Питання, які виносяться на лекцію:

1. Галузь культури як об’єкт державного управління.

2. Державне управління освітою й наукою в Україні

3. Державне управління туризмом, фізичною культурою та спортом

1. Галузь культури як об’єкт державного управління.

Культура визначається як моделі завченої поведінки, характерні для членів даного суспільства, а також оцінки, ставлення та способи сприйняття, які ці моделі поведінки віддзеркалюють. Культура — це переважно неписані вірування, оцінки і прийняті правила, за допомогою яких люди оцінюють поведінку один одного в суспільстві. Із самого початку слід зауважити, що ми не можемо робити широкі узагальнення щодо культурної поведінки, сподіваючись, що вони точно характеризуватимуть усіх людей у певній культурі. В кожному суспільстві є багато культур чи підкультур, які справляють позитивний чи негативний вплив. І хоча ми не можемо уникнути узагальнень щодо культури, які нам доведеться зробити в цьому розділі, все ж таки слід усвідомити, що застосування цих узагальнень та їхню точність можуть спотворити ті, хто характеризує цю культуру.

Якщо брати до уваги саме культурно-соціальну сферу, то важливим є не лише фактор матеріальний, а й духовні потреби людей. З боку країни, виконується забезпечення естетичних та моральних норм виховання людей, освіта, задоволення соціально-культурних потреб за допомогою законодавства. Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві.

Культура є специфічним видом людської діяльності. Ця cпeцифiка пoлягає, у тoму, щo пpи упpавлiннi дуxoвними пpoцecами життя cуcпiльcтва, упpавлiнcький вплив нe є бeзпocepeдньo cпpямoваний на oб'єкт упpавлiння, а на cтвopeння умoв для cамopoзвитку та cамoopганiзацiї дуxoвнoгo життя.

Систему органів державного управління культурою складають: Міністерство культури України, Міністерство культури АРК, обласні управління культури, районні відділи культури.

2. Держане управління освітою й наукою в Україні.

Відповідно до Закону «Про освіту» в Україні створено систему органів державного управління освітою: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчально-виховні заклади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (далі – Міністерство) є центральним органом державної виконавчої влади, здійснює керівництво освітою і має відповідні повноваження. Вони полягають у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, виробленні програми розвитку освіти, державних стандартів освіти; навчально-методичному керівництві, контролю за дотриманням державних стандартів, державному інспектуванні; забезпеченні зв'язку із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, що належать до його компетенції; проведення акредитації вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видачі їм ліцензій, сертифікатів.

Міністерство бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втіленні її в життя, визначенні основних напрямів розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв’язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду, проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України та науки функціонувала Вища атестаційна комісія, яка здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству підпорядковані вищі навчальні заклади, Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути. Передбачається, що функції ВАК України буде виконувати один із департаментів Міністерства. Зараз у ВАК України працює ліквідаційна комісія.

До повноважень Міністерства належать розробка умов прийому до закладів освіти, випуск підручників, посібників, методичної літератури, розробка проектів положень про заклади освіти, організація атестації педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань. Разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування; здійснює керівництво державними закладами освіти.

Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямована на управління закладами освіти, що є у комунальній власності. При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній державній адміністрації – управління освітою, при районній ( міській ) – відділ освіти, при сільських і селищних радах народних депутатів – комісії з питань освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти в області, а з другого – обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту,

 Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Управління освітою: принципи, методи та функції

Управління – діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю регулювання об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Науково обгрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення. Суть його в тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.

Принцип демократизації. Полягає в тому, що при вирішенні проблем діяльностіі закладу освіти керівник має зважати на думку членів педагогічного колективу, батьківської громадськості та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників школи.

Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція – учителі, учні, батьки; учителі - учні, батьки; учителі - учителі; учні – учні; учнівське самоврядування – рядові вихованці; батьки діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.

Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв’язання конкретних завдань для їх досягнення.

Принцип плановості. Потребує чіткого перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.

Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов’язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.

Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладах освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

Принцип ініціативи й активності. Передбачає наявність цих якостей у керівництва закладу освіти та створення умов для творчих пошуків усіма педагогами.

Принцип об’єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов’язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об’єктивна оцінка її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності школи зобов’язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

Державне управління наукою має місце практично у всіх країнах з ринковою економікою. В рамках державного управління вирішуються наступні проблеми наукової діяльності: довгострокові і стратегічні напрямки наукової діяльності, створення нових галузей; координація потоків капіталу на наукової діяльності, стимулювання розвитку наукової діяльності.

Найбільші успіхи в області наукової діяльності спостерігаються в США і Японії. Відрізняє США і Японію рівень державного втручання в розвиток наукової діяльності. В США основна функція держави - непряме стимулювання наукової діяльності.