Iскра побiгли з доносом до царя. Що то було б, коли б вiн провадив справу

по-громадськи? Громада в один голос кричить: "Визволити нас iз властi

антихриста!", а якщо вiн притакнув би їй i сказав: "Добре, визволяймося",

так вона тодi другої заспiвала б. Казали б, що москалi це люди одної вiри,

а шведи - лютри, що гетьман хоче шляхетськi порядки завести на Українi, що

з ляхами руку держить, i - почався б такий танець, якого за часiв руїни

танцювали. Важка рiч вести народ до волi! Мойсей 40 лiт провадив жидiв до

обiтованої землi i помер, не увiйшовши до неї.

Чи не так i зi мною буде?

* * *

Табiр шумiв. Вiн мав свої турботи. Сварився за їжу, кожний хотiв нових

чобiт, кращої свитки, гострiшої шаблi, молодшого, скоршого коня. Гетьман

не бачив тут тiєї одної гадки, того спiльного бажання, котре нiби сталевим

ланцюгом спаює табор i робить його нездобутним. Вiдчувалося, що тут що

голова - то розум, що серце - то бажання.

Як важко на такiм грунтi будувати самостiйну державу!

Козаки зроду хоробрi, але не вишколенi i до послуху не звичнi. Щоби з

них зробити вправний, воєнний iнструмент, на те треба часу, треба, щоб

полки привикли до себе, щоб вони стали товаришами долi й недолi, щоб

перейнялися одним воєнним духом. А тут, що зведеш докупи якусь нову

частину, так зараз цар бере її для себе. А чого нашi можуть навчитися вiд

москалiв? I куди одним i другим мiрятися зi знаменитими каролiнцями? зi

шведським жовнiром i офiцером?

Тiльки в сполуцi з вишколеною i карною армiєю шведського короля-героя

можуть козаки зробитися гострим i невгнутим мечем у руках свого iдейного

вождя. А поки цього нема, поти й не може бути й самостiйної держави. Годi!

З котрого боку не дивився Мазепа, бачив, що перехiд на сторону Карла

конечний i неминучий, хоч i як небезпечний. Вся труднiсть лежала в тiм, як

I коли зробити цей крок. Старшини наглять, народ теж, а гетьман бачить, що

ще не пора, що треба далi збирати сили i далi окривати свою гадку, а мiж

тим переговорювати з Карлом, щоб добитися якнайкращої угоди. А воно так

важко. От i тепер. На якийсь час треба було припинити всякi переговори,

поки велося судове слiдство з Кочубеєм. Нiхто не знає, як журився Мазепа,

коли цар казав своїм людям розбирати це погане дiло. Скiльки ночей вiн

недоспав, дожидаючи, чи не покличуть i його до Смоленська та не поставлять

вiч-до-вiч з донощиками, їхати? Нi, того не зробив би Мазепа. Вiн - i

царський суд! Анi гадати...

Мазепа вже раз рiшився був на небезпечний крок. Цар хотiв приїхати до

нього до Батурина, щоб вияснити непорозумiння. Дiло було погане. Доноси не

без пiдстави. Гетьман боявся, щоб гостина не перемiнилася в суд над

господарем. На той випадок приготовив 300 вiрних сердюкiв. На даний знак

мали почати бiй. Але цар роздумався. Не приїхав. Потребував грошей i

вiйська. Лишив гетьмана в спокої. Чи й тепер цар iз-за тої самої причини

не вдає, нiби вiн доносам не вiрить. Мабуть... що так.

Але могло бути iнакше. Гетьман не мав певностi, чи Кочубей не переловив

якого тайного листа вiд Дольської до нього або вiд нього до неї i до

Карла. За грошi все можна дiстати. Один писаний доказ, i цiле слiдство

повернулося б на iншi шляхи, зрада Мазепи стала би безперечним фактом.

Його покликали б на суд. Це прискорило б дiло. Гетьман, замiсть їхати до

царя, поїхав би до Карла. Розумiється, не сам, а з вiйськом i старшинами.

Але до того вiн ще не готовий. Ще йдуть торги. Гетьман хоче виторгувати

якнайбiльше, хоче пристати до нових союзникiв за цiну самостiйностi й

неподiльностi України... Як летiти, то з великого коня.