I наказав їх покликати до себе.

В сiнях розв'язано їм очi, вiдчинено дверi й вони побачили ласкаво

всмiхнене обличчя свiтлiйшого.

"Кого ж я бачу! - сказав, нiби вiн дiйсно дуже втiшився ними.-

Несподiванi гостi, та ще серед ночi. Що ж вас пригнало до мене, шановнi

добродiї? Може, чого бракує, кажiть, будь ласка, радо вигоджу сусiдам".

Батуринцi, не дожидаючи такого привiтання, збентежилися на хвилину:

"Спасибi свiтлостi вашiй. Усього маємо досить, чого лиш душа забажає, i

хлiбiв, i пороху, i куль. Тiльки не бажаємо собi проливу кровi, i тому

приходимо потолкувати, як би то такого грiха на свою совiсть не брать".

"Будьте впевненi, що я теж не кровопивець i що менi теж жаль

безталанного вашого города, котрий довiряє зрадливому гетьмановi i

противиться волi царя, вiйська його величества не хоче впустити в свої

мури"

"Чи гетьман зрадив, чи нi,- того ми не знаємо, бо зради його бачити не

довелось, а якщо вiн справдi зрадив царевi, то ми залишаємося у нашiй

попереднiй вiрностi".

Меншиков, почувши це, встав: "Якщо ви правду кажете, панове, так i

проливу кровi не буде. Впустiть вiйсько моє, а я вже вас не скривджу, на

те вам моє слово".

"Ваша свiтлосте,- вiдповiли батуринцi,- не таке це легке дiло, як кому

здається. Треба його обмiркувати, треба переконати тих козакiв i мiщан, що

хочуть гетьмановi додержати присяги, треба порозкопувати брами i

приготовити квартири для царського вiйська".

"Усього мого вiйська я в город не впроваджу, лиш два полки, решта

залишиться на полi, хочете, може лишитися за Сеймом, тут, де тепер

стоїть".

"А все ж таки, щоб приготовити це дiло нам треба три днi часу".

"Три днi часу, щоб вiдчинити город i впустити вiйсько царя?! - аж

крикнув Меншиков.- Нi, добрi люди, як бачу, що ви мене за великого дурня

маєте. З вас i одної ночi доволi. Надумайтеся до ранку. Ранком я лист до

вашого команданта пришлю: так чи нi? Хай каже".

Депутати розкланялися i вiдiйшли.

Меншиков ходив по квартирi: "Хитруни мазепинцi. Три днi часу, щоб

обмiркувати дiло. А за три днi Мазепа може бути тут i взяти мене в два

вогнi. Нема дурних. Завтра рiшиться дiло. Завтра, а нинi треба закладати

мiни пiд замок".

_РИЮТЬ..._

Мотря, поховавши свого пажа, перенеслася на замок. В мiстi було

небезпечно. Кругом його, щоправда, висипано вали й побудовано частокiл,

але той вал боронили хiба тiльки старi моздирi i мiлiцiя мiська, челядники

шевськi, гончарськi i iншi, бо козаки мали досить роботи на замку.

Туди перенеслася також Любов Хведорiвна, хоч i нерадо, тiльки тому, що

Мотря не хотiла її самотньою лишати.

Мати й донька спали в сусiднiх кiмнатах. Та не спалося Мотрi. З

подвiр'я долинали крики козакiв, котрi бiгали по сходах, лускали важкими

дверми, бренькали острогами й шаблями.

Засне Мотря на годинку i будиться, бо на замку щораз нова тривога.

Вартовi дають знаки, що москалi наладили мiст, збираються переходити Сейм,

пiдкочують гармати.

Мотря дивиться у вiкно, чи не свiтає.

Ще двi-три години до ранку.

Не спить, думає - про гетьмана, про свого мужа, де вони тепер? Чи вже у

шведiв, як їх прийняв король? Коли вирушать з ним назад через Десну?

Коли б скорiше!

Пригадується казка про королiвну на вежi, на островi серед гнилої,

мертвої води. Дудонить земля. Королевич кругом озера на бiлому конi

летить. Доступити до вежi не може.

Дудонить...

Мотря чує цей згук, глухий, далекий, нiби пiд землею.

Невже ж так живо казка пригадується їй.

Наслухує. Це не вiдгук кiнських, пiдков, а нiби хтось джаганом у

пивницях валить. Що таке... Встає.

В умивальницi наготовлена вода на рано.

Мотря пiдносить свiчку й дивиться на воду.

Її плесо дрижить. Може, їй так здається?

Клякає й приглядається уважно, нi, вода таки дiйсне дрижить.

Нараз, один блиск думки i - Мотря зрозумiла все. Москалi пiдкопуються

пiд замок. Пiдкладуть мiни, висадять його у повiтря, бо якраз недалеко i з

порохом вежа.

* * *

Мотря вбирається, будить маму, бiжить до Чечеля i кличе його.

Прийшов... Так... Москалi пiдкопуються пiд замок. Ще й облога не

почалась, а вони вже за той спосiб беруться. Що ж тепер?

...Замок не видержить мiн, вiн не пiдновлений, як слiд, i не надто

крiпкий.

Перед очима команданта в повний рiст стає вся небезпека. Вилетить

замок, i Батурин пропав.

Мотря дивиться в смiливе, вiрлине обличчя Чечеля, як мати в лiкаря бiля

лiжка недужої дитини.

"Що ж нам робити тепер?"

"Одинока рада перепинити роботу, скоро, зразу, поки ще мiн не

заложили".

"Але як?"

"Звичайно. Зайти їх i передушити, як тхорiв у норi. Вдасться - добре, а

нi - так пропав наш Батурин".

Ще раз глянув на воду, приложив вухо до долiвки, тут i там, бiля самих

дверей.

"Ще недалеко зайшли, крокiв, може, на двадцять провертiли".

"Пiду!"

"Ви?"

"Так, Мотре Василiвно. На нiкого цього дiла не здам".

"А замок?"

"Замок на Кенiгзена залишу. Нiхто не допильнує краще... Бувайте!"

* * *

Вибiг. Мотря за ним. Бачила, як у подвiр'ї то ставав i наслухував, то

вухом прилягав до землi.

"Тут, Мотре Василiвно,- казав,чуєте, як кують? Або мiни гадали

пiдложити, або вдертися на замок. Одне краще другого. Та не дiждуть.

Застукаю їх. Для всякої безпеки будемо й тут рити".

Свиснув - прибiгло кiлька сердюкiв. Показав, як i де копати. "Тiльки

без крику, нишком, i свiтла не свiтiть. Як до потайника дiйдете,

притаїтися i чекати мого знаку".

Побiг. Мотря пильнувала роботи.

* * *

"Хто пiде зi мною на дуже небезпечне дiло, може, й на смерть?" --

питався, прийшовши до першої сотнi свого полку, котру найбiльше любив.

Зголосилися всi.

"Треба менi двадцять людей, але готових на все. Хай виступають такi, що

нема в них нi старого батька, нi мами, нi коханої дiвчини, нiкого, хто

плакав би за ним!"

Виступали, голосилися.

"Досить! Бiльше менi не треба. Решта - мовчiть. Нiкому нiчого не

казати. Лише Кенiгзен хай заступить мене. Бувайте!"

* * *

Навшпиньки двадцять сердюкiв з Чечелем вiдiйшло. Подiлив їх на два

десятки. Для першого десятка провiдника назначив. Сказав, де мають

перелiзти мур, як попiд замкову стiну скрадатися тихо, поскидавши чоботи,-

як тiнi, дожидаючи, поки вiн з другого боку з другим десятком надiйде...

Чечель сам своїх попровадив. Вiдчинили вiкно, перекинули драбину,

почули, як шумiв Сейм. За Сеймом уздовж московського табору густi огнi

горiли, перекликалися варти, патрулi вiд одної до другої ходили. Москалi

боялися, щоб обложенi не наскочили на них, перейшовши десь далеко Сейм,

або щоб шведи не напали на них знiчев'я, бо нiч була темна. Чечель i його

сердюки зiскочили по драбинi на вал, зсунулися по валу, крiзь рiв з водою

кинули мiсток, рачки перелiзли по нiм i зирнули вдiл. Тихо було. Над

Сеймом, кiлькасот крокiв вiд них, гренадери будували мiст.

"За мною!" - прошепотiв Чечель, першим зiскакуючи на землю. Скакали

босонiж мiж густi корчi верболозу. Просувалися, як вужi. Тiшилися, що

вiтер свистав, викручуючи корчами. Нiхто не запримiтить їх, а запримiтять

- так буде запiзно. В кожного в руцi нiж. За поясом для всякого випадку

пiстоль i ручнi бомби. На них щолиш в останнiй потребi черга. Тепер нi.

Чечель сунувся першим, десять тiней за ним, а десять перед ним, з

другого боку нори.

При норi варта.

Чечель здеревiв. Вартовi з фузiями стоять i дивляться перед себе - в

напрямi московського табору.

Вже нiчого бiльше й не побачать.

Може, й не знали, хто їх на другий свiт послав. Крикнути не мали коли -

повалилися в лозах, як на полi снопи.

Чечель наказав їх втягнути досередини, бо кожної хвилини могла прийти

змiна варти.

В норi було темно. В глибинi, крокiв, може, з двадцять, свiтилася

лiхтарня. Кiлька людей лежало на землi i лупало скалу.

Були так зайнятi своєю роботою i такий луск iшов вiд джаганiв, що не

чули, що дiється за ними. Тим часом Чечель половину своїх людей залишив

бiля входу, а з другою кинувся наперед.

Нерiвна боротьба не тривала довго. Котрийсь з козакiв ухопив лiхтарню,

боролися в темрявi. Ворог не знав, хто напав на нього, заскочений i

перестрашений боронився несвiдомо, стихiйно, як боронить чоловiк своє

життя.

Нiкому пощади не давали. Чорне пiдземелля скрило в собi, як у могилi,

жахливу тайну нерiвного бою.

Тиша.

"Давай лiхтарню!"

Подали, щоб побачити вислiд своєї роботи. Страшний...

Та на мiркування не було часу, Чечель наказав засипати вхiд до яскинi.

Безпечнi були, що ворог не дiстанеться туди.

Вибуху вже не боялися, не страшний змiй, коли вирване жало.

Розглядаються: два москалi принишкли до землi - як трупи. Пiдняли їх -

вставай!

Перестрашено дивляться на козакiв i благають ласки. Чечелевi не

хочеться мордувати безборонних - гидко. Вiдбирають вiд них зброю i кажуть

копати далi.

Чечель знає батуринський замок, як свою власну хату, по планах i по

тайнах, якi йому повiрив гетьман. За той час, як готовився до оборони,

зазирнув у кожний куток, власними ногами змiряв кожний перехiд, кожний

крок землi. Бачить, москалi добре копали. Просто на потайник iшли. Хтось

свiдомий показав їм дорогу. Ще трохи й дiбралися б до потайника, котрий

виходить якраз на подвiр'я. З нього є також тайний перехiд до порохової

вежi, до того останнього прибiжища обложенцiв. За той час, як Чечель

розглядається, козаки й москалi копають. Ще сажень, а найбiльше два i

доберуться до залiзних дверей. Тут розпочнеться замковий фундамент, бо те,

що прорили москалi, то тiльки прохiд попiд валами. "Копати!" Козаки митцi

до такої роботи. Однi гребуть, iншi землю й камiння позад себе сунуть до

входу. Чимраз грубша стiна вiддiлює їх вiд свiту, чимраз ближче до

залiзних дверей.

Праця йде скоро. Москалi копають, як у гарячцi. Радi, що не погибли, як

їх товаришi.

Ще кiлька ударiв джагана i дзвiнкий луск розлягається пiд землею -

залiзнi дверi. Скоро вiдгребують решту землi i пробують їх вiдчинити.

"Мотре Василiвно! - гукає Чечель.- Є ви там? вiдчиняйте!"

"Нема ключiв",- вiдповiдає Мотря.

"Кажiть - виважити дверi!"

Виважили, i на Чечеля повiяло свiжим повiтрям.

* * *

"Ви ще й полонених привели?" - запитує Мотря, побачивши москалiв.

"До роботи здадуться",- вiдповiдає Чечель. Каже їм зав'язати очi й

вiдвести туди, де козаки й мiщани пильно бiля валiв працюють. Вiн знає, що

москалi пiдкопу не залишать. Якщо вони ще раз спробують висадити замок,

так ранiше вилетять самi. Якраз там, де застукав москалiв, значиться, не

пiд мурами замку, а пiд валом, закопує бочiвку пороху i рiвцем попiд землю

проводить льонт поза залiзнi дверi. Решту пiдкопу каже завалити землею i

перед залiзними дверми ставити мур. "Скоро, скоро!"