1. Перехід до ринкової економіки та ліберальної демократії

Процес формування демократичного сус­пільства на засадах ліберальної демократії йде в Україні невпин­но, але досить повільно. Подібний висновок можна зробити й стосовно рівня відкрито­сті нашої економічної системи. В останні роки ХХ ст. рівень відкритості економіки був невисоким, як і на початку XXI ст.

2. Розвиток такої структури промисловості та сільського господарства, яка б мінімально відповідала структурі господарства єс і могла би забезпечити інтеграцію економік із найменшими втратами

Зарубіжні і внутрішні інвестиції майже не надходять у великі інноваційні проекти, не націлені на забезпечення системної інноваційної спрямованості розвитку народного господарства України. Сьогодні її частка у торгівлі з ЄС є незначною від загального обсягу зовнішньоторговельних операцій Євросоюзу. Змінити такий стан торговельних відносин можливо оптимізувавши структуру народного господарства країни відповід­но до вимог сучасної світової економіки. Певні дії України в даному напрямі вже дають позитивний ефект. Відбувається невпинна переорієнтація економіки країни, її торговельних зв'язків у напрямі більш потужного партнера - ЄС.

3. Досягнення рівня доходу на душу населення, який хоча б умовно наближався до рівня найбідніших країн, які вже є члена­ми Європейського Союзу

Забезпечення системних якісних змін у нашому народному господарстві означатиме досягнення рівня доходу на душу населення, який би наближався до рівня найбідніших країн-членів ЄС. За умови забезпечення стійкого випереджального зростання Україна має усі підстави вже найближчими роками значно скоротити роз­рив у рівні доходів населення нашої країни та нових членів ЄС.

Отже, для лікві­дації невизначеності процесу євроінтеграції України необхідно сформувати ефективно функці­онуючі інституціональні форми ліберальної демократії, відкритої економіки, інститут ефективних власників, забезпе­чити інноваційну спрямованість відтворювальних процесів у народному господарстві тощо.

Суто економічні показники ще не свідчать про соціальні результати економічного розвитку. Економічне зростання можливе лише на основі ефективного функціонування ін­ститутів соціалізації економіки та соціального захисту громадян у країні - не тих, що визначені законодавчо (інститут соціального партнерства, гарантоване за­безпечення першого робочого місця, ефективна конкуренція, прямий зв'язок між трудовим внеском та якістю життя), які не забезпечують жодно­го позитивного ефекту, а неформальних, за допомогою яких можна здій­снювати вплив на ефективне використання ресурсів, інноваційну й технологічну переорієнтацію основних галузей, забезпечити якісно новий стан і ха­рактер відносин у суспільстві (відповідальність, довіра, компро­міс у відносинах, громадянське суспільство, соціальне партнерство, політичний, соціальний капітал тощо), які є невід'ємним елементом та інструментом забезпечення стану стійкого рівноважного розвитку економіки, суспільства, людини.

Названі інститути цілком сформовані та ефективно викори­стовуються у у країнах-чле­нах ЄС. Слабкий розви­ток їх в Україні означає значну обмеженість можливостей інтеграції нашого суспільства у його сучасному стані у єдиний соціальний простір ЄС.

Процес інтеграції України у Єв­ропейський Союз по­ступово еволюціонує від стану, коли бажання інтеграції було бажанням лише частини правлячого класу, до усвідомлення більшості громадян країни цього процесу як об'єктивної потреби. Сьогодні існують суперечності і проблеми процесів інтеграції, які мають як внутрішній для нашої краї­ни характер, так і зовнішній - відсутність стимулу у формі значних кроків назустріч Україні з боку самого ЄС. Якщо суперечності та проблеми формування трансформа­ційних інтеграційних інститутів в Україні відбивають характер її перехідного стану, нестійкості, що притаманно усім перехідним суспільствам і розв'язується у міру демократизації суспільства та формування механізмів управління ним, то суперечності у ставленні ЄС до взаємозв'язків з Україною можуть бути розв'язані че­рез усвідомлення правлячим класом Європи та широкими верст­вами її громадян об'єктивної необхідності існування нашої дер­жави як структурного елементу Європейського Союзу.

3.

З 1 січня 1995 р. розпочала свою діяльність наступниця ГАТТ - Світова організація торгівлі (СОТ), головною метою діяльності якої є урегулювання найактуальніших проблем економіч­них взаємовідносин країн-учасниць на основі угод «Уругвайсько­го раунду» багатосторонніх торгових переговорів (1986-1994 рр.). На відміну від ГАТТ, СОТ має набагато більше повноважень і форм контролю за поведінкою на ринках країн, які входять до цієї організації.

Держави, що увійшли до системи СОТ (країни-засновниці ГАТТ і нові члени) визнають головні завдання та принципи функціонування цієї організації, які полягають у лібералізації світової торгівлі шляхом послідовного скорочення рівня імпортного мита і ліквідації нетарифних перепон з метою найоптимальнішого використання світових ресурсів, забез­печення стабільності економічного розвитку всіх країн світу, збере­ження довкілля. Ці держави зобов'язуються надавати режим найбіль­шого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаційній основі, забезпечувати «прозорість» торговельної політики, розв'язувати усі суперечки, що виникають у процесі руху товарів і послуг шляхом консультацій та переговорів.

Структура органів управління СОТ складається із Міністерсь­кої конференції (вищого органу), Генеральної ради, Органу з уре­гулювання спорів, Органу з огляду торговельної політики, Ради з торгівлі товарами, Ради з торгівлі послугами, Ради з торговель­них аспектів інтелектуальної власності, системи контролювальних комітетів.

Важливими, зокрема для України, особливостями процедури входження у СОТ є відповідність національного зако­нодавства базовому пакету угод організації та узгодження, шля­хом багатоступеневої системи переговорів, поступок, які країна-претендент зобов'язується надати іншим країнам організації на своєму національному ринку. Сьогодні Україна завершила правову та переговорну процеду­ру вступу в СОТ.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяль­ності та зовнішньої торгівлі позитивно впливає на динаміку, можливості та перспективи системних трансформа­ційних процесів у країнах з перехідною економікою. Нарощуван­ня та лібералізація експорту означає:

- становлення та розвиток реальної форми інтеграції країни у світове господарство;

-реалізацію принципу порівняльних переваг у системі міжнародного поділу праці;

- зростання ВВП за рахунок розширення ефективного попиту на світових ринках;

- участь у формуванні світових цін на певні види продукції тощо.

Водночас відкритість економіки, крім переваг і перспектив, має і негативний бік - зовнішньоекономічна, зовнішньоторговельна політика постсоціалістичних країн містить елеме­нти протекціонізму, сутність якого - захист національної економі­ки від конкуренції у сфері міжнародної торгівлі, що не сприяє розвитку ринкової економіки.

Протекціоністська політика - це така економічна політика, що розробляє та реалізує низку заходів держави, спрямованих на стимулювання національної економіки і захист державою національного виробника від інозем­ної конкуренції. Також ця політика передбачає створення умов для збере­ження зайнятості у країні, підтримки певних соціальних груп. Але, протекціонізм у разі масового використання високого торговельного мита, високих тарифів, квотування тощо, призводить до зниження конкурентоспроможності національної продукції, підвищення цін на внутрішньому ринку. Це викликає зустрічні обмеження з боку країн-імпортерів, перешкоджає інвестуванню капі­талів в економіку, знижує надходження до бюджету, породжує лобізм і корупцію.

Політика протекціонізму в Україні передбачає викори­стання тарифних інструментів (Єдиний митний тариф, експортні, імпортні та транзитні мита, преференційні, пільгові та повні митні ставки) і нетарифних (ліцензування і квотування експорт­но-імпортних операцій, непрямий адміністратив­ний вплив).

Для України сьогодні ще не настав час повністю відмовлятися від використання у своїй зовнішньоекономічній політиці елементів протекціонізму, але використовувати його інструменти у відносинах з іншими країнами слід обережно і тактов­но.

4.

Важливим чинником становища країн на міжнародному ринку є розвиток зовнішньоторговельної інфраструктури, тобто системи організації просування товарів за межами країни або з однієї країни в іншу через третю країну транзитом, формуючи для на­ціональної економіки переваги чи ризики у системі світових відносин. Забезпечення переваг тут означає наявність розвиненої матеріально-технічної бази економічних зв'язків, зов­нішньої торгівлі, розрахункових організацій і фірм, бан­ків, страхування, маркетингових досліджень, а також потужних транзитних магістралей всередині країни: залізничних, шосейних, повітряних, трубопровідних, водних, оптико-електронних. Спеціалізована інфраструктура дозволяє спрощене пересування продукції на світовому ринку, скорочує транзитні витрати і впливає на рівень світових цін, за якими відбувається реалізація продукції певної країни за її межами, отже на її торговельний баланс, держав­ний бюджет, добробут громадян. На транзитах Україна може заробляти значні кошти завдяки контролю за своїм простором та надаючи послуги з транзиту вантажів і пасажирів на різні території. Значними проблемами України у сфері використання її території для транзиту товарів і по­слуг є недосконала фіскальна тарифна та мит­на політика, неузгодженість цих питань між центром і регіонами, місцевою владою, окремими суб'єктами господарської діяльно­сті, низька продуктивність праці. Це призводить до втрати щороку бюджетних надходжень держави. Ця проблема потребує оптимізації законодавства, раціоналізації дій влади, активної співпраці з іншими державами, організаціями у процесі обслуговування пересування товарів і послуг через національні кордони України.

Важливим чинником реформування економіки в Україні є достатня кількість капіталу для максимального використання інтелектуальних здібностей працівників, по­тенціалу країни. Міграція капіталу у світовому просторі має відмінності від руху товарів, насамперед пов'язані із наявністю ризиків, адже на відміну від товару капітал не відчужується остаточно, його функція не реалізуєть­ся негайно, тобто остаточна корисність і для експортера, і для позичальника роз'єднані в часі. Це підвищує рівень вимог з боку експортерів до стану політичної та правової захищеності держави, в якій передбачається використання капіталу. Оскільки види експортованого капіталу різнома­нітні, а терміни кредитування - коротко-, середньо- та довгострокові, проблема фінансово-економічної і політичної стабільності країни, до якої ви­возиться капітал, дуже цікавить власників капіталу, адже ніхто не хоче втрачати власність, яку б форму вона не мала. Україна - потенційно привабливий партнер, її ринки в майбут­ньому забезпечать значні та сталі прибутки. Однак сьогодні рі­вень ризиків у країні переважає інтерес експортерів капіталу до проникнення на ці ринки.

У відкритій економіці важливим позитивним чинником розвитку продуктивних сил, що забезпечує переваги у міжнародній конкурентній боротьбі, є міжнародна міграція робочої сили. Вигода розвинутих держав полягає в то­му, що їх уряди економлять значні кошти на підготовку високо­кваліфікованих працівників, масово залучаючи фахів­ців з інших країн, оперуючи високою заробітною платою, сучасними умовами праці тощо. Для розвинутих країн світу така міграція створює переваги у конкурентній боротьбі на світових ринках, оскільки скорочує витрати на формування інтелектуаль­ного капіталу та дає можливість отримати додатковий економічний ефект від його функціонування в межах національної господарства; для України вона породжує нові ризики, негативно впливаючи на перспективи інноваційного розвитку її економіки, адже з нашої країни у пошуку кращих умов праці та життя їде багато докторів і кандидатів наук. Подаль­ший розвиток тенденції до міграції може стати небезпечним для майбутнього нашої країни, оскільки навантаження на працюючих буде постійно зростати, що негативно відіб'ється на розв'язанні проблем соціаль­ного захисту, підвищення добробуту народу тощо.