення деяких природних матеріалів з традиційних галузей їх застосування (наприклад, вивільняється певна частина ресурсів кольорових металів у машинобудуванні, деревини у будівництві тощо).

Зазначені процеси змінюють структуру матеріального виробництва і, зокрема, галузевої структури промисловості за рахунок підвищення ролі "верхніх поверхів" виробництва. Тим часом відомо, що чим вища питома вага обробної промисловості у виробництві регіону, тим більший — за інших однакових умов — обсяг валового суспільного продукту й національного доходу, а також питома вага регіону в загальнодержавному виробництві.

Територіальні пропорції поділяються на загальноекономічні, міжрегіональні та регіональні. Загальноекономічні територіальні пропорції відбивають внесок окремих регіонів у виробництво валового національного кінцевого продукту, національного доходу країни. Важливе значення у плануванні цих пропорцій має співвідношення між національним доходом і фондом повернення сукупного суспільного продукту, фондами споживання й нагромадження. Від обсягу й структури фонду виробничого нагромадження за регіонами країни істотно залежить прискорення темпів економічного розвитку, зміни між- та внутрішньогалузевих пропорцій.

Міжрегіональні пропорції відбивають економічні зв'язки між окремими регіонами у процесі суспільного виробництва, поділу, обміну й споживання продукції промисловості, сільського господарства та певного виду послуг.

Вивчаючи міжрегіональні пропорції, доцільно враховувати: потенційні запаси й ступінь забезпеченості регіонів різними природними, мінерально-сировинними, паливно-енергетичними ресурсами; наявність і використання трудового потенціалу; рівні розвитку галузей спеціалізації у регіонах з виробництва окремих видів продукції; поділ капіталовкладень за пріоритетами розвитку регіонів та галузей; рівень розвитку виробничих зв'язків щодо кооперованих поставок важливої для народного господарства продукції; раціоналізацію транспортних зв'язків з урахуванням економічно обґрунтованого поділу перевезень між різними видами транспорту за найменших сукупних витрат.

Регіональні пропорції враховують конкретні особливості відтворення, рівень комплексності господарського розвитку кожного регіону. Однією з особливостей планування цих пропорцій є найповніший вияв можливостей ефективного використання природних, трудових, виробничих і фінансових ресурсів кожного регіону задля комплексного розвитку даної території. Так, розвій базових галузей потребує відповідного розвитку машинобудування, будівельної бази та промисловості будівельних матеріалів.

Звичайно, не вся продукція підприємств, розташованих у регіоні, споживається усередині нього. Так само регіон не дає собі ради без сировини, напівфабрикатів і продукції, що привозиться з інших регіонів. Комплекс базових галузей, що розвивається, визначає потребу в трудових ресурсах і, якщо це галузі важкої промисловості, — переважно у чоловіках. Тому постає дві взаємопов'язані проблеми: розвиток галузей, що обслуговують населення, і проблема балансу чоловічих і жіночих трудових ресурсів.

Розвиток галузей, які обслуговують населення, висуває вимоги до розвитку будівельної бази, що в свою чергу передбачає збільшення кількості працюючих та зростання невиробничої сфери. Особлива царина — забезпечення населення усіма видами товарів і послуг, житлом. У зв'язку з цим постає проблема збалансованості платоспроможності й товарного забезпечення.

Фінансова система не лише забезпечує концентрацію коштів у бюджеті, але й сприяє небюджетній участі підприємств згаданого підпорядкування у розвитку невиробничої сфери регіону. Такий далеко не повний перелік залежностей, які мають вивчатись у регіоні.

Комплексний розвиток регіонів забезпечується також укладенням матеріальних територіальних балансів. Вони розробляються на державному й локальному рівнях. За їхньою допомогою у масштабі всього народного господарства встановлюється відповідність між ресурсами продукції та потребами у ній; визначається раціональна спеціалізація окремих районів країни з виробництва різних видів продукції, оптимізації розміщення продуктивних сил на території країни, налагодження раціональних міжрегіональних економічних зв'язків тощо.

На локальному рівні ці баланси забезпечують оптимізацію регіональних міжгалузевих пропорцій, раціональне кооперування підприємств різного відомчого підпорядкування, залучення до господарського обігу місцевих ресурсів. Розподільна частина територіальних балансів матеріальних ресурсів містить такі основні статті, _ЯК: "споживання", "інші потреби", "вивезення", а ресурсна — "виробництво", "інші ресурси", "ввезення".

На додачу до цього розробляються вартісні баланси ввезення та вивезення продукції матеріального виробництва. Дані вартісного балансу ввезення й вивезення за регіонами дозволяють не лише докладно визначити обсяги міжрайонного обміну, але й розрахувати його структуру в сполученні з міжгалузевим балансом виробництва й поділу продукції в народному господарстві, що дедалі ширше використовується у плануванні. З'являється можливість обчислити величину залежності народного господарства регіону від міжрайонного обміну, ступінь внутрішньорайонного кооперування й рівень комплексності народного господарства.

Велику роль у визначенні внутрішньорегіональних пропорцій відіграє розробка балансів природних ресурсів, виробничих потужностей. До них зараховуються баланси водогосподарські, земельних ресурсів, лісові, мінерально-сировинних ресурсів, паливно-енергетичні.

Особливість балансу виробничих потужностей у регіоні полягає у необхідності враховувати всі потужності, які має регіон, незалежно від підпорядкування підприємств та їхньої належності до державного чи недержавного сектору. Щ баланси, зокрема, дають змогу узгодити завдання розвитку добувних і переробних галузей, одержати інформацію про можливості кооперування.

Визначальним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів. Зрозуміло, треба розрізняти національні й Регіональні міжгалузеві баланси; це добре видно на прикладі відмінностей показників кінцевого продукту й національного доходу за їхньою величиною. Причина у тому, що предмети споживання, елементи капітальних вкладень, які є частиною національного доходу, можуть або вивозитися за межі району, або ввозитися. Крім того, вироблена у даному районі й вивезена з нього продукція належить до кінцевої продукції регіону, а от у народному господарстві вона використовується як проміжний продукт.

Міжгалузевий баланс дає змогу ретельно обґрунтувати напрями розвитку будь-якої ланки регіональної економіки. Цей ефективний інструмент оптимального поєднання розкриває комплексний процес виробництва й поділу продукції у тому чи іншому регіоні, відбиваючи матеріальні витрати на продукцію конкретних галузей у кожній іншій галузі.

Інформація міжгалузевого балансу дозволяє визначити найважливіші загальноекономічні пропорції у господарстві регіону, а саме:

— співвідношення виготовленої, поділеної та використаної чистої продукції;

— пропорції поділу чистої продукції кожної галузі на засоби виробництва й предмети споживання тощо. Принципова схема міжгалузевого балансу економічного регіону являє собою економічну таблицю, де відбивається виробництво й поділ виробленої продукції, а також враховується продукція, що завозиться та вивозиться. Схема районного балансу (табл. 5.3) складається з розділів, які мають такий зміст.

Таблиця 5.3. Принципова схема міжгалузевого балансу економічного району

	Внутрішньорегіональне виробництво та споживання за галузями	Вивезення продукції споживачами	Кінцеве використання продукції в районі
Галузі (продукти) районної Класифікації	{Xij} І-й розділ	{Wiz} ΙΙ-й розділ	{Уіr} ΙΙΙ-й розділ	{Хі)
Вивезення продукції	{Dej} ІV-й розділ	—	{Yek} V-й розділ	{Dj}
Амортизація	{Aj}	—	-Aj	0
Національний дохід району за елементами	{N ej} VІ-й розділ	—	{-Nej} VІІ-й розділ
Загальне виробництво (з урахуванням завезення)	{Xj}	Wz	0	0 {X}

І-й розділ характеризує через систему показників X_ij міжгалузеві потоки продукції (предметів праці), що виробляється у даному регіоні. Це квадратна матриця, порядок якої визначається кількістю галузей або продуктів, відображених у районному балансі.

ІІ-й розділ відбиває вивезення продукції за межі району для задоволення виробничих і невиробничих потреб. Це прямокутна матриця, кожний елемент якої W_іz характеризує обсяг продукції i-го виду, виробленої в r-му районі та використаної для задоволення z-ої позарайонної потреби.

ІІІ-й розділ подає задоволення кінцевих потреб. Це прямокутна матриця з елементами Y_iк, кожний з яких відбиває задоволення k-их кінцевих потреб району за рахунок i-ої продукції, виробленої у r-му районі, тобто у розділі подана галузева структура районного кінцевого продукту.

ІV-й розділ — це матриця з розмірами m х п, кожний елемент якої D_ej. характеризує потоки предметів праці e-го виду, що використовуються в j-му виробництві та завозяться з району q, тобто показано виробниче споживання продукції, що завозиться.

V-й розділ — матриця з елементами Y_ек, кожний з яких характеризує обсяг кінцевої продукції е-го виду, виробленої у q-му районі й використовуваної для задоволення k-ої потреби r-го району.

VІ-й розділ характеризує галузеву структуру й первісний поділ виробленого у даному районі національного доходу.

У VІІ-му розділі подається кінцевий перерозподіл національного доходу для фінансування фондів кінцевого використання продукції даного району.

Математична модель міжгалузевого балансу регіону може мати такий вигляд:

де X_і — обсяг сукупної продукції виробництва; X_j — обсяг виробництва j-ої продукції; А_ij — норма витрат i-ої продукції на виробництво j-ої продукції; У. — накопичення, особисте споживання й кінцеве споживання; W — сальдо міжрегіонального обміну з урахуванням коефіцієнтів витрат продукції, що завозиться.

Регіональні міжгалузеві моделі поділяються на районні й міжрайонні. До районних належать моделі, що описують систему міжгалузевих виробничих зв'язків у межах певного регіону, а до міжрегіональних — моделі у рамках певної групи економічних регіонів.

Здебільшого практично використовуються районні моделі, а щодо міжрайонних провадяться теоретичні дослідження й окремі експериментальні розрахунки.

У сучасних районних балансах номенклатура продукції містить конкретні види споживних вартостей. В основу класифікації галузей або продуктів, поданих у районному балансі, можна покласти принцип міжобласної товарності, сформульований академіком В. Нємчиновим. Він передбачає, що усі галузі району за рівнем товарності можна поділити на дві групи: товарні галузі (значна частина продукції яких вивозиться з району) та районні (продукція яких переважно споживається у районі).

Крім того, в районі треба враховувати інтенсивність розвитку галузі, ідо характеризується розміром виробництва на душу населення.

Нехай Х_і, Х_j — обсяги валової продукції відповідної галузі у районі r (і = 1, ..., п; r = 1, ..., R) та в масштабі всієї країни; N^r ,N — чисельність населення відповідного r-го району й країни; W_i. — вивезення продукції і-ої галузі з району г. Тоді мають місце такі пропорції:

Перший вираз відповідає високому рівневі розвитку галузі в районі, а другий вказує на брак її розвитку (табл. 5.4). Базою для порівняння є загальнодержавні рівні виробництва продукції на душу населення.

У балансі спочатку подаються галузі спеціалізації, які характеризують специфіку даного району, далі — високотоварні обслуговуючі галузі, потім високотоварні, але недостатньо розвинуті галузі.

Розділ 6.