1.2. Сутність, передумови і специфіка сучасного етапу регіоналізації

Регіоналізація, або регіоналізм, - вельми цікаве і разом з тим вкрай складне явище, що має безліч різних аспектів, тож не дивно, що універсального його визначення не існує. Але для того, щоб зрозуміти суть цього явища, необхідно перш за все скласти уявлення про те, що таке регіон.

Існує гео-чи зовнішньополітичне розуміння регіону, коли цей термін відноситься до цілої геополітичної зоні, тобто групи країн, які по ряду параметрів більше пов'язані одна з одною, ніж з іншими країнами.

Можливе культурно-філософське трактування регіону, коли регіон розуміється як особливий мікрокосм з нечіткими межами, жителі якого наділені особливим менталітетом. Можна підходити до регіону географічно, ставлячи на чільне місце однорідність фізичного середовища. Нарешті, існує і адміністративно-юридичне трактування регіону: в ​​цьому випадку він виступає як адміністративно-територіальна одиниця. Кожне з цих визначень підкреслює одну яку-небудь складову поняття «регіоналізація», відповідно, по-різному розуміється і слово «регіоналізм».

Регіоналізм спрямований на практичне використання тих можливостей і переваг, які випливають з територіального поділу сучасних суспільств, чи то на над національному або субрегіональному рівні. Більш того, регіоналізм створює умови для більш раціонального перерозподілу владних компетенцій та виробничих ресурсів серед різних регіонів та груп населення.

У зв'язку з цим виділяються основні чинники регіоналізації в сучасному світі. До них відносяться:

1. глобальні процеси. В даний час змінюється співвідношення між глобальними та регіональними складовими світового розвитку. Якщо раніше регіональні проблеми знаходились в тіні глобальних процесів, то зараз регіоналізм чинить все більш помітний вплив на стан системи міжнародних економічних і політичних відносин;

2. геополітичні чинники. Вони включають насамперед географічне положення геополітичного регіону, спектр наявних природних і кліматичних ресурсів та їх розміщення, інфраструктурні системи, історію регіону тощо;

3. економічні фактори. Прикордонне економічне співробітництво відіграє важливу роль у зближенні як країн, так і регіонів, що знаходяться по обидва боки кордону;

4. культурно-релігійні чинники. У цьому сенсі особливого значення набуває або культурно-релігійна спільність великого регіону, яка виявляється додатковим засобом його консолідації, або близькість окремих регіонів країни до релігійного світу, який лежить за її межами;

5. криза традиційного інституту - інституту суверенної національної держави, що не відповідає більш сучасним реаліям. У разі збереження існуючих нині тенденцій традиційна національна держава зникне, поступившись місцем, з одного боку, регіонам, а з іншого - наднаціональним інститутам. Очевидно, що до найбільш характерних рис сучасного світу належать інтернаціоналізація, інтеграція, регіоналізація і глобалізація, їх взаємозв'язок і взаємозалежність у часі і просторі.

Регіональна економічна інтеграція - основна складова глобалізації, тим не менш глобалізація не є механічною сумою інтеграційних процесів.

Сучасним процесам міжнародної регіональної економічної інтеграції притаманні певні особливості.

- регіональні угоди охоплюють все більшу кількість країн, про що свідчать тенденції до розширення Європейського Союзу (ЄС) і НАФТА. В Азії АТЕС вже включає 21 країну, і число бажаючих приєднатися до цієї організації збільшується. Динамізм інтеграційного процесу в цілому зумовлений як дією об’єктивних факторів, так і "ланцюговою" реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань.

- сучасні регіональні об'єднання включають розвинені країни, країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою. Наприклад, НАФТА об'єднує США, Канаду і Мексику, АТЕС – розвинені країни, нові індустріальні та країни, що розвиваються. ЄС до 2004 р. був більш однорідною, ніж НАФТА і АТЕС, але і тут різноманітність збільшується по мірі розширення Союзу.

Очевидною є нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей в економічному розвитку країни і регіоні світу. Достатньо порівняти глибину інтеграції в ЄС із невдалими, хоча і амбіціозними, інтеграційними зусиллями країн СНД. Як правило, не досягають декларованих інтеграційних цілей більшість міждержавних угруповань в Латинській Америці і особливо в Африці. Вкрай нерівномірно розвивається інтеграція в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, на Близькому Сході.

- важливу роль в інтеграційних угодах відіграють тепер світові економічні центри, які раніше взагалі не брали участь у них, віддаючи перевагу глобалізму;

- як і раніше, однією з цілей регіональних угод є заохочення торгівлі між їх учасниками, однак тепер вони надають дедалі більшого значення зв'язкам з іншими регіонами. Причому характерно, що до цих пір зміцнення зв'язків з зовнішнім світом не послаблює, а посилює регіональну солідарність;

- регіоналізм грунтується переважно на відносинах між державами і охоплює економіку кожної країни - учасниці угоди. Останнім часом відбувається формування спільнот, які можна назвати «природними економічними зонами». Прикладом може слугувати так званий Трикутник зростання, до якого відноситься південь Малайзії, Сінгапур і індонезійська провінція Ріау. Хоча такі зони утворюються на територіях суміжних країн, вони не розраховані на інтеграцію економік цілих держав; країни, що створюють такі зони, знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Мета, яку вони при цьому переслідують - забезпечення експорту за межі регіону; єдиний критерій для участі - ефективне об'єднання факторів виробництва.

- поряд з інтеграційними розвиваються і дезінтеграційні процеси, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

З одного боку, регіональні інтереси можуть суперечити мотивам глобальної експансії ТНК, відривати блокові країни від діяльності за багатосторонніми зобов’язаннями універсального характеру, а "закритий" реґіоналізм часто породжує протекціонізм щодо третіх країн (груп країн). З другого боку – економічний реґіоналізм, особливо в його сучасних континентальних проявах (ЄС, НАФТА, АТЕС), сприяє гармонізації розвитку національних економік і формуванню гомогенного світового ринку.

Могутні інтеграційні процеси і зростаюча асиметрія у регіональному розвиткові призводять до створення регіонально-країнових лідерів. Значно посилюється конкурентний потенціал Європейського Союзу, Північної Америки (НАФТА з реальними перспективами загальноамериканської інтеграції), Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТЕС). При цьому євроцентризму як найбільш яскравому сучасному інтеграційному процесу притаманні практично всі асиметрії розвитку, що посилюються в умовах розширення Євросоюзу.

Регіональна економічна інтеграція дозволяє перенести характерні національній державі регулюючі та охоронні механізми на більш широкий наднаціональний рівень.

Географію інтеграційних ареалів визначають головним чином так звані центри сили, навколо яких формуються поля співпадаючих національних інтересів для подальшої "корпоративної" протидії глобальним конкурентам: західноєвропейський, північно-американський, Азійсько-Тихоокеанський, Євразійський (табл. 1.1).

Таблиця 1.1