13. Типи та етапи дивідендної політики підприємства

Теоретичним обґрунтуванням вибору дивідендної політики є висновки різних теорій щодо дивідендів за впливом розміру дивідендів на ринкову ціну акцій підприємства та на доходи власників, що і формує поведінку інвесторів. Згідно з ними підприємство вибирає певний вид дивідендної політики (12.2).

Слід зазначити, що ця теорія базується на спрощених припущеннях про ринкову поведінку цінних паперів і поводження інвесторів, а отже вона недостатньо враховує інформаційну функцію дивідендів та фактор складу інвесторів. На практиці на вказаній теорії грунтуються певні моделі типової поведінки підприємств щодо дивідендів: - середні та малі підприємства часто не платять дивіденди, а реінвестують прибуток;

- підприємства з стрімким економічним зростанням віддають перевагу реінвестуванню прибутку і або не платять, або платять незначні дивіденди;

- підприємства з незначним економічним зростанням часто платять високі дивіденди.

Вид дивідендної політики підприємства, безумовно, виходить з його стратегічних цілей на ринку, відповідно до яких використовується отриманий прибуток, але завжди тип дивідендної політики вибирається з огляду на склад інвесторів та враховуючи так званий "сигнальний ефект", який має інформація про розмір дивідендів для дійсних та майбутніх інвесторів. "Сигнальним ефектом дивідендів" називається фактично існуючий зв'язок між рівнем виплачених дивідендів та ринковою ціною акцій, який відбиває перспективи розвитку підприємства і виконує інформаційну функцію дивідендів. Високі та стабільні дивіденди свідчать про позитивні перспективи підприємства та хороші перспективи для його акцій на ринку.

Вибір виду дивідендної політики враховує притаманні кожному виду переваги та недоліки і змінюється відповідно до особливостей фінансування підприємства на різних стадіях його життєвого циклу.

Політика залишкового дивіденду передбачає, що фонд виплати дивідендів створюється після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, які забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства.

Політика стабільних дивідендів передбачає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду.

Компромісна дивідендна політика (або політика «екстра-дивіденду») - найбільш гнучкий тип дивідендної політики. Він передбачає виплату регулярних фіксованих дивідендів, а у випадку успішної діяльності виплату екстра-дивідендів - додаткових дивідендів. Така дивідендна політика дає найбільший ефект для підприємств, прибутки яких значно коливаються.

Політика стабільного дивідендного виходу передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат по відношенню до суми прибутку. Перевагою цієї політики є простота її формування та тісний зв’язок з розміром прибутку, що формується. Дивідендну політику такого типу можуть собі дозволити лише зрілі підприємства зі стабільним прибутком; якщо розмір прибутку суттєво варіює в динаміці; ця політика генерує високу загрозу банкрутства.

Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат в розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у твердо встановленому відсотку приросту до їх розміру в минулому періоді.

ЕТАПИ:

1. Зміст дивідендної політики визначається кожним підприємством, виходячи з впливу цілого ряду факторів, які діють водночас і у протилежних напрямах: одні чинники спонукають фінансових менеджерів збільшувати виплати власникам, тоді як інші - збільшувати рефінансування прибутку на розвиток виробництва.

2. Вид дивідендної політики вибирається відповідно до фінансової стратегії підприємства.

3. Механізм розподілу прибутку підприємства відповідно до вибраного виду дивідендної політики.

4. Оцінка ефективності дивідендної політики.