4.2. Первинний і вторинний ринки цінних паперів.

Фондові біржі, їхні функції. Допуск цінних паперів до біржового котиру­вання.

Позабіржовий ринок цінних паперів. Перша фондова торговельна сис­тема (ПФТС)

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіта­лу. Залежно від ролі, яку він відіграє у процесі відтворення, його поділяють на первинний і вто­ринний ринки.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди ви­ступають емітенти та інвестори. Рин­кова взаємодія між ними може бути безпо­середньою або здійсню­ватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших за­вдань пер­винного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інве­стора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяль­ність ринку, вимоги щодо оприлюднення ін­формації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цін­них паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Пе­рвинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого — небір­жовими. Доходи від продажу належать емітентові.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошо­вих коштів за галузями й сферами національної економіки. Кри­терієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це озна­чає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господар­ства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ри­нок ви­ступає засобом створення ефективної з точки зору ринко­вих критеріїв струк­тури національної економіки, підтримує про­порційність господарства. Таким чином, він є фактичним регуля­тором ринкової економіки.

Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповно­важеного ор­гану), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (рис. 4.5). Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, перед­баченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвес­тори. При цьому співвідношення між ними зале­жить як від рівня розвитку еко­номіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цін­них паперів переважають інституційні інвестори. Це коме­рційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного ін­весту­вання тощо.

Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він ви­значає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході не­значний. Випуск акцій з метою фінансу­вання інвестицій у виробництво пов'яза­ний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галу­зях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесто­рів, які, маючи великі активи, можуть дозволити со­бі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.

Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження част­ки позикового капіталу у су­купному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій — поглинання (злиття) компаній. По­глинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що по­глинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових ак­цій.

Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів — не­обхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпо­рації.

Рис. 4.5. Емітенти цінних паперів в Україні

У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом вста­новлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі по­зикових коштів. Вихід за цю межу пов'яза­ний зі значним ризи­ком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії но­вих ак­цій, замінюючи ними свої боргові зобов'язання.

Отже, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів у розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов'язана з мобілізацією віль­них грошових ресурсів для фінансу­вання економіки. Це означає, що в розвине­них країнах відбува­ється не лише зменшення масштабів первинного ринку цін­них паперів, а й паралельно триває зниження його ролі як регулятора інвести­цій та економіки загалом.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії станов­лення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.

Первинний ринок цінних паперів передбачає обов'язкове існу­вання вторин­ного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вто­ринного ринку практично неможливе.

Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випу­щених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення лік­відності цінності паперів, тобто ство­рення умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, на­дає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у най­стисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на ре­алізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не еміте­нтові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або ди­лерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.

Вторинний ринок завжди містить елемент спекуляції. Оскіль­ки мета діяль­ності на ньому — дохід у вигляді курсової різниці, а курсова вартість форму­ється під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбува­ється постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних влас­ни­ків до великих.

Міграція капіталу відбувається у вигляді переливання його до місць необхід­ного докладання і відпливу капіталу з тих галузей або підприємств, де наявний надлишок його. Механізм цього руху такий: зростає попит на певні товари та по­слуги, зростають їхні ціни, збільшуються прибутки від їхнього виробництва, й у ці галузі спря­мовуються капітали, вивільнені з тих галузей виробництва, на про­дук­цію яких попит зменшується і які стають менш прибутковими.

Таким чином, вторинний ринок, на відміну від первинного, не впливає на розмір інвестицій і накопичення в країні. Він забезпе­чує лише постійний пере­розподіл уже акумульованих через пер­винний ринок грошових коштів між різ­ними суб'єктами госпо­дарської діяльності. Оскільки мета біржових спекулян­тів - отримання максимального доходу у вигляді курсової різниці, вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можли­вості зростання при­бутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарс­тва.

У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує по­стійну структу­рну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є так само необхідним для існування рин­ку цінних паперів, як і первинний ринок.

Утім, роль вторинного ринку цим не вичерпується. Він забез­печує ліквід­ність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для первинного розміщення їх. Можливість у будь-який момент пе­ретворити цінні папери на форми готівкових грошей ста­новить обов'язкову умову інвестування коштів у цінні папери, оскільки дже­рело інвестованого позикового капіталу— тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані лише від­повідно до головних принципів кредитування.

Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит і про­позицію цінних паперів в обігу, формує курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці — купувати цінні папери, що необ­хідно під час розподілу позикового капіталу між галузями й сфе­рами економіки, між суб'єктами господарювання.

Можливість перепродажу — важливий чинник, на який інвестор зважає в разі придбання цінних паперів на первинному ринку. Фун­кціями вторинного ринку стають збалансованість ринку цінних па­перів і забезпечення ліквідності. Ліквід­ний ринок характеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною по­купця; невели­кими коливаннями цін від угоди до угоди. Більше того, ліквідність ринку тим вища, чим більшою є кількість учасників продажу й мож­ливість опера­тивного перепродажу цінних паперів, а також чим ви­щий відсоток новизни запро­понованих до продажу цінних паперів.

Вторинний ринок слугує невід'ємною складовою будь-якого розвиненого ринку цінних паперів. Потрібно, втім, пам'ятати, що ощадні сертифікати, іменні акції, продані працівникам закритого акціонерного товариства, не обер­таються на вторинному ринку. Вони реалізуються через механізм перереєстра­ції прав їхніх вла­сників у депозитаріях, комерційних банках або самих акціо­нер­них товариствах.

За рівнем ліквідності український ринок цінних паперів суттє­во поступа­ється ринкам розвинених країн. В Україні ліквідним є лише ринок державних цінних паперів, що має відповідну інфра­структуру, та ринок акцій не більш як восьми акціонерних това­риств. Вторинний ринок акцій виробничих компаній перебуває у зародковому стані.

Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. 4.6.

Рис. 4.6. Форми організації ринку цінних паперів

До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий рин­ки цінних па­перів.

Біржовий ринок — це торгівля цінними паперами, здійсню­вана на фондо­вій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мо­більності капіталу й формуванню реаль­них ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Зазначимо, що фондові біржі від свого імені або за дору­ченням клієнтів не купують і не продають цінні папери, що на них коти­руються, їхнє призначення полягає у створенні й упровадженні організаційної й техніч­ної системи, які вможливлюють швидке, впорядковане й ефективне укладання та виконування угод купівлі-продажу цінних паперів.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної рин­кової еконо­міки.

Фондова біржа— це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зо­середжує попит і пропозицію цінних папе­рів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.

Фондова біржа виконує такі функції:

* відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капі­талу;

* є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

* забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

* є своєрідним економічним барометром ділової активності. Фондова біржа здійснює такі операції:

1. облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встанов­лення початкової котирувальної ціни;

2. оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3. виконання централізованих взаєморозрахунків у межах бір­жового ринку цінних паперів;

4. забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;

5. правове оформлення угод.

Перша фондова біржа виникла за доби первинного нагрома­дження капіталу в Амстердамі у XVII ст. у зв'язку із розвитком капіталістичних відносин у Гол­ландії; перша торгова біржа була заснована в Антверпені у 1531 р. У міру роз­витку капіталізму в Англії й перетворення її на світову державу в XVII—XIX ст. фон­дова біржа тут почала швидко розвиватися.

Попервах розвиток біржі був пов'язаний зі зростанням держав­ного боргу, бо вкладені в облігаційні позики капітали могли пе­ретворюватися на гроші. Коли з'явилися перші акціонерні това­риства, об'єктом біржового обігу стають акції. У XVII ст. такими акціонерними компаніями були переважно Ост-Індська й Вест-Індська компанії в Англії. Однак їхня діяльність також визнача­лася наяв­ністю державного боргу, оскільки акціонерні компанії засновувалися за умови вкладення частини своїх коштів у держав­ні позики. Ці компанії отримували ве­ликі прибутки від колоніаль­ної торгівлі, що сприяло різкому підвищенню кур­сів їхніх акцій і біржовим спекуляціям.

Сучасні уявлення про фондову біржу — це уявлення про неї, як про:

а) складну систему торгівлі, значною мірою грунтовану на комп'ютерних засобах;

б) систему виявлення курсів акцій;

в) інститут, що в межах своєї компетенції відповідає за впорядкування ринко­вих відносин з приводу акцій та інших цінних паперів;

г) систему торгівлі, яка сприяє зростанню інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

Потрібно пам'ятати, що фондові біржі й у минулому, й за су­часних умов не купують і не продають від свого імені або за до­рученням клієнтів цінні папери, їх призначення полягає у тому, що вони мають створити й запровадити органі­заційну і технічну системи, які вможливлюють швидке й ефективне укладання і ви­конання угод купівлі-продажу цінних паперів.

Фондові біржі як особливий інститут вторинного ринку цін­них паперів сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також конт­ролю за інвестиціями та інфляцією. Ефективність фондових бірж загальнови­знана. Нині у світі налі­чують близько 200 фондових бірж, об'єднаних у Між­народну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо, на які припадає до 60 % загально­світового обсягу тор­гівлі акціями.

У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національ­них фінансово-інвестиційних системах, можна вирізнити країни з моно- і поліцентричною організацією фон­дових бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн (табл. 4.1).

Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична мо­дель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, роз­ташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токійська (заснована у травні 1878 р.), частка якої становить 80 % усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фуку-оці та інші мають місцеве значення.

На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші на купівлю цінних папе­рів, або цінні папери, призначені для продажу на встанов­лений термін, який максимально сягає 6 місяців.

Токійська фондова біржа — одна з небагатьох фондових бірж, де зберіга­ється принцип фіксованих комісійних. Вважається, що це одна з причин висо­кої прибутковості японських брокерсько-дилерських фірм.

Біржовий ринок цінних паперів Японії можна поділити на такі сектори: ри­нок, де котируються акції найбільших корпорацій; ринок для менш відомих корпорацій; ринок цінних паперів, недопущених до котирування; ринок інозем­них цінних паперів, які обертаються окремо від японських.

Членами фондових бірж є брокерські фірми, які мають повно­важення Міні­стерства фінансів здійснювати біржові операції. Вони діють через своїх упов­новажених, купують і продають цін­ні папери як за рахунок і від імені своїх клі­єнтів, так і за власний рахунок і на свою користь. Крім того, в Японії діють спе­ціальні посередницькі фірми (Saitori), що фіксують пропозиції та замов­лення членів біржі й потім на цій базі визначають курси цінних паперів.

Фондовий ринок Японії характеризується переважанням акціо-нерів-корпора­цій порівняно з кількістю акціонерів — фізичних осіб.

Емісії зазвичай проводять через андеррайтинг, відкритий про­даж є єдиним методом емісії. Єдиним типом акцій є прості акції, що випускаються в реєстра­ційній формі.

Таблиця 4.1

НАЙБІЛЬШ РОЗВИНЕНІ БІРЖОВІ ФОНДОВІ РИНКИ

Країна	Міста розташування бірж
США	Нью-Йорк (2 біржі), Бостон, Чикаго, Сан-Франциско, Цінціннаті, Філадельфія, Вашингтон (NASDAQ)
Японія	Токіо, Осака, Нагоя, Кіото, Хіросіма, Фукуока, Ніігата, Саппоро
Велика Британія	Лондон, Глазго, Манчестер, Ліде, Белфаст, Бірмінгем
Німеччина	Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорф, Мюнхен, Гамбург, Берлін, Штутгарт, Ганновер, Бремен
Франція	Париж, Бордо, Лілль, Ліон, Марсель, Нансі, Нант
Канада	Монреаль, Торонто, Оттава, Ванкувер, Калгарі, Вінні­пег
Швейцарія	Цюріх, Женева, Базель
Італія	Мілан, Рим, Турін, Генуя, Болонья, Флоренція, Неаполь, Палермо, Трієст, Венеція
Австралія	Сідней, Мельбурн

Великій Британії, подібно до Японії, притаманна моноцент­рична модель біржової системи. У цій країні мережа фондових бірж охоплює 22 фондові бі­ржі. Провідною фондовою біржею є Лондонська, яка концентрує понад 60 % усіх операцій із цінними паперами. Однак головна її особливість полягає в тому, що понад 50 % торгівлі припадає на цінні папери іноземного походження, оскільки Лондон є одним зі світових фінансових центрів. Зараз на Лондонській біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включ­но з іноземними акціями та облігаціями.

У середині 1980-х років у діяльності біржі відбулися значні події. По-пе­рше, було припинене проведення аукціонів «з голо­су», замість них введено електронну торгівлю цінними паперами, і, по-друге, ця біржа злилася з Органі­зацією з регулювання між­народних цінних паперів. До цього часу акції однієї країни, на­приклад Англії, не могли купуватися американцями і вивозитися до США. Майже в усіх країнах існували обмеження на іноземні інвестиції. Нова система торгів дозволила торгувати не лише ан­глійськими акціями, а й цін­ними паперами європейських, амери­канських і японських емітентів. Завдяки цьому Лондонська фон­дова біржа перетворилася на Лондонську міжнародну фондову біржу.

Члени цієї біржі об'єднані в чотири групи:

1. Брокерсько-дилерські фірми, головна функція яких-- ви­конання дору­чень інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, хоча вони здійснюють та­кож угоди за власний рахунок.

2. Маркет-мейкери — члени біржі, що котирують певні цінні папери впро­довж робочого дня.

3. Брокери дилерів виступають посередниками між маркет-мейкерами.

4. Грошові брокери, що мають право позичати іншим членам біржі гроші та цінні папери.

Корпорації, які бажають, щоб їхні акції котирувалися на Лон­донській біржі, мають надати інформацію про виробничу діяль­ність за п'ять попередніх років, а також відповідати таким стан­дартам:

1. Ринкова вартість акцій, наданих до лістингу (допущення цінних паперів для торгів на біржі), не має бути меншою 700 тис. фунтів стерлінгів.

2. Приватні особи мають володіти не менш як 25 % акціонер­ного капіталу.

У Франції головною є Паризька фондова біржа. Проте функ­ціонують шість регіональних бірж.

Особливістю біржової системи Німеччини є те, що фондові біржі мають менше значення в фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, позаяк головну роль тут відіграють комерційні банки.

Вважається, що Німеччині властива поліцентрична біржова система, коли поряд з головною біржею у різних фінансових центрах функціонує ще декі­лька великих (рівноправних) бірж. Система фондових бірж включає у себе ві­сім великих бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхе­ні, Штутгарті, Бремені, Ганновері, Берліні. Проте роль біржі у франкфу­рті-на-Майні посилюється, і вона поступово займає про­відне місце.

На думку фахівців, не тільки в Німеччині, а у таких країнах з поліцентричною біржовою системою, як Канада і Австралія, спостері­гаються характерні ознаки пе­реходу до моноцентричної системи.

Стосовно ж Франкфуртської фондової біржі, то процес об'єд­нання Європи, формування єдиного європейського фондового ринку, провідна роль німецької економіки в об'єднаній Європі загалом уможливлюють перетворення Франкфу­ртської біржі на європейський центр фондових операцій.

Фондові біржі Німеччини є державними установами, основ­ними суб'єктами яких є курс-маклери та вільні маклери. Курс-маклери є професійними броке­рами, які не мають права здійсню­вати операції від свого імені й за власний ра­хунок. Вони мають фіксувати курси цінних паперів, на яких спеціалізуються. Вільні маклери можуть здійснювати біржові угоди не тільки від імені клієнта, а й від свого імені. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж.

Для США характерна змішана модель біржової системи. Найвідомішими фо­ндовими біржами, що торгують акціями та облігація­ми, є Нью-Иоркська (NYSE) й Американська (АМЕХ). Обидві біржі розташовані в Нью-Йорку. Серед інших американських фондових бірж відомі біржі Середнього Заходу, Тихоокеанська, Філадельфій­ська і Бостонська. Вони належать до категорії регіональних бірж і в сукупності обслуговують до 10 % обігу акцій фондових бірж США. Регіональних бірж усього 13, кожна з яких торгує передусім цінни­ми паперами місцевого і ре­гіонального значення.

Оскільки більшість фондових бірж організовано за зразком Нью-Йоркської, потрібно розглянути її членство, політику лістингу і торгову діяльність, що дасть характеристику іншим біржам.

У складі Нью-Йоркської фондової біржі налічується 1366 чле­нів, 1226 з яких презентують інтереси 523 приватних корпора­цій. Плата за місце на біржі ко­ливається від кількох десятків досотень тисяч доларів. Характерною рисою цієї біржі є існування диференційованого кола членів порівняно з біржами інших країн. Залежно від виду торговельної діяльності члени біржі поділя­ються на чотири категорії: 700 брокерів-комісіонерів, 400 «спеціалістів», 225 брокерів, що працюють у залі, та 41 бір­жовий брокер.

Щоб потрапити до біржового списку Нью-Йоркської фондової біржі, корпо­рація має надати аудиторський фінансовий звіт за останній рік та іншу дета­льну інформацію, зокрема й ту, що під­тверджує поширення її акцій серед насе­лення. Крім цього, на бі­ржі встановлено низку мінімальних кількісних стандар­тів, голо­вними з яких є:

1. розмір доходів корпорації за останній звітний рік до сплати податків не має бути меншим за 2,5 млн дол., а за два попередні роки — не менше 2 млн дол.;

2. мінімальний розмір чистих матеріальних активів має стано­вити 16 млн дол.;

3. окремі громадяни мають бути власниками не менш як одно­го мільйона ак­цій ринковою вартістю не менше 16 млн дол. Мі­німум 2000 акціонерів пови­нні мати по 100 і більше акцій.

Відкриті корпорації можуть випускати прості або привілейо­вані акції. Акцій на пред'явника не існує — усі акції мають бути зареєстрованими.

Якщо корпорація не відповідає вимогам Нью-Йоркської фон­дової біржі, вона може надати свої цінні папери для включення до біржового списку інших фондових бірж, наприклад Амери­канської, де вимоги менш жорсткі.

Спочатку регіональні біржі були головними ринками цінних паперів, що ви­пускалися дрібними компаніями, котрі котирува­лися на NYSE і АМЕХ. Але цю роль вони втратили з виникнен­ням у 1971 р. NASDAQ, яка сьогодні є підґрунтям американського позабіржового обігу.

Дилери позабіржового ринку США контактують із продавцями і покупцями цінних паперів саме через цю систему, що передає оста­нні курси попиту і пропо­зиції за 5100 акціями. Ці акції обирають з числа тих, які на позабіржовому ринку продаються найактивніше.

Сьогодні існує конкуренція між NASDAQ і Нью-Йоркською фондовою бір­жею. Різниця між ними, втім, незначна. У NASDAQ попит і пропозицію на ак­ції координує електронна система, а на біржі це роблять люди. Перевагою сис­теми є те, що котирування виставляються в десятковій системі, тоді як на біржі — у дрібній. Таким чином, ціни в NASDAQ визначаються точніше.

Від середини 1980-х років європейські й американські біржі по­чали перетво­рюватися на акціонерні товариства, щоб із неприбут­кових організацій, що існу­ють за рахунок членських внесків, пере­йти до категорії комерційних організацій, які отримують прибуток, сплачують дивіденди і залучають кошти за рахунок емі­сії акцій.

На початку 1999 р. Нью-Йоркська фондова біржа і NASDAQ стали прибут­ковими організаціями. Процес акціонування пере­творив біржу на альянс з комп'ютерними гігантами Microsoft, Intel, Cisco Systems Inc. і Dell Computer Corp. Те саме відбуваєть­ся з Лондонською фондовою біржею та німецькими біржами.

За сучасних умов змінюються принципи функціонування бірж. Біржі почали масово об'єднуватися й концентрувати торгівлю фондовими інструментами у межах окремих країн. Біржа тепер об'єднує різні ринки (первинний, вторинний) і здійснює кліринг, розрахунки, надає депозитарні послуги. Це відбулося на бі­ржах Парижа, Амстердама, Франкфурта й Гельсінкі, що дало змогу покупцям знизити витрати, а інвестори дістали можливість змен­шувати розрахункові та банківські ризики.

Окрім цього, біржі почали укладати угоди щодо крос-лістингів, тобто торгівлі одними й тими самими паперами на ринках різних країн. Наприклад, NASDAQ уклав таку угоду з Австралійською фондовою біржею і планує укласти із Шан­хаєм і Гонконгом. Біржі почали обмінюватися не лише акціями, а й брокерами. У 1998 р. біржовики країн Бенілюксу створили альянс, і члени кожної з трьох бірж автоматично ставали членами всіх трьох бірж Бені­люксу, що дістало назву крос-членства.

Нині в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів, фор­мування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети безпосередньо залежить від створення необхідної пра­вової бази у сфері цінних паперів.

Торгівля цінними паперами здійснюється на біржовому та позабіржовому фондовому ринку, де обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.

Діяльність фондових бірж в Україні регламентує Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., де визна­чено, що фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється то­ргівля цінними паперами

У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути ство­рена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржо­вого курсу й здійснює свою діяльність відпо­відно до чинного за­конодавства (ст. 33).

Відмітною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Головна мета діяльності біржі — створення належних умов для широкомасшта­бної й ефективної торгівлі цінними па­перами — не сумісна з комерційними підходами до її роботи.

Фондова біржа отримує свої доходи за рахунок:

• акцизу (податку на угоду), що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговій залі; плати компаній за включення їхніх акцій до біржового списку;

• щорічних внесків компаній, які біржа використовує на під­тримання їхнього лістингу в належному стані;

• плати компаній за зміни в лістингу, наприклад у зв'язку зі змінами в їхньому капіталі, тощо;

• вступних внесків нових членів;

• епізодичних внесків членів біржі на покриття поточних збит­ків або ство­рення необхідних резервів.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про цінні папері і фон­дову біржу», фо­ндову біржу в Україні можуть створювати не менш як 20 засновників — торгов­ців цінними паперами, які мають до­звіл на здійснення комерційної й комісійної діяльності з цінних паперів.

Законодавством України, зокрема Положенням про реєстра­цію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем і регу­лювання їхньої діяльності ви­значаються мінімальні вимоги, які фондові біржі мають висувати до цінних па­перів, допущених до котирування.

Так, правила фондової біржі мають передбачати наявність до­пуску (лісти­нгу) цінних паперів до офіційного й неофіційного котирування. Умовами допу­ску визначаються вимоги, згідно з якими в офіційному котируванні мають пе­ребувати цінні папери, емітенти яких задовольняють певні економічні та фінан­сові кри­терії, встановлені біржею, та регулярно поширюють інформацію про свою діяльність.

Допуск цінних паперів емітента має передбачати мінімальний рівень розпо­всюдження невеликих пакетів цінних паперів, який не перевищує рівня, вста­новленого біржею для офіційного коти­рування. Порядок допуску цінних папе­рів до котирування на бір­жі має визначатися окремим положенням, що перед­бачає подан­ня емітентом заяви про допуск до офіційного котирування на фо­н­дову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе зобов'язання:

* надавати на біржу звіти чергових або позачергових загаль­них зборів акці­онерів;

* негайно інформувати біржу про внесення до статутних до­кументів змін та про рішення емітента, що стосуються його цін­них паперів;

• узгодити з біржею графік випуску та передплати (розміщення) цінних паперів, а також проведення будь-якої іншої фінансової операції, що включає пільгові права, тобто права, які стосуються цінних паперів, допущених до офіційного котирування;

• узгодити з біржею графік проведення технічних процедур будь-якої операції з власними цінними паперами, зокрема випла­ти відсотків і дивідендів;

* інформувати біржу про будь-який новий факт, який може відчутно впли­нути на біржовий курс чи на майновий або фінан­совий стан емітента та його ді­яльність;

* надсилати біржі всі поширювані ним офіційні повідомлення або публікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну й фінансову інформацію, яку емітент має намір опублікувати;

* забезпечувати на ринку цінних паперів безкоштовне для власників іменних цінних паперів обслуговування своїх цінних паперів і виплату відсотків, пога­шень і дивідендів, а також по­переджувати біржу про будь-які зміни у призна­ченні посередни­ків, котрі здійснюють її фінансове обслуговування;

* періодично повідомляти біржу про загальну кількість голосів для подальшої публікації відповідного повідомлення в офіційно­му виданні біржі;

• публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні повідомлення про перший і наступні випуски своїх цінних паперів;

• виконувати накази, які видаються Державною комісією та іншими органами державної влади щодо захисту інтересів інвес­ торів та їхніх прав на інформацію.

До прийняття рішення про лістинг цінних паперів емітента до офіційного ко­тирування біржа має укласти з ним двосторонню уго­ду про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. В ін­тересах ринку цінних паперів та інвесторів біржа може обмежити допуск особливими умовами, які емітент зобов'язаний ви­конати.

Емітента, який подав заяву, біржа має повідомляти про своє рішення впродовж визначеного нею терміну, починаючи від дня надходження заяви про допуск цінних паперів до офіцій­ного котирування, або, якщо біржа ви­магає від емітента додат­кових відомостей, - - упродовж ЗО днів від дня над­ходження цих відомостей.

Допуск цінних паперів має оголошуватися через офіційне по­відомлення, оприлюднюване в офіційному виданні біржі. У повідомленні мають зазнача­тися умови котирування й дата першого котирування.

Правила лістингу мають передбачати процедуру вилучення цінних паперів з котирування (делістингу), або цю процедуру оформляють окремим положен­ням.

Цінний папір може бути вилучений з офіційного котирування на вимогу еміте­нта, державного представника або з ініціативи біржі, що має бути належним чи­ном обгрунтована.

Біржа може ухвалити рішення стосовно вилучення цінного папера з офіцій­ного котирування у таких випадках:

* незначне співвідношення щоденного обсягу операцій що­до цього цін­ного папера до загальної кількості одиниць цього цінного папера, яка пере­буває в обігу, й до кількості котиру­вань за рік;

* відсутність виплати відсотків, дивідендів чи погашень упро­довж останніх трьох років;

• незначне співвідношення кількості одиниць цінного папера, які перебувають у власників невеликих пакетів, до їхньої загаль­ної кількості;

• порушення емітентом своїх зобов'язань щодо інформування власників цінних паперів та біржі про свою діяльність;

• порушення правил біржі;

• подання заяви про неплатоспроможність емітента;

• ліквідація емітента.

Біржа має право ухвалювати рішення стосовно вилучення од­ного виду цін­ного папера емітента з одночасним вилученням ін­ших видів цінних паперів того самого емітента з офіційного ко­тирування.

Дата фактичного вилучення цінного папера має публікуватися в офіційному виданні біржі.

Вимоги, що фондові біржі висувають до емітентів, які бажа­ють торгувати на них своїми цінними паперами, визначають ста­тути й правила бірж. Вони ча­сто відрізняються навіть на біржах однієї держави. Як правило, одні фондові бі­ржі висувають жорст­кіші вимоги, інші — менш суворі.

Наприклад, на Українській фондовій біржі рішення про до­пуск цінних па­перів до офіційного котирування приймається за умов відповідності емітента вимогам, встановленим Положенням про допуск (лістинг) цінних паперів і ви­лучення їх з обігу та ко­тирування на Українській фондовій біржі.

Зокрема, мінімальний статутний фонд емітента має становити не менш 50 000 мінімальних заробітних плат, а мінімальна загальна кількість засновників (акціонерів) не має бути меншою тисячі юридичних і фізичних осіб.

Учасниками біржових торгів на українських біржах є:

1. брокери, які діють на підставі доручень від брокерських кон­тор, відкритих при біржі;

2. спеціалісти, які є представниками апарату біржі, ведуть тор­ ги та реєструють угоди;

3. помічники спеціалістів;

4. торговці цінними паперами, які не є членами біржі, але спла­тили разовий або строковий абонемент із правом укладання угоди.

Біржові операції— це купівля та продаж цінних паперів. Во­ни здійсню­ються з різною метою. Цінні папери купують для одер­жання доходів за ними у вигляді дивідендів або відсотків. Крім того, цінні папери купуються і прода­ються з метою одержання доходів у вигляді курсової різниці.

Розуміння структури й функціонування ринку цінних папе­рів — це лише перший крок у розробленні надійної інвестицій­ної програми: інвестор має та­кож приймати рішення про участь в операціях і укладанні угод. Тому він має знати, яким чином укладаються угоди і які різновиди наказів він може давати бро­керові.

Для продажу або купівлі цінних паперів інвестор має обрати брокера, який діє на підставі домовленості з брокерською конто-рою-представництвом, від­критим при біржі. Законодавства зару­біжних країн, де вже давно функціонують фондові біржі, вима­гають, щоб усі брокери були зареєстровані й мали ліцен­зію на право діяльності. Для її отримання брокери мають скласти кілька іспитів, щоб підтвердити знання фінансових операцій із цінними паперами, певних за­конодавчих актів тощо.

Доручення клієнтів брокерам на купівлю-продаж оформлюють у вигляді за­мовлення на угоду (order for transactions). Його форма однакова для лістингових (внесених до біржового списку) і нелістингових (інших) цінних паперів.

Для проведення операцій із цінними паперами брокер викорис­товує різні на­кази. Вибір наказу залежить від того, яку мету ста­вить собі інвестор і що він очікує отримати від угоди. Існують три основні види наказів: ринковий, лімі­тований і стоп-наказ.

• Ринковий наказ (market order)— доручення на купівлю або продаж за пото­чною ринковою ціною. Якщо клієнт не вказує ці­ну, наказ вважається ринко­вим. Під час реалізації цього наказу на аукціонних біржових торгах брокери намагаються реалізувати угоду за найвигіднішою ціною і якомога швидше.

• Лімітований (обмежений) наказ (limit order) — доручення на купівлю або продаж, за якого клієнт указує ціну. Угоди на ку­півлю здійснюють за цією ціною або нижчою, а на продаж — за встановленою ціною або вищою.

• Стоп-наказ (stop order)— доручення на купівлю або про­даж, яке за мож­ливості має бути реалізоване, щойно ринкова ціна цінних паперів сягне раніше зумовленої клієнтом величини. На­приклад, клієнт купив акції компанії за ціною 60 дол. за акцію. Побоюючись зменшення курсу акцій, він відкриває брокеру стоп-замовлення на їхній продаж, щойно ціна зменшиться до 50 дол. або ни­жче. Це означає, що як тільки ціна на акції сягне межі 50 дол. або внаслідок стрибка зменшиться ще, брокер намагати­меться продати ці акції за найсприят­ливішою ціною.

Залежно від часу дії лімітовані накази і стоп-накази поділяють на денні (day orders) та відкриті (до погашення — until canceled). Денний наказ — це наказ із денним терміном виконання. Якщо в наказі не визначено термін дії, він вважа­ється денним. Відкритий наказ — це наказ, який залишається чинним, доки не буде скасо­ваний або виконаний.

Накази клієнтів брокерам за характером можуть бути елемен­тарними і ком­бінованими операціями. Елементарна угода — це угода, яка вважається вико­наною, якщо купівля-продаж цінних паперів відповідає їхній кількості у наказі. Це означає, що брокер має продати або купити все, що йому було доручено. Комбінова­ною угодою буде угода, якщо виручка від продажу одних цінних па­перів спрямовується на купівлю інших або одночасно купу­ються одні цінні папери і продаються інші.

Якщо цінні папери пройшли процедуру лістингу, безпосередньо на фондовій біржі розпочинається робота з реалізації угоди. У разі, якщо цінні папери компа­нії не занесені до біржового списку, за угодою з клієнтом може початися зби­рання потрібних для прове­дення експертизи і наступного лістингу документів. Якщо клієнт не погоджується на лістинг або надходить заборона котирувальної комісії, брокерські або дилерські контори можуть здійснювати торгівлю цін­ними паперами на позабіржовому ринку.

Механізм виконання наказів на українських фондових біржах є аналогіч­ним тому, що застосовують у багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких еле­ментів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передання нею наказу своєму біржовому брокеру, виконання наказу та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати його виконання.

Відносини між клієнтом і брокерською конторою оформлю­ють письмовою угодою на обслуговування на біржі. Брокерська контора після перевірки доку­ментів клієнтів і встановлення на­явності у клієнта цінних паперів та грошових коштів відкриває у кліринговій установі й депозитарії відповідні рахунки своїх клієнтів.

Взаємовідносини між клієнтом і брокерською конторою бу­дуються у такий спосіб. Клієнт надсилає конторі наказ у вигляді брокерської записки. Накази клієнтів передають на ринок у ви­гляді замовлень брокерської контори стандар­тизованої форми. Отримавши наказ від клієнта, брокерська контора складає і під­писує відповідне замовлення, яке надає на фондову біржу.

Брокерська контора передає замовлення на фондову біржу через брокерів, які презентують інтереси цієї контори на біржі. Якщо брокер укладає угоду, він сповіщає про це свою брокерську контору, а остання — клієнта; якщо він не виконає замовлення, має сповістити контору, і остання повідомляє про це кліє­нта. Брокерська контора надсилає письмово клієнтові повідомлення впродовж доби.

За виконання наказу клієнт у десятиденний термін сплачує брокерській кон­торі винагороду. Брокерська записка вважається виконаною, якщо кошти на­дійшли на рахунок клієнта у разі про­дажу або після поставки акцій на рахунок клієнта під час їх купі­влі. Про законність укладеної угоди свідчить реєстрація її фондо­вою біржею.

На фондових біржах світу й у практиці українських біржових операцій у разі угод із цінними паперами допускаються до вико­нання такі операції: операції з готівкою (касові операції); строко­ві операції; операції з премією; операції з оп­ціоном.

Операції з готівкою означають, що оплату куплених цінних паперів здій­снюють негайно або, через технічні причини, у вста­новлені біржею мініма­льні терміни (скажімо, за облігаціями - наступного дня, за акціями — на п'я­тий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.

Сутність строкових операцій полягає в тому, що кінцевий грошовий розра­хунок за угодою, що здійснюється на біржі в день X, проводять у день У, визна­чений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, що покупцеві в день X не по­трібні гроші, а продавце­ві — цінні папери. Строкові контракти належать до по­хідних фі­нансових інструментів (деривативів). Саме вони найбільшою мі­рою відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів. Щоб запобігти масовій спекуляції, на фондових біржах строкові угоди дозволяється здійснювати лише з цінними паперами окремих компаній і в кількості, не мен­шій за встанов­лений мінімум.

Операції з премією та опціоном побудовані за принципом строкових опера­цій, але дають можливість відмовитися від своїх зобов'язань при сплаті клієнту раніше зумовленої суми (премії або опціону). Ці операції відрізняються одна від одної, головним чином, тривалістю відстрочення кінцевих розрахунків. У першому випадку відстрочення триває від одного до трьох місяців, у дру­гому — від одного до дев'яти місяців.

На фондових біржах використовують численні варіанти угод з премією. Ціна акцій у разі таких операцій складається з котиру­вання їх при строкових угодах плюс спеціальне котирування плюс величина премії. Розміри премії та спеці­ального котиру­вання залежать від тривалості відстрочення платежу, за якого по­купець має більше часу для ухвалення остаточного рішення, а також від виду цінних паперів і компанії.

Операції з опціоном уможливлюють здійснення угод із цінними паперами як для покупця, так і для продавця з використанням три­валішого відстрочення для прийняття остаточного рішення.

Існує метод продажу з опціоном, коли продавець, який пропонує цінні папери, може відмовитися від їхнього продажу. При цьому він поступається грошовою сумою у вигляді опціону на користь покупця, який не отримує в результаті угоди свою покупку.

Треба зазначити, що операції з премією та опціоном дають можливість кліє­нтам не тільки купувати акції у кредит і мінімізу­вати можливі втрати, зводячи їх до розміру премії або опціону, а й грати з метою отримання доходу від купі­влі-продажу цінних паперів унаслідок коливання біржових цін на них.

Така гра на курсах цінних паперів є ризикованою для її учас­ників. Але якщо такі угоди можливі, то головною умовою є про­ходження їх у межах встановле­них правил, вони не мають бути масовими і впливати на діяльність біржі.

Сьогодні в Україні діє сім фондових бірж — Донецька, Київська міжнародна, Придніпровська, Українська міжбанківська валютна бір­жа, Українська, Українська міжнародна і Кримська. Разом із тим, світовий досвід доводить, що можливі варі­анти щодо кількості бірж у країні. Доцільно розглянути можливість формування в Україні моноцентричної біржової системи, тобто єдиної загальнонаціональ­ної фондової біржі, розташованої у Києві, яка може мати філії в ін­ших великих міс­тах, з'єднаних з головною конторою комп'ютер­ною мережею, що працює у ре­жимі реального часу.

На користь цієї системи свідчать такі аргументи:

• незначна капіталізація сьогоднішнього фондового ринку і незначні комісійні винагороди;

• великі фінансові й людські витрати торговців цінними папе­рами на членс­тво в біржових системах;

• концентрація попиту і пропозиції в одній системі дасть змо­гу підвищити лік­відність ринку та його інформативність;

• можливість створення в біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозита­рного центру.

Своєю чергою, підвищення доступності українського ринку цінних паперів для інвесторів, зокрема й іноземних, централіза­ція і відтворення цілісності ор­ганізованого ринку, прискорення й удешевлення на ньому угод, підвищення лі­квідності цінних па­перів сприятимуть інтенсифікації та прискоренню процесів при­пливу і перерозподілу капіталу між галузями виробництва в Украї­ні. Розши­рення можливостей для ефективного просування іно­земних цінних паперів на український ринок сприятиме перероз­поділу потоків капіталу між вітчизняними й іноземними ринками цінних паперів, створюючи тим самим передумови для їхньої ін­теграції.

Позабіржовий ринок— це сфера обігу цінних паперів поза біржею. Здебі­льшого на цьому ринку відбуваються первинне розміщення та перепродаж цін­них паперів тих емітентів, які не бажають або з об'єктивних причин не можуть виставити свої ак­тиви на біржу. Позабіржовий ринок організований дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі.

Значення позабіржових ринків у різних країнах відрізняєть­ся. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі, а в інших навіть за­боронена. Водночас у деяких країнах, наприклад у США, позабіржовий ринок набув бурхливого роз­витку.

Що стосується України, то на вторинному ринку цінних папе­рів, як і на пер­винному, провідні позиції посідає позабіржовий обіг. Саме поза межами фон­дових бірж здійснюється реалізація основної частки вперше емітованих цінних паперів і практично вся вторинна торгівля.

Варто наголосити, що крім біржового, принципи організацій­но оформле­ного ринку мають поширюватися й на позабіржовий сектор ринку. Всупереч поширеній думці, цивілізований позабі­ржовий ринок в Україні донедавна був фактично відсутній, адже угоди, що в Україні традиційно вважалися позабіржо­вими, згідно зі світовою практикою належать до так званих «угод за домовле­ністю». Позабіржові угоди мають здійснюватися в межах торго­вельно-інфор­маційних систем (ТІС), створених торговцями цін­ними паперами.

Торговельно-інформаційною системою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або керує електронною торговельно-інформаційною мережею (ЕТІМ) або ін­шою системою засобів, що вможливлює обмін пропозиціями купівлі та про­дажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особи набувають після реєстрації у ДКЦПФР.

ТІС створюються для:

• забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ;

• інформування учасників ТІС та їхніх клієнтів про кон'юн­ктуру, що скла­лася на позабіржовому ринку цінних паперів;

• забезпечення швидкого, точного, надійного й достовірного збирання, оброблення, поширення та оприлюднення інформації про котирування й операції з цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації;

• забезпечення можливості отримання зацікавленими особами на прийнятних умовах інформації про котирування та операції із цінними паперами;

* запобігання використанню, поширенню або публікації недо­стовірної чи шахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами;

* захисту учасників ТІС та їхніх клієнтів від можливих зло­ вживань.

Основними завданнями ТІС є:

• розроблення й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених уча­сниками ТІС на укладення угод;

• розроблення й запровадження механізму розв'язання спір­ них питань між учасниками та учасниками і клієнтами;

• розроблення й вжиття заходів щодо захисту клієнтів і учас­ників ТІС від зловживань і правопорушень під час здійснення угод із цінними паперами;

• контроль за дотриманням учасниками ТIС вимог законодав­ства та встанов­лених ТІС правил і вимог.

Порядок створення й діяльності таких систем в Україні визна­чений Поло­женням про організаційно оформлені позабіржові тор­говельно-інформаційні си­стеми, затвердженим наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. № 328.

Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ри­нку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно до Закону України «Про господарські товариства» як акціонерні товариства або то­вариства з обмеженою відповідальністю не менш ніж 20 торговцями цінними па­перами.

Частка статутного фонду, що належить одному засновникові, не може пере­вищувати 5 %. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затвердже­ними ДКЦПФР.

Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію торгі­влі на позабіржовому ринку шля­хом створення ТІС у формі підприємства.

Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися винятково на розвиток ста­тутної діяльності ТІС.

У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:

• облік учасників ТІС;

• облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і кон­троль за вико­нанням їх;

• обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-клі­ринговими устано­вами щодо укладених угод;

* зберігання інформації щодо укладених угод упродовж п'яти років;

* надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами.

Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:

а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у по­ рядку, встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;

б) застосовувати санкції до порушників правил та інших ви­мог ТІС, зок­рема робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено угодою, або тимчасові обмеження на проведення певних видів операцій на учасників або фізичних осіб, уповнова­жених учасни­ками здійснювати операції у системі ТІС, виключа­ти зі складу учасників ТІС;

в) порушувати питання про призупинення дії або відкликання анулювання дозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;

г) презентувати інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;

д) розробляти й упроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;

е) розробляти й упроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і звітність щодо операцій із цінними паперами.

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торго­вельно-інфор­маційні системи передбачено також обмеження в діяльності ТІС, зокрема забо­роняється:

• застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними ін­ших, крім торговельних, видів діяльності, які не за­боронені законодавством;

• встановлювати мінімальні розміри винагороди за послуги;

• здійснювати інші організаційні та координаційні заходи, спря­мовані на по­рушення антимонопольного законодавства;

• встановлювати різні розміри плати за надання інформацій­ них послуг користувачам;

• втручатися в господарську діяльність учасників ТІС;

• вести реєстри власників іменних цінних паперів і надавати учасникам депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;

• здійснювати діяльність із випуску та обігу цінних паперів, а також діяль­ність, не пов'язану з метою створення ТІС.

З огляду на важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів Укра­їни, ДКЦПФР здійснює жорсткий контроль за їх­ньою діяльністю. Так, відпо­відно до Положення про організа­ційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, ДКЦПФР має право:

а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;

б) призначати державних представників на ТІС;

в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для виконання вимоги щодо функціонування ТІС;

г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та зберігання документації впродовж встановленого нею терміну, який не може бути меншим за п'ять років;

д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;

е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення до­кументації ТІС;

є) на підставі отриманої інформації перевіряти факти пору­шення ТІС зако­нодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність;

ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи ін­ших докумен­тів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилати письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків, скасовувати реєстрацію ТІС, а та­кож застосо­вувати інші санкції в межах, передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування санкції Державна комісія має письмово по­відомити про це ТІС із зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та довести це до ві­дома громадськості. Рішення Державної комісії про застосування санкції до ТІС може бути оскаржене в суді або арбітра­жному суді;

з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;

й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про від­мову в прийн­ятті до складу ТІС.

Після створення правової бази діяльності ТІС в Україні акти­візувалися тен­денції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку цінних папе­рів.

Нині в Україні доволі значний сегмент ринку цінних паперів належить саме організованому позабіржовому ринку цінних папе­рів, зокрема Першій фондовій торговельній системі (ПФТС). Так, загальний обсяг торгів у ПФТС у 2001 р. становив 6,29 млрд грн, що дорівнює 72,24 % загального обсягу торгів на ринку. Порівня­но з 2000 р. відбулося зростання обсягів торгів у 4,3 раза, при цьо­му що­денний обсяг торгів у ПФТС у 2001 р. становив 25,5 млн грн. Слід зазначити, що загальний обсяг торгів охоплює торгівлю на пе­рвинному (розміщення цінних па­перів і аукціони Фонду державно­го майна України) і вторинному ринку — 97,36 % (6,12 млрд грн).

Таке різке збільшення обсягів торгів відбулося завдяки роз­ширенню лісти­нгу ПФТС такими фінансовими інструментами, як державні цінні папери, частка яких у загальному обсязі торгів сяг­нула 77,6 %. Відповідно частка інших цінних паперів (акції, облі­гації, векселі, опціони)-- 22,4%. У табл. 4.2 наведено об­сяги угод найбільших операторів у ПФТС.

ПФТС заснована асоціацією торговців цінними паперами спіль­но з КРМG / Barents Group і USAID у 1995 р. з метою створення позабіржової електронної торговельно-інформаційної системи, яка запрацювала у червні 1996 р.

ПФТС складається з Асоціації (до неї входять тільки ком­панії торговці цінними паперами, що мають ліцензію ДКЦПФР) і Технічного центру ПФТС (100 %-ве дочірнє під­приємство Асоціації). Джерелами доходів Техні­чного центру є продаж інформації й щомісячна абонентська плата. Ця плата однакова для всіх торговців, незалежно від кількості та обсягу укладених угод. Єдина відмінність полягає в обсязі отриманої інформації. За цим кри­терієм внески можуть коливатися від 60 до 120дол.

У 1999 р. у ПФТС налічувалося 250 учасників, а у 2000 р. — 195. Тобто сфор­мувалися основні учасники ринку, які пройшли перший етап, зайняли свою нішу на ринку і реально працюють.

Таблиця 4.2

ОБСЯГИ УГОД 50 НАЙБІЛЬШИХ ОПЕРАТОРІВ У ПФТС У 2001 р., грн

Компанія	Загальний об­сяг торгів	Угоди
		3 акці­ями	3 ін­вес­тицій­ними сер­тифі­ка­тами	3 корпо­ра­тив­ними об­лігаціями	3 держа­вними облігаці­ями	3 вексе­лями	3 опціо­нами
Банк «Аваль»	1 992 515 130	—	—	18380709	1 974 134 421	—	—
Приватбанк	1 578 388 705	34 958174	—	—	1 543 430 531	—	—
Укрсоцбанк	580 556 617	10351	—	10 482 200	570 064 066	—	—
Ощадний банк	478 996 285	—	—	—	478 996 285	—	—
Укрексімбанк	250 239 993	—	—	992 772	249 247 221	—	—
Кліринговий дім	207 578 691	207 578691	—	—	—	—	—
Міжрегіональна фінансова компа­нія	190 213 120	179501613	—	—	—	—	10 711 507
Драгон Капітал	113 563 875	113563875	—	—	—	—	—
УкрСіббанк	107 885 041	—	—	107 885 041	—	—	—
Он-лайн капітал	99 646 053	99 646 053	—	—	—	—	—
Укранет-траст	61 201 352	61 201 352	—	—	—	—	—
Тект	58 043 892	15 787 798	—	3 054 554	—	39 201 539	—
Проспект Інвест­ментс	55 784 416	55 784 416	—	—	—	—	—
Сінком	48173525	48173 525	—	—	—	—	—

Шелтон Брок	46 889 494	45584619	1804 875	—	—
Атланта Капітал	46 310 889	38863 889	—	997 000	—	6450 000	—
СІГМА-Фонд	41 536 238	41536238	—	—	—	—	—
Керамет Інвест	39 570 558	2 074 476	—	261 378	—	37234704	—
Сократ	37 429 906	37429 906	—	—	—	—	—
Славутич Капітал	35 250 787	29392011	—	—	—	5858 776	—
ВАБанк	33 200 076	225 025	—	—	32975 051	—	—
Альфа-Капітал	25 847 372	25847 372	—	—	—	—	—
Автоальянс-ін­вест	25 399 446	25399 446	—	—	—	—	—
Дніпровський ін­вестиційний ме­неджер	2 155 382	250 608	21 264 775	—	—	—	—
Рубін	21 117 947	21005986	—	—	—	—	111961
ІНЕКО	21 021 437	13101265	5052 780	110 792	—	2756 600	—
НРБ-Україна	20 403 119	—	—	—	20403119	—	—
Банк «Кредит- Дніпро»	16 254 420	16254 420	—	—	—	—	—
Енергобанк	15 377 078	15377 078	—	—	—	—	—
Банк «Земельний Капітал»	12 782 284	—	—	—	12782 284	—	—
Банк «Аркада»	11 158 074	—	—	11 158 074	—	—	—
АРТ-Капітал	10 438 903	10438 903	—	—	—	—	—
КІНТО	9 723 324	9351 178	—	—	—	372 147	—
Полар- Інвест	9 422 035	3650 382	—	—	—	—	5 771 652

Закінчення табл. 4.2

Компанія	Загаль­ний обсяг торгів	Угоди
		3 акці­ями	3 інвес­тицій­ними сертифі­катами	3 кор­пора­тив­ними обліга­ціями	3 держа­вними облігаці­ями	3 вексе­лями	3 опціо­нами
Фаворит	6 639 885	639 885	—	—	—	—	—
Менеджмент Груп	6 370 551	670 551	—	—	—	—	—
Альфа Банк Україна	6 1 14 343	6114343	—	—	—	—	—
Інвестиції Плюс	5 999 688	2316791	—	—	—	382 897	—
Столиця — цінні папери	5 834 690	5834 690	—	—	—	—	—
Банк «ІНГ Україна»	5562 810	—	—	—	5 562 810	—	—
Банк «Київська Русь»	5 490 877	2454836	—	3036041	—	—	—
Фундація Індустріа­льного Розвитку	4 833 593	5700	—	—	—	—	4827893
Банк «Південний»	4 526 978	317054	—	4209924	—	—	—
ІТТ «Інвест»	4 468 773	4101 332	—	367 441	—	—	—
Ліберті Маркет	4218 415	4218415	—	—	—	—	—
ВК-Брок	3 874 569	2474 569	—	—	—	1400000	—
Сток мастер	2 132 739	2132 739	—	—	—	—	—
ЦА ІБ Сек'юритіз (Україна)	1 269 443	1269 443	—	—	—	—	—
Об'єднана Фінан­сова Група	1 051 690	1051 690	—	—	—	—	—
Київщина — цінні папери	1 045 066	1045 066	—	—	—	—	—

У ПФТС запроваджено електронну систему торгів цінними паперами — PORTAL. З метою оцінювання привабливості ак­цій, що виставляються на про­даж, для емітентів запроваджено трирівневу систему лістингу. До першого рівня належать цінні папери, які перебувають в обігу не менше року, широковідомих і авторитетних в Україні емітентів. Папери емітентів другого рі­вня викликають за­цікавленість лише торговців певного регіону і лише впродовж відносно корот­кого терміну. Котирування цін­них паперів третього рівня переважно мають інфо­рмаційний ха­рактер.

У 2000 р. ПФТС розпочала ретрансляцію своїх торгів у режи­мі реального часу за допомогою двох інформаційних агенцій -«Reuters» і «РосБізнесКонсал­тинг». Система «ПФТС On linе» до­зволила операторам ринку через Інтернет сте­жити за котируван­ням з п'ятихвилинною затримкою.

У 2002 р. ПФТС презентувала торговельну систему ДА-ТЕКС, в якій торги здійснюються за технологією «поставка проти оплати» з попереднім 100 %-м депонуванням цінних па­перів і грошових коштів на рахунках в уповноваженому банку ВАБанк і депозитарії «Міжрегіональний фондовий союз». Осо­бливістю і перевагою ДАТЕКС є те, що покупець і продавець можуть виставляти по кілька котирувань безпосередньо від клі­єнтів, а мінімальна вимога до розміру лота — від 200 грн. Також існує гарантія виконання угод, а розрахунки здійснюють одразу після укладання їх.

Торговці сподіваються, що запровадження систем торгівлі цінними паперами через Інтернет допоможе залучити на фондо­вий ринок кошти приватних інвесто­рів і він зможе конкурувати з ринком банківських депозитів. На думку брокерів, саме Інтернет-торгівлі цінними паперами в майбутньому належатиме лі­дерство.