Лекція 3. Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

Анотація

Поняття та сутність предмета бухгалтерського обліку.Визначення меж, в яких бухгалтерський облік відображає свій предмет. Конкретизація предмета бухгалтерського обліку в об’єктах-господарських фактах. Засоби господарювання – матеріальна основа бухгалтерського обліку. Групування засобів за джерелами утворення й призначенням. Основні об’єкти бухгалтерського обліку: господарські засоби й джерело утворення майна. Засобі праці, предмети праці, кошти в наявності та в розрахунках як складові господарських засобів. Власний капітал та забезпечення зобов’язань, заборгованість за зобов’язанням. Процеси виробництва та розподілу як об’єкти обліку. Визначення термінів «Актив» та «Пасив». Класифікація активів та пасивов.

План лекції

1. Загальне поняття про предмет бухгалтерського обліку

2. Визначення «Актива» та «Пассива»

Питання 1.

Загальне поняття про предмет бухгалтерськогообліку

Одним із основних питань загальної теорії бухгалтерського обліку є визначення його предмета. Правильне тлумачення цього поняття має принципове значення, оскільки залежно від того, що відображується і в якому масштабі, розглядаються всі питання теорії і практики бухгалтерського обліку.

Визначення і розкриття предмета бухгалтерського обліку потребує системного та історичного підходу. З огляду на загальні положення про предмет науки доходимо висновку: визначення предмета бухгалтерського обліку має охоплювати все найзагальніше для бухгалтерського обліку в усіх сферах суспільного виробництва. Це загальне має бути і найістотнішим для бухгалтерського обліку і водночас відбивати функції, завдання і роль обліку в суспільстві.

На підставі сутнісного визначення обліку, зумовленого економічною та правовою природою системи господарювання, а також узагальнення світової теорії і практики обліку основним його змістом, предметом можна вважати процес створення (виробництва) суспільного продукту, його обмін, розподіл і споживання в умовах ринкових відносин. Суспільний продукт — це продукт будь-якого господарюючого суб’єкта, виготовлений для обміну, тобто для ринку.

Об’єкти і суб’єкти ринку та ринкових відносин протистоять одне одному як рівнозначні величини, адже все, що має вартість (об’єкт), з одного боку, має також свого правовласника (суб’єкта права власності) — з іншого. А це означає, що в основі ринку та ринкових відносин лежить теорія двоїстості. Згідно з нею кожна величина в бухгалтерському обліку одноча-сно виражається у двох значеннях — як вартість і як власність.

Суспільний продукт містить у собі всі матеріальні та культурні блага — продукти харчування, одяг, взуття, житло, паливо, знаряддя й предмети праці тощо, вироблені суспільною працею за певний період часу (рік). У виготовленні суспільного продукту беруть участь усі сфери суспільного відтворення (діяльності): виробнича, комерційна та банківська. Уречевлений суспільний продукт створюється у сфері виробництва, яка охоплює такі галузі: промисловість (добувна, обробна), сільське господарство, будівництво. Крім того, існують самостійні галузі промисловості, де продукт процесу виробництва вже не є новим речовим продуктом. Це такі галузі, як вантажний транспорт і зв’язок, що обслуговують виробництво.

Для здійснення процесу відтворення (виробництва, обміну, розподілу і споживання) кожна ланка сфери суспільного відтворення (господарство) має певну кількість засобів виробництва, предметів обігу та споживання, які становлять його майно. Майно (праця минулих років, уречевлена в матеріальних благах — засобах виробництва, предметах обігу і споживання, крім особистого майна населення) є власністю окремих суб’єктів і ланок економіки. Господарюючі структури використовують майно як матеріальну основу своєї діяльності. Контроль за наявністю та рухом цього майна (у будь-якій із можливих форм) здійснює бухгалтерський облік.

На виробництво суспільного продукту затрачається речовина і сила природи — жива і уречевлена праця — сировина, матеріали, паливо, запасні частини, енергія, обладнання, праця робітників і службовців; доводиться вдаватися й до інших затрат. Бухгалтерський облік відображує всі затрати, пов’язані з процесом створення суспільного продукту. На підставі здобутих показників визначається собівартість новоствореного продукту, а також відображується його наявність і рух. Усе це становить зміст бухгалтерського обліку в ланках сфери виробництва.

Створений продукт обмінюється або споживається на місці, тобто одна його частина використовується для обміну та подальшого відтворення, друга — для суспільного і особистого споживання та створення різних резервів і страхових фондів. Структура обміну та розподілу визначається структурою виробництва. Обмін та розподіл самі є продуктом виробництва — не лише за змістом (адже обмінюватися та розподілятися можуть виключно результати виробництва), а й за формою (певний спосіб участі у виробництві визначає особливу форму обміну та розподілу).

Форма, в якій беруть участь учасники в обміні та розподілі, завжди відповідає економічним законам ринку. Обмін та розподіл суспільного продукту мають суворо контролюватися. Контроль за наявністю і рухом суспільного продукту, що обмінюється та розподіляється згідно з відповідними розрахунками між суб’єктами господарювання, і покликаний здійснювати бухгалтерський облік. Через ланки сфери обігу (торгівля) відбувається перерозподіл — подальший обмін початково обміняного суспільного продукту.

Процес обліку затрат обігу, пов’язаних із просуванням суспільного продукту, облік наявності і руху суспільного продукту в грошовій і натуральній формах, а також правові відносини (зобов’язання та розрахунки), що супроводжують його рух від виробника до споживача, від одного власника до іншого — усе це є змістом бухгалтерського обліку в ланках сфери обігу (комерційній діяльності).

Зі сфери обігу (обміну) суспільний продукт надходить до сфери виробничого, невиробничого і особистого споживання.

Виробниче споживання є власне процес виробництва.

Невиробниче споживання відбувається у сфері освіти, охорони здоров’я, загального управління і т.ін., на утримання якої витрачається значна частка суспільного продукту. Після невиробничого споживання предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо) споживаються остаточно, вибувають з ринку і далі не функціонують як матеріальні предмети процесу обміну.

Облік спожитого ланками невиробничої сфери суспільного продукту, тобто облік затрат на їх утримання, а також облік запасів суспільного продукту в цих ланках і розрахунки, пов’язані з їх діяльністю, є основним змістом бухгалтерського обліку в ланках бюджетної сфери. Суспільний про-дукт, який проданий зі сфери обігу в особисте споживання членам суспільства, виходить за межі згаданого обліку.

У процесі створення, обміну, розподілу і споживання суспільного про-дукту виникають різні правові — розрахункові, кредитні та інші відносини. Облік і контроль за цими відносинами також здійснює бухгалтерський облік.

Перелічимо найістотніші складові елементи бухгалтерського обліку, які визначають зміст його предмета.

1. Наявність і рух майна господарства, що є матеріальною основою діяльності.

2. Процес створення (виробництва, добування) суспільного продукту, його обмін, розподіл і споживання.

3. Правові — розрахункові, кредитні та інші — відносини, зобов’язання, що виникають у процесі обміну між суб’єктами господарювання.

Отже, предметом бухгалтерського обліку є майно суб’єктів господарювання і його рух у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту, а також правові відносини (тобто зобов’язання розрахункові, кредитні, бюджетні і т. ін.), що виникають при цьому між суб’єктами господарювання.

Таке визначення відповідає тим вимогам, що облік має відображувати стан майна господарства, його обмін і розкривати найзагальніші та найістотніші елементи бухгалтерського обліку в усіх ланках системи ринкового господарювання, що становлять його основний зміст і призначення. Крім того, сам зміст предмета розкриває значення бухгалтерського обліку, його роль у системі ринкових відносин у всіх країнах світу.

При визначенні меж, в яких бухгалтерський облік відображає свій предмет, слід виходити з концептуальної сутності бухгалтерського обліку як скелета управління економікою в умовах ринку та функціональних завдань, покладених на нього в системі господарювання, тобто підприємницької діяльності.

Підприємництво, як самостійна ініціатива, систематичне: той, хто, ри-зикуючи, провадить діяльність з виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт (зайняття торгівлею, кредитно-банківською діяльністю), згідно з чинним законодавством має бути оформлений як юридична особа.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути як громадяни (які не обмежені законом у право- або дієздатності), так і юридичні особи усіх форм власності, установлених законом.

Усі суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від її виду (виробнича, комерційна, кредитно-банківська), зобов’язані провадити бухгалтерський облік своєї діяльності відповідно до встановленого законом порядку.

Основними формами організації підприємницької діяльності є підприємства та організації.

У суспільстві крім підприємницької виконується значна непідприємницька діяльність. До неї належать загальне та муніципальне управління, охорона інтересів та незалежності держави тощо. Основною формою діяльності цієї сфери є мі- ністерства, освітянські установи, бібліотеки, школи, інститути тощо.

Усі перелічені (а також будь-які інші) установи зобов’язані провадити бухгалтерський облік своєї діяльності за встановленими законом правилами.

Отже, основною обліковою ділянкою в суспільстві є кожний окремий господарюючий суб’єкт-власник, фізична або юридична особа: підприємство, організація, установа.

Бухгалтерський облік у межах кожного господарюючого суб’єкта — підприємства, організації чи установи — є засобом, за допомогою якого здійснюється подальший облік суспільного виробництва у межах корпоративних формувань (трестів, управлінь, міністерств тощо) і в державі в цілому, а також у масштабах світової економіки в системі національних рахунків.

Термін «об’єкт» (від лат. objektum — предмет) буквально означає те саме, що й «предмет». Але для глибшого розуміння змісту словосполучення «бухгалтерський облік» терміни «предмет» і «об’єкт» слід уживати більш конкретно. Під об’єктом розумітимемо частину цілого, тобто частину предмета. Це дасть змогу краще розібратися в такій складній науці як бухгалтерський облік.

Як уже зазначалося, у бухгалтерському обліку відображаються не всі господарські факти-явища та процеси. Постає запитання, які господарські факти потрапляють в орбіту бухгалтерського обліку? Щоб відповісти на нього, насамперед потрібно з’ясувати зміст господарських фактів.

Будь-яке господарство — виробниче (промислове, сільськогосподарське, будівельне тощо) або комерційне (надання послуг, торгівля, банківське або побутове обслуговування тощо) як складова суспільного виробництва в умовах ринку позначене тією самою двоїстістю, що й саме суспільство, тобто має два боки. Один характеризує господарство як сукупність матеріально-речових елементів (майна) процесу суспільного виробництва у вартості (актив), інший — як сукупність виробничих відносин, тобто показує, кому належить те майно за правом власності (пасив). Отже, з одного боку, господарство — це сукупність продуктивних елементів носіїв вартості, а з іншого — це сукупність правових відносин, характеристик суб’єктів права власності на об’єкти (активи).

Процес господарювання характеризується динамічністю. Засоби як сукупність майна та правові відносини перебувають у постійному русі і безперервно змінюються, через що можна констатувати різні господарські факти. З одного боку, ці процеси мають виробничий (постачання, виготовлення продукту, надання послуг, реалізація), а з іншого — правовий (купівля, залучення до процесу робочої сили, продаж) характер. Сукупність цих процесів позначена тією самою двоїстістю (подвійністю), що й стан господарства, тобто має продуктивний характер.

Таким чином, в обох випадках (характеризуючи стан фактів господарства або процеси господарювання) господарство потрібно розглядати одночасно в двох аспектах (з двох боків) — виробничому та правовому. При цьому обидва боки (аспекти) мають вартісне, тобто грошове, вираження (у гривнях, рублях, доларах тощо). По суті виражається одна й та сама величина — вартісна сукупність, але в різних аспектах. Тому підсумкові дані цих двох аспектів, оскільки вони виражаються у вартості, однакові за величиною, тобто рівні.

У бухгалтерському обліку продуктивний (виробничий) аспект групування засобів та процесів називають активом, а правовий — пасивом.

Питання 2.

Визначення «Активу» та «Пасиву»

В економічній літературі, в теорії та на практиці знаходимо різні визначення термінів «Актив» та «Пасив». Якщо термін «Актив» у більшості країн має майже однозначне визначення, то термін «Пасив» (хоча при складанні балансу в усіх випадках використовується) у більшості країн та літературних джерелах не визначається.

У світовій практиці найбільш поширеним визначенням активів є наступне: «активи — це ресурси (від фр. слова resource — засоби, запаси, можливості, джерела чогось), які отримані підприємством в результаті минулих подій та тепер контрольовані ним, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому».

Вивчення та аналіз літературних джерел дозволяє синтезувати різні визначення пасивів, за яким: __«Пасиви — це капітал — визначене у вартості (грошах) боргове зобов’язання підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи) по відношенню до іншого підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи)». У будь-якому випадку пасиви (капітал) (боргові зобов’язання) показують джерело утворення активів — майна підприємства або громадянина, тобто показують, кому вин- но підприємство (юридична) або громадянин (фізична особа), за усе майно, яке воно (або він) має у своєму розпорядженні. Пасиви, таким чином, — це вираз права власності на активи (майно) відповідних юридичних (підприємств) або фізичних осіб, які передали це майно у використання — це право власності. Таким чином пасиви — це КАПІТАЛ, тобто власність (право власності).

Первинна економіко-правова класифікація засобів господарювання як явищ та процесів унаочнено з теорії двоїстості (тобто в продуктивному та правовому аспектах) у контексті суспільного виробництва. Така двоїстість означає, що у процесі господарювання господарські факти-явища та факти-процеси одночасно мають два аспекти: про-дуктивний та правовий. При цьому, оскільки характеристики обох аспектів подаються у вартісному вираженні (грошах), то це забезпечує постійну їх рівність.

Об’єктом бухгалтерського обліку є лише такий господарський факт-явище або факт-процес господарювання, який: а) здійснився, відбувся; б) змістовна характеристика якого задовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одночасно обидва; в) дістав вартісне (грошове) вираження.

Коли деякий господарський факт-явище або факт-процес не може бути розглянутий одночасно щодо всіх трьох розглянутих щойно ознак, то він не є об’єктом бухгалтерського обліку. Наприклад, укладання трудового контракту (угоди). Факт господарський, має грошове вираження, але не здійснився. Тому він не є об’єктом бухгалтерського обліку, тобто в системі такого обліку не зафіксується.