- •Критерії оцінювання знань студентів за дисципліною
- •Зміст та основні питання з тем курсу
- •Тема 1. Об’єкт, предмет і завдання дисципліни
- •Тема 2. Ринок праці в економічній системі
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 3. Населення і трудові ресурси суспільства
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 4. Соціально-трудові відносини як система
- •Запитання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 5. Зайнятість населення і безробіття
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 6. Соціальне партнерство
- •Запитання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 7. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
- •Запитання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 8. Персонал підприємства та система управління ним
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 9. Управління продуктивністю
- •П, м, к, е, і – відповідно витрати праці, матеріалів, капіталу, енергії та інші статті витрат.
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 10. Нормування праці
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 11. Вартість робочої сили
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 12. Заробітна плата
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література:
- •Тема 13. Організація праці
- •Запитання для самоконтролю:
- •Література :
- •Тема 14. Аналіз, звітність і аудит в сфері праці
- •Запитання для самоконтролю
- •Література
П, м, к, е, і – відповідно витрати праці, матеріалів, капіталу, енергії та інші статті витрат.
Кількість показників продуктивності може дорівнювати кількості ресурсів, але на практиці вони розраховуються на підставі 3-х основних співвідношень: продуктивності праці (випуск/витрати живої праці), продуктивності основного капіталу (випуск/витрати основного капіталу), продуктивності матеріальних ресурсів (випуск/поточні матеріальні витрати).
Показники продуктивності праці збережуть свою роль для оцінки ступеня використання живої праці, але при цьому економія трудових витрат у вигляді вивільнення чисельності працюючих і скорочення робочого часу буде доповнена вагомою економією витрат минулої праці.
Управління продуктивністю полягає у розробці рішень стратегічного і короткострокового характеру щодо використання обмежених ресурсів підприємства з метою мінімізації його сукупних витрат при випуску високоякісної продукції, а також у контролі за їх реалізацією.
Процес управління продуктивністю включає 4 етапи:
1) вимірювання продуктивності;
2) оцінка результатів вимірювання;
3) розробка планів підвищення продуктивності і заходів контролю щодо їхньої реалізації;
4) здійснення заходів контролю та підвищення продуктивності, а також вимірювання та оцінка їх впливу.
Нині управління продуктивністю на вітчизняних підприємствах ускладнюється негативною дією наступних факторів: низьким рівнем виробничих накопичень, розвитком інфляції, некерованою платіжною заборгованістю споживачів, невисоким рівнем якості продукції, технічною відсталістю підприємств та т. ін.
Вимірювання продуктивності здійснюється нормативним, багатофакторним та багатокритеріальним методами.
Нормативний метод заснований на активній участі персоналу і придатний для більш дрібних одиниць аналізу, наприклад, для груп робітників або відділів. Цей метод можна вважати децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності.
Багатофакторний метод базується на звітних даних про обсяги випущеної продукції, використаних ресурсів та оптові ціни на них. На практиці цей метод реалізовано у вигляді БФМВП з відповідним програмним забезпеченням на ЕОМ.
Багатокритеріальний метод пов'язаний з попередніми двома і базується на їх методичних розрахунках.
Продуктивність праці прийнято вимірювати за допомогою трьох методів, які розрізняються вимірювачами результату.
При натуральному методі продуктивність праці вимірюється шляхом ділення обсягу виробленої продукції, яка виражена в натуральних вимірювачах, на число працівників або кількість витраченого робочого часу. Цей показник називається виробітком.
За трудовим методом вимірювання продуктивність праці характеризує трудомісткістю виготовлення продукції, тобто рівнем витрат праці на виробництво одиниці продукції.
Найбільш поширеним методом вимірювання продуктивності праці є вартісний, при якому обсяг виробленого результату виробництва оцінюється у грошовому виразі через ціну, або, що є більш переважливим, через додану вартість (чисту продукцію).
Під резервами зростання продуктивності праці розуміють невикористані ще можливості економії витрат живої та уречевленої праці. В залежності від особливостей виявлення та використання резерви поділяють на 3 групи: резерви зниження трудомісткості, резерви поліпшення використання робочого часу та резерви удосконаленні структури кадрів.
Планування продуктивності праці здійснюється на основі єдиної класифікації факторів її зростання, яка об'єднує наступні групи: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; удосконалення управління, організації виробництва і праці; зміна обсягу продукції; галузеві фактори.
Величина впливу цих факторів визначається шляхом встановлення можливого зменшення чисельності працівників за рахунок кожного фактору окремо і всіх разом.
Процес планування складається з декількох етапів. На першому етапі визначається вихідна (умовна) чисельність ПВП, яка необхідна для виконання планового обсягу робіт при умові збереження виробітку базисного періоду;
Чвих = В пл/ Пб (9.3)
або Чвих = Чб * І обс (9.4)
де Впл - обсяг випуску продукції за планом;
Пб - рівень продуктивності праці на одного працівника в базисному періоді;
І обс - індекс зростання планового обсягу випуску продукції;
Чб - чисельність ПВП в базисному році.
На другому етапі розраховується економія робочої сили (Е) від впровадження конкретних оргтехзаходів:
Еі = ΔТнорм / Феф* Квн (9.5)
де ΔТнорм - зниження трудомісткості продукції від впровадження у виробництво (за планом) нової техніки, технології та т. ін.;
Феф - річний ефективний фонд робочого часу одного робітника в плановому періоді;
Квн - плановий коефіцієнт виконання норм виробітку даними робітниками.
На третьому етапі визначається приріст продуктивності праці (Δ П), досягнутий під впливом конкретного фактору:
ΔП = Еі * 100/ Чвих +∑ Еі (9.6)
де ∑ Еі - економія робочої сили за всіма факторами в цілому.
На четвертому етапі визначається відсоток приросту продуктивності праці на підприємстві (Δ Пзаг) досягнутий під впливом всіх факторів:
Δ Пзаг =∑Еі*100/Чвих ±∑ Еі (9.7)
На п’ятому етапі визначається частка приросту обсягу виробництва (ΔВпр) за рахунок зростання продуктивності праці:
Δ Впр=100 - Δ Ч/Δ В*100 (9.8)
де Δ Ч - приріст чисельності працівників, %;
Δ В - приріст обсягу виробництва, %.