Запитання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність соціально-трудових відносин?

2. Які стадії пройшли в своєму розвитку соціально-трудові відносини?

3. Які елементи включає в себе система соціально-трудових відносин?

4. Хто є суб’єктами та сторонами соціально-трудових відносин?

5. Під впливом яких факторів відбувається формування та розвиток соціально-трудових відносин?

6. Які рівні соціально-трудових відносин існують?

7. В чому полягає відмінність між різними типами соціально-трудових відносин?

8. На яких принципах мають базуватися соціально-трудові відносини?

9. Якими показниками може бути оцінена якість трудового життя?

Література

1. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»// Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства – 2005. – Випуск 5.

2. Закон України «Про організації роботодавців»//Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 32.

3. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально трудові відносини: Підручник. - К: Знання, 2006. - С. 224-248.

4. Есинова Н.И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учебное пособие. – К.: Кондор.-248 с.

5. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. - К.: КНЕУ, 2003.

Тема 5. Зайнятість населення і безробіття

1. Поняття, види та форми зайнятості населення. Концепції зай­нятості.

2. Методи регулювання зайнятості населення.

3. Поняття та види безробіття.

4. Визначення рівня безробіття.

5. Статус безробітного. Допомога по безробіттю.

Основні терміни і поняття: зайнятість населення, концепції зайнятості, фрикційне без­робіття, структурне безробіття, циклічне безробіття, природний рівень безробіття, фактичний рівень безробіття, статус безробітно­го, підходяща робота, допомога по безробіттю.

З економічної точки зору зайнятість населення – це діяльність, яка пов’язана із задоволенням особистих та загальних потреб і яка приносить дохід у різноманітному вигляді.

Правовий зміст поняття зайнятості полягає в тому, що право на працю є природним правом людини, і це право гарантується громадя­нам України державою.

Види зайнятості характеризують поділ економічно активного населення за сферами і галузями національної економіки, професіями, спеціальностями тощо. В цілому класифікацію видів зайнятості про­водять за такими ознаками:

1. За характером діяльності – робота на підприємствах, служба у збройних силах, навчання на денному відділенні, виховання дітей та т. ін.

2. За соціальною належністю – робітники, службовці, фермери, підприємці.

3. За галузевою належністю – зайняті у матеріальному вироб­ництві, невиробничій сфері, окремих великих галузях і підгалузях.

4. За територіальною ознакою – зайняті в окремих регіонах та економічних районах.

5. За рівнем урбанізації – зайняті в сільській та міській місцевості.

6. За професійно-кваліфікаційною ознакою.

7. За статево-віковою ознакою.

8. За видами власності.

У межах кожного виду зайнятості виокремлюють окремі форми зайня­тості, тобто організаційно-правові способи і умови використання людської праці.

Форми зайнятості розрізняються між собою:

1) формами організації робочого часу, у відповідності з якими може бути повна та неповна зайнятість певної особи. В свою чергу, у складі неповної зайнятості виділяють видиму і невидиму та доб­ровільну і вимушену форми;

2) статусом зайнятості – це первинна і вторинна зайнятість;

3) стабільністю трудової діяльності – це постійна і тимчасова зайнятість;

4) характером організації робочих місць та робочого часу – це стандартна і нестандартна зайнятість;

5) формами правового регулювання – це легальна і нелегальна зайнятість.

Концептуально виділяються такі види зайнятості: повна та гло­бальна, примусова та добровільна зайнятість працездатного населення.

Під повною зайнятістю в економіці розуміється використання всіх придатних для участі у виробництві трудових ресурсів. Ця концепція панувала у капіталістичному світі до середини 70-х років та у ко­лишніх соціалістичних країнах до початку в них ринкових перетво­рень і базувалася на стимулюванні державою попиту на робочу силу.

Сучасна концепція глобальної зайнятості враховує всі види еко­номічної і соціально корисної діяльності. Її базою є більш широке розглядання сфери прикладання праці.

За умов добровільної зайнятості не існує будь-яких форм приму­су до праці.

Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (кон­цепції) зайнятості. Прийнято виділяти два типи політики зайнятості: активну і пасивну.

Активна політика зайнятості проявляється у наступних основних напрямках: допомозі у працевлаштуванні, сприянні в професійній підготовці і перепідготовці, стимулюванні самозайнятості і підприємництва та т. ін.

Пасивна політика держави реалізується шляхом надання допомоги безробітним та/або введенням трудової повинності.

Невід’ємною ознакою ринкової економіки є безробіття – тимчасо­ва незайнятість економічно активного населення.

Основними видами безробіття є фрикційне, структурне і циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття пов’язане зі зміною місця роботи, у тому числі через зміну місця проживання. Структурне безробіття, передусім, викликане змінами у структурі попиту на працю у зв’язку з технологічними змінами в економіці. Циклічне безробіття має місце через спад виробництва як стадію економічного циклу.

Повну зайнятість взагалі забезпечити неможливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним, тому ос­таннім часом повною вважають таку зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менше 100% працездатних. Тобто, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називається нормальним або при­родним.

В країнах СНД фактичний рівень безробіття (Рб) визначається по­казниками:

Р_б = Б / З * 100 (5.1)

де Р_б – рівень безробіття;

Б – чисельність безробітних;

З – чисельність зайнятих.

Р_б = Б / ПН _{пр. в.} * 100 (5.2)

де ПН _{пр. в.} – чисельність працездатного населення працездатного віку.

Більш точним вважається показник рівня безробіття, який засто­совується у міжнародній статистиці:

Р_б = Б / ЕАН * 100 (5.3)

де ЕАН – чисельність економічно активного населення.

Безробітними в Україні вважаються працездатні громадяни працез­датного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Підходящою називається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій місцевості, де він проживає. Зарплата та інші умови праці повинні відповідати рівню, який мала особа на попередньому місті роботи з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

Громадяни, які визнані безробітними, мають право на отримання допомоги по безробіттю. Розмір останньої не може бути нижче державного мінімуму, його конкретна величина залежить від се­редньої заробітної плати працівника на попередньому місці роботи, страхового стажу та причини втрати роботи.