1. За формою правління:

• парламентська - вищим органом влади є законодавчий орган, який з свого складу формує уряд, що йому підзвітний;

• президентська – вищим органом влади є інститут президентства, який вибирається прямим голосуванням виборців або парламентом;

• президентсько-парламентська (змішана) - це коли вищим органом влади є парламент і президент, між якими владні функції поділено.

2. За формою державного облаштування (устрою) :

- унітарні - діляться на адміністративно-територіальні одиниці.

федеративні - єдина держава з широкою державною автономією.

конфедеративні – союз держав.

3. По діючому державному (політичному) режиму:

- деспотичний: до якого відносять тоталітарний, авторитарний (король, дуче ,фюрер) виступає за обмеження свободи.

- ліберальний - державна влада виходить з абсолютизації прав і свобод людини.

- демократичний: державна влад формується на основі суспільного договору, виявлення волі народу завдяки проведенню демократичних виборів.

Крім вище зазначених, базисних підходів до визначення типів держави, існує найбільш поширений, узагальнений - це поділ форм держави за кількістю правлячих осіб. Якщо влада належить одному – монархія, якщо багатьом – аристократія, якщо всім – демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом⁴. Зафіксований Геродотом поділ форм правління дійшов до наших днів. Республіка, як форма правління, відрізняється наступними ознаками:

• обранням органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером;

• наявністю обраного на певний термін глави держави;

• таким характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу;

• юридичною відповідальністю глави держави.

Республіканська форма правління з’являється там, де мова про політичне об’єднання вільних громадян, які є самостійними суб’єктами господарського й суспільного життя.

2. Суспільні функції держави та їх еволюція.

Суспільна сутність держави полягає в тому, що відображаючи в цілому загальну волю всіх громадян, вона таким чином визначає загальний напрям розвитку суспільства. Ствердження загального напряму відбувається не автоматично, а в досить важкій і складній боротьбі, через систему державного управління суспільтсвом в цілому, та національною економікою зокрема. Тому важливо назвати три аспекти, які визначають ступінь реалізації державою своїх суспільних функцій. Один - показник того, наскільки держава визначає загальні потреби, інтереси, цілі і волю громадян, другий – як вона враховує особливі інтереси кожного громадянина, громади чи інтереси окремих груп людей, які не вписуються в русло загальних суспільних інтересів. І третій аспект, яким чином держава забезпечує розвиток суспільства в цілому та поєднання суспільних та особистих інстересів. Абстрактна постановка таких проблем здається на перший погляд досить простою, а в реальній же практиції реалізація тих чи інших інтересів призводить до збурень в політиці і суспільстві в цілому, а інколи навіть до революцій чи до радикальних реформ.

Суспільні функції держави характеризуються наступними деякими загальними рисами. По-перше, зміст кожної функції держави складається із сукупності однорідних аспектів державної діяльності. Подібні сторони державної діяльності поєднуються в одну функцію виходячи зі специфіки і характеру тих суспільних відносин, на які вони впливають.

По-друге, на відміну від функцій численних державних органів, спеціально призначе­них для визначеної діяльності, функції держави охоплюють її діяльність у цілому, що не можна ототожнювати з виконанням функцій окремих державних органів. Суспільні функції держави є більш ширшим поняттям, які відпо­відають основним, суспільно значимим напрямкам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавчих органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави.

По-третє, суспільні функції держави носять комплексний, систематизуючий і мобілізуючий характер, в яких знаходить своє вираження зусиль держави на вирішальних, життєво важливих напрямках її внутрішньої чи зовнішньої діяльності. Таким чином можна зробити висновок, що конкретна суспільна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади, нерозрив­но зв'язаних з даним напрямком діяльності держави.

У функціях держави виражається її сутність, та реальна роль, яку держава відіграє в рішенні основних питань суспільного розвитку і насамперед у задо­воленні різноманітних інтересів населення країни. Функції держави встанов­люються в залежності від основних задач, що стоять перед державою на тім чи іншому етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих задач, Зміст задач держави визначається різними внутрішніми і зовнішніми факторами. Так, кри­зові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держа­ви, усіх її органів на рішенні економічних задач. Ріст злочинності змушує дер­жаву своєчасно вживати серйозні практичні дії по посиленню боротьби з нею, виявленню й усуненню причин і умов, що її породжують. Погроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її від­січі.

Політична – визначення політичного устрою, забезпечення політичної стабільності та відносин між політичними партіями, професійними союзами іншими суспільними інститутами. Правова – здійснює право творення, встановлюючи правові норми і приймаючи закони, що регулюють поведінку громадян. Організаторська – полягає у використанні організаційних важелів для здійснення владних повноважень, виконання рішень. Економічна – є найголовнішою і направлена на виробленні та застосування економічних важелів впливу держави на підприємницьку діяльність.

Додаток

Економічні функції сучасної держави

Нормативна	Законодавче (а також у підзаконних актах) установлення правил економічних відносин
Клієнтська	Держава виступає як замовник і покупець продукції національного господарства для армії, поліції, освіти, охорони здоров'я, культури і т.д.
Власницька	Практично всі держави мають змішану економіку з різним співвідношенням приватної і суспільної власності
Фінансово - розподільна	Забезпечення грошових ресурсів для організації і функціонування державного устрою
Гуманітарно - соціальна	Створення умов для відтворення і розвитку людського капіталу, включаючи соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, надбання і підвищення кваліфікації і т.д.
Прогнозно - планова	Проектування перспективного стану національного господарства (мова йде не про директивне планування, а про індикативні плани, що встановлює цілі розвитку економіки в цілому і її окремих галузях). Центральні планові органи працюють у ряді держав з ринковим господарством - Японії (Агентство економічного планування), Республіці Корея (Центральний інститут планування), Франції (Субміністерство плану), Туреччини (Міністерство економіки і планування) і ін.
Ресурсно - розподільна	Реалізація правил розподілу лімітованих національних природних ресурсів
Координаційно - синхронізуюча	Забезпечення пропорційності національного господарства у відношенні економічних секторів (промисловість, сільське господарство, сфера послуг), галузей і підгалузей, продуктових груп, ринків, соціально-економічної структури суспільства і т.д. (у ринкових умовах і перехідному періоді ця функція повинна здійснюватися в більшій мірі фіскально-кредитними методами, ніж адміністративними)
Ліцензійно - дозвільна	Конкретизація в інтересах суспільства загальних правил стосовно до організації певної діяльності
Контрольно - санкціонуюча	Забезпечення відповідності фактично здійснюваної діяльності правилам її організації
Інвестиційно - технологічна	Формування національної науково-дослідної, інвестиційної й інноваційно-технологічної політики
Сертифікаційно - стандартизаційна	Установлення техніко-експлуатаційних норм і забезпечення обов'язкової уніфікації виробів
Правозахисна	Забезпечення юридичних гарантій і захисту економічних інтересів учасників господарських відносин
Охоронно - захисна	Визначення правил і організація охорони майна економічних суб'єктів
Еколого захисна	Установлення правил і вимог по захисту навколишнього життєво необхідного і природного середовища
Медико - санітарна	Визначення вимог з техніки безпеки й охорони праці, фітосанітарний захист і т.д.
Пропагандно - мотиваційна	Інформування і мотивація населення з метою підтримки владних ініціатив

Соціальна – включає задоволення потреб людей у роботі, житлі, підтримці здоровя, здійснення соціального захисту. Культурно-освітня функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурних запитів людей, формування високої духовності. Зовнішні функції – зв’язані з захистом території країни, підтримкою міждержавних відносин, інтеграції та глобалізації.

Зовнішні функції держави є засадними і неоднозначимими по відношенню до внутрішніх. Специфіка зовнішніх функцій в тому, що власне сама держава виникла в першу чергу тому, що виникла потреба у групи людей, що виявили наміри вести осідлий образ життя, захисту вибраної території від запозіхань інших племен чи груп людей. Основний зміст зовнішніх функцій включає оборонну, дипломатичну, економічну, інтеграційну, економічної безпеки тощо. Оборонна - захист держави від зовнішньої небезпеки і військової агресії. Історія підтверджує, що на всіх етапах роз­витку держави існувала об'єктивна необхідність захисту від зовнішніх агресорів волі і незалежності країни, її суверенітету і територіальної цілісності. Функ­ція оборони країни здійснюється економічними, політичними, дипломатичними і військовими засобами. Сучасний етап міжнародних стосунків характеризується усвідомленням більшості держав світу про єдиний варіант розвитку – мирного спіснування, тому воєнне протистояння хоча й залишається ще досить вагомим, але не вирішальним при визначенні питань територіальної чи іншої претензії між країнами. В більшості випадків суперечність між країнами вирішується в рамках міжнародних організацій через систему домовленостей та голосування. А це вже прерогатива дипломатичної функції, функції підтримки прийнятних відносин з іншими державами, суб'єктами міжнародного права, представництво країни на міжнародній арені. Не вдаючись в термінологічні точності, можна допустити , що загалом мова йде про виконання зовнішньополітичної функції держави, яка може використовувати як силові методи, так і дипломатичні.

Окремим абзацом необхідно виділити зовнішньоекономічну функцію, яка направлена на розвиток взаємовигідного економічного співробітництва з країнами і групами країн на міжнародній арені, участь в міжнародному поділі праці, обміні новітніми технологіями, координація товарообміну, розвиток кредитно-грошових зв'язків. В умовах глобалізації означена функція набуває доленосного значення. В літературі виділяється глобальне співробітництво як окрема зовнішня функція суспільства. Можна погодитись з такою постановкою питання лише при умові, що під цією функцією розуміється координація міждержавної діяльності з вирішення таких глобальних проблем, як екологічна, демографічна, енергетична тощо. Тобто, можна сформулювати наступний висновок, що значимість кожнаої суспільної функції держави для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна її сутність та цільові орієнтири.

Лекція на тему: «Інституційні чинники, теорії та моделі державного управління. »

1. Вплив формальних та неформальних інститутів на становлення національної моделі державного управління.

2. Школи в управління та теорії державного управління.

3. Характеристика моделей державного управління провідних країн світу.

1. Вплив формальних та неформальних інститутів на становлення національної моделі державного управління.

Моделі сучасного державного управління не виникли на порожньому місці. Якщо розглядати модель державного управління як невід’ємну складову культурного розвитку людства то можна помітити, як сформований в межах тієї чи іншої цивілізації світогляд впливає на вибір певної моделі державного управління її представниками (елітою). Вплив культури на модель державного управління розглядатиметься через призму дихотомії «авторитаризм-демократизм». Мо­дель соціального управління й господарювання, прийнятна для однієї країни або регіону, може виявитися неспроможною й недієвою для інших через різницю у вияві особливостей національ­ної культури; тому ефективна кадрова політика завжди й усюди є національною.

Інституційні чинники – це формальні та неформальні правила (обмеження0, що сформувались в суспільстві протягом всього історичного досвіду його існування. До формальних правил необхідно відносити закони та підзаконні акти, що визначають правила і норми поведінки та прийняття рішень кожним суб’єктом господарювання, фізичною та юридичною особою. До неформальних правил відносять звичаї, традиції, релігію, менталітет, спосіб мислення та спосіб поведінки, що сформувались у суспільстві на певний період часу. В цьому контексті необхідно вести мову й про культуру як неписані вірування, оцінки і прийняті правила, за допомогою яких люди оцінюють поведінку один одного в суспільстві.

Крім того необхідно розрізняти інститути (норми правила) та інституції (організації).

На державне управління впливають наступні чинники культури:

- 1. Вартості, які ототожнюються з соціальними, економічними та політичними інституціями в суспільстві.

- 2. Рівень довіри і прихильності серед індивідів у суспільстві.

- 3. Рівень покірної чи індивідуалістичної поведінки, яка заохочується в суспільстві.

Із впливом культури ототожнюються п'ять наступних чинників:

1. Технологія: знаряддя виробництва, які суспільство чи люди використовують для досягнення своєї мети.

2. Економіка: система, де товари, послуги та багатства резервуються й розподіляються.

3. Соціальні організації: індивідуальні чи групові взаємини, які зв'язують людей.

4. Релігія: вірування, які стосуються змісту життя і смерті.

5. Символізм: образи чи засоби спілкування, які за допомогою мови, літератури, історії та персоналій пробуджують спільні почуття.

Розглянемо два чинники культури, які справляють вплив на державне управління. Перший вимір — це вартості, які ототожнюються з соціальними, економічними та політичними інституціями в суспільстві. У цьому вимірі зосе­реджуємося на тих інституціях, які користуються увагою та повагою суспільства, підтримуючи культурні та соціальні вартості, приписувані даній інституції. Наприклад, якщо культурні вартості — це чесність, справедливість та рівність перед правовими інституціями, судами, поліцією тощо, то суспільство має певною мірою усвідомлювати те, що ці інституції репрезентують, й таким чином поділяти ті самі вартості. Якщо це так, то ці інституції мусять мати високий рівень довіри й підтримки від народу. Важливо усвідомити, що рівень довіри до соціальних економічних та політичних структур посилює механізм, співпраці чи протистояння, потрібні

Другий вимір — це рівень довіри і прихильності серед індивідів у суспільстві. Тут варто зосередитись на основних спільних поглядах щодо ставлення одних індивідів до інших. Ці погляди репрезентують норми ввічливості, поваги, довіри та основні оцінки того, що правильно, а що ні.

Науковий і практичний інтерес щодо пояснення взаємозв’язку культури і державного управління викликає методика Г. Хофстеді. У його концепції культура визначається п’ятьма основними вимірами (відмінностями), які впливають на стиль управління. Цими вимірами є:

– дистанція влади (PDI);

– індивідуалізм – колективізм (IDV);

– мужність – жіночність (MAS);

• прагнення уникнути невизначеності (UAI);

• довготривалість орієнтації (LTO).

Так, під першою характеристикою “дистанція влади” розуміється ступінь нерівності в розподілі влади між людьми, який для населення країни є прийнятним. У деяких країнах нерівність у відносинах «начальник-підлеглий» сприймається як проблема, в інших - як природний порядок речей. При цьому низький ступінь (PDI<50) вказує на відносну рівність у суспільстві, а високий (PDI>50) – навпаки. Відтак, кожну зі світових культур можна оцінити як культуру з більшою або меншою дистанцією влади (рис. 1).

Наукові школи та теорії державного управління.

1. Наукова школа організації праці – Ф.Тейлор

2. Адміністративна школа управління – Анрі Файоль

3. Школа людських відносин (школа поведінки) – Е.Мейо

4. Школа системного підходу – Т.Парсонс, Р.Мертон, В.С.Михалевич, В.М.Глушков

Наукові теорії державного управління.