1.2. Економічний зміст, функції та елементи податків

Серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце належить податкам. В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику як певний регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом управління економікою в умовах ринку.

Одним із найважливіших питань фінансової науки є визначення змісту економічної категорії «податок». Для цього виявимо специфічні риси, які відрізняють її від інших.

Податки — це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету держави (державного і місцевих) та державних цільових фондів. На відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, які стягуються до фондів загальнообов’язкового соціального страхування (наприклад, пенсійного фонду, фонду соціального страхування на випадок безробіття), податки не мають конкретного цільового призначення.

Використовувати збори не за призначенням не дозволяється.

Податку властива індивідуальна безоплатність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язку щодо надання кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу.

Податки — це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість виражається у тому, що за порушення встановленого терміну сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачена відповідальність платника, тобто існує необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви.

Податок може стягуватися у формі натуральної чи грошової сплати.Однак в сучасних умовах грошова форма практично переважає, проте існують окремі випадки сплати податків і в натуральній формі.

При сплаті податку частина коштів переходить з власності окремих платників у власність держави. Іншими словами, податкові надходження мають односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП, доходів юридичних та фізичних осіб. Такого переходу не існує при внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Такі платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом, бо зміни форм власності при цьому не відбувається.

Для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає,що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки.

Податок — категорія не тільки економічна, але й правова. Правовий зміст проявляється через систему специфічних зобов’язань, правових норм, інститутів. Отже, податки встановлюються виключно державою на підставі закону за юридично закріпленими правилами. Встановлення державою податків — це своєрідна форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних функцій владності. Мобілізація і використання податкових надходжень отримують правове обґрунтування, стають об’єктом контролю з боку законодавчих структур.

Податки є невід’ємним атрибутом держави, які встановлюються для фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій і вирішення соціально-економічних завдань.

Як відомо, податки з'явилися з поділом суспільства на класи і виникненням держави. В історії розвитку суспільства ще жодна держава не змогла обійтися без податків, оскільки для виконання своїх функцій із задоволення колективних потреб їй потрібна певна сума коштів, що можуть бути зібрані тільки за допомогою податків. На основі цього мінімальний розмір податкового тягаря визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму його функцій, які стосуються управління, оборони, суду, охорони порядку тощо — чим більше функцій покладено на державу, тим більше вона повинна збирати податків.

Таким чином, податки виражають обов'язок усіх юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки є найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах.

Отжже, логіка аналізу характерних ознак податків дає можливість визначити дану категорію. Податки — це об’єктивна економічна категорія, яка відображає фінансові відносини, що складаються між органами державної влади, юридичними та фізичними особами з приводу мобілізації до бюджетів та цільових фондів частини вартості ВВП, визначеної на законодавчому рівні щодо забезпечення громадян суспільними благами та послугами.

А економічний зміст податків виражається взаєминами господарюючих суб'єктів і громадян, з одного боку, і держави, з іншого боку, із приводу формування державних фінансів.

Вітчизняна фінансова наука при вивченні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкрет­них функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе роз­криття суспільного призначення податків.

Як відомо, функція — це зовнішній вияв властивостей будь-якого об’єкта в даній системі відносин. Щодо економічної категорії податку, то функції означають виявлення сутності в дії, тобто суспільного її призначення як інструменту вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави.

Фіскальна

ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ

Розподільчо-регулююча (соціальна)

Податки є одним

з найважливіших важелів

державного регулювання

економічних та соціальних

процесів

Податки є джереломформування

дохідної частини

бюджету та фінансовою

основою задоволення

суспільних потреб

Вказані функції мають об'єктивний характер та існують з моменту виникнення податків. Але конкретні прояви їх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку.

Спочатку податки в усіх державах вводились з метою вико­нання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерела­ми грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізні­ше держави більшою чи меншою мірою почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціаль­но-економічних процесів, і податки почали виконувати регулю­ючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулювати чи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшувати нагрома­дження капіталу і платоспроможний попит населення) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань (таких, як захист низькооплачуваних осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соці­ально незахищених верств населення, здійснення ефективної де­мографічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду диверсифікація функціо­нального призначення фіску, тому на теоретичному рівні у складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні під-функції залежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-еконо­мічній ситуації.

Такий підхід, по-перше, суттєво не ускладнює понятійного апарату фінансової науки. По-друге, дає змогу чітко і з достатньою мірою деталізації зрозуміти специфічне призначення податків як самостійного фінансового явища і водночас уникнути концентра­ції уваги на дії податків, що має «побічні, зовнішні для фіску соці­альні наслідки».

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Фіскальна функ­ція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної осно­ви функціонування суспільства. За її допомогою реалізується ве­лика частина суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забез­печують виконання покладених на неї функцій. Податки виступа­ють основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різ­них рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а)надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити на всіх територіальних рівнях.

Що ж до інтерпретації фіскальної функції, то в сучасній фінан­совій літературі спостерігається використання змішаної марксист­ської і немарксистської наукової термінології. Так, одна група на­уковців і практиків вважає, що податки акумулюють у бюджетних фондах держави частину створеного національного доходу (варто­сті необхідного і додаткового продукту). Друга вже застосовує по­нятійний апарат західної економічної науки, де податки виступа­ють частиною вартості ВВП чи ВНП, а третя комбінує обидва під­ходи. Таку дещо заплутану ситуацію в науці у перехідний період ми розцінюємо як об'єктивно неминучу. Адже фінансова наука також переживає трансформацію. Так чи інакше держава, будучи учасником розподільних процесів, примусово відчужує у вигляді податкових вилучень частину вартості створених у суспільстві благ (продукту) для формування своєї казни, що доводить тісний взаємозв'язок між податковими функціями.

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допо­могою податків відбувається перерозподіл вартості валового внут­рішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в еконо­міці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, на­громадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регу­лювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні - впливати на конкретну поведінку платника подат­ків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

Сьогодні, поряд з переліченими, виокремлюють стимулюючу функцію податків. Однак, зауважимо, податкове стимулювання - один із наслідкових ефектів розподільчо-регулюючого впливу по­датків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції.

Із з'ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності. Однак першоосновою є саме фіскальне їх призначення, бо без фіскальної дії не може бути і соціально-економічної.

Справляння податку пов'язано з вартісними пропорціями роз­поділу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки - це інструмент державного втручання в економічні процеси та розподільчі відносини, що ма­ють місце у суспільстві (рис. 1.6).

Використовуючи такий інструмент, держава повинна опти­мально враховувати інтереси трьох сторін оподаткування:

• держави;

• платників податку;

• громадян - виборців, які отримують суспільні блага.

Соціально-економічний характер податку виявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту фор­мування дохідної частини бюджету, а також як інструменту еко­номічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і виявляється природа по­датку.

Виходячи із сутності податків, дана категорія розглядається не тільки як економічна, але і як суспільносоціальна. Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижаються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага та трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін в фіскальнй науці називається «ціни за Ліндалем».

До прийняття Податкового кодексу України податкове законодавство України не виділяло окремо категорії податку. Виходячи із норм Закону України «Про систему оподаткування», розмежувати податок і збір було вкрай складно та робилося це лише на формальних підставах – залежно від назви платежу, під яким він фігурував у закритому переліку загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

Виділення власне податку із цілісної податкової системи не є винятково теоретичною проблемою, але й значною мірою проблемою практики. По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив’язку. Виходячи з цього, якщо необхідно закріпити винятково стабільні надходження в бюджети нецільового характеру, – це, безумовно, податки.

Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між надходженнями й джерелами, з яких вони направляються, – це збори.

Характеристика податку – це не тільки його визначення, але й перелік ознак, що висловлюють зміст цього поняття.

Чинна редакція Податкового кодексу України закріплює три принципових риси, які, на думку законодавця, мають характеризувати виключно податок.

До таких рис віднесено його обов’язковість, безумовність та надходження до відповідного бюджету.