Багалій Дмитро Іванович

(7 листопада 1857, Київ - 9 лютого 1932, Харків) - український історик, філософ та громадський діяч, Академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919).

Народився 7 листопада 1857 року у Києві в міщанській родині, в сім'ї ремісника. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Після Закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Багалій у 1883 р. став доцентом кафедри російської Історії Харківського університету, а Незабаром, у 1887 р. - екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Збірник Харківського історико-філологічного товариства».

У 1906-1910 обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910-1914 Російська Академія наук обирала Багалія членом Державної Ради. У 1914-1917 - голова Харківської міської думи, Харківський міський голова. У 1918 - член комітету для Заснування Української Академії Наук и з 1919 - голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Протяг 20-30-х років викладав Історію України у Харківському та Полтавської інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру Історії України, Інститут Історії української культури, Інститут Т. Шевченка, Центральне архівне Управління УСРР. Взявши активну участь у громадській діяльності и був організатором віщої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Багалій формувався Під впливом поглядів свого вчителя В. Антоновича. У своїй Концепції історичного процесу БУВ прихильників етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався М. Костомаров.

Помер 9 лютого 1932 року у Харкові, похований на міському кладовищі.

Автор Понад 200 праць, Що стосуються в основному Історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Праці Б. побудовані на багатої джерельна матеріалі, ВІН ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріалів, взятих безпосередню з архівних джерел и археологічних розкопок. Серед них:

«История Северской земли до половины XIV века» (1882);

«Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства» (М., 1887);

«Колонизация Новороссийского Края» (1889);

«Новый историк Малороссии» (1891);

«К истории учений о быте древних славян» (1892);

«Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам)»;

«К истории заселения и хозяйственного быта Курской и Воронежской губерний» (1896);

«Украинская старина» (896);

«Краткая история Харьковского университета»

«Археологическая карта Харьковской губернии» (1906);

«История г. Харькова за 250 лет его существования», т. I-й (1905);

«Русская история» (ч. 1-я, 1909; ч. 2-я, 1911);

«Очерки из русской истории. Т. 1-й. Статьи по истории просвещения» (1911);

«Історія Слободської України» (X., 1918);

«Нарис української історіографії». т. 1, в. 1—2. К., 1923—25;

«Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті» (1928).