1.8. Облік густоти посівів чи насаджень

Густоту травостою культур суцільної сівби визначають два рази за вегетацію на одних і тих самих площадках, які виділяють після появи сходів (3—4 на кожній ділянці).

Межі облікових площадок позначають невисокими кі­лочками, щоб вони не утруднювали проведення дослідних робіт (боронування тощо). Розмір ділянок -1м2, і на них розміщено 6 рядків з міжряддями 15 см і довжиною 111 см (6 X 0,15 м X 0,111 м = 1 м2). За методикою державного сортовипробовування розмір пробної площадки можна зменшити до 0,08 м2. Для підрахунку рослин льону-довгунця виділяють чотири площадки розміром 0,1 м2, беручи для цього два рядки з шириною міжрядь 7,5 см і довжиною 66,7 см. Розміщують пробні площадки по діагоналі облі­кової площі ділянки. Вперше підрахунок проводять у фазі повних сходів, а вдруге — перед збиранням урожаю. Пер­ший облік дає змогу, знаючи норму висіву, визначити по­льову схожість насіння, а другий — розрахувати збереже­ність рослин за вегетаційний період. Збереження визначають за формулою:

П=З/С*100

де П — збереження рослин, %; 3 — кількість рослин перед збиранням, шт./м2; С — кількість рослин на час повних сходів, шт./м2; 100 — число для перерахунку в проценти.

На посівах озимих культур і багаторічних трав суціль­ної сівби за зазначеною вище методикою густоту рослин обліковують також перед закінченням осінньої вегетації і після відновлення весняної. Це дасть змогу в разі не­обхідності визначити зимостійкість рослин.

У просапних культур залежно від специфіки досліду густоту насаджень можна визначати після появи повних сходів, формування густоти, кожного обробітку, під час збирання врожаю. На ділянках з невеликою обліковою площею густоту рослин визначають суцільним способом — підрахунком на всій ділянці. Якщо через велику облікову площу суцільний облік густоти зробити практично неможли­во, використовують вибірковий метод обліку (рис. 38). Щоб за результатами вибіркового методу можна було ро­бити висновки про густоту рослин на всій ділянці, вибірку треба формувати з відрізків усіх рядків, охоплюючи всю довжину ділянки. При цьому довжину відрізка розрахо­вують діленням довжини ділянки на кількість рядків на обліковій площі. Підсумувавши кількість рослин на всіх відрізках, що ввійшли у вибірку, і помноживши цю величи­ну на кількість рядків, мають загальну кількість рослин на обліковій площі, яка і буде характеризувати густоту посіву у конкретному варіанті.

1.9. Визначення площі листкового апарату

У дослідницькій роботі застосовують кілька способів визначення площі листкового апарату, з них найбільш поширений метод висічок. Суть його така. На дослідній ділянці відбирають 10—20 типових рослин, зривають з них усе листя і зважують. Потім за допомогою ручного свердла (у вигляді металевої трубки певного діаметра із загострени­ми краями) беруть з цих листків по 20—50 висічок загаль­ною площею не менше 10—20 см2. Після зважування висі­чок загальну листкову площу у пробі визначають за фор­мулою:

П= Мпк/м

де П — загальна площа листя у пробі, см2; М — маса листя в пробі, г; п — площа однієї висічки, см2; к — кількість висічок, шт.; м — маса висічок, г.

Знаючи загальну площу листкового апарату в пробі, визначають площу листя на одній рослині і, помноживши цей показник на густоту рослин на 1 га, мають площу листкового апарату рослин на певній площі, виражену в м2/га.

Другим способом визначення площі листя є контурний, коли розкладені на папері листки з пробних рослин обводять олівцем, а потім планіметром замірюють контури з визна­ченням загальної площі облікових листків. Якщо плані­метра немає, контури листків на папері вирізують і зва­жують. Разом з тим зважують і розлінований на квадратики площею 1 см2 такий самий папір певної площі. За відношен­ням маси розлінованого паперу до його площі розраховують масу 1 см2 паперу. Дальший розрахунок ведуть за методи­кою вищеописаного способу.

За третім розрахунковим способом площу окремого листка визначають за допомогою його довжини, ширини і пе­ревідного коефіцієнта, який для злакових культур з лі­нійною (продовгуватою) формою листя становить 0,67, а для культур з більш овальним листям — 0,74. При цьому площу розраховують за такою формулою:

П=ДШК

де П — площа листка, см2; К — перевідний коефіцієнт (0,67 чи 0,74); Д — довжина листка, см; Ш — ширина листка, см.

Цей метод визначення площі листкової поверхні має певні недоліки і переваги порівняно з іншими. Його недо­ліком є дещо нижча точність визначення площі листкового апарату, а перевагою є те, що цей метод можна використати і при вивченні динаміки наростання листкової поверхні на одних і тих самих об'єктах кілька разів без зрізування листя.

Визначення листкового індексу. Листковий індекс ха­рактеризує коефіцієнт використання посівами земельної площі і визначається як відношення сумарної листкової поверхні до площі поля за формулою:

Л1 =Пл/Пп

де Л1 — листковий індекс; Пл — площа листя, м2; Пп — площа поля, м2.

Визначення чистої продуктивності фотосинтезу. За чистою продуктивністю фотосинтезу (ЧПФ) оцінюють ін­тенсивність приросту рослини. Визначають її за певний про­міжок часу чи за весь вегетаційний період за формулою:

ЧПФ= М2-М3/0,5(Пл1+Пл2)Д

де М, і М2 — маса рослин на одиниці площі на початку і наприкінці певного періоду, г; Плі і Пл2 — площа листково­го апарату у ці самі періоди визначення, см2; Д — трива­лість періоду, діб.

1.10 АНАЛІЗ ЗЕРНА І НАСІННЯ

Визначення маси 1000 зерен. Дві наважки по 500 зерен зважують з точністю до 0,01 г. Якщо при цьому різниця між масами взятих наважок перевищує 3 %, відбирають і зважують третю наважку.

Середню масу 1000 зерен перераховують на масу во­логістю 14 % за формулою

М=м(100-в)/100-14

де М — маса 1000 зерен при вологості 14 %, г; м — маса 1000 зерен при фізичній вологості, г; в — вологість зерна на час аналізу, %.

Визначення натури зерна. Натура зерна — це маса його в об'ємі 1 л, яку визначають за допомогою літрової пур-ки. Для цього з мішечка у двократній повторності відби­рають по 1 кг зерна, яке очищають від різних домішок, набирають у пурку і зважують з точністю до 1 г. Якщо різниця між масами двох наважок одного варіанта переви­щує 5 г (для вівса — 10 г), треба повторити цей аналіз.

Визначення вмісту пророслих зерен. Для визначення цього показника з одного зразка відбирають дві наважки по 50 г зерна. Всі пророслі зерна відокремлюють і зважують. Середній вміст пророслих зерен у зразку визначають у процентах з точністю до 0,1 %.

Визначення вирівняності насіння. Для визначення ви-рівняності насіння хлібних злаків залежно від розміру насіння беруть у двох повторностях наважку чистого зерна масою 100—500 г і просівають її через набір сит з продовгу­ватими прямокутними отворами. Різниця в ширині отворів сусідніх сит у цьому наборі становить 0,2 мм. Після просію­вання зерно, що залишилось на кожному ситі, зважують. Потім вибирають масу зерна з двох сусідніх сит з найбіль­шими показниками, які підсумовують і за кінцевим ре­зультатом розраховують процентний вміст цього насіння до взятої наважки.

Визначення скловидності зерна. Для визначення скло-видності зерна з варіанта відбирають по 100 насінин у дво­кратній повторності, які розрізують ножем чи скальпелем надвоє і ділять за скловидністю на п'ять груп. До першої групи належить повністю скловидне зерно (коефіцієнт скловидності 1), до другої — скловидне на три четверті (коефіцієнт 0,75), до третьої — скловидне наполовину (ко­ефіцієнт 0,50), до четвертої — скловидне на одну четверть (коефіцієнт — 0,25) і до п'ятої — повністю мучнисте (ко­ефіцієнт скловидності — 0). Наприклад, із 100 зерен 15 на­лежать до першої групи, 20 — до другої, 25 - до третьої, 10 — до четвертої і 30 — до п'ятої. Помноживши кількість зерен у кожній групі на відповідні коефіцієнти скловид­ності, одержимо показник 100 % скловидності. У нашому прикладі в першій групі цей показник становить 15 (15 X 1), у другій — 15 (20 X 0,75), у третій — 12,5 (25 X 0,50), у четвертій — 2,5 (10 X 0,25) і в п'ятій — 0 (30 X 0). Підсумок цих показників і становить загальну скловидність у процентах — 45 % (15 + 15 + 12,5 -|- 2,5 + + 0).

Визначення схожості насіння. З партії насіння відбира­ють підряд у чотирьох повторностях по 100 насінин. Кожну пробу насіння розкладають на змочений фільтрувальний папір, укладений на дно чашки Петрі. Чашку накривають скляною пластинкою, підписують і ставлять у термостат для проростання насіння. У термостаті підтримується по­стійна вологість фільтрувального паперу і температура близько 20 °С.

Дещо інакше пророщують насіння буряків. З кожної партії (фракції) насінного матеріалу відбирають у 4-крат-ній повторності по 100 клубочків, які втискують нарівні з поверхнею у кварцовий пісок, який зволожують протягом періоду проростання. Протягом перших 18 год доби у тер­мостаті, де пророщують насіння буряків, підтримують тем­пературу 20 °С, а протягом останніх 6 год — ЗО °С. Так температуру змінюють протягом 10 днів пророщування.

Схожість насіння різних культур визначають через пев­ний період перебування в термостаті. Насіння кукурудзи, вівса, проса, пшениці, жита, ячменю, гороху, сої, чини, гірчиці, ріпака, рижію, соняшнику, конопель, льону про­ростає через 7 днів; гречки, твердої пшениці, квасолі, сорго, тимофіївки — 8, рису, чумизи, кормових бобів, люпину, нуту, рицини, маку, махорки, буряків, моркви, гарбузів, усіх бобових трав, житняку, вівсяниці, райграсу, судансь­кої трави — 10, тютюну, кавунів — 12, насіння лисохвосту, пирію безкореневищного — 14 днів.

Пророслим вважається таке насіння, в якого нормально розвинені проросток і коріння, а головний корінець не коротший за довжину насінини. У непророслого насіння корінці недорозвинені або їх немає чи вони загнилі, а про­росток у вигляді одного стебельця або його немає.

Кількість пророслих насінин у 100 % насіннєвій пробі і визначає схожість насіння. З чотирьох повторностей виво­дять середній показник, який і буде характеризувати пев­ний варіант (партію) насіння.