Iдемо. Постiйте ж крiпко й хоробро, не подайте iменi козацького в наругу.

Бог i хоробрий король шведський да будуть з лицарством козацьким,

українським!"

"Дай Боже! Дай Боже!" - гукали, пiдкидаючи шапками, козаки.

Нiхто не противився, хоч були такi, що надто вже привикли до ярма, воно

вже їх i не давило, не чули. Але й тих поривав гетьман своєю появою i

своїм рiшучим, самовпевненим голосом. Одиницi йшли за настроєм загалу. А

загал рад був тiй змiнi-iзмiнi. Не всмiхалася їм надiя стрiчатися в бою з

хоробрим вiйськом шведським, про котрого лицарськi вчинки та воєнну вправу

ходило чимало всiляких, навiть перебiльшених вiсток i оповiдань.

Знали, що де король Карл зустрiчається з царем Петром, побiджує перший.

Хотiлося пробувати воєнного щастя по сторонi побiдника. Його хвалили, не

лише як великого лицаря-вождя, але також як чоловiка доброго й людяного,

котрий на свою совiсть не радо бере жорстокi, воєннi вчинки.

Розiрвалося живе колесо козацьке, цей величезний круг, що в пiзнiй

осiннiй день так несподiвано появився на лугах i полях на правому березi

Десни, i гетьман Мазепа при звуках сурм i литаврiв в оточенню старшини

двигнувся вперед у напрямi Орлiвки.

* * *

Орлiвка - мiстечко на рiчцi Убiдi, недалеко Новгорода-Сiверського.

Козацькi розвiдки доносили, що у слободi за Орлiвкою стоїть передня

сторожа, зложена з двох драгунських полкiв короля Карла пiд командою

Гєльма та Гiллєнштiєрна.

Туди треба було гетьмановi негайно послати своїх людей, бо шведськi

розвiдки певно вже запримiтили перехiд козакiв через Десну i не важко, щоб

вони не почали якої ворожої акцiї.

Гетьман пiслав Орлика й Ломиковського, щоб звiстити про свiй перехiд до

його милостi короля Карла.

* * *

Перед Орликом i Ломиковським їхало три сердюки, посерединi - хорунжий з

бiлою хоругвою.

Шведи втiшилися, гадаючи зразу, що це московський цар посилає своїх

людей переговорювати з королем Карлом i просити миру. I мiж шведами було

чимало таких, що тужили до нього, жадiбно дожидаючи моменту, коли в

шведськiй армiї затрублять на остаточну "вiкторiю" i коли вiйсько стане

збиратися в похiд до свого рiдного краю, виснаженого довголiтнiми

славними, але й коштовними вiйнами молодого, завзятого короля.

Драгуни, що стояли на сторожi, перейняли гетьманських посланцiв iз

зав'язаними очима провели їх до Гєльма i Гiллєнштiєрна.

Шведське вiйсько зустрiчало їх мовчки, покоряючись силi та значiнню

бiлого прапора.

Гарнi, породистi конi, пишне вбрання, як на вiйну навiть за розкiшне, i

дорогоцiнна збруя, так приваблива для ока всякого вояки, вiдразу велiли

догадуватися, що не будь-якi гостi прибули отсе до передньої сторожi армiї

його милостi короля Карла. Це, що їм зав'язано очi, не дивувало нiкого, бо

такий воєнний звичай. Чужi люди не повиннi бачити i знати, що дiється в

таборi. Це ж вiйна.

Що лиш на квартирi, в свiтлицi якогось старого двора, Орликовi й

Ломиковському розв'язано очi.

Перед ними стояли полководцi шведськi Гєльм i Гiллєнштiєрна, здивованi

несподiваною появою невiдомих гостей. По вбранню, по голеному обличчю, по

цiлому виглядi знатi було видно, що це не москалi. Що не поляки - це теж

догадувалися Карловi старшини, бо в їх армiї була шляхта польська,

сторонники Станiслава Лєщинського. Ясна рiч - це козацькi старшини вiд

гетьмана Мазепи. Карловi генерали й полковники знали, що їх король

переговорює з гетьманом Мазепою, що гетьман стоїть за Десною i що вiд

нього кожної хвилини можна сподiватися послiв. Але наслухалися також

усяких фантастичних оповiдань про Мазепинi хитрощi, i тому привiтали

Орлика i Ломиковського чемно, але недовiрливо, боячись якого хитрого,

воєнного пiдступу.

Орлик в латинськiй промовi з'ясував цiль свого приходу. Його милiсть

гетьман Iван Степанович Мазепа перейшов з п'яти тисячами козацького свого

вiйська бiля Оболоня рiку Десну i просить побачення з його милiстю королем

шведським, щоб з його потугами сполучити свої вiйськовi сили i дiлити долю

й недолю дальшої вiйни.

Гєдьм i Гiллєнштiєрна слухали гарної i вправної латини гетьманського

молодого посланця i дивувалися, що козаки так вчено балакають i так

полiтичне й шанобливо поводяться, а що не всього, як слiд розумiли, так

довелось гетьманському аптекаревi, котрого Орлик i Ломиковський привели з

собою, перекладати й розтолковувати дещо на нiмецьку мову.

"Вiтаємо, шановних панiв,- вiдповiв Гєльм,- i тiшимося тим, що вони

отсе довели до нашого вiдома. Просимо не дивуватися i не гнiватися, що не

вiримо легко на слово, але вiйна обережностi вчить. Панове залишаться

дорогими гостями в нашiй вбогiй i невигiднiй квартирi, а ми пiшлемо своїх

людей до Оболоня, щоб провiрити дiло".

Орлика й Ломиковського залишили в свiтлицi й просили розгоститися.

Незабаром появилася й перекуска з тонким шведським пивом.

Гетьманськi посланцi дивувалися тому спокоєвi, який царював у слободi

за Орлiвкою, в котрiй стояли два драгунськi полки передньої сторожi

шведського короля. Нашi селяни не виявляли тої тривоги, яка звичайно буває

там, куди увiйде вороже вiйсько. Не чути було нi розпачливих крикiв, нi

плачу.

Шведськi команданти перейшли до другої свiтлицi й нараджувалися

хвилину, що їм робити.

Орлик i Ломиковський, особливо ж перший, справили на них гарне

враження. Зразу видно було, iцо це люди чiльнi, високi козацькi

достойники, а не шпигуни, анi авантюристи, котрi шукають легкої наживи.

Годi було гадати, що вони брешуть i впроваджують шведiв у блуд, але ж для

всякої певностi треба було перевiрити справу, щоб не вiдповiдати пiзнiше

перед королем за несповнення вiйськового обов'язку.

Треба було послати людину, знаючу українську мову, а найкраще когось,

хто бачив гетьмана Мазепу i що певно сказати може, що це дiйсно вiн у

своїй власнiй особi, а не хтось пiдiсланий ворогами, щоб пiдманити шведiв