Пояснювальна записка

Робоча навчальна програма з дисципліни «Основи архітектонічної творчості» є нормативним документом КМПУ імені Б.Д. Грінченка, який розроблено кафедрою педагогіки початкової освіти та методик викладання природничо-математичних дисциплін відповідно до навчального плану магістрів.

Робочу навчальну програму укладено згідно з вимогами кредитно-модульної системи організації навчання. Програма визначає обсяги знань, які повинен опанувати магістрант відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики, алгоритму вивчення навчального матеріалу дисципліни «Основи архітектонічної творчості», необхідне методичне забезпечення, складові та технологію оцінювання навчальних досягнень студентіУ системі професійної підготовки фахівця визначено роль навчальної дисципліни

Учитель повинен навчитися конструювати інтегрований зміст мистецьких і технологічних дисциплін, щоб забезпечити професійну готовність реалізувати вимоги програми початкової школи «Трудове навчання: технічна і художня праця». Безперервна система дизайн-освіти передбачає наступні складові: дошкільну, початкову, загальну, профільну, професійно-педагогічну і професійно-мистецьку. Професійно-педагогічна дизайн освіта, таким чином, є складовою у системі проектно-технологічної підготовки майбутніх учителів.

Творчість у галузі матеріально-художньої культури виокремлена предметами архітектонічної творчості: архітектурою, декоративно ужитковим мистецтвом, дизайном. Архітектура і декоративно ужиткове мистецтво є невичерпним джерелом національного дизайну. Для оволодівання основами дизайну майбутньому фахівцю з викладання цього предмета у вузі необхідним є курс з основ архітектоніки – етнічної основи національного дизайну.

Мета курсу полягає у:

• формуванні фахової компетентності магістрів початкового навчання з основ архітектонічної творчості: архітектури, декоративно-прикладного мистецтва (етнодизайну) і сучасних видів дизайну;

• ознайомленні із системою інформаційних аналогів: вербальним, сенсорним, структурним (особистісно значущим інформаційно-педагогічним середовищем і особистісно-інформаційним середовищем);

• виборі особистісно значущої пластики середовища (інтелектуального, соціально-культурного, реалістичного) як пріоритетного для особистісно значущого виду архітектонічної творчості;

• ознайомленні із способами самодіагностики власного множинного інтелекту і рівнем власної обдарованості.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з 3 модулів:

5

1. Вербальний (словесний) інформаційний аналог змісту архітектонічної творчості.

2. Сенсорний (чуттєвий) інформаційний аналог змісту архітектонічної творчості.

3. Структурний (предметно-речовинний) інформаційний аналог змісту архітектонічної творчості.

Повноцінне уявлення про архітектоніку спеціалісти отримують завдяки синтезу

інформаційних аналогів: вербального з опорою на аудіальне сприймання, сенсорного з опорою на візуальне сприймання і структурного з його предметно-пластичними формами і тактильним (смако-запахо-дотиковим) сприйманням.

Завданнями вивчення навчальної дисципліни є:

• вправляння у словесному формулюванні теоретико-психологічних положень з основ архітектоніки: «пластика», «архітектоніка», «цитоархітектоніка», «множинний інтелект особистості» (Г.Гарднер);

• класифікація архітектонічних мистецтв і напрямів професійної діяльності;

• формування уявлення про етнодизайн – архітектоніку етнічних творів матеріально-художньої культури, зумовлену особливостями рельєфу і клімату території.

З огляду на новизну курсу конкретизуємо сутність понять «архітектоніка», «пластична виразність» з опорою на нормативну лексику словників з естетики і психології.

Архітектоніка – це вираження у художній формі матеріальної пластики предмета (у матеріально-художніх образах архітектури, прикладного мистецтва і дизайну). Гармонійне сполучення частин у ціле в архітектурі. Розмірність, побудова художнього твору в мистецтві, музиці, літературі. Загальна картина геологічної будови земної кори або її частини в геології.

Тектоніка (архітектоніка) – гр.. «будівельне мистецтво» - організація доцільної структури архітектурного образу у відповідності з конструктивною системою споруди.

Тектоніка класичного грецького ордера виражена у художній розробці будівельно-балочної конструкції за рахунок тонкого варіювання пропорцій між всіма елементами композиції архітектурної споруди.

Тектоніка архітектури готики – художня артикуляція каркасно-зводної структури споруди (могутні опори наочно перетворені у ручки тонких стержнів, ребра зводів утворюють «не підвішений» кружев ний рисунок).

Тектоніка Відродження – художня розробка упорядкованості крупних, дрібних і найдрібніших членувань стіни, на яку, як правило, накладено зображення каркаса в ордерних формах. Ордер (ряд, порядок) – один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпор у вигляді колон, стовпів або пілястрів і горизонтальних частин – антаблемента.

Тектоніка барокко – одні і ті ж елемент композиції сприймаються як такі, що «ростуть» вгору або як такі, що «прагнуть» донизу.

6

Класицизм відроджує класичну тектоніку у виключно зображувальних формах (приставні декоративні портики тощо). Портик – піддашок, що його підтримує колонада; відкрита галерея , утворена з колон або стовпів перед входом у будинок.

Еклектика 19 ст. руйнує привила тектоніки металічними конструкціями. У 20 ст. у зв’язку з розвитком каркасних і навісних конструкцій, розпадом єдності архітектурного стилю поняття «тектоніка» втрачає свій естетичний сенс і виходить із ужитку.

Пластика – будова матеріального тіла: природного (в т.ч. людського) або штучного, яке доступне безпосередньому живому спогляданню. Завдяки пластиці у формі предмета виявляються його змістові якості: могутність дуба у масивності його стовбура; динаміка лані у конфігурації її стрімкої, обтічної форми і рухах; втілення функції людського витвору у його наочному образі (глиняному глеку, костюмі, автомобілі, споруді). Пластика має художню значущість для тілесних і предметних творів, призначених для споглядання. «Так, живопис, скульптуру, архітектуру, прикладні мистецтва узагальнюють поняттям «пластичні мистецтва». В акторському мистецтві і в танці пластика є найважливішим засобом виразності. У мистецтві пластика виявляється на двох рівнях:

• як зображення пластики реального предмета (у скульптурі, живописі, акторських рухах);

• як пластика форми самого твору (і в образотворчому мистецтві; і в архітектурі, прикладних мистецтвах, дизайні, в хореографії; і в естрадно-цирковій творчості).

Відтак пластика є не лише способом виявлення естетичних якостей предметів реального світу, але й мовою, якою художник передає людям свої почуття, поетичні уявлення, оцінки (пластичні характеристики Дон Кіхота і Санчо Панси, гоголівських Собакевича і манилова; храмів Василя Блаженного і Покрова на Нерлі; пластичний малюнок образа князя Мишкіна у виконанні І.Смоктуновського і образа Рогожина у виконанні Є.Лєбєдєва у спектаклі «Ідіот». Разом з тим, значущість пластичної виразності настільки велика, що мистецтво використовує її і в літературі, образи якої звернені не до тактильного споглядання, а до уяви, до мисленнєвих уявлень. І прозаїк, і поет прагнуть викликати у внутрішньому баченні читача відчуття пластичних якостей предмета або людини.

Пластику літературного образу можна передати інтонацією розповіді (тональністю). Інтонація розповіді (тональність) відіграє неабияку роль у спілкуванні автора з читачами. Тональність дає змогу точніше передати внутрішній стан героя, його характер, авторське ставлення до персонажу чи події. Багатство тональності (пластики розповіді) не лише визначає особливості індивідуального стилю письменника, але й урізноманітнює мову викладу і цим хвилює або розчулює читача, веселить його чи засмучує. Розрізняються такі види тональності (пластики):

• епічна (спокійно-оповідна), філософсько спокійна, іронічно- глузлива, гротескно сатирична;

• лірична або емоційно піднесена, патетична, романтична;

7

• драматично напружена, імпульсивна, експресивна.

В залежності від особливостей пластики літературного образу можлива розробка типології стилів:

- об’єктивно аналітичний (реалістичний);

- умовно романтичний (соціально художній);

- гротескно сатиричний (інтелектуальний).

І у природі, і у світі речей, і у мистецтві якість пластики виявляється двояко: у предметах статичних: пластика гори, глека, скульптури, будинку; у предмета динамічних: пластика руху тварини, людини, ляльки, зображень у мультфільмах.

Двояке виявлення пластики (статичне і динамічне) зумовлюється тим, що просторові характеристики буття і його художнє відображення можуть співвідноситися з його існуванням та змінами у часі, а можуть бути стійко незмінними, позачасовими. Звідси два типи пластичного ритму: у неорганічній і органічній природі, в архітектурі і танці» [1, с.257,258].

Цитоархітектоніка (клітина і будівельне мистецтво) – вчення про структурну та функціональну різноякісність кори головного мозку. Існує три цитоархітектонічні концепції:

- теорія вузького локалізму;

- теорія еквіпотенціоналізму;

- теорія ядра та розсіяних елементів [2, с.184]

У курсі зроблена спроба поєднання цитоархітектонічних теорій

(інформаційно особистісного динамічного середовища) із пластикою, тектонікою та архітектонікою зовнішнього статичного середовища (інформаційно-педагогічного).

Поліструктурну єдність світу можна уявляти завдяки синестезії – комплексному чуттєвому сприйманню.