Травматичні ушкодження зубів

Останніми роками травматичні ушкодження зубів зустрічають­ся дедалі частіше. Під травмою зуба розуміють порушення анатоміч­ної цілості зуба, тканин, що його оточують, або зміну положення зуба в зубному ряду. Зростання поширеності травми зубів у дітей пояс­нюється значною участю їх у спорті (хокей, футбол, різні види бо­ротьби, бокс та ін.). Іншими поширеними причинами травми зубів є випадкові падіння або удари на вулиці та під час гри, побутове трав­мування, травмування в школі, травма внаслідок бійки, а також авто­дорожня катастрофа.

Найпоширенішими причинами травм зубів є удар зубами об твердий предмет унаслідок падіння або удари твердим предметом по зубах. Травмуванню зубів сприяє ортодонтична патологія. У дітей із протрузією верхньої щелепи (дистальний прикус) травма зустрічаєть­ся у 5 разів частіше, ніж у дітей з ортогнатичним прикусом.

Згідно із статистичними даними, частіше травмуються передні зуби, особливо верхні різці, у хлопців віком від 6 до 10 років. Слід відзначити зростання післятравматичних ускладнень, таких як одон-тогенні кісти, запально-деструктивні процеси в заапікальній ділянці, що часто призводять до зупинки розвитку кореня травмованих зубів, їх швидкої втрати.

Лікування травм зубів у дітей складне і потребує неабияких зу­силь. Воно може тривати від 1 — 3 днів до декількох місяців і навіть років, і, крім того, мати правові та соціальні наслідки.

Увесь період реабілітації дитини з травматичним ушкодженням зубів поділяють на 3 етапи (Т.Ф. Виноградова, 1987):

І — етап первинної медичної допомоги,

II — етап спеціалізованої медичної допомоги,

III — етап диспансерного спостереження, подальшого лікування,

відновлення функції.

Етап первинної медичної допомоги триває від моменту звернен­ня після травми до лікаря до отримання спеціалізованої медичної допомоги. На цьому етапі медична допомога може бути надана в будь-

24 9713 369

якому медичному закладі, до якого звернулася дитина після травми зубів. Надає спеціалізовану медичну допомогу після травми зубів стоматолог-терапевт. Якщо ж медичну допомогу надає інший спе­ціаліст, він повинен оцінити загальний стан дитини, поставити діаг­ноз, провести (у разі необхідності) знеболювання або призначити анальгетики, і за відсутності пошкоджень м'яких тканин, кісток ще­леп направити до стоматолога-терапевта.

Будь-яке зволікання або невірно визначена тактика лікування призводить до втрати зуба.

Етап спеціалізованої медичної допомоги включає:

1) правильне оформлення історії хвороби;

2) збір анамнезу;

3) проведення клінічних методів обстеження (огляд, пальпація, перкусія);

4) проведення допоміжних методів обстеження (рентгенографія, електроодонтодіагностика — ЕОД);

5) встановлення діагнозу;

6) спеціалізоване лікування.

Правильне оформлення історії хвороби має не тільки медичне, а й юридичне значення. Під час збору анамнезу необхідно насампе­ред з'ясувати такі питання: де, коли і за яких обставин трапилася трав­ма, яке загальне соматичне здоров'я дитини, чи мали місце прояви симптомів, які вказують на пошкодження головного мозку (голов­ний біль, непритомність, амнезія, блювання, порушення зору) та місцевих симптомів (набряк, біль), чи зверталася дитина за медич­ною допомогою чи ні, що було зроблено на етапі первинної медичної допомоги?

Друга група питань визначає юридичну та соціальну спрямо­ваність наслідків травми. Серед них можуть бути такі: хто вдарив, чим, за яких обставин, де, коли тощо.

Третя група питань пов'язана з визначенням можливості засто­сування тих чи інших лікарських засобів (алергологічний анамнез). Необхідно з'ясувати долю відломленого шматка зуба чи цілого зуба. Якщо є підозра на потрапляння його в легені, потрібно зробити рен­тгенографію легенів.

Проведення клінічного обстеження має на меті встановити діаг­ноз травматичного ушкодження та визначити оптимальну тактику його лікування.

370

Кожній дитині з травмою зубів необхідно провести низку основ­них та допоміжних методів дослідження. Вони включають огляд, пер­кусію, пальпацію, інструментальні методи, рентгенографію, ЕОД.

Під час огляду звертають увагу на зміщення зуба в зубному ряду, зміну його кольору, на рівень відломленої коронкової частини, на­явність кровотечі з пульпи, її колір, перелом альвеоли, пошкодження прилеглих тканин, порушення оклюзії зубів.

Пальпація дає можливість визначити рухомість зуба або його частини, конфігурацію м'яких тканин, альвеолярної кістки. Якщо зуби рухаються в "блоці", це може свідчити про перелом альвеоляр­ної кістки.

Перкусія травмованого зуба завжди болісна. Вона також дає змо­гу визначити, чи залучені в травму на вигляд неушкоджені зуби, роз­ташовані поруч із травмованим. Зміна звуку під час перкусії дає мож­ливість запідозрити заапікальний крововилив або розрив судинно-нервового пучка.

Інструментальні методи застосовують, якщо виникає в цьому потреба.

Рентгенологічне дослідження є обов'язковим за будь-якого трав­матичного ушкодження зубів.На підставі даних рентгенографії з'я­совують ступінь сформованості кореня зуба, а також можливість пе­релому кореня, який може супроводжувати перелом коронки. Пра­вильна оцінка даних рентгенограми є запорукою успішного лікуван­ня травми.

Важливим методом дослідження травм зубів є ЕОД. Викорис­товують цей тест у зубах як із сформованим коренем, так і з несфор-мованим. У зубах із несформованим коренем дані зіставляють з од­нотипним зубом, який може бути не травмований. Використовують цю методику і для порівняння даних у динаміці лікування травми. При першому звертанні відразу після ушкодження показники ЕОД можуть бути значно знижені внаслідок набряку пульпи,періодонта, струсу судинно-нервового пучка, травми альвеолярної кістки. Тому ЕОД слід повторити через декілька днів для визначення стану пуль­пи в травмованому зубі і можливого збереження пульпи або її части­ни як важливого елемента можливого завершення росту кореня зуба.

На пвдставі анамнезу, клінічних, рентгенологічних, інших допо­міжних методів обстеження лікар ставить діагноз. Діагноз ставиться, виходячи з класифікації травми зубів, якою користується лікар.

24*

371

Першу класифікацію травми зубів увів Елліс (Ellis). Автор ви­діляє 9 класів пошкодження зубів після травм. І — перелом коронки зуба в межах емалі;

II — перелом коронки зуба в межах емалі та дентину;

III — перелом коронки зуба з оголенням пульпи;

IV — травма, що спричиняє втрату життєздатності пульпи з пере­ломом або без перелому коронки зуба;

V — повний вивих зуба;

VI — перелом кореня;

VII — підвивих зуба;

VII — перелом коронки зуба в пришийковій ділянці;

IX — пошкодження молочних зубів.

Ця класифікація зручна для користування в практичній діяль­ності дитячого лікаря-стоматолога.

Іншою поширеною класифікацією є класифікація ВООЗ, в ос­нову якої покладено класифікацію Андрезена (Andreasen). Вона вра­ховує не тільки травму зубів, а й ушкодження тканин пародонта, кістки, ясен та слизової оболонки ротової порожнини.

І. Пошкодження твердих тканин зуба та пульпи:

— відломлювання коронки (А);

— неускладнений перелом коронки - пошкодження емалі (В) або емалі та дентину (С);

— ускладнений перелом коронки з оголенням пульпи (D);

— ускладнений перелом коронки та кореня з оголенням пульпи (Е);

— перелом кореня (F).

II Пошкодження тканин пародонта:

— струс зуба (concussion) (A) - без збільшення рухомості зуба та без його зміщення, з незначною реакцією періодонта на перку­сію;

— підвивих (В) - збільшена рухомість зуба без зміщення;

— вбивання зуба вглиб тканин (С);

— вихід зуба з лунки (D);

— зміщення зуба в напрямку, відхиленому від осьового (Е);

— повний вивих зуба (F). III. Пошкодження кістки:

— з'єднання із зубною лункою (А), вбивання зуба вглиб тканин;

— перелом стінки зубної лунки (В);

372

Мал. 113. Повне відломлювання коронки зуба (І А)

— перелом кістки альвеолярного відростка (С та D);

— перелом кістки нижньої або верхньої щелепи (Е та F). IV. Пошкодження ясен або слизової оболонки ротової порожнини:

— поранення ясен або слизової оболонки (А);

— забиття ясен або слизової оболонки (В);

— відшарування ясен або слизової оболонки (С).

Під час постановки діагнозу треба враховувати можливість ком­бінованого ушкодження зубів та інших тканин органів ротової по­рожнини. Для вибору тактики лікування визначальною є стадія роз­витку кореня постійних зубів у дітей.