1.6. Поняття і види міжнародних організацій
Стосовно сутності поняття «міжнародна організація» серед спеціалістів існує багато тлумачень цього явища. За визначенням авторів Т.Циганкової і Т.Гордєєвої «Міжнародні організації» існують два підходи звужений та розширений.
Відповідно до першого трактування міжнародна організація – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).
Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:
об’єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб);
погоджені, спільні, постійні цілі;
наявність міжнародного установчого документа;
постійні організаційні інституції;
політико-організаційні норми;
юридична рівність учасників;
відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.
Представники другого підходу твердять, що міжнародна організація – це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.
Аналізуючи аспекти діяльності міжнародних організацій, нами запропоноване тлумачення поняття, яке стосується обох підходів.
Міжнародна організація (international organization) – це постійне об’єднання держав відповідно до норм міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов’язки, похідні від прав і обов’язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-учасниць.
З цього визначення можна виділити такі ознаки будь-якої міжнародної організації:
членство трьох і більше держав (при наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних задач;
повага суверенітету держав-членів організації і невтручання у внутрішні справи. Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації, тому що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і несуть рівні обов'язки в якості суб'єктів міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характеризують державу. Втручання у внутрішні справи держави-члена організації ніяким чином не допускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов'язання, узяті в рамках,цієї організації відповідно до її статутних положень;
створення, відповідно до норм міжнародного права. Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед принципам jus cogens (імперативні норми міжнародного права). Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неістотним і дія його припинена в найкоротший термін;
заснування на основі міжнародного договору. Зазвичай, міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Проте в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним членом багатьох міжнародних рибальських організацій;
здійснення співробітництва в конкретних галузях діяльності. Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у якості органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;
наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб-квартира). Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнародної організації, є однією із найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і тим самим відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз у рік (іноді один раз у два роки). У якості виконавчих органів виступають ради. Адміністративний апарат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Всі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;
наявність прав і обов’язків організацій. Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права й обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-членів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-членів не може почати дій, що торкаються інтересів своїх членів. Права й обов'язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що далі повинні бути нею реалізовані. Держави також вправі заборонити організації почати ті або інші дії, і організація не може перевищити свої повноваження;
самостійні міжнародні права й обов’язки організації. Незважаючи на те, що міжнародна організація наділяється державами-членами правами й обов'язками, у процесі її діяльності вона починає набувати свої, відмінні від початкових, права й обов'язки. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від воль держав-членів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будь-яка організація вправі самостійно обирати засоби і способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї державами-членами;
установлення порядку прийняття рішень і їхньої юридичної чинності. Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціально розробленій процедурі. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави-учасниці міжнародної організації.
Рис. 1.2. Порядок утворення міжнародних організацій
Основними причинами створення міжнародних організацій є: взаємозалежність між різними країнами, неузгодженість національних законодавств, забезпечення стабільності розвитку світової економіки, усунення дискримінації в торгово-економічних відносинах між країнами й угрупованнями, узгодження і координація макроекономічної політики держав.
Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому учась, координація міжнародної економічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.
Двостороння координація включає угоди та домовленість між двома суб’єктами МЕВ (міжнародних економічних відносин), які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.
Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних країн.
Координація економічної політики залежно від засобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна.
Дискретна координація – це узгодження, яке досягається шляхом так званих дискретних (окремих) дій коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи, методи, інструментидля розв’язання проблеми.
Інституційна координація – це погодження, яке виробляється на підставі встановлених закону правил, норм, звичаїв, практики, оргназіаційних структру, тобто самі міжнародні організації.
Завданням міжнародних організацій є: пошук шляхів дотримання найважливіших міжнародних прав; забезпечення стабілізації валют; сприяння усування торгових бар’єрів; виділення коштів на допомогу менш розвинутим країнам; стимулювання поліпшенню умов праці і таке інше.
Головними причинами вступу до міжнародних організацій є: країна залучається до розв’язання проблем та прийняття рішень; країна координує свою діяльінсь з партнерами; країна набуває досвіду міжнародної діяльності, використовують міжнародні інструменти для подолання своїх внутрішніх проблем; країна може отримувати допомогу для своєї економіки; співробітництво з країнами членами міжнародної організації.
В залежності від цілей і завдань міжнародні організації поділяються на кілька груп. У першу групу входять організації, що здійснюють загальне регулювання міжнародних відносин, це, наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ. У другу – ті , що займаються розробкою рішень та рекомендацій щодо певних проблем (наприклад, комітети, комісії, фонди та програми ООН). У третю – ті, що забезпечують збір інформації, готують статистичні та науково-дослідницькі видання з актуальних проблем економіки. Деякі організації виконують одночасно всі перераховані функції. У класифікації, яку запропоновано західним дослідником Х.А. Шреплером, також виділяються три основні категорії міжнародних організацій:
адміністративні установи, що займаються спеціальними технічними завданнями, такими, як регулювання міжнародних засобів комунікацій;
інститути розгляду та винесення рішень щодо міжнародних спорів або примирення зацікавлених сторін;
міжнародні організації загального характеру, що забезпечують колективну безпеку і сприяють співробітництву з широкого кола питань.
Існує також поділ на всесвітні і регіональні міжнародні організації. До перших відносяться всі організації, діяльність яких охоплює різні континенти (наприклад, інститути системи установ ООН). До других можна віднести, наприклад, регіональні банки розвитку. В одному регіоні може функціонувати ряд міжнародних організацій, їх набір і напрямки діяльності пов'язані зі специфікою соціально-економічних проблем і потребами країн даного регіону. Основна мета організацій у сфері економічного співробітництва між країнами - вивчення і вживання заходів з найбільш важливих проблем міжнародних економічних відносин, забезпечення стабільності національних валют, усунення торгових бар'єрів і т.д. Серед міжнародних організацій особливе місце займають міжнародні фінансові інститути. Основна мета їх створення – вирішення на міжнародному / наднаціональному рівні проблем розвитку держав і регіонів, розвиток співпраці між ними, забезпечення цілісності і стабільності складного і суперечливого світового господарства. При детальному розгляді можна виділити наступні конкретні цілі діяльності міжнародних фінансових організацій:
• об'єднання фінансових, політичних, інтелектуальних зусиль для стабілізації світової економіки;
• сприяння економічному розвитку окремих країн і регіонів світу;
• спільна розробка і координація стратегії і тактики розвитку світового господарства, вирішення його глобальних проблем.
За значущістю для розвитку світової економіки прийнято виокремлювати три основні міжнародні економічні організації - МВФ, Світовий банк і СОТ. В останні роки відбувся своєрідний вибух у створенні регіональних міждержавних організацій. Це і Шанхайська організація співпраці, Східноазіатський форум (Китай, Японія, Південна Корея), Євразійське економічне співтовариство (Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизія, Таджикистан), зони вільної торгівлі, що створюються між Китаєм і країнами АСЕАН, між Японією та Сінгапуром та ін. Ще одна ознака сучасного розвитку - тенденція переходу до багатоцільового характеру як новостворених, так і вже існуючих організацій.
Наведені вище обставини створили унікальну ситуацію, що сприяла значному зростанню кількості міжнародних організацій (табл. 1.2).
Таблиця 1.2