I сильну линву з петлею на кiнцi.

Жаркович суне туди правий чобiт.

"Не чобiт, а голову сунь!" -кличуть.

"Голову, кажуть тобi!"

Жаркович руками чiпляється за линву i пробує, чи нога крiпко стоїть:

"Тягнiть!"

"I кишки витягнемо з тебе, як попросиш",- вiдповiдають йому з-поза

муру, налягаючи на линву.

Жаркович спинається вгору.

"Тримай, щоб не випустив з рук!" - наказує сотник, що пильнує тiєї

"факцiї".

"А може б так справдi пустити?" - радяться козаки. Жили їм понабiгали

на руках, як посторонки, бо таки є що тягнути.

"Їй-Богу, не вдержу! - репетує один.- Поможiть, а то пущу того ведмедя,

що на липу за медом лiзе".

"Не пускай! Не бiйсь, не заб'ється, як кiт на всi чотири впаде, краще

давай його тут. Ми вже йому..."

Тягнуть.

"Та-бо з тебе, сотнику, линволаз. Тобi б у Москвi по мачтi спинатися,

може б, пляшки горiлки доскочив".

Навмисне не спiшаться. Як Жаркович долiз до середини стiни, стають.

Кажуть, що линва вривається, протерлася до гострого муру.

Жаркович в крик: "Це знущання над послом вiд його свiтлостi?"

"Над зрадником України",поправляють його.

"Хай трохи наїсться страху, худоба",- заспокоюють сотника, котрий гукає

на них, щоб скорiше тягнули.

"Пiзнiше прийде, пiзнiше обiрве,кажуть,- бо народ йому не дарує".

I дiйсно народ не дарував. Як тiльки сотник Андрiй Жаркович перелiз

через мур, сто рук простягнулося до нього, сто кулакiв, як довбнями, стало

складати його.

"Царський прислужник!"

"Москалiв на нас веде!"

"Катюзi по заслузi!"

Кидали ним з рук до рук, як м'ячем, приперли до муру i плювали в лице.

Сердюки ледве вихопили Жарковича живим iз рук натовпу та ледве довели до

Чечелевої квартири.

* * *

Довго не мiг сотник Жаркович прийти до себе. Виплював два зуби,

познiмав жмутки вирваного волосся i чемерки, насилу обмився i

поперев'язував рани.

"Гарно в вас, пане полковнику, вiтають царських посланцiв",- сказав до

Чечеля з докором.

"Якi гостi, так їх i вiтають",-вiдповiв Чечель.

"З чим, пане сотнику, приходиш?" - запитав.

Жаркович переводив дух. Його обступили Герцик, Гамалiя, городничий i

iншi.

"Напийтеся води",- радили. ("Iз Сейму",- докинув хтось стиха).

"Дайте чоловiковi горiлки,- радив Гамалiя,- як є, так є, а все ж вiн

козак".

Подали. Жаркович пiдкрiпився i заспокоївся трохи.

"З чим приходжу, питаєш, пане полковнику,- почав, повертаючись до

Чечеля,- з доброю радою, щоб ви впустили князя Меншикова i його вiйсько.

Попросiть його, може, простить, а так чекає вас велике лихо. Не устоятися

вашому Батуриновi проти сили армiї його величества царя".

"Цього ми не смiємо зробити",вiдповiли йому.

"Чому?"

"Бо гетьман не велiв нiкого в город впускати, ми вже це двiчi

переказували свiтлiйшому, i дуже нас дивує, що вiн ще втретє, i то тебе, з

тим самим питанням до нас присилає. Остогидло торочити те саме".

"Але ж ваш гетьман зрадив i перейшов до ворога",- доводив їм Жаркович.

"Тим самим усi ви звiльненi вiд обов'язку слухати його i тримати

присягу. Вашим обов'язком слухати тепер царя, бо всi ми його вiрнi

пiдданi".

"Ми не холопи царськi i не пiдданцi, ми люди вольнi, козаки. А

пiдданцями ти нас не прозивай, бо це слово дуже обiдливе для козацького

вуха",- вiдповiли.

"Навiть i гетьман,- обстоював своє Жаркович,- i гетьман слухав царя,

поки його не зрадив. Ми виннi послух царевi, Меншиков його мiнiстр, як же

ви можете перед ним замикатися?"

"Не смiємо робити того, чого нам не дозволив гетьман, а що вiн переїхав

до шведiв - того ми не знаємо, бо з Батурина не видно. Знаємо, що в недiлю

вранцi гетьман виїхав з Гончарiвки, а куди вiн поїхав, це вже його рiч, не

наша. Нiколи гетьман не оповiдався куди вiн їде, наше дiло слухати його, а

не наказувати, що вiн має робити",- вiдповiв Чечель голосом, який не

залишав нiякого сумнiву, що цей хоробрий полковник не говорить на вiтер i

що за словом своїм схоче i потрапить постояти по-козацьки.

Жаркович насилу пiдвiв своє пiдбите око, глянув у вiрлине обличчя

Чечеля й похитав головою.

"Пане полковнику,- казав, добираючи лагiдних i нiби жалiсливих звукiв.-

Пане полковнику, як ти можеш менi таке казати. Я ж чоловiк свiй, а не

ворог. Як прийшов до вас, то не тому, щоб пiддурити, а лиш, щоб остерегти

перед великим нещастям. Не вдавайте, панове товариство, несвiдомих. Про

Мазепину зраду вже й горобцi цвiрiнькають на стрiсi".

Схопився Гамалiя: "Що там собi цвiрiнькають горобцi, того ми не знаємо,

бо їхньої мови не училися, але ти, сотнику, про Мазепину зраду не важся

говорити. Для нас тут нiякого Мазепи нема, а був, є i буде ясновельможний

пан гетьман Iван Степанович,зрозумiв?"

Жаркович бачив, що його посольство бажаним успiхом не увiнчається. А

жаль! Бо свiтлiйший обiцяв його велику нагороду, може, й полковницький

пiрнач. Тепер їх чимало буде до роздачi. Жаль...