7. Внутрішнє середовище організації. Хар-ка складових.

Внутрішнє середовище організації формується керівниками відповідно до їх уявлень про те, які саме елементи забезпечать її ефективне функціонування і розвиток. Найчастіше у внутрішньому середовищі ог-ї виділяють п'ять складових: цілі, структура, технологія, завдання і персонал, який виконує ці завдання з допомогою відповідної технології.

Внутрішнє середовище — це структура організації, рівень розподілу праці та організаційні комунікації, а також кадровий склад організації, трудові й технологічні процеси, що використовують для перетворення ресурсів на необхідний суспільству продукт. Орг-я забезпечує свою життєздатність перетворенням ресурсів, які отримує із зовнішнього середовища, на готовий продукт (вироби, послуги, ідеї) для суб'єктів зовнішнього середовища. Проектує процес перетворення ресурсів на готовий продукт і забезпечує його функціонування. Система менеджменту у внутрішньму середовищі організації зорієнтована на виконання таких ключових завдань:

• визначення цілей організації;

• формування під обрані цілі організаційної структури, що уможливить ефективну взаємодію всіх членів організації згідно з тими функціями, які вони виконуватимуть;

• залучення у процес перетворення тієї технології, яка гарантуватиме

• оптимальне співвідношення витрат ресурсів і результату;

• підбір персоналу і створення для нього дієвих мотиваційних преференцій (переваг), які б поєднували прагнення людей досягати власних цілей з необхідністю працювати з належною віддачею задля досягнення мети організації.

8. Міжособові комунікації. Перепони на шляху комунікацій (обумовлені сприйняттям, семантичні, невербальні, обумовлені поганим зворотним зв’язком, невмінням слухати).

Комунікація – обмін інформацією, її змістом між 2 і більше людьми, прац-ми з метою розв’язання певної проблеми. Міжособові комунікації – ті комунікації, які виникають між конкретними особами (прац-ми).

У процесі міжособистісних комунікацій можливі такі перепони:

- неповне сприйняття прац-ми інформації;

- несприйняття інформації;

- семантичні бар’єри, тобто перепони, викликані нерозумінням способів використання слів і словесних знаків;

- невербальні перепони, які виникають при використанні несловесних (невербальних) знаків: погляду, виразу обличчя, посмішки;

- поганий зворотній зв’язок (від підлеглих до керівника).

Усунути їх можна шляхом вдосконалення спілкування. Для цього треба: пояснювати та обгрунтовувати свої ідеї до початку їх передавання, бути сприйнятливим до потенційних семантичних проблем, слідкувати за власними жестами, позами, інтонаціями, бути уважним до почуттів ін прац-ів, враховувати соц-псих клімат у колективі, налагоджувати якісний зворотній зв’язок, допускати можливість дублювання ідеї, повідомлення, пояснення.

9. Управлінське рішення. Природа процесу прийняття рішення.

Рішення – альтернатива (необхідність вибору між 2-ма або кількох виключаючих одна одну рішень), речове відображення упр-ня, певною мірою його підсумок. Воно є результатом обдумувань, дій та намірів, висновків, міркувань, обговорень, спрямованих на реалізацію цілей упр-ня. Рішення вимагають відповідальності, систематизації дій, організованості. Перед тим, як почати впливати за доп засобів праці та предметів праці, людина подумки ставить перд собою ціль та спосіб дій, тобто застосовує рішення. В процесі роботи він непреривно слідкує за відповідністю своїх дій обраному способу, результат порівнюється з поставленою ціллю. При необхідності змінює програму дій (приймає нове рішення). Цикл повторюється. Такі процеси самоупр-ня відбув на роб місцях, вони склад з 3 фаз : 1. знах цілі і програми дій в даний момент упр-ня – процес прийняття рішень, цілеспрямований, обдуманий вплив на предмет праці – виконання прийнятого рішення; 2. постійний нагляд за здійсненням процесу – збір інформації для наступного прийняття рішення; 3. в циклі упр-ня – прийняття рішень є найбільш відповідальною фазою. Від якості прийнятого рішення залежить успіх його виконання. Рішення, які приймає керівник в рамках виконання своїх посадових обов’язків наз орг-им рішенням. Їх поділяють на запрограмовані і незапрограмовані. Запрограмовані є результатом раніше передбачених дій в ситуаціях, що повторюються. Незапрограмовані – рішення в нових ситуаціях і пов’язані з невідомими факторами.

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах: права, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність.

Вимоги до рішення проблеми: 1. головне в рішенні є ступінь досягнення мети, тобто бути еф-им; 2. рішення проблеми з мін затратами; 3. ріш повинно бути забезпеч всіма необхідними ресурсами.