Запитання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте заробітну плату як економічну категорію.

2. Назвіть основні функції заробітної плати, обґрунтуйте їх.

3. Назвіть основні принципи оплати праці.

4. Поясніть роль основних складових організації оплати праці.

5. Розкрийте зміст форм і систем оплати праці, їх особливості.

6. У чому полягає значення безтарифної системи оплати праці? Назвіть її головні ознаки.

7. У чому полягає головне призначення преміювання?

8. Дайте класифікацію систем преміювання.

9. За допомогою яких методів здійснюється регулювання оплати праці?

Література:

1. Закон України «Про оплату праці» // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 178.

2. Кодекс законів про працю України - К.: Парламентське видавництво, 2003.

3. Концепція подальшого реформування оплати праці в Україні: Указ Президента України // Праця і зарплата. - 2001. - № 2.

4. Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни: Навч. посіб. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – С. 149-175.

5. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. - К.: КНЕУ, 1998 – р. 2 § 3, 5.

6. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка – К.: МАУП, 1997.

7. Генкин Б.М. Экономика и социология труда – М.: НОРМА-ИНФРА М., 1998 – гл. 10.

8. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. - р. 6-9.

9. Колот А.М. Теоретичні й прикладні аспекти впливу заробітної плати на мотивацію трудової діяльності // Україна: аспекти праці. – 2000. - № 8.

10. Єськов О. Мотивація і стимулювання праці // Економіка України. – 2001. - № 1.

11. Шелешкова С., Спасенко Ю. Заробітна плата як мотиваційна складова продуктивної зайнятості // Україна: аспекти праці. – 2006. - № 2. – С. 9-16.

Тема 13. Організація праці

1. Поняття організації праці, її основні напрямки.

2. Поділ і кооперування праці на підприємстві.

3. Організація й обслуговування робочих місць.

4. Умови праці, охорона та безпека праці.

5. Режими праці і відпочинку.

6. Проектування організації робочих місць

7. Колективні форми організації праці.

Основні терміни і поняття: організація праці, поділ праці, кооперування, робоче місце, ос­нащення робочого місця, робоча зона, атестація робочих місць, умо­ви праці, безпека праці, режим роботи, режим відпочинку, ор­ганізаційний проект, колективна праця.

Під організацією праці на підприємствах і в організаціях розуміють конкретні форми і методи поєднання людей та техніки в процесі праці.

Основні напрямки організації праці на підприємстві:

1. Поділ і кооперування праці з урахуванням характеру виробниц­тва;

2. Встановлення на цій основі структури кадрів, їх підбір і підготовка;

3. Забезпечення стабільності кадрів;

4.Організація процесу праці на робочих місцях та забезпечення їх обслуговування;

5. Визначення правильного режиму роботи підприємства і окремих його підрозділів;

6. Забезпечення трудової дисципліни;

7. Забезпечення охорони праці і техніки безпеки на робочих місцях.

В основі використання усієї сукупності праці лежить поділ трудових функцій, обов'язків і робочих процесів між учасниками вироб­ництва. Поділ праці – це розмежування діяльності працівників.

Види поділу праці:

1. Функціональний поділ праці – це поділ трудового процесу на сукупності виробничих операцій відповідно до їх призначення.

2. Технологічний поділ праці – це поділ трудового процесу на технологічно однорідні види робіт. У межах технологічного поділу розрізняють поопераційний і пред­метний поділ праці.

3. Професійний поділ праці – це виділення окремих видів робіт усередині функціональних груп і закріплення їх за одними й тими ж робітниками.

4. Кваліфікаційний поділ праці – це поділ праці в залежності від складності робіт, що виконуються.

З поділом праці у виробництві тісно пов'язане її кооперування – це два сторони єдиного процесу праці. Сутність кооперування праці по­лягає в об'єднанні різних видів робіт і трудових процесів, що за­безпечує планомірну спільну працю багатьох виробників.

Кооперування праці на підприємстві існує:

1) між цехами (міжцехове);

2 між різними дільницями цехів (внутрішньоцехове);

3) між окремими виконавцями (внутрішньодільничне).

Робоче місце – це частина виробничої площі, закріпленої за од­ним або групою робітників і оснащеної усім необхідним для виконан­ня виробничого завдання.

Робочі місця класифікуються за:

1) професіями;

2) числом виконавців (індивідуальні й колективні);

3) ступенем спеціалізації (універсальні, спеціалізовані);

4) рівнем механізації (ручні, механізовані, автоматизовані);

5) ступенем рухомості (стаціонарні, пересувні);

6) кількістю обладнання (одноверстатні, багатоверстатні).

Планування робочого місця – це найбільш раціональне розміщен­ня матеріальних елементів виробництва та робітника у просторі. Раціональне планування робочого місця повинне забезпечувати ефек­тивне виконання закріплених трудових процесів, повне використання виробничих площ, засобів і предметів праці, сприяти використанню пе­редових методів праці, економії трудових рухів, створювати умови для безпечної роботи.

Головними елементами оснащення робочого місця є основне техно­логічне обладнання, технічна і організаційна оснастка, виробни­ча тара, меблі, засоби зв'язку, освітлення, предмети виробничого інтер'єру тощо.

Обслуговування робочого місця здійснюється за такими функціями: підготовчою; виробничою; інструментальною; налагоджувальною; ремонтною; контрольною; транспортною; складською; ремонтно - будівельною; енергетичною; господарчо-побутовою.

Обслуговування робочих місць може здійснюватися за такими сис­темами:

а) централізованою – обслуговування здійснюється робітниками спеціалізованого підрозділу підприємства;

б) децентралізованою – обслуговування проводиться цеховими службами;

в) змішаною.

умови праці на робочому місці, дільниці, в цеху являють собою сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність і здоров’я людини в процесі праці.

Умови праці поділяються на :

1. Санітарно-гігієнічні ( характеризують зовнішнє середовище ро­бочої зони);

2. Психофізіологічні (обумовлені змістом праці);

3. Естетичні (впливають на емоції працівника);

4. Соціально-психологічні (характеризують взаємовідносини між членами трудового колективу).

Під охороною праці розуміють здійснення комплексу заходів тех­нічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, удосконалення технології з метою ліквідації шкідливих робіт) та санітарно-гігієнічного напрямку (створення сприятливих мікрокліматичних умов).

Існує три напрямки удосконалення умов праці:

1. Мінімізація впливу окремих факторів (шуму, вібрації, запилен­ня, випромінювання, тощо);

2. Максимізація таких факторів, як ергономічна, естетична й ор­ганізаційна комфортність на робочому місті, безпека праці, мо­рально-психологічний клімат в колективі тощо.

3. Оптимізація таких факторів, як освітлення, мікроклімат, де­мографічна і соціальна структура персоналу та ін.

Режим праці і відпочинку – це порядок чергування роботи і пе­рерв на відпочинок та їх тривалість.

Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці.

Змінний режим праці та відпочинку визначає тривалість зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, три­валість і частоту загальних регламентованих перерв в роботі.

Добовий режим включає число змін на добу, яке повинне бути кратним 24.

Тижневий режим передбачає різні графіки роботи, число вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні і святкові дні.

Місячний режим визначає число робочих і неробочих днів в дано­му місяці, число працівників, які йдуть у відпустку, та тривалість основної й додаткової відпусток.

Питання організації праці повинні завчасно обґрунтовуватися шляхом складання проекту організації робочих місць, в якому дається докладний опис нових робочих місць, їх переваги в порівнянні з існуючими, основні вимоги до робітників тощо.

Форми організації праці – це різновиди, які відрізняються одна від одної особливостями вирішення питань стосовно окремих еле­ментів організації праці.

В залежності від способу встановлення планових завдань та об­ліку виконаної роботи розрізняють:

- індивідуальну форму організації праці, при якій виробниче завдання, облік роботи і нарахування заробітної плати здійснюється персонально для кожного працівника;

- колективну форму організації праці, при якій виробниче зав­дання встановлюється в цілому підрозділу підприємства, облік робо­ти ведеться за кінцевими результатами праці працівників цього підрозділу, заробітна плата спочатку нараховується всьому підрозділу, а потім ділиться між працівниками.

Передумови колективних форм організації праці:

1. Необхідність узгодженої роботи при обслуговуванні складних агрегатів.

2. Виконання завдання, частина якого не може бути поділена між робітниками.

3. Великий обсяг робіт для одного робітника.

4. Необхідність забезпечення колективної відповідальності за досягнення високих виробничих результатів.

5. Необхідність спільної роботи виконавців, які мають різні професії.