1.3. Форми міжнародної економічної інтеграції

У науковій літературі висловлюються дві точки зору з приводу змісту поняття «міжнародна інтеграція» - лібералістська і дирижистська.

Прихильники лібералістской концепції розглядають інтеграцію переважно як злиття ринків, що забезпечують вільну гру цін та конкуренцію у взаємодоповнюваних економіках.

Дирижистська школа вважає, що вільної конкуренції та ринкових відносин недостатньо для інтеграції, необхідно також державне і наднаціональне втручання в структуру господарства. Практика показує, що інтеграція пішла по другому шляху. Елементи координації в галузі економічної політики стали незворотною реальністю.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) - це вища ступінь інтернаціоналізації господарського життя, що характеризується тісною координацією внутрішньої (у тому числі структурної, грошово-кредитної, енергетичної, транспортної, соціальної і т.д.) і зовнішньої економічної політики країн, що інтегруються з елементами наднаціонального регулювання, злиттям національних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили, формуванням цілісної соціально-економічної структури з єдиної валютно-фінансової та правовою системами.

Міжнародна економічна інтеграція розвивається від найпростіших форм до більш складних і досконалих, переходячи з нижчого рівня до вищого:

зона преференційної торгівлі;

зона вільної торгівлі;

митний союз;

спільний ринок;

економічний союз.

Зона преференційної торгівлі

Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

На цій стадії сьогодні перебуває переважаюча більшість регіональних інтеграційних угрупувань світу, в тому числі СНД.

Вільний торговельний простір

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відношенню до країн, що не є членами даного вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна — член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об'єднання.

Найбільш відомим вільним торговельним простором є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена у 1960 р. угодою 8 європейських країн. Сьогодні ЄАВТ втратила колишню важливість у зв'язку з більш високим рівнем інтеграції Європейського Союзу. Ще одним прикладом є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою - НАФТА (1994 p.), котра еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 p.).

Такий підхід використовувся при становленні ЄС, він актуальний і зараз в НАФТА і МЕРКОСУР. Угоди про ЗВТ зазвичай припускають взаємний мораторій на підвищення мит (standstill). Випадки, коли країни можуть збільшити митні тарифи або застосувати інші захисні заходи, передбачаються в укладених ними угодах. До позитивної сторони таких угод можна віднести більш прогнозований характер торгової політики країн-учасниць. Причому взаємодія цих країн, регулювання діяльності відбуваються без створення спеціальних наднаціональних систем регулювання або прийняття спільних рішень. Всі рішення приймаються у вищих ешелонах влади країн-учасниць. Серед негативних моментів виділяють той факт, що з посиленням конкуренції створюється загроза для національних виробників, що вимагає підтримки держави для уникнення витіснення їх зі свого ж внутрішнього ринку.