1.4. Визначення вологості грунту термостатно-ваговим методом

Залежно від глибини визначення вологості ґрунту про­би відбирають за допомогою лопати (якщо обмежується орним шаром) або спеціальних бурів різної конструкції. Мінімальна повторність відбору ґрунтових зразків на не­великих за розміром (100—200 м2) дослідних ділянках три­кратна. При цьому проби відбирають через рівномірні проміжки по діагоналі облікової площі. Відібраний з певної глибини грунт ретельно перемішують і з нього у поперед­ньо зважений бюкс відбирають пробу грунту на 2/3 об'єму бюкса. Закривши бюкс кришкою і зазначивши його номер, результати записують.

В лабораторії бюкси відкривають, зважують і ставлять у сушильну шафу. Сушать зразки при температурі 105 °С протягом 6—10 год до постійної маси. Щоб упевнитися, що грунт повністю висох, зразки після сушіння і зважу­вання ставлять ще в сушильну шафу на 2—3 год і знову зважують. Якщо маса бюксів не змінилась, то грунт Су­хий. Якщо маса зменшилась, перевірку повторюють. Упев­нившись, що процес висушування ґрунту закінчений, починають розрахунки вологості грунту.

Масу води, що випарувалась, визначають за формулою М = (а — в),

де М — маса випаруваної води, г; а — маса бюкса до вису­шування, г; в — маса бюкса після висушування, г.

Масу абсолютно сухого ґрунту визначають за формулою Г = б — в,

де Г — маса абсолютно сухого ґрунту, г; б — маса бюкса із сухим ґрунтом, г; в — маса бюкса без ґрунту, г.

Після цього обчислюють вологість ґрунту за формулою: В= М/Г *100

де М — маса води, що випарувалася, г; Г — маса абсолют­но сухого ґрунту, г; В — вологість ґрунту, %.

Кількість доступної вологи в ґрунтовому зразку визна­чають як різницю між загальною вологістю і вологістю стійкого в'янення рослин.

1.5. Визначення біологічної активності грунту за методом штатнова

Біологічну активність грунту визначають за інтенсив­ністю виділення з нього вуглекислоти. Аналіз виконують безпосередньо в польових умовах. Для цього поверхню грунту звільняють від рослинності, на підставку ставлять поглинач у вигляді фарфорової чашки з 10 мл 0,1 н їдкого натру і накривають скляним ковпаком. Одночасно для кон­тролю під такий самий ковпак ставлять плоску посудину, в яку наливають 1 % розчин сірчаної кислоти шаром 0,5— 1 см (для ізоляції від зовнішнього повітря) і на підставці розміщують поглинач. Строк експозиції — 1—3 год. Після цього розчин поглинача зливають через лійку в конічну колбочку, а чашку і лійку споліскують дистильованою во­дою. Перед титруванням у колбочку додають 1 мл 50 % розчину хлориду барію для зв'язування ввібраної вугле­кислоти. Після титрування 0,1 н розчином соляної кислоти починають розрахунок у такій послідовності.

1.6. Визначення забур'яненості посівів

У дослідній роботі використовують три основні методи обліку забур'яненості посівів: окомірний, кількісний і кількісно-ваговий.

Суть окомірного обліку полягає в тому, що забур'яне­ність посіву певної культури оцінюють, пройшовши по ме­жі і діагоналі поля. Забур'яненість оцінюють за 4-бальною шкалою: 1 бал — трапляються поодинокі бур'яни; 2 бали — бур'янів мало, але вони вже не поодинокі; 3 — бур'янів багато, але менше, ніж культурних рослин; 4 — бур'янів на посіві більше, ніж культурних рослин, і вони переро­стають їх.

Середній бал засміченості поля виводять на основі оці­нок забур'яненості окремих оглядових ділянок.

Забур'яненість посівів окомірним методом оцінюють кілька разів протягом вегетаційного періоду: на початку, в середині та наприкінці вегетації. При цьому зазначають і біологічну групу найбільш поширених бур'янів.

На основі обстеження у господарстві складають карту забур'яненості посівів. Для цього в нижньому куті кожного поля на карті зазначають бал забур'яненості, штрихами або фарбами умовно відмічають біологічні групи найбільш поширених бур'янів. Менш поширені групи позначають умовними позначками і в балах в окремих сегментах упи­саного в контур поля кола.

Під картою забур'яненості вміщують використані умов­ні позначення. Такі карти дають загальне уявлення про окультуреність окремих полів господарства.

Кількісний метод дає змогу визначити кількісний і ви­довий склад бур'янів. Суть його така. У польовому досліді по діагоналі ділянки в 5 місцях на однакових відстанях на­кладають на поверхню ґрунту рамки площею 0,25 м2 (0,5 X X 0,5) або 1 (1 х 1) м2. У виробничих дослідах по діагоналі поля розміром до 100 га рамки накладають у 10 місцях, а на 100—150 га і більше — відповідно у 20 і 30.

У межах кожної рамки підраховують загальну кількість бур'янів, у тому числі мало- і багаторічних. Крім того, в групах мало- і багаторічних бур'янів зазначають окремо кількість одно- і дводольних рослин.

Усі підрахунки записують.

При кількісному методі забур'яненість посівів визначають у шт./м2, а при використанні рамки 0,5 х 0,5 м кіль­кість бур'янів у пробі перемножують на 4-перевідний кое­фіцієнт на площу (1 м2 : 0,25 м2).

Після перерахунку кількості бур'янів на площі 1 м2 забур'яненість посівів оцінюють за трибальною шкалою:

Кількість бур'янів, шт./мг
		Балзабур'яне-	Забур'яненість
малорічних	багаторічних	ності	посіву
Менше 10	Менше 1	1	Слабка
10—50	1—5	2	Середня
Більше 50	Більше 5	3	Сильна

Найбільш точно забур'яненість посівів визначають за допомогою кількісно-вагового методу, при якому врахо­вуються кількість і маса бур'янів. Для цього підраховані в межах рамок бур'яни без коріння зважують невисуше­

ними і після висушування в лабораторії (у повітряно-су­хому стані). Масу бур'янів визначають у г/м2 або ц/га. Цей метод дає змогу мати уявлення, як бур'яни затінюють культурні рослини і збіднюють грунт на воду та елементи живлення.