Система індикаторів (показників) рівня жит­тя населення

1. Економічні:

- макроекономічні показники;

- показники матеріальної забезпеченості;

- показники витрат і споживання.

2. Соціальні:

- показники зайнятості;

- показники освітнього рівня;

- показники стану здоров’я;

- показники стану довкілля;

- показники соціально-політичної напруги.

3. Демографічні:

- середня очікувана тривалість життя;

- коефіцієнт смертності немовлят;

- коефіцієнт смертності дітей до п’яти років;

- коефіцієнт материнської смертності.

Для оцінювання досягнутого рівня життя населення використовують відносні по­казники порівняння зі стандартами. Найважливішим серед них є прожитковий мінімум.

Розріз­няють прожитковий мінімум:

- фізіологічний (передбачає задоволення лише основних фізіологічних потреб);

- соціальний (має забезпечувати значно вищий рівень споживання, оскільки включає також мінімальний набір товарів та послуг, необхідних для задоволення духовних і со­ціальних потреб).

В Україні прожитковий мінімум визначаєть­ся як вартісна величина набору продуктів харчування, достат­ніх для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімального на­бору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Тобто він є соціальним прожитковим мі­німумом.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживання.

Кошик споживання – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості, яка розраховується за формулою:

, (15.4)

де - вартісна величина межі малозабезпеченості;

- сума вартості споживання продуктів харчування, грн.;

Ц - ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн.;

N_сп - споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік;

- сума вартості непродовольчих товарів, грн.;

- вартість утримання житла, грн.;

- сума інших послуг, грн.

Системна трансформація суспільства, особливо в умо­вах економічної кризи і застою, характеризується різким зменшен­ням доходів населення, які часто не досягають прожиткового міні­муму, зростанням соціального розшарування, низьким рівнем медичного обслуговування, скороченням тривалості життя насе­лення та ін. За таких умов закономірно зростає кількість бідних і проблема бідності постає перед усе ширшими верствами населення.

6.

Сутність соціальної політики за будь-якої економічної систе­ми розкривається в її функціях:

- економічна - створення сприятливих соціальних умов для забезпечення високих темпів економічного зростання, якій відповідає механізм централізовано регульованих соціаль­них нормативів, гарантій, пільг, забезпечуючи мінімальні соціаль­ні стандарти, що дозволяє соціалістичним державам, заоща­джуючи на споживанні, направляти ресурси в інвестиційний сек­тор економіки;

- розподільна - спрямована на обмеження доходів та їх вирівнювання за допомогою жорсткої галузевої тарифної сітки і системи нормування праці;

- захисна - покликана за допомогою значних дотацій на товари і послуги першої необ­хідності компенсувати низький рівень оплати праці, підтримую­чи рівень життя населення на рівні відтворення робочої сили, який не створював перешкод для економічного зростання;

- ідео­логічна - полягає в демонстрації переваг соціалістичної системи в наданні соціальних гарантій на працю, житло, освіту, охорону здоров'я тощо, знімає потенцій­но високу соціальну напругу, викликану зрівняльним розподілом і низькою оплатою праці, тим самим усуваючи політичні перепо­ни на шляху економічного зростання.

Особливості трансформаційного періоду зумов­люють зміну вектора функцій соціальної політики. Отже, особливість соціальної політики в країнах з трансформаційною економікою полягає в її поліваріантності, альтернатив­ності, нестабільності, коли протягом короткого періоду можуть діаметрально змінюватися мета соціальної політики, її зміст і роль у трансформаційних процесах. Це пояснюється значною за­лежністю соціальної політики у період трансформаційних перетворень від суб'єктивних чинників, а також різних обмежень (наприклад, негативні соціальні наслідки трансформаційних процесів, фінансові обмеження, зумовлені податково-бюджетною ситуацією тощо).

Важлива функція соціальної політики держави у трансформа­ційній економіці - функція соціального захисту, тобто реалізація ком­плексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямова­них на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.

Основними напрямами соціальної політики української дер­жави є:

- формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

- реалізація творчого соціального потенціалу;

- формування нової соціальної культури;

- регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

- заохочення продуктивної трудової діяльності;

- забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людини;

- удосконалення системи оплати праці;

- удосконалення системи соціального захисту та пенсійного забезпечення ;

- упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою та безробіттям);

- досягнення повної продуктивної зайнятості тощо.