Загальні правила та вимоги щодо проведення грошово-кредитної політики в Україні

1. Застосування будь-яких засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Ця політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати її з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економіч­ного циклу.

2. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тіс­но узгоджувати як із фіскальною, так і з зовнішньоекономічною, в тому числі валютною політикою.

3. Неприпустимо за­стосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Позитивний ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим, а інколи можлива навіть протилежна реакція з іще більшою дестабілізацією цін.

4. Плануючи монетарну політику, необхідно враховувати ефект запізнення - наявність розриву в часовому просторі між застосуванням регу­льованих заходів і реакцією на них як грошової сфе­ри, так і всієї економічної системи.

Напрями вдосконалення монетарної політики України

1. Посилення контролю над емісією та встановлення верхньої межі зростання грошової бази - не більше ніж на 20 %. Унаслідок цього емісійний дохід держави має скоротитися.

2. Розуміння всім суспіль­ством того, що за низьку та стабільну інфляцію має відповідати не лише центральний банк - багато в чому це залежить від полі­тики уряду, від узгодженості монетарної та фіскальної політики, їх оптимального поєднання.

3. Не підтримання центральним банком дій уряду, якщо вони суперечать досягненню стратегічної ці­лі монетарної політики. Уряд не повинен змінювати прийняті центробанком рішення або публічно критикувати його дії: бажа­но коментувати ці рішення під час конфіденційних зустрічей із керівництвом центрального банку.

4. Відкритість і прозорість монетарної політики центрального банку є ключовим пріоритетом досягнення тієї ме­ти, яку вона ставить перед собою. Центральний банк провадить свою монетарну політику через банківську систему та фінансові ринки.

Такі багатоаспектні зміни дозволять успішно функціонува­ти багатьом центральним банкам світу, зокрема України, і ста­нуть суттєвим кроком у напрямі європейської інтеграції нашої держави.

Основні терміни

Фіскальна політика (бюджетно-податкова політика). Функції фіскальної політики. Податок. Політика автоматичних стабілізаторів. Податкова політика. Дохідна частина бюджету. Дискреційна фіскальна полі­тика. Витратна частина бюджету. Трансфертні платежі. Збалансування бюджету. Дефіцит державного бюджету. Профіцит державного бюджету. Державний борг. Тя­гар боргу. Грошова система. Монетаризм. Монетарна політика. Грошово кредитна (монетарна) політика. Основна роль грошово-кредитної політики.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте поняття і особливості фіскальної політики України

2. Назвіть основні податкові інструменти фіскальної політики

3. Як виникає та покривається дефіцит бюджету і державний борг країни?

4. Розкрийте механізм удосконалення сучасної монетарної політики

Тема 15. Зайнятість, доходи населення та соціальна політика в умовах ринкових перетворень

Мета: розглянути макроекономічні проблеми зайнятості та безробіття, розкрити складові доходів населення і особливості їх диференціації та охарактеризувати соціальну політику в трансформаційній економіці України

План

1. Зайнятість як функція суспільного виробництва та форма відповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї

2. Безробіття як макроекономічна проблема сучасної економіки

3. Співвідношення динаміки ВВП і безробіття в Україні

4. Доходи населення та їх складові. Диференціація доходів населення

5. Рівень життя населення, його складові та індикатори

6. Соціальна політика держави в умовах системної трансфор­мації суспільства

Література: [2, С. 255-287 ]; [6, С. 307-327 ]; [11, 12, С. 411-464]

1.

Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення, поширення і перерозподіл ресурсу праці в економіці, формування ціни праці та інших умов його використання. Слід здійснити перехід від методів прямого ди­рективного регулювання сфери зайнятості до поєднання двох ме­ханізмів:

по-перше, ринкового, елементами якого є попит на працю та її пропозиція; конкуренція між роботодавцями та між найманими працівниками; система договірних трудових відносин; ціна праці (заробітна плата); інститути інфраструктури ринку праці;

по-друге, державного регулювання ринку праці, елементами якого є формування правового поля взаємодії його суб'єктів; не­пряме економічне регулювання за допомогою методів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики; формування систе­ми соціальних стандартів і мінімальних соціальних гарантів у сфері зайнятості.

У результаті здійснюваних перетворень змінюється сама кон­цепція зайнятості. У централізованій командній економіці вона була наповнена не тільки і не стільки економічним, скільки полі­тичним та соціальним змістом, покликаним підкреслити переваги соціалістичного укладу. У ринковій економіці зайнятість населення є результатом вза­ємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції.

Для країн, що здійснюють ринкові перетворення трудової сфери, необхідна сучасна концепція ринку праці з обґрунтуванням нових концептуальних підходів до становлення суб'єктів ринку праці, реформування зайнятості та ос­новних її форм з урахуванням особливостей економічної струк­тури і своєрідності приватизації у країні.

Еволюція процесів зайнятості в Україні зумовлюються дією багатьох чинників, зок­рема: роздержавлення власності й наступна за ним приватизація підприємств; розвиток малих та середніх форм бізнесу; зміна державних пріоритетів щодо розвитку окремих територій і галу­зей; нові податкова, фіскальна та інвестиційна політика; зміни демографічної структури населення; технологічний прогрес то­що.

Основними закономірностями ринкової трансформації еконо­міки України у сфері зайнятості можна вважати:

- ліквідацію державної монополії на використання людських ресурсів та принципу загальної обов'язковості праці й створення умов для вільного вибору людиною сфери праці та форми економічної поведінки;

- поділ економічно активного населення на роботодавців і найманих працівників з відповідними соціально-економічними функціями;

- створення можливостей для самозайнятості населення в різ­них організаційних формах (дрібні підприємства, малий бізнес, сімейні господарства тощо), з різним рівнем ефективності й рентабельності праці;

- розвиток і поширення нестандартних та гнучких форм зай­нятості і вторинної зайнятості;

- розвиток неформальної зайнятості, у тому числі кримі­нальної;

- поява різних моделей поєднання форм і типів зайнятості.

Ринок праці є складним елементом ринкової еко­номіки, в якому не лише переплітаються інтереси найманих пра­цівників і роботодавців щодо ціни послуг робочої сили та умов її функціонування, а й віддзеркалюються всі зміни соціально-економічного характеру. Він виконує низку як загальних (регу­лювальна, стимулювальна, контрольна, забезпечення конкурен­ції), так і специфічних функцій. Ринок праці як система відносин, що виражає пропозицію і попит робочої сили, відображає відпо­відну кон'юнктуру. У разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі перевищен­ня попиту над пропозицією - трудодефіцитною, у протилежно­му разі - трудонадлишковою. Різкі коливання на ринку праці, котрі виникають у результаті циклічних коливань виробництва (і мають переважно характер надлишковості пропозиції робочої сили), призводили до значних порушень у відтворенні робочої сили й до соціальних вибухів.

У постсоціалістичних країнах сформувалась нова транзитивна модель ринку праці, яка характеризується низкою особливостей: монопсонічна структура; висока офіційна зайнятість та розширення неформальної зайнятості; нееластичність попиту і пропозиції праці; глибока диференціація зайнятості по регіонах; розрив між зареєстрованим та загальним безробіттям; зростання тривалості безробіття; негативна селекція інститутів; зниження заробітної плати; зростання безробіття, зокрема прихованого безробіття тощо.

Ринок праці в Україні сьогодні перебуває ще у стадії станов­лення. Його розвиток, як і багатьох інших постсоціалістичних, передусім пострадянських, країн поки ще дале­кий як від закономірностей основних західних моделей, так і від тенденцій, властивих більшості економік Центральної та Східної Європи.

2.

Чинниками формування безробіття в різних країнах в залежності від рівня їх розвитку можуть бути: циклічність розвитку економіки, суперечливий характер НТП, структурні зрушення в економіці, недостатня мобільність робочої сили, негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати, дис­кримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин.

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать:

- кількість безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;

- кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;

- середня тривалість безробіття в місяцях.

До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів і до економічно активного населення за формулою:

U

u = * 100%, (15.1)

L

де u - рівень безробіття;

U - кількість безробітних;

L - кіль­кість трудових ресурсів (сукупна робоча сила).

У класичній теорії існує поняття «класичного» безробіття як наслідку високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівнова­жувала попит і пропозицію робочої сили.

Безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимуше­не. Принципова відмінність між ними в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється і не передба­чає надання допомоги.

Добровільне безробіття в основі має суб'єктивну причину і цілком залежить від самого носія праці. До нього належить, зок­рема фрикційне безробіття, яке передбачає нетривалий термін не­зайнятості й пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, зміною місця проживання, а також звільненням за власним бажанням.

До групи вимушеного безробіття можна віднести такі основні види безробіття: структур­не, циклічне, сезонне, регіональне.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структур­ними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв. Унаслідок цього попит на деякі професії зменшу­ється або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Структурне безробіття буває:

- технологічним - пов'язане з переходом до нової тех­ніки і технології, з модернізацією та автоматизацією виробницт­ва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації;

- конверсійним - спричинюється скороченням чисельно­сті армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Циклічне безробіття пов'язане із фазою спаду економічного циклу, зниженням сукупного попиту на товари і послуги, а отже, зі спадом виробництва.

Сезонне безробіття – стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю.

Регіональне безробіття викликане різними причинами, при­таманними конкретному регіону.

Однією з найважливіших характеристик ринку праці є трива­лість безробіття. Міжнародна статистика не лише звертає увагу на загальний рівень безробіття, а й виокремлює тих, хто не має ро­боти упродовж тривалого періоду: понад шість місяців (тривале безробіття) і понад рік (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття у трансформаційних постсоціалістичних економіках є його довготривалість, застійний ха­рактер. В Україні ця проблема є особливо актуальною, оскільки середня тривалість безробіття має тенденцію до зростання.

Велике значення щодо макроекономічного аналізу прогнозування зайнятості має природна норма безробіття, або природний рівень безробіття.

Природний рівень безробіття - це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. Він може розглядати­ся як рівень безробіття, що залишиться навіть за повної зайнятості.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям. Природне безробіття складається з фрик­ційного та структурного типу, оскільки вони існують у будь-який період економічного розвитку. Норма природного безробіття для України - 3,5-4 %.

Якщо безробіття за­грожує соціальною кризою, вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень дією таких чинників:

- загальною кількістю безробітних, в тому числі протягом тривалого часу;

- наявністю у безробітних інших джерел існування;

- наявністю політичного каталізатора;

- особливостями соціально-психологічного клімату в суспільстві тощо.

Безробіття є повним тоді, коли особа зовсім не має ро­боти і відповідно - доходів.

Відповідно до законодавства України часткове безробіття - це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її роз­мірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологіч­ного та структурного характеру.

Досить часто часткове безробіття ототожнюється з прихова­ним безробіттям, хоча це не зовсім правильно. Часткове безробіття - це одна з форм неповної зайнятості, яка в більшості країн світу передбачає навіть певну компенсацію втрат у межах програм підтримки доходів безробітних.

Приховане безробіття - це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують бути у складі підпри­ємства. Його основними формами є:

- збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату;

- оформлення відпусток з ініціативи адміністрації;

- зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з ор­ганізаційно-економічних причин.

3.

Із закону Оукена випливають такі практичні висновки:

- по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, необхідно щорічно не менше 2,7-3,0% приросту ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць;

- по-друге, вищий приріст ВНП скорочує безробіття, а зни­ження темпів його приросту призводить до зростання безробіття.

Для трансформаційного періоду України характерна досить нестандартна ситуація (якщо до­тримуватися закону Оукена): падіння обсягів виробництва не корелюється зі скороченням зайнято­сті.

Наприклад, за період з 1990 по 1999 рр. обсяг ВВП зменшився на 59,2% (у цінах 1990 р.), а кількість зайнятих скоротилася на 14,2 %. Якщо ж слідувати закону Оукена, то рівень безробіття мав досягнути приблизно 20-25 %.

Однією з причин, за окремими оцінками фахівців основною, та­кого розриву динаміки обсягів ВВП і зайнятості в Україні стало значне завищення на підприємствах чисельності робочої сили від­носно потреб виробництва, що виразилося в масштабному прихова­ному безробіття. Приховане безробіття характерне для ситуації еко­номічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потуж­ностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зни­женням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

4.

Грошові доходи формуються за рахунок заробітної плати, го­норару, підприємницького доходу (прибутку), доходів від влас­ності, доходів від особистого підсобного господарства, інших до­ходів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, яка використовується на особисте спо­живання, а також соціальні трансферти в натуральній формі.

Заробітна плата є однією з головних форм доходів населення. В контексті політики доходів та формування сучасної концепції ринку праці регулювання заробітної плати та встановлення її меж, в тому числі мінімального рівня заробітної плати (гарантований державою соціальний мінімум не тарифікованої праці), є важливими завданнями держави.

В умовах трансформаційної економіки посилюється ди­ференціація доходів населення.

Диференціація доходів - різниця в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлена відміннос­тями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробни­цтва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо.

Диференціація доходів зумовлена багатьма чинниками:

- розбіжностями в рівні заробітної плати;

- неоднаковими розмірами власності і різною величиною доходів від неї;

- неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами;

- наявністю підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей;

- соціальним статусом тощо.

Оскільки трансформаційні процеси супроводжуються кризо­вими явищами в економіці, зростанням безробіття, інфляції, під­вищенням цін, збільшенням масштабів тіньового сектору та ін­шими негативними тенденціями, вони загострюють проблему нерівності, розриву в доходах населення.

Показниками диференціації населення за доходами (витратами) є:

1. коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат);

2. коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації;

3. коефіцієнт фондів.

Коефіцієнт Джині (К_G) характеризує диференціацію доходів (витрат) населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розпо­ділу доходів (витрат) населення від абсолютно рівного їх розподілу, тобто показує ступінь рівномірності (нерівномірності) розподілу доходів (витрат) серед верств населення. К_G варіює в інтер­валі від 0 до 1. Чим ближче К_G до 0, тим ближче ситуація «уравніловки», чим ближче К_G до 1, тим більше рівень диференціації доходів (витрат) в країні.

Коефіцієнт децильної диференціації показує співвідношення до­ходів (витрат) найзаможніших і найбідніших груп, однакових за кіль­кістю осіб, тобто співвідношення мінімального рівня доходів (ви­трат) серед 10% найбільш забезпеченого населення і максимально­го рівня доходів (витрат) серед 10% найменш забезпеченого насе­лення. За повної рівності населення за доходами (витратами) коефіцієнт дорівнює 1. Як правило, він не перевищує 15-17.

Квінти­льний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення - від­ношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 20% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів (витрат) серед 20% найменш забезпеченого населення.

Коефіцієнт фондів розраховується як відношення середнього значення доходів (витрат) населення в десятій децильній групі до середнього значення їх у першій децильній групі.

У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населен­ня ілюструє крива Лоренца - кумулятивний розподіл кількості населення та відповідних їй доходів. Крива відображає співвід­ношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 20% - п'яту частину всіх доходів, 50% - половину і т.д., а за умови нерівномірного - 75% населення країни отримують 25% доходів.

Доходи

100% А

50%

25% С

В

О Населення

50% 75% 100%

бісектриса ОА – рівномірний розподіл доходів;

крива ОСА (крива Лоренца) – фактичний, нерівномірний розподіл доходів

Рис. 15.1. Нерівномірний розподіл доходів населення

Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси ОА, тим більша нерівність в розподілі доходу. Для розрахунку конкретного рівня нерівності в розподілі доходів використовують вище згадуваний коефіцієнт Джині (К_G) – відношення площі, яка створена лініями рівномірного і нерівномірного розподілу доходів до площі трикутника ОАВ:

К_G = S_ОСА/S_ОАВ (15.2)

5.

У світовій практиці для характеристики рівня життя населення за­стосовується такий інтегральний показник, як індекс людського роз­витку (ІЛР), однак він не повністю охоплює всі основні складові рівня життя. ІЛР включає індикатори лише трьох аспектів життя:

- матеріальне забезпечення (НД або ВВП на душу насе­лення);

- демографічна ситуація (тривалість життя);

- рівень освіти (су­купна частка тих, хто навчається в навчальних закладах, і рівень гра­мотності дорослого населення).

ІЛР розраховується як середньоарифметичне трьох індексів:

І_Ж + І_О + ВВП_Д

ІЛР = , (15.3)

3

де І_Ж – індекс очікуваної середньої тривалості життя;

І_О – індекс освіти;

ВВП_Д – валовий внутрішній продукт на душу населення.

Низький при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5; високим – 0,9 – 1.