2.3. Види вартісної оцінки цінних паперів. Оцінювання якості цінних паперів міжнародними рейтинговими агенці­ями. Спліт і консолідація акцій як методи штучного регулювання їхньої кур­сової ціни

Вартість є однією з найважливіших характеристик цінних па­перів. Оскільки цінний папір є грошовим документом, він має вар­тість, визначену в грошових одиницях.

Акції можуть мати: номінальну, емісійну, балансову, конвер­сійну, ліквідаційну вартість, ринкову ціну та курс.

Номінальна вартість — це вартість, яку номінальне має один пай статутного фонду акціонерного товариства. У західній прак­тиці інколи випускають безномі­нальні акції, тобто на бланках паперових акцій не вказують номінальну вартість цих грошових документів. Однак таке трапляється доволі рідко.

Поняття «номінальна вартість акцій» слід відрізняти від по­няття «номінальна вартість випуску акцій». Перше вживають у випадках, коли йдеться про номіна­льну вартість акцій цього ви­пуску. Тобто поняття «номінальна вартість випуску акцій», влас­не, означає суму номінальних вартостей усіх акцій, які були ви­пущені в межах цього випуску.

За своїми розмірами номінальна вартість одного випуску ак­цій може дорівню­вати статутному фонду акціонерного товарист­ва, але вони можуть і відрізнятися. Річ у тім, що на Заході дозво­лено випускати не всю кількість заявлених до випу­ску акцій, а лише частину, після чого акціонерне товариство може вважатися та­ким, що утворилося. Крім цього, навіть тоді, коли всі заявлені акції були випущені в обіг, не всі вони були придбані. Тобто но­мінальна вартість випущених сплачених акцій не дорівнюватиме статутному фонду, якщо такі акції були оплачені за їх­ньою номі­нальною ціною.

Емісійна вартість — ціна, за якою акція реалізується (прода­ється) на первин­ному ринку. В разі випуску акцій за допомогою посередників (андеррайтерів) про­блема встановлення емісійної вартості перестає бути проблемою лише акціонер­ного товарист­ва, тому інколи її розв'язують шляхом тривалих переговорів між то­вариством і посередниками (андеррайтерами). Припущення помилок під час ви­значення емісійної вартості акцій може одразу ускладнити розміщення та подаль­ший обіг їх. За загальним пра­вилом, емісійна вартість акцій не має бути занадто низькою або занадто високою.

Інколи емісійна вартість за розмірами збігається з номіналь­ною вартістю. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли АТ випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата посередницьких послуг здійснюється за раху­нок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій. Тобто перша має трохи перевищувати останню.

Балансова вартість — це величина власного капіталу, що припадає на одну акцію. Якщо емітовано лише прості акції, ця вартість визначається шляхом ді­лення власного капіталу на кількість акцій. Якщо випущено також привілейо­вані акції, то влас­ний капітал зменшується на сукупну вартість привілейованих ак­цій за номіналом або за викупною ціною (для відзивних акцій).

Ліквідаційна вартість визначається в момент ліквідації акці­онерного това­риства. Вона показує вартість майна акціонерного товариства, що підлягає реа­лізації, у фактичних цінах після роз­рахунку з кредиторами, яка припадає на одну акцію.

Ринкова вартість (або курсова вартість) — ціна, за якою акції продаються і купуються на ринку; саме за цією ціною акції коти­руються на вторинному ри­нку цінних паперів.

Якщо ринкова вартість акцій є більшою за номінальну, це означає, що інве­стори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскі­льки вони вважають стан товарист­ва солідним, а товариство — здатним сплачу­вати дивіденди, тобто інвестори впевнені у справах товариства та його доходах.

Курс акції— відношення ринкової ціни до номіналу, яке ви­ражається у від­сотках.

Методами штучного регулювання курсової ціни акцій є дроб­лення і консо­лідація акцій.

Дроблення акцій (спліт) — це процедура, під час якої акції, викуплені акціо­нерами, діляться на більшу кількість акцій, тобто їхня чисельність зростає у кі­лька разів. Після такого дроблення акціонер, який від початку володів, напри­клад 100 акціями, вже має в наявності 200, 300 або 400 акцій. Одначе така про­цедура знижує ринкову вартість акцій, що робить їх привабливішими для придбання, особливо якщо розмір дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції. А це, своєю чергою, є ознакою того, що їхній курс за деякий час знову зросте і, як наслідок, пропорційно дробленню збіль­шаться доходи пер­ших інвесторів.

Значна кількість дроблень здійснюється для збільшення кіль­кості акцій в обігу. Разом із тим інколи застосовують процедуру консолідації (реверсне дроб­лення) акцій. Консолідація зменшує кількість акцій в обігу і збільшує біржо­вий курс акції шляхом обміну частини однієї знову випущеної акції на кожну раніше випущену. Так, наприклад, при зворотному дробленні акції у співвід­ношенні 1 : 2 одна нова акція обмінюється на дві раніше випущені. Зворотне дроблення використовують також для під­вищення комерційної привабливості акцій шляхом доведення їх­нього курсу до вищого рівня.

Облігації можуть мати три види вартості: номінальну, емісій­ну та ринкову.

Номінальна вартість облігації (а) для паперових облігацій -це ціна, що вказана на бланку облігації, (б) — для непаперових облігацій-- це ціна, яку номінальне має одна облігація. Номі­нальну вартість облігації встановлює емітент.

Емісійна вартість — ціна, за якою облігації випускаються на ринок.

Ринкова вартість облігацій — ціна, яка складається на пев­ний час на ри­нку щодо облігацій конкретних емітентів і конкрет­них випусків унаслідок спів­відношення пропозиції та попиту. Остання залежить від волі покупців та про­давців облігацій. У разі випуску відсоткових (купонних) облігацій номінальна, емісійна й ринкова вартості можуть не збігатися. Під час випуску дисконт­них облігацій емісійна і ринкова ціни завжди є меншими за номі­нальну.

Оцінку якостей різних видів і окремих випусків цінних папе­рів у країнах з розвиненим інвестиційним ринком здійснюють спеціалізовані агенції. Вони присвоюють паперам рейтинг, що дає змогу судити про ймовірність своєчас­ного погашення зо­бов'язань.

Перші рейтинги цінних паперів опублікував в 1909р. Джон Муді, який за­ймався аналізом інвестицій в цінні папери залізнич­них компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтин-гових агенцій, яка дістала назву Мооdy'з Investors Servises, Inc. Наступними були компанія Рооr's Publishing Company, котра по­чала присвоювати рейтинги в 1916р., і компанія Standard Statis-tics Compane, яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922р. Згодом ці агенції створили спільний концерн Standard & Рооr's Соrроrаtіоn.

Наступною компанією, яка почала займатися рейтингами, стала Fitch Pub­lishing Company (Fitch) із Нью-Йорка, створена в 1942 р. До недавнього часу вона займала третє місце серед рей-тингових компаній, аж поки її не витіс­нила компанія Duff & Phelps з Чикаго.

Компанія Мооdу's (Мооdу's Investor Servises) присвоює рей­тинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій. Ці рейтинги являють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного ци­клу і не змінюються у зв'язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підля­гають корегуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будува­вся рейтинг (погіршення фінансового стану компанії від­носно інших емітентів, чи загальна сума її боргу суттєво зростає або зменшується).

Рейтингова організація звичайним шляхом проводить аналіз звітів про при­бутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Мооdу's не є оцінками, отриманими звичайним ста­тистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки, отримані на основі формул, не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія Standard & Рооr's встановлює свої рейтинги обліга­цій на основі статистичної інформації із врахуванням економіч­них та ринкових тенденцій. Курси облігацій не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказу­ють, коли потрібно про­вести нове дослідження.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використо­вує всю досту­пну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості організації, її поточні доходи, до­ходи минулих пе­ріодів, репутацію продукції компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна прак­тика, забезпе­ченість облігацій основним капіталом, чистими лік­відними активами тощо.

Набір чинників, що враховуються при визначенні рейтингу компанією Duff & Phelps та компанією Fitch, загалом є аналогіч­ним двом названим вище компа­ніям, але компанія Fitch, напри­клад, додатково враховує перспективи швидкого погашення облі­гаційного випуску при настанні строку, можливості рефінансу­вання боргу, зв'язки емітента з банками, його фінансові плани на майбут­нє. Для цієї компанії характерним є використання відносних показ­ників у ході аналізу, та­ких як співвідношення залученого та власно­го капіталу, відношення поточних ак­тивів до поточних пасивів.

Рейтингові символи присвоюються акціям лише невеликою кількістю фірм, серед них домінують Value Line, Standard & Рооr's Соrроrаtіоn.

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недо­сконалими, оскільки акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними ін­вестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксо­ваним тощо.

Компанія Standard & Рооr's Соrроrаtіоn визнає, що, на відміну від її системи ви­значення рейтингу облігацій, при визначенні рей­тингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули є показники чистого при­бутку в розрахунку на одну акцію та в розмірі дивідендів. Крім того розвиток ка­мпанії по­рівнюється з розвитком галузі та економіки в цілому. Другим скла­довим елементом формули є дивідендна стабільність. Вона визнача­ється на основі роз­міру дивідендів за останні 20 років, причому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому підсумку ці два чинники втілюються в єдиний числовий показ­ник — рейтинг акції.

Інвестори, як правило, обмежуються придбанням цінних папе­рів інвестицій­ного рівня. Тому кредитний ризик не є головною проб­лемою під час придбання, наприклад, облігацій: вкладення у дер­жавні й муніципальні папери практично застраховані від ризику.

Водночас треба наголосити, що папери нижчої якості дають вищий прибу­ток. Тому під час економічних спадів, коли можли­вості видання кредитів ско­рочуються, можливі придбання папе­рів менш солідних фірм, які приносять вищий прибуток.

Форми рейтингового оцінювання інвестиційних якостей прос­тих і привіле­йованих акцій наведено у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

ФОРМИ РЕЙТИНГОВОГО ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКО­СТЕЙ ПРОСТИХ І ПРИВІЛЕЙОВАНИХ АКЦІЙ

Рейтингове оцінювання простих ак­цій (Standard & Рооr's)		Рейтингове оцінювання привілейованих акцій (Канадіан Бонд Рейтинг Сервіс)
Індекс оціню­вання	Значення індексу	Індекс оці­ню­вання	Значення індексу
А+	Найвища якість	Р+	Найвища якість
А	Висока якість	Р1	Вища якість
А-	Якість вища за середню	Р2	Дуже висока якість
В+	Середня якість	Р3	Висока якість
В	Якість нижча за середню	Р4	Середня якість
B-	Низька якість	Р5	Низька якість (акції носять спекулятивний характер і ри­зикові для інвестування)
C-	Дуже низька якість

Рейтинговим оцінюванням інвестиційних якостей акцій мож­на скориста­тися під час інвестування капіталу в акції окремих компаній країн з розвине­ною ринковою економікою, за якими та­ке оцінювання здійснюють.

Подібно до акцій, на Заході широко використовують рейтин-гове оціню­вання інвестиційних якостей облігацій. Форми такого оцінювання наведено у табл. 2.5.

Таблиця 2.5

ФОРМИ РЕЙТИНГОВОГО ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКО­СТЕЙ ОБЛІГАЦІЙ

Мооdу's	Standard & Рооr's	Рівень надійності
Ааа	ААА	Найвищий рівень
Аа1 Аа2 АаЗ	АА+ АА АА-	Високий
А1 А2 АЗ	А+ А А-	Вище середнього
Ваа1 Ваа2 ВааЗ	ВВВ+ ВВВ ВBВ-	Середній
Ва1 Ва2 ВаЗ	ВВ+ ВВ ВВ-	Ризиковий
В1 В2 ВЗ	в+ в в-	Спекулятивний
Саа1 Са С	ссс сс с	Високоспекулятивний
SD	D	Потенційні банкрути

У разі випуску боргових зобов'язань їхнє рейтингове оціню­вання (кредит­ний рейтинг):

• знижує вартість запозичень, бо для інвесторів ризик за облі­гаціями зменшу­ється з невизначено високого до зафіксованого на зрозумілому для них рівні;

• розширює коло потенційних інвесторів за рахунок консерва­тивних учасни­ків ринку капіталу, які мають обмеження на рівень ризику за фінансовими вкладеннями;

• сприяє зростанню популярності емітента та його боргових зобов'язань за рахунок поширення інформації з каналів рейтингових агенцій;

• демонструє наміри емітента будувати свої відносини з інвес­торами на принципах інформаційної відкритості відповідно до міжнародних стандартів.

Головною проблемою українського ринку цінних паперів ста­ла відмова іно­земних інвесторів від інвестицій в українські акції. Одна з причин цього — ни­зький кредитний рейтинг України. Ще до початку 2001 р. міжнародна рейтин­гова агенція Мооdу's вста­новила для України достатньо низький кредитний рейтинг (Саа1 з негативною перспективою). Це завадило багатьом венчурним фондам планувати навіть незначні портфельні інвестиції в Україну.

2000 р. представники рейтингових агенцій дуже вагалися щодо здатності України сплачувати свої зовнішні борги. Борги, як ві­домо, уряд України вдало реструктуризував, проте знадобилося багато часу для зміни рейтингу України. Лише 20 листопада 2000 р. рейтингова агенція Мооdу's змінила рейтинг країни з «негатив­ного» на «позитивний». Відоміша міжнародна рейтингова агенція Stan­dard & Рооr's зробила новий крок. Вона присвоїла Україні дов­готермінові і корот­котермінові суверенні кредитні рейтинги в мі­сцевій та іноземній валютах на рі­вні В (прогноз за довготерміно­вими рейтингами — «стабільний»). Це стало най­вищим для Украї­ни показником, присвоєним іншими провідними міжнародними рейтинговими агенціями за час існування незалежної держави.

Контрольні запитання і завдання

/. Які цінні папери випускають українські емітенти згідно із Зако­ном України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.?

2. У чому полягає різниця між основними і похідними цінними папе­ рами?

3. Як групують цінні папери за інвестиційними якостями?

4. Які цінні папери варто купувати з метою зниження ризику?

5. З якою метою емітенти здійснюють дроблення або розщеплення своїх цінних паперів?

6. Як класифікують цінні папери залежно від застави або гарантії?

7. Які інвестиційні характеристики має акція?

8. За якими якостями здійснюють оцінювання акцій?

9. За рахунок яких джерел інвестор отримує дохід за акцією?

10. У якому вигляді можуть виплачуватися дивіденди акціонерам? Який варіант виплати дивідендів найбільшою мірою влаштовує інвес­ тора?

11. За якими параметрами оцінюють інвестиційні якості акцій?

12. Які акції доцільно купувати з погляду безпеки, а які — з погляду доходу? Які відмінності існують між: простими та привілейованими акціями?

13. На які групи поділяють акції у міжнародній практиці?

14. У чому полягає різниця акцій зростання від спекулятивних акцій?

15. За якими показниками оцінюють господарську діяльність і фі­ нансовий стан емітента?

16. Що є предметом оцінювання умов емісії акцій?

77. Як здійснюється емісія акцій відкритими і закритими акціонер­ними товариствами?

18. У чому полягає механізм випуску депозитарних розписок?

19. З якою метою компанії здійснюють емісію облігацій?

20. За якими параметрами оцінюють облігації?

18. Як класифікують облігації?

18. Які доходи може отримати інвестор за облігацією?

19. За якими параметрами оцінюють інвестиційні якості облігацій?.

18. Як змінюється дохідність облігацій залежно від надійності емітента і терміну погашення?

18. Які вигоди компанії надає емісія облігацій порівняно з іншими джерелами інвестиційних ресурсів! Які недоліки має емісія облігацій?

19. Які ключові етапи можна вирізнити при емісії облігацій?

20. Якими характерними особливостями відрізняються єврооблігаціі?

21. Які властивості мають українські облігації зовнішніх держав­ них позик?

22. Чим депозитний сертифікат відрізняється від ощадного?

23. За якими параметрами оцінюють інвестиційні якості ощадних і депозитних облігацій?

24. Що відрізняє вексель від інших цінних паперів?

25. Які операції можна здійснювати за допомогою векселів?

26. З якою метою випускають казначейські зобов'язання держави?

27. Яку мету має емітент уразі випуску варанта?

28. Які основні інвестиційні якості потрібні цінним паперам?

29. Як можна класифікувати цінні папери за інвестиційними якос­ тями?

30. Для чого слід складати рейтинги інвестиційних якостей цінних паперів! Які цінні папери оцінюють?

Рекомендована література

1. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ.

2. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В. А. Галанова, А. Й. Басо­ ва. — М.: Финансы и статистика, 2000.

3. Бланк Й. А. Инвестиционный менеджмент: Учеб. курс. — К.: Эль- га-Н: Ника-Центр, 2001.

4. ГарнерД., Оузн Р., Конвей Р. Пособие Эрнст Знд Янг. Привлече- ние капитала / Пер. с англ. — М.: Джон Уайли Энд Санз, 1995.

5. Гитман Л. Дж., ДжонкМ.Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999.

6. Гусєва Й. А. Практикум по рынку ценных бумаг. — М.: Юристь, 2000.

7. Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. — К., 1992.

Я.ГубськийБ.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.— К.: Наук, думка, 1998.

9. Едронова В. Н., Мизиковский Е. А. Учет и анализ финансовых ак­тивові акции, облигации, векселя. — М.: Финансы и статистика, 1995.

10. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые ринки: Учеб. пособие для ву­зов. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995.

11. Коваленко Ю. М. Депозитарні розписки як альтернативний ме­ ханізм залучення інвестицій (зарубіжний досвід і вітчизняна практика) // Теорії мікромакроекономіки: 36. наук, праць Академії муніципального управління. — К.: АМУ, 2001.

12. Кузнєцова Н. С., НазарчукІ. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

13. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника під­ приємства. — К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998.

14. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

15. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні.— К.: Лібра, 1998.

16. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Ліб­ ра, 2002.

17. Петров В., Гришин В. Можно ли вкладывать в украинские обли- гации? // Рынок ценных бумаг. — 2002. — № 8.

18. Райс Т., КошиБ. Финансовые инвестиции и риск: Пер. с англ. — К.:ВНУ, 1995.

19. Семенкова Е. В. Операции с ценньши бумагами: российская практика: Учебник. — М.: Перспектива: ИНФРА-М, 1997.

20. ТьюлзР., БрздлиЗ., ТьюлзТ. Фондовый рынок: Пер. с англ. - 6-е изд. — М.: ИНФРА-М, 2000.

21. Ценные бумаги: Учебник/Под ред. В. Й. Колесникова, В. С. Тор- кановского. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2001.

22. Шарп У., АлександерГ., БзйлиДж. Инвестиции: Пер с англ. — М.: ИНФРА-М, 1999.