
- •522 Список літератури
- •Розвиток тимчасових і постійних зубів
- •Розвиток тимчасових зубів
- •Розвиток постійних зубів
- •Будова дентину
- •Будова цементу
- •Анатомічна будова тимчасових зубів
- •Анатомічна будова постійних зубів
- •Нижня щелепа
- •Фізичні методаї діагностики
- •Методи дослідження кісткової тканини щелепно-лицевої ділянки
- •Лабораторні методи дослідження
- •Захисні механізми ротової порожнини
- •Клініка, діагностика і диференційна діагностика карієсу тимчасових зубів
- •Карієс тимчасових зубів на стадії формування кореня
- •Карієс тимчасових зубів на стадії сформованого кореня
- •Клініка, діагностика, диференційна діагностика карієсу постійних зубів
- •Лікування карієсу у дітей Лікування карієсу тимчасових зубів
- •Лікування карієсу постійних зубів
- •Стоматологічні пломбувальні матеріали, що застосовуються в дитячій
- •Терапевтичній стоматологи
- •Стоматологічні цементи
- •Композиційні пломбувальні матеріали
- •Стоматологічні адгезиви (бонд-системи, або праймер-адгезивні системи)
- •Стоматологічні амальгами
- •Профілактика карієсу у дітей
- •Некаріозні ураження зубів
- •"Тетрациклінові" зуби
- •Флюороз (ендемічний флюороз)
- •Природжені вади розвитку твердих тканин зубів
- •Пульпіт тимчасових і постійних зубів Структура та функції пульпи
- •Пульпіт тимчасових зубів Етіологія і патогенез пульпіту у дітей
- •Класифікація пульпіту у дітей
- •Клінічна симптоматика пульпіту тимчасових зубів
- •Пульпіт постійних зубів Етіологія, патогенез, класифікація
- •Мал. 60. Класифікація пульпіту кмі (о.С. Яворська, л.І.Урбанович, 1961) 269
- •Клініка, діагностика і диференційна діагностика пульпіту постійних зубів у дітей
- •Лікування пульпіту постійних зубів у дітей
- •Періодонтит тимчасових і постійних зубів
- •Структура і функції періодонта
- •Етіологія і патогенез періодонтиту тимчасових і постійних зубів у дітей
- •Клініка періодонтиту тимчасових зубів
- •Клініка періодонтиту постійних зубів
- •Ендодонтія тимчасових зубів
- •Вибір методу лікування періодонтиту тимчасових зубів
- •Лікування гострого періодонтиту тимчасових зубів
- •Лікування хронічного періодонтиту тимчасових зубів
- •Ендодонтичні наконечники та інструменти для обробки кореневих каналів
- •Лікування гострого періодонтиту постійних зубів у дітей
- •Травматичні ушкодження зубів
- •Тактика під час лікування травм
- •Постійних зубів у дітей і. Пошкодження твердих тканин зуба та пульпи
- •II. Пошкодження тканин пародонта
- •III, IV. Пошкодження кістки, ясен, слизової оболонки
- •Травми тимчасових зубів у дітей
- •Ускладнення після травми тимчасових та постійних зубів
- •Анатомічні та морфологічні особливості тканин пародонта
- •Класифікація хвороб пародонта
- •Пародонтит
- •Генералізований пародонтит
- •Ідіопатичні хвороби з прогресуючим лізисом тканин пародонта (пародонтоліз)
- •Хвороби слизової оболонки ротової порожнини у дітей Особливості будови слизової оболонки ротової порожнини в дитячому віці
- •Класифікація хвороб слизової оболонки ротової порожнини
- •Пошкодження слизової оболонки ротової порожнини
- •Вірусні хвороби слизової оболонки ротової порожнини
- •Прояви гострих вірусних та інфекційних захворювань на слизовій оболонці ротової порожнини
- •Грибкові хвороби слизової оболонки ротової порожнини
- •Алергічні хвороби слизової оболонки ротової порожнини
- •Зміни слизової оболонки ротової порожнини при деяких системних захворюваннях
- •Зміни слизової оболонки ротової порожнини при специфічних хворобах
- •Хвороби губів (хейліти)
- •Стоматогенне вогнище інфекції та вогнищевозумовлені хвороби
- •Список літератури
Хвороби губів (хейліти)
Хейліт — це запальний процес червоної облямівки, слизової оболонки, шкіри губів. Клінічні форми хейліту пов'язані з характером перебігу запального процесу, морфологічними та функціональними особливостями слизової оболонки ротової порожнини, червоної облямівки губів і шкіри у дітей. У різному віці реакція на той чи інший подразник у дітей може бути різною, що зумовлює особливості клінічного перебігу хейліту та важкість його діагностики.
Покривні тканини губів представлені шкірою, червоною облямівкою і слизовою оболонкою ротової порожнини. Шкіра має 3 шари:
епідерміс, дерму і підшкірну жирову клітковину.
Слизова оболонка ротової порожнини складається із багатошарового плоского епітелію, сполучнотканинної строми і підслизового шару. Червона облямівка губів має перехідну будову від шкіри до слизової оболонки.
Епідерміс шкіри морфологічно формується до 12 років життя дитини і складається з кількох шарів: кератинового (рогового), елеї-динового(блискучого), кератогіалінового (зернистого), шипуватого і базального.
Епітелій слизової оболонки губів також морфологічно дозріває до 12 років і має 2 два шари: шипуватий і основний (базальний). Зовнішні клітини шипуватого шару мають плоску форму і виконують захисну функцію.
Червона облямівка губів має 4 шари епітелію: основний (базальний), шипуватий, кератогіаліновий і елеїдиновий. У ньому немає поверхневого кератинового шару. Проте червона облямівка захищає від зовнішнього впливу завдяки наявності в ній елеідину, якого немає в слизовій оболонці ротової порожнини (Л.І.Фалін, 1980).
Особливості клініки хейліту значною мірою зумовлені морфологічною та функціональною зрілістю покривних тканин губів. У новонароджених і немовлят епітелій слизової оболонки ротової порожнини і епідерміс шкіри малорозвинені, тонкі, ніжні, містять багато глікогену, базальна мембрана майже не виявляється. Покривні тканини губів схильні до дії різних подразників, проте мають високу здатність до регенерації.
506
У дітей 1—3 років покривні тканини губів мають багато судин, клітинних елементів, сполучнотканинні структури шкіри і слизової оболонки без чіткої орієнтації, пухкі, реакції імунітету знижені. Патологічний процес, що розвивається в таких тканинах, гострий і тотальний.
У віці 4—12 років епітелій стовщується, зменшується кількість клітинних елементів, кровоносних судин, чітко формується базальна мембрана.
У цей період зменшуються дифузні реакції тканин. Поряд із цим значно зростає кількість лімфоїдно-гістюцитарних елементів. Розвивається схильність до виникнення алергічного процесу в губах.
Класифікація. Залежно від етіологічного чинника розрізняють такі різновиди хейліту: 1) самостійний: а) травматичний, ексфоліативний; б) контактний алергічний; в) метеорологічний; г) глан-дулярний; д) мікробний. 2) симптоматичний: а) атонічний; б) екзематозний; в)макрохейліт (синдром Мелькерсона-Розенталя): ппо-вітамінозний (ангулярний хейліт, тріщина губів).
Залежно від перебігу хвороби розрізняють гострий і хронічний хейліт.
Самостійні хейліти
Травматичний хейліт. Етіологія. Гострий хейліт у дітей найчастіше є наслідком травми губи і наступного її інфікування. Він може виникнути внаслідок хімічних, термічних подразнень. Розвивається також як ускладнення на тлі герпетичного, мікотичного ураження.
Клініка. Гострий хейліт характеризується почервонінням, набряклістю губи. Її слизова оболонка яскраво-червоного кольору, напружена, набрякла.
Припухання губи зумовлене набряком пухкої підшкірної жирової клітковини. Губа болюча, недостатньо рухома.
Діагностика. Має значення анамнез. Потрібна диференціальна діагностика з хейлітом алергічного походження.
Лікування. Антибактеріальна терапія — мазі і крем гента-міцину сульфату, лінімент синтоміцину (аплікації на губи 2—3 рази на добу), зрошення інгалштом та іншими антисептичними і протизапальними засобами.
507
Ексфоліативний хейліт. Хвороба характеризується лущенням червоної облямівки губи, частіше нижньої, і має хронічний перебіг.
Етіологія. Важливу роль відіграє порушення архітектоніки губів. Фізіологічна архітектоніка губів характеризується повним правильним змиканням — щільним змиканням по лінії переходу червоної облямівки губи у слизову оболонку (зона Клейна), яке забезпечується м'язами рота.
При повному неправильному змиканні губи дитини зімкнені, але змикання губів може відбуватися не по зоні Клейна. У такому разі губа відвернута назовні або завернута всередину.
У разі неправильного змикання іноді у дітей виявляється напруження підборіддя, яке пов'язане з напругою м'язів цієї ділянки.
При неповному змиканні губів у дітей їх слизова оболонка висушується, підлягає впливу низьких температур, сонячного випромінювання. У дітей формується звичка закушувати або облизувати губи. Ексфоліативний хейліт розвивається нерідко внаслідок гіповітамінозу аскорбінової або нікотинової кислоти, вітамінів групи В, порушення функції щитоподібної залози, центральної нервової системи.
Клініка. Виділяють суху та ексудативну форми хронічного ексфоліативного хейліту. Суха форма хейліту характеризується утворенням на червоній облямівці губи лусочок сірого або сірувато-коричневого кольору. Лусочки легко відпадають, прилегла слизова оболонка дефекту не має.
У разі ексудативної форми хейліту утворюються щільні кірки сірувато-жовтого або коричневого кольору. Вони покривають шаром червону облямівку губи до кутів рота. Після зняття кірок оголюється яскраво-червона, гладенька поверхня, ерозій немає. Губи збільшені в розмірах, болючі при доторканні.
Для цього різновиду хейліту характерна локалізація від лінії Клейна до середини червоної облямівки губи.
Якщо причиною хейліту є гіповітаміноз, у дітей може спостерігатись лущення шкіри лиця, за вухами, себорейний дерматит. Лущення відбувається безперервно — кірочки або лусочки то відпадають, то знову виникають.
У разі сухої форми хвороби діти скаржаться на сухість губів,
508
виникнення лусочок. Ексудативна форма супроводжується відчуттям паління, болючістю, напруженням у губах, їх збільшенням.
Діагностика. Диференціювати потрібно з метеорологічним, контактним, алергічним хейлітом. Мають значення анамнез, характер елементів ураження та їх локалізація.
Лікування потрібно починати з усунення ротового дихання, ліквідації порушення архітектоніки губів (лікування в оториноларин-голога, призначати дихальні вправи, міотерапію).
Місцеве показані аплікації натуральними оліями, вітаміновмісними препаратами — каротолін, шипшинова олія, ретинол, карофі-ленова мазь тощо, кремами — "Календула", "Спермацетовий".
При ексудативній формі застосовується борна або борно- вазелінова мазь.
Контактний алергічний хейліт. Ця форма хейліту є класичним проявом алергічної реакції сповільненого типу.
Етіологія. Частіше спостерігається у дітей шкільного віку і розвивається внаслідок контакту слизової оболонки губів з різними хімічними речовинами. У дітей шкільного віку він є наслідком шкідливої звички тримати в роті різні предмети. Може виникати після користування еліксирами, деякими зубними пастами тощо. Всмоктувальна здатність слизової оболонки ротової порожнини у дітей особливо виражена, тому після контакту й з алергеном останній швидко проникає в неї.
К л і н і к а. На місці контакту з алергеном утворюється еритема, виникає невелике лущення. Процес локалізується на червоній облямівці губів і шкірі, у деяких хворих значно виражена запальна реакція, на її тлі виникають дрібні пухирці, які лопаються і мокнуть. Хворі скаржаться на свербіж, сухість, паління губів.
Діагностика. Диференціювати контактний алергічний хейліт слід з метеорологічним та сухою формою ексфоліативного хейліту.
Лікування передбачає усунення контакту з алергеном, гіпо-сенсибілізувальні препарати. Місцеве проводять протизапальне лікування (1% розчин мефенаміну натрієвої солі, 1% розчин саліцилової кислоти, змазування губів анестезином з гліцерином (1—10 процедур). Якщо неспецифічне протизапальне лікування неефективне, по-
509
трібно призначати протягом 4—6 днів мазі, які містять кортикостероїди.
Метеорологічний хейліт. Хвороба характеризується хронічним запаленням червоної облямівки губів, яке виникає лід впливом метеорологічних чинників — холоду, вітру, сонячного випромінювання, підвищеної вологості, запорошеного повітря. Сприяють розвитку хвороби шкідливі звички — закушування, облизування губів.
К л і н і к а. Спостерігаються гіперемія, інфільтрація губів, частіше нижньої. Поверхня її суха, може бути вкрита лусочками. Шкіра і слизова оболонка губів не змінені.
Дитина відзначає відчуття стягування, сухості губів, іноді паління.
Діагностика. Має значення анамнез. Потрібно диференціювати метеорологічний хейліт із контактним алергічним і сухою формою ексфоліативного хейліту.
Лікування. Насамперед потрібне усунення чинників, що спричиняють хейліт. Місцеве призначають фотозахисні жирні креми і мазі, при вираженій запальній реакції — короткочасно преднізо-лонову мазь.
Гландулярний хейліт. Ця форма хейліту характеризується хронічним запаленням малих слинних залоз губів.
Етіологія. Серед різних чинників, які спричиняють гланду-лярний хейліт, слід відзначити природжену аномалію слинних залоз — переміщення їх у червону облямівку губів, що проявляється в період статевого дозрівання або після нього. На думку деяких авторів (Т.Ф.Виноградова, 1987) , початковою причиною цього хейліту є не атопія залоз, а порушення архітектоніки губів унаслідок неповного або неправильного їх змикання. У дітей мають значення також шкідливі звички — прикушування губів, хронічні травми, психогенний чинник, генетична схильність.
Клініка. Частіше хвороба виникає у пубертатному віці. Хворі скаржаться на болючість, сухість, збільшення та лущення губів, виникнення тріщин, ерозій, мацерації.
Під час об'єктивного обстеження виявляють розширені вивідні протоки малих слинних залоз губів, гіперемію слизової оболонки губів. Якщо хвороба триває значний період, то губи збільшуються в об'ємі. При натискуванні на губи із залоз виділяється секрет у виг-
510
ляді прозорих або мутних крапель (симптом роси або краплі). Червона облямівка губів вкрита лусочками. Нерідко на цьому тлі виникають тріщини, ерозії.
Діагностика нескладна.
Лікування здійснюється комплексно. Місцеве призначають мазі з антибіотиками (тетрациклінова, гентаміцинова, лінімент синтоміцину та ін.), кортикостероїдами, при стійкому перебігу — випромінювання Буккі, електрокоагуляцію слинних залоз. У загальному лікуванні доцільними є антибіотикотерапія, призначення сульфаніламідних препаратів, загальне УФ опромінення.
Мікробний хейліт. Хвороба спостерігається в дітей будь-якого віку, але частіше молодшого.
Етіологія. Мікробний хейліт спричиняється стрептококовою інфекцією і дріжджеподібними грибами роду Candida. Чинниками, що сприяють виникненню хейліту, є зниження м'язового тонусу кутів рота, порушення архітектоніки губів, шкідливі звички, глибокий прикус. Важливим чинником розвитку цього хейліту є зниження імунологічної реактивності дитини.
Клініка. Діти скаржаться на болючість, виникнення тріщин, що кровоточать, у кутах рота, набряклість губів, лущення. Залежно від мікрофлори, яка спричиняє хворобу, виділяють хронічний стрептококовий і мікотичний хейліт.
Під час об'єктивного обстеження в кутах рота виявляються гіперемія, набряклість, тріщини різної глибини. Характерною особливістю цього хейліту є ураження прилеглих ділянок шкіри до кутів рота. Вона гіперемійована, має лусочки різної величини. Поряд із цим у разі тривалого перебігу процесу стовщується червона облямівка губів, виникає набряклість, лущення.
У слабких дітей, на тлі гіповітамінозу після перенесених інфекційних та інших хвороб потрібно діагностувати стрептококове імпе-тиго, яке локалізується на шкірі лиця в кутах рота, ділянці носа, на губах. Первинним морфологічним елементом є пухир із в'ялою тонкою верхівкою. Утворюється фліктена, яка є різновидом абсцесу (гнояка). Вміст фліктени — серозно-гнійний, потім гнійний. Через 1—2 дні на місці фліктени з'являються кірки, в разі видалення яких виникає ерозія (мал. 42 — див. кольорову вклейку).
Хвороба контагіозна. Якщо приєднується повторна стафілоко-
511
кова інфекція, розвивається вульгарне імпетиго. ІІри цьому вміст фліктени жовтий, на її місці утворюється жовто-коричнева кірка. Імпетиго супроводжується інтенсивним свербежем.
Діагностика. Для з'ясування діагнозу потрібно здійснити бактеріологічне дослідження матеріалу з уражених ділянок.
Лікування залежить від результатів бактеріологічного дослідження. Антибактеріальне лікування здійснюється разом із санацією ротової порожнини і загальногіпєнічними заходами. Для цього використовують антибіотики (мазь і крем гентамщину сульфату, лінімент синтоміцину, мазі — стрептоцидову, фурацилінову, ривано-лову та таку, що містить оксид цинку).
Для лікування піодермії, гнійних процесів на шкірі лиіія, губів доцільно використовувати 2% водний і спиртовий розчин бриліан-тової о зеленого.
Симптоматичні хейліти
Атонічний хейліт. Атонічний хейліт мас хронічний перебіг, розвивається як симптом атонічного дерматозу або дифузного нейродерміту.
Етіологія.У розвитку хвороби велике значення мають чинники, що зумовлюють схильніс гь до атонічної алергії. Може поєднуватися з бронхіальною астмою, алергічним ринітом. У дітей молодшої о віку в патогенезі нейродерміту важливу роль відіграють аліментарні порушення. Ферментативна недос гатність шлунка і кишок про-являється дисбактеріозом, дискінезією жовчних шляхів, їх спазматичним станом і можливим розвитком атонічного хейліту.
З анамнезу виявляє гься, що в ди гини спостерігаються алергічні реакції на окремі лікарські засоби, деякі харчові продукти та ін.Заго-стрення хейліту виникає в осінньо-зимовий період, улітку — ремісія. У віці 19 —20 років можливе самовиліковування.
Клініка. На червоній облямівці губів і шкірі, що прилягає до неї, в кутах рота виявляється еритема з чіткою межею, набряк. На цій ділянці можуть з'являтися розчоси, кірочки. Після затихання гострого запального процесу спостерігається ліхенізація губів, яка характеризується різким ущільненням шкіри, посиленням її малюнка і порушенням пігментації. При цьому червона облямівка губів інфільтро-
512
До розділу "Розвиток тимчасових і постійних зубів"
Мал. 1. Зачаток тимчасового зуба в період диференціювання (плоду людини 3,5 міс): 1 — епітелій ротової порожнини ; 2 — зубна пластинка; 3 — пульпа емалевого органа; 4 — внутрішні емалеві клітини; 5 — зовнішні клітини емалевого орга-н а ;
6 — шар одонтобластів; 7 зубний сосочок; 8 — край емалевого органа; 9 стінка кісткової альвеоли (до с.8)
Мал. 2. Зачаток тимчасового різня is період не кненезу (плоду людини 5 wc):1 — адамантобласти; 2 — ема іь: } — епіте ції ротової порожнини;
/ — дентин; 5 — шар одонтобластів: (•> кровоносні с\ піни зубного мішечка;
/ — з> бний сосочок (до с.9)
вана, губа може збільшуватись у розмірі, виявляється посилення її малюнка. Характерними є дрібні радіальні борозенки на червоній облямівці, тонкі лусочки. У кутах рота — інфільтрація, тріщини, сухість шкіри, лущення.
Найчастіше уражується шкіра на щоках, лобі, ліктьових і підколінних складках. Вона суха, гіперемійована, ліхенізована, на ній багато екскоріацій (подряпин), кірок. Інтенсивний свербіж супроводжується ексудативними проявами у вигляді набряку і мокнуття.
Диференціальна діагностика. Атопічний хейліт потрібно диференціювати з ексфоліативним, контактним, алергічним і метеорологічним. Допомагають у діагностиці дані анамнезу, локалізація ураження, наявність ліхенізації губів.
Лікування має поєднувати загальні і місцеві заходи. Проводиться неспецифічне гіпосенсибілізувальне лікування протигістамі-нними препаратами і вітамінами. В окремих хворих ефективне лікування гістаглобуліном (4—6 ін'єкцій підшкірно 2 рази на тиждень). У разі тяжкого перебігу хвороби призначають кортикостероїди (дітям 8—14 років по 10—15 мг / добу).
Місцеве використовують мазі з кортикостероїдами (2—3 рази на добу), антибактеріальні і протизапальні засоби. При значних інфільтрації та ліхенізації рекомендуються мазі, що містять від 3 до 10% нафталану, сірки. Доцільно вилучити з уживання вуглеводи, гострі страви. Для профілактики рецидивів хейліту рекомендується тривале перебування дитини в умовах півдня.
Екзематозний хейліт. Екзематозний хейліт є симптомом гене-ралізованої хвороби — екземи. Екзема — це хронічна рецидивуюча хвороба шкіри, яка має нейроалергічний генез.
Етіологія. Важливе значення мають мікробні алергени, а також харчові, хімічні, медикаментозні. Патологічні зміни різних органів і систем у дітей є чинниками ризику, що спричиняють утворення екзо- і ендоалергенів.
Екзематозний хейліт розвивається частіше у дітей 4—6 років з порушенням архітектоніки губів, при неправильному прикусі, шкідливій звичці облизувати губи. Шкіра хворих на екзему чутлива до впливу різних хімічних речовин, з якими раніше контакту не було. Це зумовлено порушенням функціонального стану рецепторів шкіри внаслідок утворення автоалергенів при розвитку екземи.
513
Клініка. Розрізняють гостру і хронічну екзему губів. Для гострого екзематозного хейліту характерні гіперемія, набряк губів, потім виникнення маленьких вузликів, що швидко перетворюються на пухирці. Пухирці зливаються між собою, лопаються і мокнуть з утворенням кірок, іноді масивних. Найчастіше процес локалізується на обох губах і прилеглій до них шкірі.
При хронічному екзематозному хейліті червона облямівка губів і шкіра ущільнені внаслідок запальної інфільтрації. На цьому тлі місцями розташовуються вузлики, везикули, кірки. На червоній облямівці нерідко утворюються болючі тріщини, кров'янисті кірочки. Іноді, коли червона облямівка гіперемійована, легко відокремлюються зроговілі лусочки.
Диференціальна діагностика. Екзематозний хейліт потрібно диференціювати з контактним алергічним та атонічним хей-літом. Контактний алергічний хейліт має мономорфний характер, зникає після усунення контакту з алергеном. Диференціальна діагностика з атонічним хейлітом наведена в табл.47.
Лікування нри екзематозному хейліті потрібно проводити спільно з лікарем-педіатром або алергологом. Ефективність його за-
Таблиця 47. Диференційно-діагностичні ознаки екзематозного та атонічного хейліту
Ознаки |
Хейліт |
|
екзематозний |
атопічний |
|
Початок з ексудативного діатезу, дисбактеріозу |
- |
+ |
Наявність еволюційного поліморфозу і везикулярних висипань |
+ |
- |
Ураження червоної облямівки губів у кутах рота, перехід на шкіру |
- |
+ |
Наявність ліхенізації губів |
- |
+ |
Спонтанне поліпшення влітку |
- |
+ |
Загострення процесу після миття водою 3 МИЛОМ |
+ |
- |
Комбінація з бронхіальною астмою, алергічним ринітом |
- |
+ |
Відносно чутливі межі ураження |
+ |
- |
514
лежить від виявлення та ліквідації впливу на організм дитини алергенів, що спричиняють екзематозний процес.
Методи неспецифічного патогенетичного лікування включають гіпосенсибілізувальні засоби, вітамінні препарати, дієту з виключенням харчових алергенів і зменшенням кількості вуглеводів.
За тяжких форм екземи призначають кортикостероїди (дітям 8— 14 років по 10—15 мг / добу).
Місцеве лікування при гострому або загостреному перебігу хвороби передбачає використання мазі на стероїдній основі: оксикорту у вигляді аерозолю, лориндену С, тріамцинолону, дексаметазону. Після зменшення гіперемії, набряку тканин призначають 2—5% сірко-дігтярну мазь, 2% борно-дігтярну, 10—20% нафталанну. Ефективні також змазування губів, особливо на ніч, натуральними жирами або мазями рослинного походження (календула, каротолінова та ін.), сол-косерилом.
У реабілітації хворих важливу роль відіграють санація ротової порожнини, санаторно-курортне лікування і диспансеризація. За період диспансеризації потрібно проводити огляд дитини, контролювати характер змикання губів і дихання, призначати міогімнастику з метою підтримання правильного тонусу колового м'яза рота.
Макрохейліт (синдром Мелькерсона — Розенталя). Макро-хейліт — це хронічний рецидивуючий патологічний процес, який характеризується трьома симптомами: макрохейлітом, борозенчастим язиком і паралічем лицевого нерва.
Етіологія. Хвороба частіше виникає під впливом інфекцій-но-алергізувального компонента. Важливу роль у патогенезі відіграє порушення мікроциркуляції крові і лімфи в тканинах губів під впливом вогнищ фокальної інфекції — хронічних одонтогенних процесів, хвороб ЛОР-органів, герпесу та грипу. У дітей можливою причиною є природжена аномалія лімфатичних судин. Хвороба може виникнути у дитини в будь-якому віці.
Клініка. Найчастіше хвороба починається раптово. Упродовж декількох годин набрякає одна губа або обидві. На початку хвороби набряк частково зникає через кілька годин або днів, залишається дещо ущільнена ділянка шкіри, підшкірної жирової клітковини. Набряк рецидивує з різною частотою, потім залишається постійним. Стовщення губів може бути різного ступеня. Іноді набряк настільки
515
великий, що губи збільшуються в об'ємі в декілька разів порівняно з їх нормальними розмірами. Стовщення губів нерівномірне, часто один бік більший за інший. В окремих хворих край губи вивертається у вигляді хоботка і відстає від зубів. На губах можуть утворюватися тріщини, лусочки. Шкіра у ділянці набряку бліда, іноді (в разі тяжкого перебігу процесу) із ціанотичним відтінком. Під час пальпації відчувається щільний м'який або щільний еластичний набряк. При натисканні пальцями або інструментом заглиблення не утворюється. Іноді набряк поширюється на щоки, один або обидва боки лиця, ясна, тверде піднебіння, язик, ніс. Особливістю набряку є його динаміка — збільшення або зменшення (мал. 43,44 — див. кольорову вклейку)-
Патоморфологічно у більшості хворих виявляється неспецифічна лімфо-гістіоцитарна інфільтрація.
Іноді хвороба клінічно проявляється лише макрохейлітом. Другий симптом — параліч лицевого нерва — спостерігається не завжди. Його виникненню часто передують головний біль, зміни у виділенні слини, однобічна вазомоторна ринопатія. Після цього швидко розвивається параліч лицевого нерва. Він однобічний, характеризується втратою тонусу м'язів ураженої половини лиця, розширенням очної щілини, опущенням кута рота. У більшості хворих параліч лицевого нерва поступово зникає, проте залишається схильність до його повторного виникнення.
Третім симптомом хвороби є борозенчастий язик. Виявляються набряк язика, його нерівномірне стовщення, виникають складки.
Діагностик а. За наявності у хворого трьох симптомів хвороби діагностика синдрому Мелькерсона — Розенталя не є складною. Макрохейліт потрібно диференціювати з набряком Квінке, який швидко зникає після вживання антигістамінних препаратів. Слід відзначити повне зникнення набряку після закінчення нападу хвороби.
Лікування. Кожну дитину слід ретельно обстежити для виявлення патологічного стану, що зумовлює розвиток хвороби. Важливу роль відіграє діагностика вогнища інфекції, особливо в щелепно-лицевій ділянці.
Лікування обов'язково має бути загальним і місцевим. Його потрібно розпочинати на ранніх стадіях хвороби.
516
Загальне лікування залежить від віку дитини, ступеня тяжкості хвороби. Воно передбачає призначення кортикостероїдів (преднізолону) у дозах відповідно до віку дитини, антибіотиків широкого спектра дії, антигістамінних препаратів.
Для місцевого лікування потрібно використовувати електрофорез гепарину, лідази, грязе- і парафінолікування, лікування з викор-ристанням методу контрастних температур, нанесення на уражені ділянки гепарину з димексидом. Лікареві треба контролювати характер змикання губів, дихання. Якщо дитина не дихає носом, потрібно обстежити її в оториноларинголога. При порушенні архітектоніки губів призначають курс дихальної гімнастики тривалістю 10—15хв на добу з використанням різних вправ.
Поряд із цим обов'язковим є проведення міотерапії і масажу губів. Простими вправами міотерапії є: 1) надування повітря за нижню губу; 2) надування правої та лівої щік по черзі; 3) утворення "хоботка" та його переміщення з боку на бік, знизу догори і навпаки при щільно зімкнених зубах.
Із різних видів масажу ефективним є розминання губів протягом 1—2хв.
Такі курси лікування проводять упродовж 1—1,5 міс і повторюють через 2—3 міс.
Хронічна тріщина губи
Етіологія. Хронічна тріщина на губі виникає у дітей різного віку внаслідок недотримання гігієни ротової порожнини і губів, наявності у дитини шкідливих звичок закушувати або облизувати губи. У патогенезі хронічної тріщини певну роль відіграє гіповітаміноз групи В і ретинолу. Хвороба може виникати у дітей з підвищеною чутливістю нервової системи.
Клініка. Виникає одинична, різна за глибиною лінійна болюча тріщина, яка частіше виявляється в центральній частині червоної облямівки нижньої губи, іноді збоку від центра і не переходить на шкіру.
Патоморфологічно виявляється хронічне запалення з гілерпластичним розростанням епітелію.
Лікування. Для ефективності лікування завжди потрібно
517
з'ясувати причину хвороби. Рекомендують місцевоепітелізуючі засоби (шипшинова олія, каротолін, ретинол, мазі рослинного походження, природні олії та жири), захисні плівки.