Тема1: Філософія, її предмет та проблеми.

План.

1. Філософія як світогляд. Основні проблеми філософії.

2. Світогляд, його сутність і структура.

3. Історичні типи світогляду.

4. Предмет, основне питання та метод філософії.

5. Структура та функції філософії.

Література:

1. Заїченко Г.А. Філософія: Підручник .- К. - 1995. - С. 6-19.

2. Касьян В.І. Філоософія. Відповіді на питання екзаменаційних білетів. К.: Знання. – 2008.

3. Надольний І.Ф. Філософія. К. - 2006.

4. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань. Л. – 2008.

5. Причепій Є.М. Філософія. К – 2006.

1. Філософія як світогляд. Основні проблеми філософії.

Філософія виникає приблизно в 7-6 ст. до н.е. майже одночасно у трьох осередках стародавньої цивілізації: Індії, Китаї, та Греції. Авторство слова “філософія” приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (біля 580-500 рр. до н.е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом (любителем мудрості, від грецького рhileo - любов; sophia – мудрість), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, а людина може лише любити цю мудрість, оскільки під мудрістю давні греки розуміли не просто мислення, а єдність способу мислення і способу життя. Тим самим з часів Піфагора у понятті «філософія» фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до до­сягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі цінності - істину, добро і красу. Філософи Давньої Греції вивчали начала та закономірності світобудови, а під філософією розумілась наука взагалі.

В якості назви самостійної науки вперше термін «філософія» було використано давньогрецьким мислителем Платоном (427 - 347 рр. до н.е.), учнем Сократа.

Арістотель (384–322 рр. до н.е.), учень Платона, робить філософію самостійною загальнотеоретичною наукою.

Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ (469 - 399 рр. до н.е.). Він визначив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитаннями: чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина? чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке краса? Чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін:

а) гносеології - теорії пізнання, вченню про те, що таке істинне знання і які шляхи його досягнення;

б) етиці - вченню про те, що таке добро і зло, і як людина повинна оцінювати свої вчинки;

в) естетиці – вченню про прекрасне.

З виникненням у Європі системи освіти і науки філософія набула статусу головної теоретичної дисципліни, без оволодіння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі. Тодішня філософія була всеохоплюючою наукою, вона включала в себе інші науки і поділялась на такі розділи:

1. Раціональна філософія - логіка - наука про правильне мислення, яка вчила керувати діями розуму.

2. Моральна філософія - наука про правильні вчинки, яка по­ділялась на етику - науку про управління дія­ми окремої людини, економіку - науку про управління госпо­дарством, політику - науку про управління державою.

3. Натуральна філософія - наука про природу речей, що по­ділялась на фізику - науку про якісну природу матеріальних ре­чей, математику - науку про кількісну природу матеріальних речей та метафізику - науку про нематеріальні речі.

До XVIII століття європейські університети мали тільки три фа­культети та спеціальності, і для того, щоб отримати диплом доктора теології, права чи медицини, потрібно було спочатку отримати дип­лом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих навчальних закладів, значно зросла. Від філософії відокремився ряд наук, проте чільне місце в системі теоретичної підготовки у вищій, особливо університетській, освіті зберігається за філософією.

В буквальному розумінні слово "філософія" (від грецьких слів: рhileo - любов; sophia - мудрість) означає любов до мудрості.

Філософія - це форма суспільної свідомості, яка досліджує найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення людини. В давнину поняття мудрості мало особливий, піднесений смисл. Воно означало прагнення до особливого інтелектуального розуміння світу, заснованого на знанні і безкорисному служінню істині, причому, мудрість означала не просте нагромадження механічної суми знань, а прагнення зрозуміти світ як цілісний і єдиний у своїй основі, і людину - як його невід’ємну його частину. Філософія як любов до істини і до мудрості стала синонімом тільки-но зароджуваної теоретичної думки і включала в себе все знання про світ і людину: початки математики, фізики, хімії, астрономії, медицини, історії, етики, естетики та ін. Недарма філософів античності називали вченими-енциклопедистами.

Так, наприклад, Фалес (624-547 рр. до н.е., стародавній грецький філософ, був видатним математиком, геометром, будівельником мостів,астрономом, йому належить заслуга у вирахуванні 365 днів у році та у поясненні причин затемнення Сонця.

Поряд із початками різноманітних з наук спільне знання стародавніх охоплювало також узагальнені роздуми про світ і людину у їх складних взаємовідносинах, людей цікавили питання: як виник і побудований світ, хто або що є його основою, у чому полягає сенс життя і призначення людини? Сама постановка таких питань та пошуки відповідній до них відносяться до світоглядних проблем.