- •Народ вчить, як на світі жить
- •Суть понять "народна педагогіка", "етнопедагогіка"
- •З історії української народної педагогіки
- •Висвітлення української етнопедагогіки в науковій літературі
- •Камінь шліфують, а людину виховують
- •Народні уявлення про освітні чинники формування особистості
- •Мета, зміст і принципи виховання
- •Основні форми й методи виховання. Самовиховання і перевиховання
- •Єдність національного та загальнолюдського в українській етнопедагогіці
- •Батьки і діти
- •Тепло отчого дому
- •Рід і родина
- •Шлюб і сім'я як виховна організація
- •Чоловік і жінка як творці сім'ї
- •Діти як основний об'єкт виховання
- •Батько і мати як вихователі. Участь громадськості у вихованні дітей
- •Провідні напрями родинного виховання
- •Практика духовно-морального виховання дітей в сім'ї
- •Провідні ідеї і традиції трудового виховання
- •Шляхи і засоби розумового виховання
- •Піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей
- •Погляди на красу та прилучення дітей до прекрасного
- •Народна дидактика
- •Що таке народна дидактика?
- •Головна мета народної дидактики
- •Принципи й методи навчання та форми його організації
- •Народна дидактика в дії
- •Народна дидактика про письменство, книгу, школу, вчителя
- •Народна педагогіка і національна школа
- •Замість післямови
- •Література
- •Народ вчить, як на світі жить
- •Камінь шліфують, а людину виховують
- •Батьки і діти
- •Провідні напрями родинного виховання
- •Народна дидактика
Замість післямови
Педагогічна думка України має глибокі історичні коріння, які беруть свій початок з давніх часів. Але довідатись про них ми можемо лиш настільки, наскільки "сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад..; а для декотрих, приморських частин нашого краю — дві з половиною тисячі літ, або трохи більше"1.
Українська етнопедагогіка остаточно склалась у процесі формування української народності на багатющій культурній спадщині давньоруської народної педагогіки. Вона характеризується властивими їй внутрішніми історико-педагогічними закономірностями розвитку, що об'єднують у собі елементи загальні і специфічні. Загальна закономірність полягає у залежності родинного і громадського виховання від усього характеру суспільного буття, укладу сім'ї, розвитку продуктивних сил і виробничих відносин між людьми, соціально-культурного прогресу. Специфічна закономірність криється у здатності етнопедагогіки забезпечувати соціально-виховну, морально-психологічну захищеність "людської природи", зберігати генофонд у його природному розвиткові.
Здійснений нами науковий аналіз усних і письмових джерел показав, що українська народна педагогіка репрезентує собою цілісну виховну систему, яка має свою термінологію, відображає світогляд народу, його погляди на формування особистості. За змістом і виховними цілями її умовно розділяємо на п'ять органічно пов'язаних між собою складових частин: 1) народну фамілогію (родинознавство); 2) етнічне дитинознавство (етнографію дитинознавства); 3) народне виховання; 4) етнодидактику; 5) педагогічну деонтологію.
Добре виховання в українській етнопедагогіці розглядається як найбільша чеснота. Тому етнопедагогіка в основному націлена на реалізацію таких виховних завдань, як натуралізм — розкриття фізичних якостей, природних нахилів і здібностей дитини; раціоналізм — плекання розуму; гуманізм — прищеплення якостей досконалої людини; евдемонізм — вироблення здатності
1Грушевський М. С. Історія Украіни-Русі. — С. 10.
223
до осягнення земного благополуччя і людського щастя, життєвого оптимізму; етнізація — опанування національною культурою (національна освіта) у поєднанні із засвоєнням загальнолюдських духовних цінностей (цивілізація).
Соціалізація (етнізація) дітей і підлітків відбувається головним чином, у контексті життєдіяльності сім'ї, де найбільш успішно й повно, духовно багато реалізується засобами етнопедагогіки весь виховний комплекс.
Народна виховна пансофія — це передовсім педагогіка сім'ї. Сім'я дає дитині життя і продовжує рід людський. Духовний зв'язок поколінь між батьками і дітьми здійснюється в основному через сім'ю. Сім'я є тим першим соціальним середовищем, у якому розвивається і виховується дитина з моменту її народження, з першого осмисленого погляду, коли бавить її мати і дарує іграшку батько. Тобто сім'я бере на себе виховний обов'язок саме в той найвідповідальніший момент, коли відбувається найінтенсивніший розвиток дитини і коли вона найбільшою мірою схильна до наслідування і піддатлива до виховних впливів.
Виховна місія сім'ї особлива, тому що саме тут формується характер людини, її ставлення до життя.
Педагогічний ідеал народної педагогіки — сім'я повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою.
Діти — майбутнє народу, його найбільший скарб. Отже, і головний сенс сімейного життя полягає у тому, щоб мати й доглядати дітей, вирощувати й виховувати їх. За твердженням народної педагогіки, подружжя може досягти свого повного духовного, фізичного й емоційного розвитку тільки через дітей.
Народна педагогіка особливу роль відводить батькам насамперед як вихователям. На високий п'єдестал вона поставила жінку-матір. "Усе найкраще на землі, — кажуть у народі, — йде від сонця та від молока матері". Мати — хранителька домашнього вогнища, перша вихователька дітей. Високими виховними обов'язками наділений батько. За вимогою народної педагогіки дітей повинні виховувати спільно батько і мати. Чоловік, який перекладає виховання дітей на свою дружину, збіднює їх духовно, самопринижує себе як батько, як людина, прирікає своїх дітей
224
на те, що вони перестають бути дітьми батьковими, а стають дітьми лише маминими, дитсадівськими, шкільними. У таких умовах найчастіше виникають різні непорозуміння між батьками
й дітьми.
Народна педагогіка бореться за здорову й міцну сім'ю. Перші істини, ази життя діти пізнають у родинному колі Саме тут дитина засвоює найелементарніші правила людської поведінки, набуває трудових навичок, дістає уявлення про навколишній світ, про взаємини між дітьми. Через "сімейний університет" у молоді формуються ті основні поняття, погляди, почуття, звички, які стають підвалиною духовного становлення особистості.
Родинне життя з його багатогранними психологічними, моральними й побутовими особливостями є своєрідною школою підготовки хорошого сім'янина.
Сім'я виховує дітей усім ладом свого життя. До того ж родинне виховання відбувається у своєрідній психологічній атмосфері, створеній стосунками між подружжям, батьками і дітьми Сім'я є першим і неперевершеним за силою впливу осередком, який соціалізує особистість, .розширює її кругозір і наділяє життєвим досвідом.
Життя і спілкування у дружній, згуртованій сім'ї, у колі близьких і рідних людей дає змогу найбільш повно виявляти свої почуття, інтереси та емоційні переживання. Правильно поставлена діяльність сім'ї — виховна, господарсько-економічна, організація побуту, споживання і дозвілля - створює великі можливості для задоволення духовних та інтелектуальних запитів дітей. У сім'ї з її здоровою моральною атмосферою діти нормально розвиваються, а повагою й любов'ю ставляться до батьків. Відносини любові й дружби встановлюються також між братами
й сестрами.
Виховання дітей — це не тільки особиста справа батьків, а й
їхній громадський обов'язок.
Отже, у народній педагогіці чітко виділене головне коло провідних вихователів дитини, до яких належать мати, батько, старші діти, брати і сестри, бабусі й дідусі, близькі й далекі родичі (сім'я загалом), свояки, куми, домашні няні, ровесники, дит-
225
садок, школа, виправні будинки для занедбаних дітей, будинки для сиріт, виховні заклади для дітей хворих та інвалідів, а також релігія і природа. У свою чергу, природа об'єднує такі фактори впливу на розвиток виховання, як-от: вроджені здібності дитини, індивідуальні особливості, стать; зовнішні впливи (клімат, ландшафт, харчування, житло, флора і фауна, побут, матеріальне становище, природні краєвиди й земельні угіддя), місце проживання (село, селище, місто).
Основою виховання є праця — найперше життєдайне джерело людської гідності, моральності та Щастя. Тому прекрасною є родинна виховна традиція, за якою кожний член сім'ї, у тому числі й дитина, обов'язково трудиться, бере На себе частину загальних турбот та обов'язків. Дітей змалку привчають до самообслуговування, до посильної праці. Чим старші діти, тим складніші й вагоміші їхні трудові обов'язки. Навіть тоді, коли дитина почала ходити до школи й на першому плані стало її навчання, вона не усувається від інших видів праці, зокрема побутової.
Зробивши трудову підготовку центральною у своїй виховній системі, народна педагогічна практика наочно й переконливо довела, що без трудового виховання немислиме ні моральне, ні розумове, ні фізичне, ні естетичне формування особистості (як немислиме й виховання взагалі). Єдність Трудового й морального виховання має на меті насамперед формування працьовитості й дисциплінованості, сумлінного й творчого ставлення до праці. Оцінкою моральної та естетичної краси людини теж є праця: гарний і моральний той, хто любить працю.
Домашні умови, побут сім'ї, її культурний рівень справляють величезний вплив на естетичну сприйнятливість дитини, на формування її смаків та уподобань. Народна педагогіка в обов'язок батьків увела прилучення дітей до прекрасного, орієнтуючи на застосування таких надійних засобів естетичного виховання дітей у сім'ї, як природа, праця, мистецтво, естетика побуту й поведінки, залучення до художньої творчості.
Народну педагогіку неможливо уявити без фізичного виховання. Віковічне прагнення людства — Мати фізично досконале, здорове, життєрадісне покоління, підготовлене до продуктивної праці.
226
Народна педагогіка є динамічною виховною системою, яка змінюється й удосконалюється разом а економічним розвитком
суспільства.
Сумніву не підлягає, що саме етнопедагогіка, народні виховні засоби є тим джерелом, яке за його повного використання може зробити значний вклад у збагачення педагогічної науки, будівництво національної школи, встановлення гармонії сім'ї і школи у вирішенні сучасних виховних проблем, пов'язаних з поверненням батьківській та шкільній педагогіці її істинно народної духовно-моральної основи.
За критерій оцінки науковості будь-якої теорії родинно-шкільного виховання треба брати ступінь її відповідності етнопедагогіці. Перебудова виховання дітей та підлітків у школі та сім'ї мусить проходити через застосування етнопедагогіки. Здійснити це треба не тільки В сім'ї, а й У дитячому садку, в школі, професійних навчальних закладах, а також у педагогічній пропаганді, батьківському всеобучі.
Застосування знань і засобів етнопедагогіки ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, історичному безпам'ятству, допомагає дітям і підліткам усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій, національної сімейно-побутовоі культури.
227