3. Опис лабораторної установки

Лабораторна установка (рисунок 5.1) складається з круглої колби 2 для підігріву нафти. Ця колба з'єднана з колбою-приймачем 4, прямим холодильником 3. В холодильнику, за рахунок охолодження водою нафтопродукти конденсуються і скапують в колбу-приймач 4.

Нагрівання відбувається на електричній плиті 1. Температура перегонки контролюється термометром 5, вставленим в насадку 6.

1 - електрична плита; 2 - колба-кип'ятильник; 3 - прямий холодильник; 4 - колба-приймач, 5 - термометр; 6 - насадка.

Рисунок 5.1 - Установка для прямої перегонки нафти

4. Послідовність виконання роботи

У колбу 2 заливають 50 г нафти, до вихідного штуцера насадки приєднують холодильник 3. У верхній отвір насадки вставляють технічний термометр 5. Вихідний штуцер холодильника направляють у колбу-приймач дистилату 4. До холодильника підключають холодну воду з водогону за допомогою гумових трубок для охолодження. Вмикають електричну плиту 1 в мережу і слідкують за підвищенням температури на термометрі 5.

Коли температура досягне позначки 150°С, починається процес відгонки. Відмічають момент падіння першої краплини за годинником і продовжують відгонку до досягнення температури 170°С. Нагрівання повільне.

Після відгонки в дистилат додають 3-4 краплі концентрованої сірчаної кислоти. В осад випадають краплі домішок (кислий гудрон).

Суміші дають відстоятися, після чого піпеткою знімають верхній шар очищеного бензину, який зважують на технічних вагах (пусту колбу попередньо зважують).

Після зважування вираховують вихід бензину.

5. Опрацювання результатів

Результатом проведеної роботи є одержання бензинової фракції нафти, розрахунок її масової і процентної частки від вихідної маси. Під час роботи виконують такі завдання:

• вимірюють кількість заданого продукту (нафти) - г, мл;

• кількість вихідного продукту (бензину) - г, мл;

• масу пустої колби - г;

• масу колби з бензином - г;

• температуру першої краплі -°С;

• кінцеву температуру -⁰ С;

• час перегонки - хв.

За одержаними результатами знаходять масову і процентну частку бензинової фракції.

6. Вимоги до звіту

1. Звіт повинен мати короткі, але вичерпні теоретичні відомості, опис лабораторної установки та хід виконання роботи.

2. Звіт також повинен містити результати проведених необхідних замірів і розрахунків.

3. У кінці повинен бути висновок про виконану роботу.

7. Техніка безпеки

1. У даній роботі використовують і одержують легкозаймисті речовини, тому потрібно слідкувати, щоб поруч не було відкритого вогню.

2. Дотримуватися правил безпеки при ввімкненій і вимкненій електричній плиті.

3. Обережно поводитися з концентрованою сірчаною кислотою.

4. Роботу необхідно виконувати при працюючій витяжній вентиляції.

5. Робоче місце тримати в чистоті, не захаращуючи його сторонніми предметами.

6. Лабораторний пристрій повинен бути закритий азбестовим полотном.

8. Контрольні питання

1. Склад і властивості нафти.

2. Продукти її переробки.

3. Основні методи переробки нафти.

4. Первинна переробка нафти (пряма перегонка).

5. Вихід основних фракцій в інтервалі температур.

9. Література

1. Мухленов И.П. Общая химическая технология. - М: Высшая школа, 1984. - 256 с.

2. Загальна хімічна технологія: Підручник / В.Т. Яворський, Т.В. Перекупко, З.О. Знак, Л.В. Савчук. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2005. – 552 с.

.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6

ТЕХНІЧНИЙ АНАЛІЗ НАФТОПРОДУКТІВ

Мета роботи: практичне ознайомлення в лабораторних умовах з методами визначення густини та в'язкості нафтопродуктів.

1. Теоретичні основи

Важливими величинами, які визначають характеристику і якість різних нафтопродуктів, є:

• густина, у певній мірі, вказує на склад мастила;

• в'язкість-внутрішнє тертя, яке виникає між шарами мастила при русі;

• температура застигання - це температура, при якій мастило втрачає тягучість;

• стабільність або стійкість - незмінні властивості мастила в робочих умовах;

• мастильна здатність - це здатність прилипати до поверхні змащувального матеріалу;

• температура спалаху - температура, при якій пари мастила в суміші з повітрям спалахують.

Густиною тіла називають відношення його маси до об'єму. Густина вимірюється в г/см³; кг/дм³; т/м³. Відносною густиною називається відношення маси тіла до маси води в тому ж об'ємі при температурі 4°С, а в окремих випадках при температурі води, яка дорівнює температурі тіла. Густина твердої речовини залежить від її складу, а розчинів - від концентрації. Густину вимірюють для визначення маси тіла за її об'ємом.

При температурі 4°С маса 1 см³ дорівнює 1 г. В такому випадку числове значення відносної густини збігається з її числовим значенням.

При визначенні густини за допомогою ареометра, пікнометра або вагів Мора-Вестфаля фактично знаходять відносну питому вагу. Для одержання значення густини знайдену величину потрібно помножити на відповідну поправку. В технічних розрахунках умовно прийнято одержану питому вагу називати густиною.

З підвищенням температури густина зменшується, і навпаки. Внаслідок залежності густини від температури при позначенні густини вказують і температуру, при якій вона визначається. Звичайно, для рідини вибирають температуру 20°С, тому і густину позначають р²⁰. Коли густину рідини за умовами досліду визначають не при 20°С, а при іншій температурі, її позначають р' і потім перераховують до нормального р²⁰ за формулою:

(6.1)

де ρ^t - густина рідини при температурі досліду;

γ - середня температурна похибка (е в таблиці);

t - температура досліду, °С.