9.2 Аналіз динаміки, складу і структури активів і пасивів підприємства
Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використанням засобів (активів) і джерелами їхнього формування (власного капіталу і зобов'язань, тобто пасивів). Ці зведення надаються в бухгалтерському балансі (форма 1), звіті про фінансові результати (форма 2) і додатках до балансу (форми 5 і 4).
Основними факторами, що визначають фінансовий стан є: виконання фінансового плану і поповнення в міру виникнення потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку; швидкість оборотності оборотних коштів.
Сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан, виступає платоспроможність підприємства (тобто здатність вчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників, кредиторів, персоналу, бюджету й ін.). Фінансове положення є сукупністю господарських факторів підприємства і є узагальнюючим показником. Тому, у загальному виді програму заглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства можна представити в такий спосіб.
1. Попередній огляд економічного і фінансового положення суб'єкта господарювання.
1.1. Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності.
1.2. Виявлення «хворих» статей звітності.
2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання.
2.1.Оцінка майнового положення.
2.1.1. Побудова аналітичного нетто.
2.1.2. Вертикальний аналіз балансу.
2.1.3. Горизонтальний аналіз балансу.
2.1.4. Аналіз якісних зрушень у майновому положенні.
2.2. Оцінка фінансового положення.
2.2.1. Оцінка ліквідності.
2.2.2. Оцінка фінансової стійкості.
3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.
3.1. Оцінка виробничої (основний) діяльності.
3.2.Аналіз рентабельності.
3.3. Оцінка положення на ринку цінних паперів.
Схематично це можна виразити в такий спосіб (рис. 9.1).
Поділ аналізу на фінансовий і управлінський обумовлено сформованим поділом системи бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський облік. Такий поділ трохи умовно, тому що внутрішній аналіз може розглядатися як продовження зовнішнього і навпаки. Обидва види аналізу подпитують один одного інформацією.
Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна зіставити зміни підсумку балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виторгом від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської діяльності), (форма № 2 «Звіт про прибутки і збитки»). З цією метою визначаються коефіцієнт росту валюти балансу і коефіцієнт росту виторгу від реалізації.
Рис. 9.1. Послідовність аналізу бухгалтерської звітності
1) Коефіцієнт росту валюти балансу визначається в такий спосіб:
Кб = (Бср1-Бср0)х100 / Бср0, (9.1)
де Бср1 і Бср0 – середня величина підсумку балансу за звітний і попередній періоди.
2) Коефіцієнта росту виторгу від реалізації продукції розраховується по формулі:
Kv = (Vl-V0)х100 / V0, (9.2)
де V1, V0 – виторг від реалізації продукції за звітний і попередній періоди.
Аналогічно можна розрахувати коефіцієнти зростання прибутку від реалізації і зростання прибутку від фінансово-господарської діяльності. Випередження темпів росту виторгу від реалізації (прибутку від реалізації, прибутки від фінансово-господарської діяльності) свідчить про поліпшення використання засобів на підприємстві в порівнянні з попереднім періодом, зворотна ситуація говорить про відставання і погіршення використання засобів підприємства.
З метою детального з'ясування причин ситуації, що створилася, необхідно проаналізувати характер змін окремих статей балансу. Такий аналіз проводиться за допомогою горизонтального (тимчасового) і вертикального (структурного) аналізу. Ціль горизонтального аналізу полягає в тому, щоб виявити абсолютні і відносні зміни величин різних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Варіантом горизонтального аналізу є аналіз тенденцій розвитку (трендовий аналіз), при якому кожна позиція звітності порівнюється з поруч попередніх періодів і визначається тренд, тобто основна тенденція динаміки показника, очищена від випадкових впливів і індивідуальних особливостей періодів. Цей аналіз носить перспективний характер.
Велике значення для оцінки фінансового стану має і вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу. Ціль вертикального аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу можна проводити міжгосподарські порівняння підприємств, тому що відносні показники згладжують негативний вплив інфляційних процесів. Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємно доповнюють один одного. Тому на практиці нерідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників. Обоє ці виду аналізу особливо при міжгосподарських зіставленнях дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності й обсягам виробництва комерційних організацій. На основі горизонтального і вертикального балансів будується порівняльний аналітичний баланс, у якому представлені лише основні розділи активу і пасиву балансу.
Порівняльний аналітичний баланс характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників. Він систематизує її попередні розрахунки. На його основі здійснюється аналіз структури майна, що дає загальне представлення про фінансовий стан підприємства, показує частку кожного елемента в активах і співвідношення позикових і власних засобів, що покривають їхній, у пасивах. У структурі вартості майна відбивається специфіка діяльності кожного підприємства. Зіставляючи структурні зміни в активі і пасиві, можна зробити висновки про тім, через які джерела був приплив нових засобів і в які активи ці нові засоби вкладені. Якщо приріст відбувся переважно за рахунок позикових джерел, то в наступні періоди цих джерел може не бути, принаймні в колишніх розмірах. У цьому випадку підвищення мобільності майна носить нестабільний характер. Якщо головним джерелом приросту з'явилися власні засоби підприємства, то висока мобільність майна не випадкова і повинна розглядатися як постійний фінансовий показник підприємства.
Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладення грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність засобів для погашення боргів. У зв'язку з цим оцінку динаміки складу і структури майна необхідно доповнити детальним вивченням стану, руху і причин зміни кожного виду майна підприємства.
При аналізі першого розділу активів балансу варто звернути увагу на тенденцію зміни незавершеного будівництва, оскільки дані активи не беруть участь у виробничому обороті і, отже, за певних умов збільшення їхньої частки може негативно позначитися на результативності фінансової і господарської діяльності підприємства. За даними балансу і бухгалтерського обліку необхідно також установити доцільність і ефективність використання капітальних вкладень, ступінь їхньої концентрації на пускових і найважливіших об'єктах.
Наявність довгострокових фінансових вкладень указує на інвестиційну спрямованість вкладень підприємства, викликану ринковими відносинами.
Аналіз II розділу Активу балансу «Оборотні активи» починають з оцінки стану запасів і витрат, їхні динаміки і структури. При цьому основну увагу приділяють виявленню й оцінці тенденцій зміни таких елементів, як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари.
Збільшення абсолютної суми і питомої ваги запасів і витрат може свідчити про:
нарощуванні виробничого потенціалу підприємства,
прагненні шляхом вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції,
нераціональності обраної господарської стратегії, унаслідок якої значна частина поточних активів іммобілізована в запаси, ліквідність яких може бути невисокої.
Аналіз стану дебіторської заборгованості починають із загальної оцінки динаміки її обсягу в цілому і продовжують у розрізі окремих статей. При цьому проводять аналіз структури дебіторської заборгованості, визначають питома вага дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються протягом року. При цьому оцінюється динаміка цього показника і проводиться наступний аналіз якісного стану дебіторської заборгованості з метою оцінки динаміки абсолютного і відносного розміру невиправданої (сумнівної) заборгованості.
На основі оперативної звітності виробляється ранжирування заборгованості по термінах оплати рахунків. Усі рахунки до одержання класифікуються по групах: термін оплати не наступив, прострочення від 1 до 30 днів (до 1 місяця), від 31 до 90 днів (від 1 до 3 місяців), від 91 до 180 днів (від 3 до 6 місяців), від 181 до 360 днів (від 6 місяців до 1 року), від 360 днів і більш (більш 1 року). До виправданого відноситься заборгованість, термін погашення якої не наступив або складає менш одного місяця. До невиправданої заборгованості відноситься прострочена заборгованість покупців і замовників. Відволікання засобів у цю заборгованість створює реальну погрозу неплатоспроможності самого підприємства-кредитора і послабляє ліквідність балансу.
Наявність сумнівної дебіторської заборгованості свідчить про нераціональну політику підприємства по наданню відстрочки в розрахунках з покупцями. Сумнівна дебіторська заборгованість може мати місце і по інших статтях активу балансу. Зокрема, це відноситься до статей: "Товари відвантажені", і «Інші оборотні активи».
Аналіз руху коштів проводиться прямим і непрямим методами. Для аналізу, крім форми № 1 «Бухгалтерський баланс», форми № 4 «Звіт про рух коштів», залучаються форма № 5 «Додаток до балансу підприємства» і дані Головної книги. За допомогою цих джерел визначається рух коштів у рамках поточної, інвестиційної і фінансової діяльності.
Аналіз руху коштів прямим методом детально розкриває рух коштів на рахунках бухгалтерського обліку, дає можливість робити висновки щодо достатності засобів для сплати по рахунках поточних зобов'язань, а також здійснення інвестиційної діяльності. Однак цей метод не розкриває взаємозв'язку фінансового результату (прибутку) і зміни величини коштів на рахунках підприємства. З метою усунення цих недоліків проводиться аналіз руху коштів непрямим методом, суть якого складається в перетворенні величини чистого прибутку у величину коштів. При цьому виходять з того, що в діяльності кожного підприємства маються окремі, нерідко значні по величині, види витрат і доходів, що зменшують (збільшують) прибуток підприємства, не торкаючись величини його коштів. У процесі аналізу на суму зазначених витрат (доходів) роблять коректування величини чистого прибутку таким чином, щоб статті витрат, не зв'язані з відтоком коштів, і статті доходів, що не супроводжуються їх надходженням, не впливали на величину чистого прибутку.
Аналіз руху коштів непрямим методом починають з оцінки змін у стані активів підприємства і їхніх джерел за даними бухгалтерського балансу. Потім оцінюють як зміни по кожній статті активів і пасивів відбилися на стані коштів підприємства і його чистого прибутку.
Поряд з аналізом структури активів, для оцінки фінансового стану необхідний і аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і позикових засобів, вкладених у майно, також співвідношення цих джерел, що надалі визначить перспективи підприємства. При аналізі джерел засобів підприємства, їхні динаміки і структури варто мати на увазі, що оцінка структури джерел проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. Відповідно до цього, різні підходи до аналізу. Так, зовнішні користувачі (банки, постачальники й ін.) оцінюють зміну частки власних засобів підприємства в загальній сумі джерел засобів з погляду фінансового ризику при висновку угод. Ризик наростає зі зменшенням частки власних джерел засобів.
Внутрішній аналіз структури джерел майна зв'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. Основними критеріями вибору є ступінь ризику, ціна того чи іншого джерела фінансування, умови його використання, термін сплати боргу і ряд інших. Альтернативні джерела фінансування, доступні для підприємства (власні і позикові), припускають різний ступінь її незахищеності від ризику, аж до можливості втрати контролю над підприємством. При цьому важливо і куди вкладаються власні і позикові засоби – в основні фонди й інші позаобігові активи чи в мобільні оборотні кошти. Хоча, як уже відзначалося, з фінансової точки зору підвищення частки оборотних коштів у майні завжди сприятливо для підприємства, це не означає, що всі джерела повинні направлятися на тільки на ріст оборотних коштів. У кожного підприємства в залежності від профілю його діяльності, соціального і технічного стану є потреба в придбанні машин, устаткування й у здійсненні капітальних вкладень. Тому природно, що наявні джерела засобів використовуються на приріст усіх матеріальних активів.
Очевидно, якщо в результаті подібних вкладень ефективність діяльності підприємства підвищується, те з повною підставою можна говорити про доцільність зроблених вкладень. При цьому встає питання, за рахунок яких джерел зроблений цей приріст – власних чи позикових. Якщо основний упор був зроблений на позикові засоби, тобто кредити, позики і кредиторську заборгованість, то, мабуть, що в наступні періоди цих джерел може і не бути, принаймні, у колишніх розмірах. У цьому випадку підвищення мобільності майна має нестабільний характер, тому що збільшення частки позикових засобів, свідчить про посилення фінансової нестійкості підприємства і підвищення ступеня його фінансових ризиків і про активний перерозподіл (в умовах інфляції і невиконання в термін фінансових зобов'язань) доходів від кредиторів до підприємства-боржника. При цьому ризик підприємницької діяльності збільшується в зв'язку з тим, що зобов'язання, узяті в зв'язку з боргом, повинні виконуватися незалежно від конкретних доходів підприємства. Приміром, що укладається з банком угода, як правило, передбачає твердий порядок платежів, що забезпечують повернення суми боргу і відсотків за користування кредитними чи засобами ж утрату права власності на майно, що виступає матеріальним забезпеченням кредитної угоди, що укладається.
Не слід забувати також і про обмеження ділової активності підприємства, зв'язаної з прийняттям їм боргових зобов'язань: утрата права повного розпорядження майном, наданим у заставу; можливі утруднення в наступному одержанні кредиту і т.д.
Мінімальним ризик буде в тих підприємств, що будують свою діяльність на основі власних джерел. У той же час прибутковість діяльності таких підприємств, як правило, невисока, оскільки ефективність використання позикових засобів у більшості випадків виявляється більш високої, чим власних. І навпаки, якщо головним джерелом приросту майна з'явилися власні засоби підприємства, значить висока мобільність майна не випадкова і повинна розглядатися як постійний фінансовий показник даного підприємства.
Аналіз складу і структури фінансових джерел починається з оцінки їхньої динаміки, аналізу їхнього співвідношення і внутрішньої структури. При цьому особливу увагу приділяють аналізу руху джерел позикових засобів, розглядаючи такі пасиви, як довгострокові і короткострокові кредити і позики, кредиторська заборгованість, включаючи аванси, отримані від покупців і замовників, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові пасиви. При цьому виявляється тенденція зміни обсягу і частки кредитів банків і позик, не погашених у термін. Збільшення їхньої абсолютної суми і частки свідчать про наявність у підприємства серйозних фінансових утруднень.
Заключним етапом аналізу є перевірка правильності розміщення майна організації.
З метою проведення більш детальної оцінки майна і на додаток до зазначених розрахунків підприємства може бути визначений темп приросту реальних активів, що характеризує приріст реально існуючого власного майна підприємства і фінансових вкладень по їх дійсній вартості. Реальними активами не є нематеріальні активи, знос основних засобів і матеріалів, використання прибутку, позикові засоби. Темп приросту реальних активів характеризує інтенсивність нарощування майна і визначається як відношення
Т = ((Ск + Зк + Дк) / (Сн + Зн + Дн) - 1)х100, (9.3)
де Т – темп приросту реальних активів, %
С – основні засоби і вкладення без обліку зносу, торгової націнки по нереалізованих товарах, нематеріальним активам, використання прибутку, відповідно на початок і кінець року, тис.грн.
3 – запаси і витрати, відповідно на початок і кінець року, тис. руб.
Д – кошти, розрахунки та інші активи без обліку використання позикових засобів, тис. грн.