2. Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності.

Етап 1. Прийняття засновниками юридичної особи рішення про зміну найменування, місцезнаходження або прийняття фізичною особою рішення про зміну ПІБ або місця проживання.

Етап 2. Внесення змін до установчих документів відповідно до зроблених змін (стосовно юридичних осіб).

Етап 3. Державна реєстрація внесених змін до установчих документів (стосовно юридичних осіб), внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців - власне "перереєстрація" - та видача юридичним та фізичним особам нового свідоцтва про державну реєстрацію.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що "перереєстра­ції" фактично підлягають суб'єкти підприємницької діяльнос­ті - юридичні та фізичні особи - у яких мали місце зміни відомостей, що містяться в свідоцтві про державну реєстрацію, наслідком чого є видача їм нового свідоцтва. Щодо юридич­них осіб, якщо зроблені зміни не потребують внесення змін до свідоцтва про державну реєстрацію (наприклад, у разі зміни складу засновників, розміру статутного фонду тощо), має місце не "перереєстрація", а внесення змін (доповнень) до їх установчих документів та державна реєстрація цих змін. Стосовно фізичних осіб "перереєстрація" має місце у будь-якому разі, оскільки з числа тих відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтві про державну реєстрацію, зміні потенційно підлягають лише ПІБ та місце проживання.

Зважаючи на те, що перереєстрація суб'єкта "здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації", по суті, процедура її повторює процедуру державної реєстрації. Після видачі суб'єкту підприємницької діяльності нового свідоцтва про державну реєстрацію (див. етап 3 на схемі), відбувається його "перереєстрація" в усіх державних (недержавних) органах, в яких він був первісно зареєстрований.

Самостійна робота – 2 години

1. Установчі документи юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Власне поняття "установчі документи" опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в устано­вленому законом порядку є створення відповідної "установи", тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Незважаючи на наявність у філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи пакету документів, на підставі яких вони провадять свою діяльність, статусу установчих вони не мають.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності діють не на під­ставі установчих документів, а на підставі свідоцтва про дер­жавну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Не­зважаючи на це, фізична особа не позбавляється обов'язку отримання ліцензій, патентів, дозволів на той вид діяльності, яким вона фактично займається (якщо, звичайно, така діяль­ність підлягає ліцензуванню, або для її здійснення, згідно із законодавством, вимагається певний дозвіл).

Загальні положення щодо установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК України, ст. 57 ГК України та ст. 8 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", ч. З якої до установчих відносить такі документи:

1) установчий акт;

2) статут;

3) засновницький договір;

4) положення.

На підставі установчого акта діють установи — приватного права див. ч. З ст. 83, ст. 87 ЦК України; на підставі положення — юридичні особи публічного права (органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо) -див. ч. 2 ст. 83 ЦК України. Для юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності характерна наявність двох доку­ментів, що належать до категорії установчих - статуту та засновницького договору.

Стаття 57 ГК України до установчих, документів додатково відносить рішення засновників про утворення суб'єкта госпо­дарювання.

На перших загальних зборах засновники (учасники) май­бутньої юридичної особи повинні вирішити ряд питань орга­нізаційного характеру. Тому рішення зборів засновників з цих питань (втім, як і з будь-яких інших) в обов'язковому порядку оформляються протоколом, який подається разом із установ­чими документами до органу реєстрації.

Протокол повинен містити:

1. Дату і місце зборів.

2. Перелік осіб (засновників), які беруть участь у зборах.

3. Порядок денний зборів. На перших зборах між засновни­ками укладається засновницький договір про створення юри­дичної особи (якщо вони не зробили цього раніше), затверд­жується статут юридичної особи, а також вирішується питання про формування її виконавчого органу (призначення директора та ін.). Результати роботи загальних зборів відображаються у протоколі.

4. Процедурні питання. За кожним пунктом порядку денного зазначається особа, яка виступила, результати голосування зас­новників з цього питання, а також рішення, що було ними прийняте.

5. Підписи засновників (учасників).

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються ут­ворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяль­ністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону (ч. З ст. 57 ГК України). На відміну від статуту, головним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками юридичної особи, насамперед майнового і організаційного характеру — їх прав та обов'язків, порядку внесення вкладів, порядку розподілу прибутків та збит­ків тощо.

Засновницький договір і статут юридичної особи мають однакову юридичну силу, а тому вони затверджуються і змінюються в однаковому порядку. Проте у разі суперечності між положеннями засновницького договору і статуту, перевагу слід віддавати засновницькому договору.

Метою засновницького договору залишається регла­ментація відносин між засновниками суб'єкта підприємниць­кої діяльності. А основним документом, яким регламентується діяльність юридичної особи, є статут, затвердження якого зас­новниками також відображає волю вищого органу управління юридичної особи. Тому, на нашу думку, в разі виникнення суперечностей, безпосередньо пов'язаних з діяльністю підпри­ємства (наприклад, порядок призначення директора, визначення кола його повноважень тощо), перевага повинна надаватися положенням статуту. В разі ж, якщо суперечності виникли з питань відносин між засновниками, перевага повинна надава­тися положенням засновницького договору.