1. Безособові форми на –но, -то. Види дієслова.

Безособова форма на -но, -то

Безособова форма дієслова на -но, -то твориться від пасив­них дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс -о: прочитаний — прочитано, виконаний — виконано, розглянутий — розглянуто. Ця форма — незмінювана. Вона, як і безособові діє­слова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При ній підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахід­ним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано, всі питання розглянуто, помилок не помічено.

Безособову форму на -но, -то вживають замість пасивних діє­прикметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці.

Наприклад, у реченні  Ухвала прийнята одноголосно діє­прикметник варто замінити безособовою формою: Ухвалу прий­нято одноголосно. А от у реченні Хлопці були зморені після да­лекої дороги цього зробити не можна.

За своїм значенням безособова форма на -но, -то виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закін­чено (О. Донченко). Якщо ж повідомляється про давно закін­чену або майбутню дію, то ця форма вживається з допоміж­ним дієсловом було або буде: А в самому низу картини, в окре­мих клітках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи (О. Довженко). Невдовзі буде розпо­чато будівництво ще однієї лінії метро в Києві (3 газети).

Види дієслів

Вид – одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену і незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова недоконаного і доконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду родити? Дієслова доконаного виду означають дію завершену і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслову даного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів на має змінюватися: іти - прийти, шити – пошити. Такі дієслова утворюють видові пари.

Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:

• а) префіксів: казати – сказати, рости – вирости;

• б) суфіксів: стукати – стукнути, записувати – записати;

• в) чергування звуків: сидіти – сісти, замітати – замести; сказати – скочити;

• г) наголосу: виміряти – виміряти, розкидати – розкидати;

• д) різних основ: брати – взяти; ловити – піймати.

Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.

Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.

Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом – ува; переважно іншомовного походження: гарантувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, а також веліти, женити.

2. Основні правила ділового спілкування.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями. Ділове спілкування на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об‘єкту;

• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

• значущість кожного партнера як особистості;

• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Білет № 26

1.Використання іменників у ділових паперах.

1.Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон'юнктура, лабораторія, маркетинґ, номенклатура, об'єктивність, поборник, прецедент та ін. (неправильно,анонімка,сотня.гривень,заліковка,маршрутка,фарбова,кадровик,астматик,хитрун,забудько,горбань,ручище,авто,товарняк,водичка,злодюга,правильно,анонімний лист,сто гривень,залікова книжка,маршрутне таксі.)

2.Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді. (неправильно,викладачка хімії,касирка (касирша) заводу,лаборантка (лаборантша) відділу,бригадирка (бригадирша) цеху,працівниця фірми,учителька школи правильно,викладач хімії,касир заводу,лаборант відділу)

3.Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді (бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.) Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо (завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...)

4.Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи: статус — знавцю, колего, товаришу посаду — директоре, завідувачу, голово звання — професоре, капітане, академіку професію — лаборанте, перекладачу, секретарю родича — батьку, мати, сестре, тітко ім'я — Ігоре (Ігорю), Олеже, Миколо, Юрію, Маріє ім'я по батькові — Іллічу, Анатолійовичу, Євгеновичу Іллівно прізвище — Сороко, Каркачу, Багалію, Бондаре (Шановний пане полковнику!,Дорога пані Валеріє! Колего Дмитре!,Друже Ілле Васильовичу!,Добродію Чорноволе!)

6. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числів¬ником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з при¬йменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника (неправильно правильно,У 2001 р. (році) ... 2001 р. (року) ...,У першому році.... Першого року ...,У цьому (тому) році... Цього (того) року ...,У наступному році... Наступного року...) Але: у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).

7. Нульового закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у 3. відмінку однини: (підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ) 8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа. (неправильно-правильно, придбали нову шкіряну Мебель-придбали нові шкіряні меблі, зробили позначки різними-зробили позначки різним, чорнилами-чорнилом,похорони призначили на ... похорон призначили на ...) 9. Пам'ятати, що: — кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продуктивність підприємства збільшилась у два з половиною рази. Якщо дробовий числівник виражений десятковим дробом, то маємо форму раза. Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;

— в Ор. відмінку множини іменників II відміни та мно¬жинних іменників слід використовувати лише закін¬чення -ами (-еми), -има. (неправильно-правильно, з п'ятьма колісьми-із п'ятьма колесами, літак з іноземними гістьми-літак з іноземними гостями, повернулись з грішми-повернулись із грошима) — одиниці виміру мають паралельну форму в Р. відмінку множини (децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, Гаусів, джоулів, ергів, мілібарів, байтів.)

Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи (Залізницею прибували мінеральні добрива, машинні масла, грузинські вина)

Але: Наприкінці XX й на початку XXI cm. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числів¬ники, а іменники кінець, початок; — однина є засобом узагальнення, коли вказує на нероз¬членованість, цілісність однорідних іменників (Перевезено ввесь урожай соняшнику.)

Та коли невизначену кількість однорідних іменників можна порахувати чи виміряти, слід уживати форму множини (Завчасно було придбано комплекти спортивних костюмів;) — не можна відмінювати неживі предмети як живі істо¬ти, наприклад: (неправильно, Для транспортування, будматеріалів, використовували потужних, КрАЗів і МАЗів.правильно, Для транспортування, будматеріалів використовували, потужні КрАЗи й МАЗи.)

10. Надавати перевагу не дієссловам, а віддієслівним імен¬никам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту. (неправильно,допомагати, доручити, змагатися, наїхати)

11. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати ставити в 3. відмінку, а не в Д., (неправильно, повідомити студентові, сповістити інженерові, Карпенку Б.Т.правильно, повідомити студента, сповістити інженера, Карпенка Б. Т.) 12. Уживання низки дієслів пов'язано з іменником, який повинен стояти в P., а не в 3. чи Д. відмінку. (неправильно, зазнати біду, завдати шкоду, пильнувати чистоту, шкодувати гроші на освіту)

13. Іменники з дієсловами уживати в Р. відмінку з прийменниками, наприклад: (неправильно правильно, ухилятися навчання ухилятися від навчання, відмовлятися подорожі відмовлятися від подорожі) 14. Прізвища, що дорівнюють назвам істот, предметів або явищ, слід уживати в поєднанні з ім'ям, назвою посади тощо (Викликати водія Зайця; Завершити дослід лаборантові Комарю.) Географічні назви Географічні назви так само бувають іменникового або прикметникового типу, що й визначає характер їхніх граматичних форм. (Н. (м.) Харків (Лозова, Барвгнков-е))