Основні терміни

Науково-технічна революція. Інформаційне суспільство. Інформація. Інформативний. Інфор­мативність. Інформаціоналізм. Інформаційний капіталізм (мережеве суспільство). Постекономічне суспільство.

Контрольні питання

1. В чому заклечається сутність інформаційного суспільства?

2. Яким чином держава може впливати на трансформаційні процеси в контексті інформативної економіки?

3. Які основні особливості постекономічного суспільства?

Тема 5. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал як інституціональні форми функціонування інформаційного суспільства

Мета: розкрити сутність людського, соціального, інтелектуального капіталу та визначити його роль у трансформації системи відносин власності, а також формуванні і розвитку інформаційного суспільства

План

1. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал в інформаційному суспільстві

2. Інтелектуальний капітал та інтелектуальна власність в контексті трансформації системи відносин власності

Література: [11, 12, С. 98-109]

1.

Людський капітал слід розглядати:

- по-перше, як базову основу становлення інтелектуального капіталу, що забезпечує більш гли­бокий підхід до розуміння поля прояву та реалізації здібностей працівника;

- по-друге, у людському капіталі варто виділя­ти дві складові: знання, навички, творчі здібності найманих працівників, що зайняті у виробництві товарів і послуг, та рівень інтелектуального потенціалу і підпри­ємницької культури, етики організаторів виробництва - підпри­ємців, менеджерів тощо.

Розвиток людського капіталу, потреба в економічній реалізації та ефективному захисті нових можливостей робочої сили, зростання залежності підприємців і суспільних результатів їх господарської діяльності від якості праці та активності найманого працівника ви­кликали до життя таку інституціональну форму функціонування та усуспільнення праці, як соціальний капітал.

Загальною умовою виникнення соціального капіталу є зміни, які відбуваються у структурі продуктивних сил і характері праці під впливом НТР. Ці зміни породжують нову якість робочої си­ли, трансформують характер відносин між основними суб'єктами господарювання. Тепер не тільки працівник залежить від роботодавця, а й роботодавець від працівника через високий рівень кваліфікації остан­нього, творчого характеру його праці, відсутності швидкої альтернативи вибору щодо заміни працівників адекватною за якістю працею.

Отже, соціальний капітал можна визначити як систему ціле­спрямованих соціальних зв'язків, що виникають на рівні суспіль­ства та на рівні окремого підприємства, фірми і забезпечують таку соціальну організацію відносин між суб'єктами господар­ської діяльності, основу якої складають взаємодія, довіра, надій­ність і прозорість у відносинах.

Така система зв'язків, будучи позаекономічною, забезпечує зростання мотивації праці та якість системи стимулів, тобто є продук­тивною, її реальними організаційними формами можуть бути різ­ні види соціального партнерства. Надійність цих зв'язків забезпечується на ос­нові домовленостей між праців­никами та підприємцями та за допомогою зако­нодавчої діяльності держави.

На відміну від людського капіталу, по­в'язаного зі змістом праці, технологічними змінами у суспільному виробництві, соціальний капі­тал перебуває у зоні підвищеного ризику, оскільки прямо залежить від глибини змін у системі відносин влас­ності, рівня трансформованості цілей розвитку та мотиваційної складової економічної політики, суб'єктивних по­глядів представників влади, рівня куль­тури, характеру інтересів чиновників.

Особливістю функціонування соціального капі­талу є його тісна залежність від рівня сформованості капіталу інтелектуального. Адже риси, притаманні соціальному капіталу, можуть бути належним чином реалізовані за умови значної інтелектуалізації праці.

2.

Особливості формування інтелектуальної власності і капіталу:

- значну долю процесу виробництва знань складають неречові чинники, які безпосередньо пов'язані зі здатністю носія інтелектуального капіталу до засвоєння та використання набутих знань щодо продукування інтелектуального продукту. Забезпечення та­кої здатності через систему освіти, самоосвіти справа не тільки держави, а й передусім самого працівника;

- «речову інфраструктуру» інтелектуальної праці – робоче місце та устаткування, рівень комфортності життя тощо мають забезпечувати усі зацікавлені суб'єкти - працівник, роботодавець, держава;

- якість речових складових інтелектуального технологічного процесу, рівень виробничих можливостей щодо продукування інтелектуального продукту, отже перспективи конкурентоспроможності економіки на макрорівні, можуть бути забезпечені лише у процесі взаємодії держави та приватного капіталу.

Сьогодні немає єдиного підходу до визна­чення змісту інтелектуальної власності. Одним із найпоширеніших є такий: інтелектуальна власність – це влас­ність, «об'єктами якої є творіння людського розуму, людського інтелекту», зокрема й інформація, «що може бути представлена на матеріальному носії та розповсюджена у необмеженій кілько­сті копій в усьому світі».

Основними об'єктами інтелектуальної власності є: літературні, художні твори та наукові праці; виконавча діяльність артистів, фонограми та радіопередачі; винаходи у всіх сферах людської ді­яльності; наукові відкриття; промислові зразки тощо.

До інтелектуальної власності відносять також специфічні фор­ми промислової власності, такі як винаходи: нові рішення техніч­них задач та промислові зразки; дизайнерські рішення, що визна­чають зовнішній вигляд промислових продуктів.

Окремі дослід­ники вирізняють три основні групи об'єктів інтелектуальної влас­ності: 1) об'єкти промислової власності; 2) об'єкти авторського права; 3) ноу-хау, інформація, що охороняється власниками як комерційно цінна та закрита.

Досить важлива складова інтелектуальної власності - власне інтелект людини, який містить як накопиченні знання, так і здатність створювати нові знання, тоб­то є водночас й основою, і змістом, і об'єктом власності.

Підґрунтям розвитку інтелектуальної власності та відносин, пов'язаних із привласненням, розпорядженням і використанням її об'єктів, є виробництво не лише нових знань, а й матеріального продукту, який має високу вартість, пов'язану із ви­сокою вартістю інтелектуального капіталу, що використовується у ході розроблення, реалізації та обслуговування процесу його спожи­вання.

Такий зв'язок забезпечує постійне поглиблення та розви­ток НТП та НТР, нових форм усуспільнення, що виявляється у зростанні потреби до об'єднання зусиль (фінансових, ма­теріальних, інтелектуальних тощо) корпорацій і держави (на рівні її центральних і регіональних органів) з метою забезпечення ефек­тивного функціонування інтелектуальної інфраструктури, збіль­шення таких об'єктів інтелектуальної власності, як інформація, інтелектуальний капітал, реалізації відповідної технологічної та інноваційної політики.

За будь-яких визначень сутності інтелектуальної власності механізми її реалізації свідчать про кардинальні зміни у змісті праці, характері кваліфікації працівника й у системі інтересів та мотивації економічної діяльності людини.

Розгортання НТР, перетворення високотехнологічного виробництва у домінуючий та визначальний сектор, а найманого працівника у високоосвіченого, кваліфі­кованого, творчого носія ідей та значних інтелектуальних мож­ливостей сприяють не тільки подальшим якісним змінам у змісті людської праці, поглибленню безпосередньої соціалізації економічного життя, а й визначають особливості змін у системі відносин власності.

Становлення інтелектуальної власності відбувається в умовах розвинутого капіталістичного суспільства, із притаманними йому законами економічного й со­ціального розвитку, специфічними цілями цього розвитку, інститутами та інструментами, що забезпечують ціліс­ність його економічної системи.

За цих умов інтелектуальна власність, по-перше, не завжди забезпечує справед­ливість у відносинах між власником інтелектуального капіталу та представниками бізнесу. По-друге, вона може виступати інструмен­том монополізації інтелектуального продукту, права на володіння ним, використання лише у своїх егоїстичних, корисливих інтере­сах, базуючись на основі суто ринкових механізмах реалізації.

Дослідники застосовують для характеристики такої тенденції досить точну термінологію, кажучи про появу так званих кіберлордів - класу власників у інфор­маційному секторі, які контролюють або сам масив інформації, або матеріальну інфраструктуру, необхідну для її створення, поширення та використання. Кіберлорди - це капіталістичний клас, що живе за рахунок ренти, оскільки замінює традиційну експлуатацію праці «тотальною експлуатацією особистості».

Із процесами розвитку інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу в умовах формування постіндустріального та інформаційного суспільства пов'язана поява концепції постекономічного суспільства.