Фізичні методаї діагностики

Для встановлення діагнозу при захворюваннях зубів, зубних рядів, пародонта і слизової оболонки ротової порожнини у дітей ви­користовують допоміжні методи обстеження, зокрема апаратурні.

Електроодонпюметрія. Електроодонтометрія, або визначення чутливості пульпи зуба до електричного струму, є одним із методів діагностики карієсу та його ускладнень. Неінвазивність і доступність методу сприяє його широкому використанню з метою ранньої діаг­ностики карієсу і ускладнень, диференційної діагностики, вибору раціонального методу лікування і контролю його ефективності. Сьо­годні для визначення електрозбудливості пульпи зуба використову­ють апарати ОД-2М, ИВН-1, ЗОМ-1, ЗОМ-3. Метод грунтується на нанесенні подразника електричним струмом і діагностуванні наймен­шої (порогової) сили струму, яка спричиняє відчуття (слабкий біль).

Перед початком обстеження активний електрод обгортають тон­ким шаром вологої марлі або вати, пасивний — фіксують у руці паці­єнта. Зуб, який підлягає обстеженню, попередньо очищають від на-

77

льоту і ретельно висушують. Після включення апарату і встановлен­ня діагностичної системи на роботу по першій шкалі (0- 50 мкА), вер­хівку активного електроду фіксують на зубі і починають поступово збільшувати силу струму від 0 мкА до показників, які спричиняють перші відчуття. За відсутності будь-яких відчуттів у разі використання сили струму до 50 мкА діагностику повторюють по другій шкалі (0-200 мкА). При карієсі верхівку активного електрода встановлю­ють на верхівку горбка (щічного на премолярах, медіально-щічного на молярах) чи на середині різального краю різців та ікол. За наяв­ності каріозної порожнини дослідження виконують, починаючи з її дна після попереднього видалення розм'якшеного дентину і висушу­вання. Під час дослідження ручка електрода не повинна торкатись м'яких тканин губи, щоки, язика для зменшення ризику втрати струму.

Особливу увагу лікар повинен приділити попередньому визна­ченню етапу розвитку зуба з метою подальшого коректного тракту­вання результатів дослідження. Інтактні зуби, а також зуби з почат­ковим і поверхневим карієсом (тимчасові в період стабілізації, постійні із закритою верхівкою і сформованим пародонтом) реагу­ють на силу струму 2-6 мкА. При хронічному середньому і глибоко­му карієсі чутливість до електричного струму може дещо знизитись (до 10-18 мкА). Клінічний перебіг гострого глибокого карієсу супро­воджується зниженням порога електрозбуджуваності пульпи до 35 мкА. Подальше зниження показників (40-60 мкА), а особливо ви­никнення асиметричних показників з різних горбків одного дослід­жуваного зуба при появі симптомів гострого пульпіту, можуть свідчи­ти про залучення пульпи до гострого запального процесу. Реакція пульпи на струм силою до 60 мкА вказує на патологічний процес у коронковій пульпі. Підвищення показників струму від 60 до 90 мкА свідчить про залучення до запального процесу кореневої пульпи. У разі виникнення періодонтиту показники електроодонтометрії пере­вищують 100 мкА.

Ще раз підкреслимо, що електрозбуджуваність пульпи зубів у дітей залежить від стадії формування кореня і стану пульпи. Тимча­сові зуби в період стабілізації (сформовані) мають нормальну елект­розбуджуваність. При появі ознак резорбції кореня реакція змен­шується до повного зникнення при розсмоктуванні коренів. Елект­розбуджуваність пульпи постійних зубів у період їх прорізування

78

Методи обстеження при стоматологічних захворюваннях у дітей

різко знижена або повністю відсутня. Під час формування коренів реакція поступово нормалізується і повністю відповідає нормі у пе­ріод сформованості кореня і періодонта. За наявності патології тка­нин пародонта електрозбуджуваність може бути нормальною, дещо підвищеною або зниженою. Часто зниженою може бути електрозбуд­жуваність зубів, які стоять поза дугою. Електроодонтометрія є цінним допоміжним методом дослідження деяких травм, запальних процесів, новоутворень, невриту альвеолярних нервів.

Метод трансілюмінації. Трансілюмінаційний метод основа­ний на оцінці зміни кольору тканин зуба, пародонта і слизової обо­лонки ротової порожнини під впливом холодного променя світла. Під час обстеження при карієсі уражені тканини зуба виглядають корич­невими. При гострому пульпіті спостерігається ефект слабкого по­темніння ("приглушеного світіння") коронки ураженого зуба по­рівняно із здоровими зубами, при хронічному — тьмяне відсвічуван­ня тканин ("ефект зірки, що згасла"), а при гангренозному - затем­нення всієї коронки ("ефект чорної діри"). Для методу трансілюмі­нації використовують апарат "УФЛ-112" фірми "Люксдент" (А-П.Грохольський, 1996). Працюючи в режимі зеленого світла, ме­тод дозволяє виявити ознаки початкового, вторинного і приховано­го апроксимального карієсу, мікротріщини емалі зубів, ураження сли­зової оболонки ротової порожнини.

Люмінесцентна діагностика. Стоматоскопія. Метод люмі­несцентної діагностики оснований на властивостях тканин до зміни їх природного забарвлення під впливом ультрафіолетових променів. Властиву тканинам здатність до відсвічування називають власною флуоресценцією. Вторинна флуоресценція виникає під впливом флу­оресцентних речовин, що накопичуються в тканинах (флуоресцину, флуорохрому, еозину, рибофлавіну, трипафлавіну та ін.).Власну флу­оресценцію тканин визначають за допомогою променів Вуда у затем­неному приміщенні за допомогою флуоресцентного фотодіагноско-па. Слизова оболонка язика здорової людини при обстеженні має апельсиново-червону флуоресценцію. Неповне відсвічування може свідчити про гіповітаміноз В., яскраво-голубе — про лейкоплакію, біло-жовте — про червоний плоский лишай, біло-голубе — про гіпер-кератичні зміни. Ерозії та виразки на слизовій оболонці ротової по­рожнини мають темно-коричневу флуоресценцію, осередки уражен-

79

ня на червоній облямівці губів — жовто-коричневу, а у разі пперке-ратозу — біло-голубувате відсвічування. Люмінесцентну діагностику в дитячій стоматології також використовують для лабораторних дос­ліджень (люмінесцентно-цитологічні дослідження, шунофлуорес-центний метод).

Капіляроскопія, біомікроскопія. Капіляроскопія — це метод прижиттєвого вивчення стану капілярної сітки пародонта і слизової оболонки ротової порожнини. Для обстеження використовують ка-піляроскопи (М-70-А з освітлювачем, М-11), кольпоскопи (фірми "Карл Цейс Йена"), спеціальні контактні мікроскопи (МЛК-1) і оп­тичні системи з люмінесцентним чи поляризованим відображеним світлом. Контактна біомікроскопія дозволяє вивчити архітектоніку мікроциркуляторного русла у поверхневих і глибоких артеріолах та венулах, а також виявити особливості кровотоку в різних ділянках слизової оболонки ротової порожнини і пародонта.

Для порівняльного вивчення особливостей системної та локаль­ної мікроциркуляції паралельно з капіляроскопією тканин ротової порожнини здійснюють аналогічне дослідження нігтьового ложа. Для уточнення діагнозу і встановлення резервних можливостей мікроцир­куляторного русла тканин, що досліджуються, використовують функціональні проби з вазоактивними речовинами загальної та місце­вої дії або температурні подразники (ізотонічний розчин температу­ри від 10 до 40 °С). Структура капілярів у різних зонах неоднорідна. Капіляри краю і верхівок сосочків ясен мають вигляд петель і ком, їх венозний кінець довший за артеріальний, більшість судин яскраво-червоного забарвлення на ніжно-рожевому тлі. Капіляри прикріпле­них ясен довші, їх діаметр більший, кровотік рівномірний, зафарбу­вання тла інтенсивніше. У рухомих яснах капіляри довгі, звивисті, розташовані у вигляді сітки. Розрізняють такі три головних види кро­вотоку в артеріолах (венулах): суцільно-гомогенний; суцільно-зер­нистий; суцільно-переривчастий (О.О.Прохончуков і співавт., 1980).

Під час оцінки характеру кровотоку в капілярах можуть спосте­рігатися такі його ознаки: безперервність; "намистоподібність"; пере­ривчастість штрихпунктирність; ознаки "помпування" (маятникопо­дібних змін); тромбоз; спустошення капілярів; зернистість кровото­ку в капілярах, що функціонують.

За наявності захворювань тканин пародонта при капіляроскопії спостерігають ознаки подовження і розширення судин, зміни

80

Методи обстеження при стоматологічних захворюваннях у дітей

співвідношення діаметра артеріол і венул у бік збільшення просвіту венул (більш ніж 1:3) і кількості судин, а також явища локального чи тотального уповільнення кровотоку і набряку периваскулярних тка­нин.

Реографія (імпедансна плетизмографія). Для вивчення стану мікроциркуляторного русла тканин пародонта і слизової оболонки ротової порожнини, а також для визначення швидкості кровотоку, виявлення патологічних змін та з метою диференційноі діагностики використовують неінвазивні (безкровні) функціональні методи обсте­ження — реографію та фотоплетизмографію. Метод реографії основа­ний на вивченні пульсових коливань комплексного електричного опору тканин при проходженні через них перемінного електричного струму високої частоти. Зміни електричного опору виникають унаслідок пуль­сових коливань кровонаповнення тканин, які зумовлені діяльністю сер­ця та периферичних судин і графічно реєструються за допомогою ре­ографа (РПГ 2-02 з багатоканальним електрокардіографом, "Елкар", "Салют"). Для оцінки реограм використовують кількісні та якісні по­казники (М.Ф Данилевський і співавт., 1993).

До якісних показників належать: характеристика висхідної час­тини (крута, полога); форма верхівки (гостра, загострена, плоска, ар-коподібна, куполоподібна); характеристика низхідної частини (плос­ка, крута); наявність і вираженістьдикроти (відсутня, згладжена, чітко виражена, локалізація у верхній, середній третині, ближче до основи низхідної хвилі); наявність і розташування додаткових хвиль (кількість, рівень по відношенню до низхідної хвилі) та ін.

До кількісних показників належать: PI — реографічний індекс (ви­ражений в омах) — відношення амплітуди РГдо висоти калібровочно-го стандартного імпульсу величиною 0,1 Ом; час підйому вис-хідної частини — відстань по горизонтальній лінії від точки початку підйому висхідної частини до й перетину з основною амплітудою (відображує розтяжність судинної стінки і дозволяє судити про відносну швидкість кровотоку); час спуску низхідної частини кривої — відстань від амплі­туди до точки закінчення дикроти (відображує стан венозного відто­ку); період швидкого кровонаповнення — час від початку РПГ до амп­літуди швидкого кровонаповнення (відображує максимальне розтяг­нення артеріол кров'ю при першому ударі пульсової хвилі); IE — індекс еластичності — відношення амплітуди швидкого (а) і повільного (с) кровонаповнення (характеризує еластичність судин).

6—9712 81

Індекс еластичності визначають за формулою:

ІЕ=І-х100%.

ІЕ=І-х100%.

Індекс периферичного опору (ІП) визначають за формулою:

де d — амплітуда нижчої точки інцизури, а — час поширення пуль­сової хвилі.

ПТС — показник тонусу судин — відношення періоду висхідної частини РПГ до тривалості однієї кривої. Його визначають за фор­мулою:

При захворюваннях пародонта відбуваються такі зміни у реопа-родонтограмі: зниження РІ; зростання показників тонусу судин та їх периферичного опору; зниження еластичності судин; зростання по­казників стану артеріол (ДІ) і венул (ДС); прискорення часу поши­рення хвилі.

У практичній роботі лікар-стоматолог використовує реографію для діагностики захворювань пульпи зуба (реодентографія), тканин пародонта (реопародонтографія) і слизової оболонки ротової порож­нини.

Фотоплетизмографія. Одним із методів вивчення стану кро­вообігу у тканинах пародонта є фотоплетизмографія. Метод основа­ний на реєстрації пульсових коливань оптичної щільності тканин (світлопропускання і світловідбиття), які виникають унаслідок діяль­ності серцево-судинної системи. Для виконання методу використо­вують фотоплетизмографи семи моделей серії ФП (ФП-1 — ФП-7).

Ураховуючи високу чутливість методу до зовнішніх температур­них чинників, обстеження слід здійснювати у приміщенні зі сталою температурою, уникаючи впливу прямого світла на фотоплетизмог-рафічні датчики. Аналіз методу здійснюють аналогічно реогафії.

Термометрія. Для діагностики ефективності лікування гінгівіту і пародонтиту проводять термометрію міжзубних сосочків і пародон-тальних кишень. Для виконання методу використовують портатив­ний безінерційний термометр типу ТПМ з датчиками різної конфі­гурації або напівпровідниковий термометр ТЕМП-1. Межі коливан-

82

Методи обстеженняпри стоматологічних захворюваннях у дітей

ня температури залежно від характеру перебігу патологічного про­цесу складають 36,2-34,3 ° С (при вимірюванні протягом 45-60 сек).

Полярографія. Стан біологічного окислення і характер транс-капілярного обміну кисню в тканинах слизової оболонки ротової порожнини визначають за допомогою методу полярографії. Напруга кисню в тканинах (РОд) є своєрідним інтегральним показником, який відображує загальний стан процесів обміну (трофіки) та їх функціо­нальну спроможність. Суть електрохімічного аналізу полягає в от­риманні та розшифровці вольтамперних (поляризаційних) кривих залежності сили струму від напруги при його проходженні через дос­ліджувані середовища (біологічні рідини, тканини) за допомогою спеціальних апаратів — полярографів. Дослідження проводять як у стані спокою, так і з урахуванням навантаження (функціональні проби з вдиханням кисню, вуглекислого газу, з тиском на тканини). Дані полярографічного дослідження визначають у міліметрах ртутного стовпчика чи у відносних величинах (%). Під час розшифровки по­лярограм визначають такі показники (О. О. Прохончуков і співавт., 1980):

1. Початковий рівень напруги кисню (Р0„);

2. Перший латентний період (час від початку вдихання кисня до початку підйому кривої полярограми);

3. Швидкість підйому полярографічної кривої від її початку до мак­симального рівня;

4. Максимальний рівень підйому РО^ при вдиханні кисню;

5. 2-й латентний період (час від закінчення подачі кисню до по­чатку падіння кривої);

6. Рівень РО^ після повернення кривої на попередній рівень.

Показники 1-3 залежать від умов транспортування кисню і ха­рактеризують стан капілярного кровотоку та дифузні властивості тканин. Параметр 4 вказує на резервні можливості оксигенащї дос­ліджуваних тканин, а 5-6 — на ступінь утилізації кисню та інтен­сивність вимивання його кров'ю.

Таким чином, динаміка показників РО^ у тканинах при викори­станні функціональних проб дозволяє об'єктивно охарактеризувати два процеси: постачання кисню до тканин у ділянці дослідження і характер споживання кисню тканинами.

83

Потенціометричний метод визначення окисно-відновного потенціалу (редокс-потенціалу). Рівень та особливості окисно-відновних процесів у тканинах, а також характер утилізації кисню оцінюють за допомогою потенціометричного методу визначення окис­но-відновного потенціалу (ОВП) з використанням (як мікровольт-метр) рН-метра типу рН-340 або мікровольтметрів (вимірювання у мВ) і записом вимірювань на чорнильнопишучих реєстраторах. Дос­лідження проводять у режимі природного функціонування і наван­тажувальних проб. З огляду на те, що в тканинах організму окисно-відновні реакції відбуваються зі зміщенням кислотно-лужної рівно­ваги, ОВП вимірюють по відношенню до нормального водневого елек­трода при тому ж значенні рН (рН 7,0). За цих умов різниця вимірів складає 420 мВ. Остаточний результат розраховують по відношенню до потенціалу нормального водневого електрода при рН 7,0. У нормі ОВП складає 600 мВ (0.0. Прохончуков і співавт., 1980). Патологічні зміни у тканинах пародонта супроводжуються зменшенням ОВП залежно від ступеня активності патологічного процесу. При катараль­ному гінгівіті ОВП знижується до 567 мВ, на початковій стадії паро-донтиту — до 518 мВ, а на II - III стадіях — до 446 мВ.

Електроміографія. Методика дослідження основана на реєст­рації потенціалів дії м'язових волокон, які виникають при їх скоро­ченні під впливом потоку імпульсів з різних відділів ЦНС.

У клініці терапевтичної стоматології метод електроміографії ви­користовують для діагностики неврогенних захворювань щелепно-лицевої ділянки, пародонтиту. Виокремлюють три головні види елек­троміографії (В.І.Яковлева і співавт., 1986 ):

1) інтерференційну (поверхневу, сумарну, глобальну) — електро­ди накладають на шкіру,

2) локальну — дослідження здійснюють за допомогою голчастих електродів,

3) стимуляційну — стимулюють нерв, який іннервує досліджувані

м'язи.

Для електроміографії використовують 2-4-канальні електромі­ографи. Для визначення координації функції м'язів щелепно-лице­вої ділянки, виявлення порушень їх іннервації використовують фун­кціональні проби.

84

Методи обстеження при стоматологічних захворюваннях у дітей