Список використаних джерел та лiтератури

1. Пирогова Ю. К. Стратегии коммуникативного воздействия в рекламе: опыт типологизации / Ю. К. Пирогова. – Режим доступу: http://www.psycho.ru/library/190

2. Уэллс У. Реклама: принципы и практика / У. Уэллс, Дж. Бернет, С. Мориарти. – СПб.: Питер, 1999. – 736 с.

3. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. / О. В. Яшенкова. – К.: ВЦ "Академія", 2010. – 312 с.

4. BBC Focus. – March, 2008. – № 187. – 106 p.

5. Hornby A. S. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English (7^th ed.). – Oxford: Oxford University Press, 2005. – 1715 p.

Н. Я. Довганик

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Науковий керівник: канд.філол.наук, асистент О. В. Соловйова

Вербальні та невербальні засоби комунікації

Процес вербальної комунікації відбувається завжди у деякій конкретній ситуації, що містить множину факторів, які мають значення для змісту самої комунікації. Вербальне спілкування здійснюється за допомогою усної чи писемної мови, тому не вичерпує усього багатства обміну інформацією. Таким чином будь-який діалог "прив’язаний" до конкретних осіб з особливостями їхнього голосу, міміки, до контексту. Всі ці умови перетворюють загальну схему комунікації на мовленнєвий акт з участю власних мовних факторів, тобто жестів, міміки, голосу, інтонації. Невербальне спілкування дає можливість отримати чіткіше і більш точне сприйняття будь-якої словесної інформації, а також визначити власне ставлення того, хто несе цю інформацію.

Існують різні типології невербальних засобів спілкування, оскільки вони утворюються і сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями, смаком, нюхом, а також з урахуванням того, коли відбувається спілкування. Звідси випливає те, що мовці можуть використовувати акустичні (екстралінгвістичні, просодичні) та оптичні (кінетичні, проксемічні, зовнішнього вигляду) засоби невербального спілкування [1: 60].

Невербальні засоби комунікації вивчає паралінгвістика. Це досить нова мовознавча дисципліна, що займається вивченням факторів, які супроводжують мовне спілкування та які беруть участь у передачі інформації. Паралінгвістика розвинулась у 50-ті роки ХХ століття. На сьогодні назва "паралінгвістика" міцно утвердилася у мовознавстві для позначення галузі науки, яка займається загалом сферою невербальної інформації [2: 180].

Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплюють всі види кінесики (від жестів до пантоміми), всі види фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і всі види спілкування за участі так званого ситуативного тексту.

Невербальна та вербальна комунікації взаємодіють. Якщо взяти до уваги дослідження процесів взаємодії вербальних і невербальних компонентів спілкування, то можна визначити функції невербальних повідомлень стосовно вербальних [3: 170]:

• доповнення (у тому числі дублювання і посилення) вербальних повідомлень;

• заперечення вербальних повідомлень;

• регулювання розмови.

Одне з основних положень, яке використовується для характеристики невербальної комунікації, полягає в тому, що вона полегшує процес сприйняття вербально вираженої інформації, дає можливість передати внутрішній стан мовця і мету, з якою він подає ту чи іншу інформації в той час як вербальна комунікація подає загальну інформацію в усному або письмовому вигляді.