45. Передумови Радянсько-Німецького зближення. Рапалльський договір.

 

Радянська делегація ретельно готувалася до Генуезької конференції З квітня 1922р. вона провела переговори в Берліні. Уряд Німеччини відмовився сепаратне підпису­вати якусь угоду з радянською Росією, але все ж ці пере­говори допомогли потім під час конференції в Генуї підтримува­ти контакти й досягти порозуміння між обома державами.

Радянській делегації на Генуезькій конференції вручили меморандум лондон­ських експертів. 14 квітня на віллі Альбертіс (резиденція Ллойд-Джорджа) цей документ обговорювали глави деле­гацій Англії, Франції, Італії, Бельгії та Росії. Чичерін рі­шуче відхилив вимоги Верховної ради Антанти й висунув контрпретензії радянського уряду про відшкодування збитків, яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Переговори нічого не дали, але показали можливість досягнення угоди між Антантою й Росією.

Це особливо стурбувало делегацію Німеччини, яка боялася, що її можуть обійти. Тому, коли Чичерін запро­понував їй провести переговори, німці погодилися.

16 квітня 1922 р. Чичерін і Ратенау разом з експерта­ми зустрілися в Рапалло (поблизу Генуї), обговорили проблеми взаємовідносин двох держав і підписали сепа­ратний радянсько-німецький договір. У розробці цього до­говору важливу роль відіграв представник УСРР X. Г. Раковський, який був членом радянської делегації. Харак­терно, що німці пізніше приватне називали його «бать­ком Рапалло».

Рапалльський договір передбачав відновлення дипло­матичних і консульських відносин між обома країнами — це був удар по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій) і претензії у зв'язку з націоналізацією німецької власності в Росії. Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння. Рапалльський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання країни Рад однією з великих держав. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 р. німецький експорт у Росію збільшився вдвоє, а імпорт із Росії — в 14 разів.

Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну си­туацію і сприяв розвиткові взаємовигідного співробіт­ництва Росії й Німеччини не тільки в економічній, полі­тичній та культурній галузях, але навіть у військовій. У 1921 — 1923 рр. в Москві й Берліні проведено ряд таємних дво­сторонніх переговорів. У Росії після цього в 1924 — 1926 рр. було побудовано кілька німецьких військових за­водів. Під керівництвом створених у військовому мініс­терстві Німеччини «Зондергрупи Р» і в німецькому по­сольстві в Москві спеціального органу «Центр Москва» (за згодою радянського уряду) почали активно діяти військо­ві навчальні центри рейхсверу в Росії. Це були — льотна школа й авіаційний полігон під Липецьком, танкова школа й полігон під Казанню, аерохімічна станція з випробу­ванням хімічної зброї під Саратовом. Німецькі й радянські спеціалісти навчалися тут аж до приходу гітлерівців до влади в Німеччині.

Крім того, на території Росії створювалися змішані ра­дянсько-німецькі підприємства, в тому числі під­приємства оборонної промисловості. Це — авіаційний за­вод у Філях (за участю «Юнкерса»), хімзавод «Берсоль» з виробництва отруйних речовин поблизу Самари (за учас­тю фірми «Штольценберга») та різні радянські заводи, що виробляли «за німецького технічного сприяння» боєпри­паси для артилерії (за участю концерна Круппа). Авіаза­вод у Філях згодом перетворився на флагмана радянсько­го літакобудування.

В Німеччині курс на військове співробітництво з ра­дянською Росією проводили засновник рейхсверу генерал фон Сект, барон фон Мальтцан, який тяжів до цього співробітництва, протиставляючи його військовій взаємо­дії з Францією, та колишній міністр закордонних справ Брокдорф-Ранцау. З боку радянської держави активно сприяли такому співробітництву повпред СРСР у Німеч­чині М. М. Крестинський і заступник голови Реввійськради СРСР Й. С. Уншліхт.

Таємне військове співробітництво між радянською дер­жавою й Німеччиною не було чимось незвичайним у прак­тиці міжнародних відносин. У ті роки військово-технічне співробітництво з Німеччиною в обхід Версальського дого­вору здійснювали США, Японія, Італія та інші країни.

Рапалльський договір вразив союзників, наче вибух бомби. Він порушував плани Антанти використати Ні­меччину проти радянської держави, тому союзники вима­гали розірвання договору. Після певних вагань Німеччи­на все ж ратифікувала Рапалльський договір, за що була усунена від роботи в політичній комісії.

Радянська делегація оголосила на конференції свій меморандум у відповідь на лондонську доповідь експер­тів. Радянський уряд висловив готовність компенсувати збитки іноземців у Росії, якщо будуть відшкодовані ра­дянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим він погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстро­чення їх на ЗО років і надання радянській державі креди­тів, а також здати в оренду (концесію) іноземцям деякі фабрики, заводи й шахти.

11 травня радянська делегація відхилила запропонова­ні союзниками нові кабальні умови співробітництва. Фактично конференція зайшла в безвихідь і закінчила свою роботу 19 травня. Було вирішено продовжити пере­говори на конференції в Гаазі, але без Німеччини.

В цілому Генуезька конференція закінчилася безре­зультатно. Г. В. Чичерін заявив, що «безпосередні резуль­тати конференції не справдили великих сподівань, котрі вона збудила серед народів усіх країн».