Зміни слизової оболонки ротової порожнини при специфічних хворобах

Гонорея

Гонорея — інфекційна хвороба, при якій уражується головним чином слизова оболонка сечостатевих органів, можливе ураження слизової оболонки ротової порожнини, горла, кон'юнктиви, прямої кишки.

Етіологія. Збудник гонореї — гонокок — грамнегативний диплокок, відкритий Нейсером (1879 ). Зараження слизової оболон­ки ротової порожнини і кон'юнктиви у новонароджених спостері­гається в тому разі, коли гонокок потрапляє на слизову оболонку із заражених статевих шляхів матері під час пологів.Зараження у дітей можливе також у разі безстатевого контакту, спотворених статевих стосунків. У старшому віці найпоширенішим є статевий шлях зара­ження. Виділяють такі форми інфекції: свіжу гонорею за тривалості хвороби до 2 міс, хронічну — понад 2 міс і гонококоносійство.

Клініка. Інкубаційний період триває в середньому 3—5 днів, але може подовжуватись до 10—14 днів.

Уражена слизова оболонка ротової порожнини яскраво гіпере-мійована, з ціанотичним відтінком. Поступово на ній виникають вог­нища, вкриті сіруватим нальотом, які виділяють густий жовтуватий смердючий ексудат. При видаленні нальоту оголюється ерозія. Підще­лепні лімфатичні вузли збільшені і болючі, спостерігається вираже­ний запах із ротової порожнини. Такі вогнища ураження частіше роз­ташовуються на слизовій оболонці м'якого піднебіння, мигдаликах, бічних і нижній поверхнях язика, губів, дні ротової порожнини, вуз­дечці язика. Тверде піднебіння уражується в ділянці піднебінного шва і бічних поверхонь піднебінного склепіння.

При гонококовому гінгівіті клінічна картина може нагадувати гінгівіт іншої етіології. У ділянці ясенного краю при гонореї спосте­рігаються ціаноз, ерозії, кровоточиві екскоріації з жовтуватим ексу­датом.

Діагностика. Діагноз гонореї ставлять лише у разі виявлен­ня гонокока під час бактеріоскопічного і бактеріологічного дослід­ження. Гонорейний стоматит слід диференціювати з ураженням сли-

496

зової оболонки ротової порожнини вірусами, грибами. Потрібно вра­ховувати наявність гонорейного ураження інших органів, особливо сечостатевих.

Лікування. Антибіотики, сульфаніламідні препарати засто­совують місцеве і всередину в умовах шкірно-венерологічного дис­пансеру.

Сифіліс

Сифіліс — хронічна інфекційна хвороба, яка спричиняється блідою спірохетою (трепонемою).

Етіологія. Джерелом зараження є хворий, особливо з про­явами первинного і вторинного сифілісу. Для зараження потрібне проникнення блідої спірохети в шкіру або слизову оболонку, цілість яких порушена. Крім того, збудник може проникати і через непош-коджену слизову оболонку, в тому числі і ротової порожнини. Най­поширеніший шлях зараження — статевий.

Другим за частотою є нестатевий шлях зараження, коли трепо-неми потрапляють в організм здорової людини безпосередньо від хворого на сифіліс, наприклад через поцілунок або інфіковані пред­мети. Тому у дітей можливий розвиток побутового сифілісу.

При внутрішньоутробному шляху зараження бліді трепонеми потрапляють від хворої на сифіліс матері в організм плода через пла­центу. У такому разі розвивається природжений сифіліс. Молоко матері, хворої на сифіліс, може бути заразним.

Природжений сифіліс. Встановлено, що єдиний шлях заражен­ня дитини — передача інфекції плоду від матері, хворої на сифіліс. Бліді трепонеми проникають в організм дитини через пупкову вену або через лімфатичні щілини пупкових судин.

Клініка. Залежно від клінічних симптомів, особливостей перебігу хвороби і термінів їх виникнення розрізняють природже­ний сифіліс: 1) плоду; 2) дітей грудного віку; 3) раннього дитячого віку (від 1 до 4 років); 4) пізній; 5) прихований.

Для природженого сифілісу типовими є сухе зморшкувате лице, запале перенісся, стійкий нежить, утруднене дихання і смоктання, ве­лика голова з розвиненими лобовими горбами, худі синюшні кінцівки.

Сифіліс дітей грудного віку характеризується вираженими про­явами в перші 3 міс життя. Особливо характерна дифузна інфільтра-

32-071: ^

ція лиця. На лобі і волосистій частині голови шкіра ущільнена, суха, має бурувато-жовтий колір. Губи збільшені, набряклі, мають тріщи­ни, які можуть бути глибокими, особливо в кутах рота. Вони мають радіальну лінійну форму, довго не загоюються, залишаючи після себе своєрідні рубці (Фурньє—Робінсона), які є характерними ознаками перенесеного природженого сифілісу. Спостерігаються також гене-ралізоване ураження внутрішніх органів, кісток, хвороби очей та ін.

Для природженого сифілісу раннього дитячого віку характерна наявність папул, що частіше локалізуються на мигдаликах, язиці, щоках, губах. У кутах рота папули нагадують заїди, які можуть бути спричинені гноєрідною або дріжджовою інфекцією. Навколо сифі­літичних папул утворюється зона інфільтрації, здатна переходити на слизову оболонку щік. На слизовій оболонці гортані папули злива­ються з утворенням зони дифузної інфільтрації, спричиняють сиплість голосу.

Пізній природжений сифіліс окремі автори розглядають як ре­цидив хвороби, перенесеної в грудному або в ранньому дитячому віці. Прояви пізнього сифілісу найчастіше виникають у віці 14—15 років. У таких дітей можливі ознаки хвороби, перенесеної в грудному віці:

сідлоподібний ніс, рубці Фурньє—Робінсона, деформація черепа.

Класичними ознаками пізнього природженого сифілісу є парен­хіматозний кератит, специфічний лабіринтит і зуби Гетчінсона. Си­філітичну гіпоплазію зубів уперше описав Дж-Гетчінсон (1858). Для неї характерні зміни верхніх постійних різців у вигляді формування по різальному краю зубів серпоподібної виїмки, широкої шийки та бочкоподібної форми зуба. Емалі в ділянці різального краю немає.

На природжену сифілітичну інфекцію можуть вказувати інші дистрофічні зміни: готичне піднебіння, широко розставлені верхні різці (симптом Гаше), дистрофія кісток черепа тощо.

Набутий сифіліс. Клініка набутого сифілісу у дітей і дорос­лих майже не відрізняється.

Для первинного сифілісу характерна наявність ерозії або вираз­ки — твердого шанкру. Ерозія яскраво-червоного кольору, краї її тро­хи підвищені, навколо місця ураження формується щільний інфільтрат. Твердий шанкр у дітей може локалізуватися на голові, лиці, губах, язиці та інших місцях. На губі він частіше одиничний, може бути вкритий твердою кров'янистою кіркою.

498

На мигдаликах твердий шанкр може мати різну клінічну карти­ну: у вигляді ерозії або виразки з рівними краями, червоним дном, вкритої "сальним" нальотом. Мигдалик збільшений, мало болючий. При атиповому шанкрі — амигдаліті — мигдалик має щільну консис­тенцію, виразка не виявляється, біль під час ковтання незначний. До атипових різновидів шанкру, крім шанкру-амигдаліту, належить та­кож шанкр-панарицій, що локалізується в ділянці дистальних фаланг пальців. У цих місцях м'які тканини ущільнені, спостерігається пуль-сівний біль під нігтем.

Слід відзначити більш швидку реакцію лімфатичних вузлів у дітей за наявності шанкру в ротовій порожнині на відміну від дорос­лих. У разі локалізації шанкру на верхній губі збільшені привушні лімфатичні вузли, а на нижній губі і в ротовій порожнині — підще­лепні.

У дітей твердий шанкр інколи ускладнюється піококовою інфек­цією, особливо за наявності в них ексудативного діатезу, вогнищ хро­нічної інфекції.

Діагностика. Мають значення дані анамнезу, результати обстеження джерела зараження, лабораторні дослідження — виявлен­ня блідих трепонем у тканинах і рідині шанкру.

Вторинний сифіліс. Цей період сифілісу виникає через 6—12 тиж після первинного зараження. Характеризується специфічним виси­пом у вигляді розеол, папул і пустул. Усі вони мають деякі загальні особливості. Контури їх округлі, межі чіткі, не мають тенденції до периферичного росту, колір червоно-бурий, мідний. Елементи виси­пу вторинного періоду містять велику кількість блідих трепонем. Серологічні реакції різко позитивні.

На слизовій оболонці вторинний сифіліс проявляється у виг­ляді еритематозного процесу, сифілітичного стоматиту, сифілітич­ної ангіни або у вигляді папул. Еритема виникає переважно на м'яко­му піднебінні, язиці, губах або щоках. Слизова оболонка м'якого підне­біння стає інтенсивно червоною.

Для сифілітичної ангіни характерна гіперемія м'якого піднебін­ня, передніх дужок, яка має чіткі контури.

Сифілітичні папули локалізуються переважно на внутрішній поверхні губів, щоках, у кутах рота, на язиці, твердому і м'якому піднебінні, в зіві, на мигдаликах. Вони мають вигляд круглих чи оваль-

499

них плям сірувато-жовтого кольору з чіткими контурами діаметром від 5 до 10 мм. Навколо окремих папул може бути червона облямівка, а в центрі — мацерація з ерозією.

Папули мають у своїй основі інфільтрат, безболісні, гострих за­пальних проявів немає.

У хворих спостерігаються осиплість голосу, випадання волосся, збільшення всіх груп лімфатичних вузлів.

Сифілітичні папули слід диференціювати з рецидивуючим аф-тозним стоматитом, лейкоплакією, червоним плоским лишаєм.

Діагностика грунтується на характерній клінічній картині, серологічному дослідженні і виявленні блідих трепонем у виділен­нях.

Третинний сифіліс розвивається через 3—5 років після первин­ного зараження. У ротовій порожнині він проявляється у вигляді гуми. Частіше гуми локалізуються на твердому і м'якому піднебінні, язиці, рідше на губах, у зіві, на щоках. Гуми звичайно одиничні, ма­ють кратероподібну форму, щільні краї, безболісні. У дітей гуми спо­стерігаються рідко.

Лікування хворих з проявами сифілісу на слизовій оболонці ротової порожнини потрібно проводити в умовах стаціонару в шкірно-венерологічному диспансері.

Туберкульоз

Туберкульоз — це хронічна інфекційна хвороба, яка спричи­няється мікобактеріями туберкульозу.

Етіологія. Туберкульоз слизової оболонки ротової порож­нини, як і шкіри, виникає найчастіше у вигляді вторинного уражен­ня. Мікобактерії туберкульозу потрапляють на слизову оболонку ге­матогенним або лімфогенним шляхом при ураженні внутрішніх органів, особливо легенів, або per continuitatum із прилеглих органів, тканин, уражених туберкульозом.

Первинне ураження туберкульозом ротової порожнини як ізо­льований процес спостерігається рідко. Воно має місце частіше у віці 2—3 роки унаслідок зміни клітинного і гуморального імунітету. Спо­стерігається також у старших дітей і дорослих.

Слизова оболонка ротової порожнини несприятлива для розм-

500

ноження мікобактерій туберкульозу. Якщо мікобактерії в ній не ги­нуть, можливе ураження її слизової оболонки. У патогенезі туберку­льозу мають значення також вік, характер харчування дитини, умови побуту, стан організму.

Клініка. У дітей ураження слизової оболонки ротової порож­нини частіше виникає при гострому дисемінованому міліарному ту­беркульозі і вторинній туберкульозній інфекції. Гострий міліарний туберкульоз є найтяжчою формою хвороби. Виникає у дітей ранньо­го віку. Для цієї форми характерне утворення численних міліарних горбків, які містять велику кількість мікобактерій. Крім слизової обо­лонки ротової порожнини, уражуються шкіра, внутрішні органи, ме-нінгеальна оболонка. Горбки найчастіше локалізуються на яснах, язиці, щоках, губах, у кутах рота, на м'якому і твердому піднебінні, мигдаликах. Вони мають сірувато-червоний колір, розмір шпилько­вої головки, швидко перетворюються на мікроабсцеси, що прорива­ють з утворенням невеликих виразок, які після злиття можуть дося­гати в діаметрі 2—3 см.

Виразки неглибокі, підриті, м'які, мають неправильну форму, різко обмежені краї, нерівне дно з незначним гнійним виділенням. На дні і навколо виразок спостерігаються невеликі жовтуваті плями — симптом Трела. Запальні ознаки навколо виразок незначні, регіо-нарні лімфатичні вузли збільшені, м'які, рухомі і болючі. При лока­лізації на яснах утворюються кровоточиві виразки, в комірковому відростку спостерігається остеопороз. На язиці виразки можуть бути одиничними і множинними, іноді мають вигляд глибоких болючих тріщин. На губах, у кутах рота виразки також болючі і мають форму тріщин. Після епітелізації на місці виразок утворюються гладенькі блискучі рубці.

Вторинна туберкульозна інфекція в ротовій порожнині харак­теризується виникненням туберкульозної виразки. Мікобактерії ура­жують частіше пошкоджену слизову оболонку внаслідок гострої або хронічної травми. Місцем її локалізації є губи, кінчик і спинка язика, щоки, мигдалики, ясна, м'яке піднебіння.

Для туберкульозної виразки характерні порівняно великі роз­міри, краї її підриті, з'їдені. Під час пальпації виразки відчуваються незначна інфільтрація її основи і м'які краї. Характерна різка бо-

501

лючість виразки. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені, м'які, ру­хомі, болючі.

Якщо виразка виникає на губі, то звичайно локалізується в при­родних складках і має характер тріщини.

Виразка язика локалізується частіше на його кінчику, звідки поширюється на його спинку. Спочатку вона має вигляд тріщини, потім поступово збільшується і набуває типового вигляду туберку­льозної виразки.

Ураження ясен здебільшого пов'язане з легеневим туберкульо­зом. Туберкульозна виразка на щоках частіше локалізується по лінії змикання зубів, особливо в задньому відділі, на м'якому піднебінні в ділянці піднебінних дужок і язичка, на твердому піднебінні в ділянці, що прилягає до зубів.

Під некротичною тканиною розташована тканина, яка інфільтро­вана лімфоїдними клітинами, гістіоцитами і лейкоцитами. Біля краю виразки розташовані гігантські клітини Лангханса. По краю епіте­лію в інфільтраті є також групи клітин типу Лангханса і горбки з епітеліоцитів із відокремленими гігантськими клітинами.

Із вторинних уражень шкіри найчастіше виявляється люпозний туберкульоз або вовчак звичайний (lupus vulgaris). Він починається у дитячому або юнацькому віці. Ураження слизової оболонки рото­вої порожнини спостерігається у 30% хворих. Процес локалізується на слизовій оболонці ясен, нижній губі, щоках, м'якому піднебінні. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені, реакція Пірке у більшості дітей позитивна.

Первинним елементом цієї форми туберкульозу є горбок (лю-пома)— відокремлене, спочатку плоске, м'яке, завбільшки, як шпиль­кова головка, червоне або жовто-червоне безболісне утворення, що схильне до периферичного росту. При діаскопії червоне забарвлення зникає, елемент має жовтувато-коричневий колір (симптом "яблуч­ного желе").

У клінічному перебігу люпоїдного туберкульозу слизової обо­лонки виділяють 4 стадії: 1- ша — інфільтративна; 2-га — горбкова;

3-тя — виразкова; 4-та — рубцева. Спочатку слизова оболонка на місці ураження має яскраво-червоний колір, набрякла. Потім на цьому місці з'являються невеликі горбки, які поступово зливаються і нагадують бородавчасті розростання. У більшості хворих люпоми розпадають-

502

ся з утворенням виразок різних розмірів. При загоєнні утворюються гладенькі, поверхневі або грубі рубці залежно від завершення проце-су.Типовим є виникнення нових горбків на утворених атрофічних рубцях.

Коліквативний туберкульоз (скрофулодерма) частіше спосте­рігається у дітей і підлітків, ніж у дорослих, але в ротовій порожнині розвивається рідко. Може виникати на язиці, щоках, твердому піднебінні. При цьому утворюються окремі щільні безболісні глибокі вузли, які в центрі розм'якшуються і проривають кількома норице­вими отворами. Запальні прояви не характерні. Після прориву ви­разка має підриті краї, повільно росте вшир, не заглиблюючись у тка­нини, її дно має грануляції. Виникає у хворих на туберкульоз у разі поширення інфекції гематогенним або лімфогенним шляхом.

Діагностика туберкульозу слизової оболонки грунтується на виявленні мікобактерій туберкульозу під час мікроскопічного дос­лідження матеріалу зскрібків із дна виразки та забарвленні її за Цілем—Нельсеном. Діагностичне значення має виявлення під мікрос­копом гігантських епітеліоїдних клітин Лангханса. Важливими є та­кож дані епідеміологічного анамнезу щодо туберкульозу.

Диференціальну діагностику слід проводити з гумозною вираз­кою і злоякісною пухлиною.

Лікування проводиться спільно з фтизіатром. Місцеве лікування передбачає санацію ротової порожнини, усунення всіх місцевих подразників, ретельний гігієнічний щоденний догляд за ро­товою порожниною. Загальне лікування поєднують із місцевим шля­хом призначення антисептичних, кератопластичних і протитуберку­льозних засобів.

Аномалії та самостійні захворювання язика

У даному розділі наводяться дані про складчастий язик та зах­ворювання слизової оболонки язика, що трактуються як самостійні глосити.

Борозенчастий (складчастий) язик розцінюється як аномалія. У ряді випадків виявляється у дітей з хворобою Дауна, при макро-глосії, органічних хворобах центральної нервової системи. При цьо­му загальна поверхня язика значно збільшена, виникають численні

503

рівчаки, які утворюють подовжені і поперечні симетричні складки з нормальною структурою слизової оболонки та сосочками на їхньому дні і бічних поверхнях. Як правило, суб'єктивних розладів немає, але затримка залишків їжі в глибині складок може супроводжуватись пе­кучістю і болючістю, неприємним запахом з рота.

Диференціюють борозенчастий глосит із синдромом Мелькерссона— Розенталя.

Специфічного лікування не потрібно. Рекомендується сана­ція ротової порожнини, дотримання гігієнічних вимог.

Десквамативний глоситспостерігається досить часто як у дітей, так і у дорослих. Вірогідною причиною трофічних порушень в епіте­ліальному покриві спинки язика в дитячому віці можуть бути хронічні хвороби шлунка і кишок (гастрит, гастроентерит, холецистит), гель­мінтози, ексудативний діатез. У ряді випадків виявити супутню хво­робу не вдається.

К л і н і ч н о ураження язика супроводжується рецидивним місцевим порушенням процесів зроговіння і дистрофічними зміна­ми ниткоподібних сосочків язика. На кінчику та спинці язика періо­дично внаслідок відторгнення епітелію утворюються ділянки у виг­ляді червоних плям, що втратили кілька шарів епітелію. Плями не­рівномірно і прогресивно збільшуються, займаючи нові поверхні. Кілька ділянок десквамації у вигляді овалів, кілець, що ніби напли­вають один на одного і з'єднуються, утворюючи химерний малюнок, віддалено нагадують географічну карту. У ділянках ураження зника­ють ниткоподібні сосочки язика, а десквамації мають мігруючий ха­рактер.

Загальний стан дитини практично не змінюється, в розпал ре­цидиву хвороби суб'єктивних відчуттів також може не бути. Проте нерідко дитина відчуває печію та біль, особливо при вживанні гос­трих харчових продуктів. Загострення десквамативного глоситу по­в'язують із посиленням змін у травному каналі, а також з іншими подібними симптомами в організмі. Диференціюють такий глосит з проявами на язиці авітамінозу, системних хвороб, сифілісу, лейко­плакії, червоного плоского лишаю.

Специфічного лікування десквамативного глоситу немає. Діти, які хворіють на цю хворобу, потребують санації ротової порож­нини, усунення подразників місцевого характеру. За наявності болю

504

і парестезій доцільно використовувати ванночки з розчином цитра-лю (25 крапель 1 % спиртового розчину на 100 мл води), 10% суспензії анестезину на рослинній олії. Десквамації можна усунути шляхом призначення пантотенату кальцію (вітамін Вд) упродовж місяця. До­цільно провести обстеження дитини з подальшим лікуванням сома­тичних хвороб спільно з педіатром.

Ромбоподібний глосит належить до різновидів десквамативно­го. За цієї хвороби виникає ділянка десквамації епітелію по середній лінії язика ближче до кореня, яскраво-червоного кольору, нерідко з горбкуватою поверхнею, вигляд якої не змінюється упродовж трива­лого часу. У дітей спостерігається досить рідко. Можливий зв'язок ромбоподібного глоситу з порушеннями секреторної функції органів травлення, природженим туберкульозом чи сифілісом. Припускають, що десквамація біля кореня язика є порушенням ембріонального роз­витку. Хвороба хронічна, клінічна картина може не змінюватись ро­ками. Спеціального лікування не потребує.

Чорний волосатий язик виникає у дітей унаслідок порушення фізіологічних процесів десквамації рогового шару епітелію ниткопо­дібних сосочків язика і характеризується їх гіперплазією, у зв'язку з чим сосочки можуть значно подовжуватись (більше ніж на 1 см). Харчові барвники забарвлюють товстий шар нальоту в темний, а іноді навіть у чорний колір. В анамнезі, як правило, мають місце хвороби шлунка і кишок з порушенням секреторної функції; тривале лікуван­ня антибіотиками, що підтверджується погіршенням апетиту і дис-пептичними розладами. Діти скаржаться на неприємний запах з рота. Можливе виникнення супутнього кандидозу. Зміни на язиці можуть зникнути через 2—3 тиж після нормалізації функцій внутрішніх органів, особливо травного каналу, проте іноді залишаються на три­валий час.

Лікування. Діти з чорним волостим язиком підлягають обстеженню для виявлення супутньої соматичної хвороби. Доцільно застосовувати місцеві фунгіцидні речовини, а також кератолітичні препарати (аплікації 1% розчину резорцину, 1% розчину саліцилової кислоти).

505