
- •522 Список літератури
- •Розвиток тимчасових і постійних зубів
- •Розвиток тимчасових зубів
- •Розвиток постійних зубів
- •Будова дентину
- •Будова цементу
- •Анатомічна будова тимчасових зубів
- •Анатомічна будова постійних зубів
- •Нижня щелепа
- •Фізичні методаї діагностики
- •Методи дослідження кісткової тканини щелепно-лицевої ділянки
- •Лабораторні методи дослідження
- •Захисні механізми ротової порожнини
- •Клініка, діагностика і диференційна діагностика карієсу тимчасових зубів
- •Карієс тимчасових зубів на стадії формування кореня
- •Карієс тимчасових зубів на стадії сформованого кореня
- •Клініка, діагностика, диференційна діагностика карієсу постійних зубів
- •Лікування карієсу у дітей Лікування карієсу тимчасових зубів
- •Лікування карієсу постійних зубів
- •Стоматологічні пломбувальні матеріали, що застосовуються в дитячій
- •Терапевтичній стоматологи
- •Стоматологічні цементи
- •Композиційні пломбувальні матеріали
- •Стоматологічні адгезиви (бонд-системи, або праймер-адгезивні системи)
- •Стоматологічні амальгами
- •Профілактика карієсу у дітей
- •Некаріозні ураження зубів
- •"Тетрациклінові" зуби
- •Флюороз (ендемічний флюороз)
- •Природжені вади розвитку твердих тканин зубів
- •Пульпіт тимчасових і постійних зубів Структура та функції пульпи
- •Пульпіт тимчасових зубів Етіологія і патогенез пульпіту у дітей
- •Класифікація пульпіту у дітей
- •Клінічна симптоматика пульпіту тимчасових зубів
- •Пульпіт постійних зубів Етіологія, патогенез, класифікація
- •Мал. 60. Класифікація пульпіту кмі (о.С. Яворська, л.І.Урбанович, 1961) 269
- •Клініка, діагностика і диференційна діагностика пульпіту постійних зубів у дітей
- •Лікування пульпіту постійних зубів у дітей
- •Періодонтит тимчасових і постійних зубів
- •Структура і функції періодонта
- •Етіологія і патогенез періодонтиту тимчасових і постійних зубів у дітей
- •Клініка періодонтиту тимчасових зубів
- •Клініка періодонтиту постійних зубів
- •Ендодонтія тимчасових зубів
- •Вибір методу лікування періодонтиту тимчасових зубів
- •Лікування гострого періодонтиту тимчасових зубів
- •Лікування хронічного періодонтиту тимчасових зубів
- •Ендодонтичні наконечники та інструменти для обробки кореневих каналів
- •Лікування гострого періодонтиту постійних зубів у дітей
- •Травматичні ушкодження зубів
- •Тактика під час лікування травм
- •Постійних зубів у дітей і. Пошкодження твердих тканин зуба та пульпи
- •II. Пошкодження тканин пародонта
- •III, IV. Пошкодження кістки, ясен, слизової оболонки
- •Травми тимчасових зубів у дітей
- •Ускладнення після травми тимчасових та постійних зубів
- •Анатомічні та морфологічні особливості тканин пародонта
- •Класифікація хвороб пародонта
- •Пародонтит
- •Генералізований пародонтит
- •Ідіопатичні хвороби з прогресуючим лізисом тканин пародонта (пародонтоліз)
- •Хвороби слизової оболонки ротової порожнини у дітей Особливості будови слизової оболонки ротової порожнини в дитячому віці
- •Класифікація хвороб слизової оболонки ротової порожнини
- •Пошкодження слизової оболонки ротової порожнини
- •Вірусні хвороби слизової оболонки ротової порожнини
- •Прояви гострих вірусних та інфекційних захворювань на слизовій оболонці ротової порожнини
- •Грибкові хвороби слизової оболонки ротової порожнини
- •Алергічні хвороби слизової оболонки ротової порожнини
- •Зміни слизової оболонки ротової порожнини при деяких системних захворюваннях
- •Зміни слизової оболонки ротової порожнини при специфічних хворобах
- •Хвороби губів (хейліти)
- •Стоматогенне вогнище інфекції та вогнищевозумовлені хвороби
- •Список літератури
Класифікація хвороб пародонта
XVI Пленум Всесоюзного наукового товариства стоматологів, який відбувся 1983 p., прийняв класифікацію хвороб пародонта, яка відповідає вимогам стоматології дитячого віку. Згідно з цією класифікацією хвороби тканин пародонта розподіляють на п'ять груп.
1. Гінгівіт — запалення ясен, зумовлене несприятливим впливом загальних і місцевих чинників, перебіг якого не характеризується порушенням цілості зубоясенного з'єднання.
Форми: катаральний, гіпертрофічний, виразковий.
Перебіг: гострий, хронічний, загострення.
Поширення: локалізований, генералізований.
Ступінь тяжкості: легкий, середньотяжкий, тяжкий.
2. Пародонтит — запалення пародонта, що характеризується прогресуючою деструкцією його тканин і кісткової тканини коміркового відростка.
Перебіг: гострий, хронічний, загострення, абсцес, ремісія.
Поширення: локалізований, генералізований.
Ступінь тяжкості: легкий, середньотяжкий, тяжкий.
3. Пародонтоз — дистрофічне ураження пародонта. Перебіг хронічний, ремісія. Поширення: генералізований. Ступінь тяжкості: легкий, середньотяжкий, тяжкий.
4. Ідіопатичні хвороби з прогресуючим лізисом тканин пародонта (синдром Лефевра—Папійона, гістіоцитози, акантолазія, спадкова нейтропенія, агаммаглобулінемія, некомпенсований цукровий діабет та ін.).
5. Пародонтоми — пухлини і пухлиноподібні хвороби: епуліс,
фіброматоз та ін.
У дітей серед хвороб народонта найчастіше спостерігається хронічний катаральний гінгівіт (80—85%) та гіпертрофічний. Пародонтит розвивається у 3—5% дітей і підлітків. Ідіопатичні хвороби пародонта як симптоматичні виявляються у ранньому віці. Пародонтоз у дітей практично не спостерігається.
Дитячий стоматолог має знати етіологічні чинники, умови виникнення і механізм розвитку хвороб пародонта для здійснення ефективної профілактики і лікування цих хвороб.
391
Етіологія і патогенез
За етіологією чинники хвороб пародонта розподіляють на місцеві і загальні. Цей розподіл є умовним, оскільки етіологічні чинники можуть бути тісно пов'язані між собою та організмом дитини.
У дітей яскраво виражена взаємодія причин та умов їх реалізації. Місцеві або загальні чинники по-різному впливають на недозрілі тканини пародонта, тобто малої сили подразники спроможні значно впливати на пародонт, який у дитини перебуває в стані перебудови.
Основні етіологічні чинники хвороб пародонта |
|
Місцеві |
Загальні |
1. Нашарування на поверхні зубів: зубний наліт, зубна бляшка, зубний камінь 2. Подразнювальні чинники: каріозні порожнини, неповноцінні пломби і протези 3. Ортодонтичні апарати 4. Порушення оклюзії та аномалії прикусу 5. Порушення носового дихання 6. Аномалії будови і розташування деяких м'яких тканин ротової порожнини 7. Функціональне недовантаження або перевантаження щелепно-лицевої ділянки. |
1. Ендокринні порушення 2. Гормональні дисфункції в пубертатний період 3. Порушення обміну речовин, гіповітаміноз (аскорбінової кислоти, токоферолу, біофлаво-ноїдоів, ретинолу, кальциферолів вітамінів групи В) 4. Нервово-трофічні розлади 5. Хвороби шлунка і кишок, печінки 6. Сердцево-судинні хвороби |
Місцеві чинники
За даними ВООЗ, одними з провідних чинників хвороб пародонта у дітей є зубна бляшка і зубний наліт.
Зубна бляшка розташовується над яснами і під яснами, частіше у пришийковій ділянці і фісурах. Утворення її починається з приєднання бактерій до емалевої шкірки (пелікули) або до поверхні емалі. Мікроорганізми прикріплюються до зуба за допомогою липкого міжбактеріального матриксу. Певна кількість нальоту виникає уже
392
через 2 год після ретельного чищення зубів. Максимальне накопичення бляшки відбувається протягом ЗО днів.
Зубна бляшка складається з проліферуючих мікроорганізмів, епітеліальних клітин, лейкоцитів і макрофагів. Бактерії становлять 70% твердого залишку бляшки, все інше — міжклітинний матрикс, який містить органічні (білки, полісахариди, ліпіди) і неорганічні (кальцій, фосфор, калій, натрій, фтор) речовини. Вуглеводи, які є в матриксі, представлені декстраном — полісахаридом, похідним бактерій. Він утворюється із сахарози під впливом стрептококів.
Бляшка збільшується внаслідок постійного нашарування нових бактерій. У міру її збільшення мікробна флора змінюється від переважання коків (головним чином грампозитивних) до більш складної популяції з вмістом паличкоподібних мікроорганізмів.
Спочатку бляшка складається із характерних коків. Стрептококи становлять 50% бактеріальної флори з переважанням Str. mutans, який є найбільш карієсогенним. Він ферментує сахарозу, фруктозу, маніт, сорбіт тощо, тобто має виражену біохімічну активність. Із стовщенням бляшки всередині її створюються анаеробні умови і відповідно змінюється флора. Джерелом живлення поверхневих мікроорганізмів, вірогідно, є середовище ротової порожнини. Бактерії, що розташовані глибоко, для свого росту використовують метаболічні продукти інших бактерій бляшки та компоненти її матриксу. Це призводить до того, що на 2—3-й день у бляшці з'являються грамнегативні коки і палички, на 4—5-й — фузобактерії, різко збільшується кількість облігатних анаеробів. Від 30-го до 90-го дня кількість стрептококів зменшується до 30—40%, а число паличкоподібних збільшується до 40%. Для виявлення зубної бляшки використовуються різні барвники (мал. 15 — див. кольорову вклейку).
М'який зубний наліт — жовте або сірувато-біле м'яке й липке відкладення, яке нещільно прилягає до поверхні зуба. Він видимий без забарвлення спеціальними розчинами і може бути частково змитий струменем води. Накопичується в нічний час, особливо у осіб, які не регулярно доглядають за ротовою порожниною.
М'який наліт складається із залишків їжі, епітеліальних клітин, лейкоцитів, мікроорганізмів, протеїдів і ліпідів слини. На відміну від бляшки він не має постійної внутрішньої структури. Бактеріальний
393
склад такого нальоту — коки, паличкоподібні форми мікробів, гриби, спірохети, спірили, актиноміцети.
Характер впливу мікроорганізмів зубної бляшки і зубного нальоту на пародонт дуже різнобічний, оскільки основними їх компонентами є ендотоксини, ферменти, хемотоксичні чинники та різні антигенні субстанції (схема 5). Відомо, що при недостатності захисних чинників ротової порожнини мікроорганізми здатні проникати через епітеліальний бар'ср і спричиняти запальну реакцію з наступним розвитком гіперчутливості. У крові хворих із патологією паро-донта виявлено антитіла до мікроорганізмів зубної бляшки.
Патогенний вплив мікроорганізмів на тканини пародонта може здійснюватись також унаслідок їх активної ферментативної діяльності. Мікробні ферменти здатні підвищувати проникність капілярів, спричиняти деполімеризацію міжклітинної речовини епітелію, основної речовини сполучної тканини, а також деструкцію колагенових волокон. Деякі штами мікроорганізмів продукують гіалуронідазу, бета-глюконідазу, колагеназу (Л. О. Хоменко, 1980).
Бактеріальна гіалуронідаза внаслідок розщеплення гіалуроно-вої кислоти сприяє руйнуванню епітелію сполучної тканини, фібро-
Схема 5. Шляхи запальної деструкції сполучної тканини ясен і періодонта (за Becker, 1979)
394
бластів, різкому розширенню мікросудин і збільшенню проникності їх стінок, посиленню міграції лейкоцитів і розвитку лейкоцитарної інфільтрації. Наявність колагенази у вогнищі запалення значно потенціює місцевий вплив гіалуронідази.
У здорових яснах колагеназа перебуває в неактивному стані, проте може активізуватись бактеріальною бляшкою. В умовах запалення цей фермент звільнюється в активній формі, що створює безпосередні умови для проявлення його ферментативної активності. Колагеназа, гідролізуючи колаген, руйнує білкову строму ясен та кісткову тканину коміркового відростка. Колагеназа, яку виробляє Bacteroides melanmogenicus, здатна розщеплювати не лише денатурований, але й нативний колаген ясен.
Мікроби зубної бляшки справляють негативний вплив на місцеві імунологічні процеси, що сприяє підвищенню активності гідролітичних ферментів, порушенню структури і функції м'яких тканин пародонта. Встановлено, що зубний наліт містить протеолітичні ферменти, які розщеплюють желатин, гемоглобін та інші білки. Аміак, аміни, сірководень, деякі дезаміновані кислоти, які утворюються під час гідролізу тканинних білків мікробними ферментами, можуть справляти токсичний вплив на тканини, що їх оточують. Поряд із цим протеолітичні ферменти зубної бляшки каталізують утворення в міжклітинних просторах високоактивних поліпептидів — кінінів, які спричиняють основні клінічні симптоми гінгівіту: підвищення проникності капілярів, розвиток набряку, гіперемію та кровоточивість ясен. Водночас ферменти можуть сприяти появі у гіародонті не властивих йому тканинних антигенів.
На стан тканин пародонта впливають продукте життєдіяльності мікробів — токсини. Багато видів анаеробів зубнщ утворень (фузо-бактерії, бактероїди, спірили, актиноміцети) виділяють ендотоксини, що є лілоїдополісахаридонуклеїновими комплексами. Останні володіють аутолітичною дією, можуть спричиняти різні вазомоторні розлади, порушувати клітинний обмін, призводити до сенсибілізації, аутоалергізації організму.
На стан зубної бляшки і зубного нальоту справляють значний вплив чинники середовища. До них належать імуіюбіологічна система рідини ясенної борозни, гідролітичні ферменти секретів слинних залоз і ротової рідини, секреторні імуноглобуліни, бактеріофаги, кис-
395
лоти, вуглеводи. Ці біологічні чинники перебувають у складній взаємодії з мікрофлорою ротової порожнини і здатні послабити або усунути й патогенетичний потенціал. Важливу роль у підтриманні біологічної рівноваги між бактеріальним симбіозом і тканинами ротової порожнини відіграють також загальні чинники, які регулюють метаболізм тканин ротової порожнини і від яких залежить відповідна реакцш на різні патогенетичні впливи.
Ендотоксин здатний проникати через інтактний ясенний край і активізувати систему комплементу, що іноді супроводжується звільненням лізосомальних ферментів. Останні можуть пошкоджувати тканини пародонта. Ендотоксини стимулюють гіперсекрецію гістаміну і гепарину. Гістамін є потенціальним вазоактивним аміном, який збільшує проникність судин (гіперемія і набряк ясен). Гепарин посилює резорбтивну дію ендотоксину на кісткову тканину.
Антигенні компоненти бактерій призводять до гіперсенсибілі-зації лейкоцитів, що спричиняють патологічні зміни в комірковому відростку та альтерацію тканин пародонта з утворенням тканинних аутоантигенів. При порушенні функціонального стану Т-лімфоцитів унаслідок токсичного впливу аутоантигенів починається безконтрольна активація імунної відповіді на антиген, що, як правило, визначає тяжкість клінічного перебігу хвороби.
У відповідь на дію мікроорганізмів і виділення ними продуктів життєдіяльності відбуваються міграція лейкоцитів до ротової порожнини та інфільтрація цими клітинами тканин ясен, що стимулюється різними хемотоксичними речовинами. Між тяжкістю хвороби і ступенем міграції лейкоцитів існує пряма залежність. Основним місцем перебування лейкоцитів є ясенна борозна. Основну масу лейкоцитів, що мігрують, становлять нейтрофіли. Побічний вплив лейкоцитів виявляється завдяки виділенню ними лізосомальних ферментів, що можуть спричиняти деструктивну дію (Л. О. Хоменко, 1980). Мікроорганізми зубної бляшки, нальоту і ротової порожнини стимулюють секрецію ферментів лейкоцитами. У період значних змін у тканинах пародонта лейкоцити становлять 60—65% усіх клітинних елементів ураження. Роль лейкоцитів у деструкції тканин пародонта різнобічна (схема 6).
На стан тканин пародонта негативно впливає над'ясенний зубний камінь. Він спостерігається в 1% дітей дошкільного віку. Це по-
396
яснюється тим, що в цьому віці неорганічна частина слини в основному представлена розчинними солями хлористоводневої кислоти, особливо натрію хлоридом. У період змінного прикусу спостерігається наростання над'ясенного зубного каменю. На відміну вщ дорослих у дітей і підлітків відкладення зубного каменю не дуже значні, -вони м'якшої консистенції і розташовані переважно над яснами, в пришийковій ділянці зубів. Збільшення зубних відкладень у дітей пов'язане із зменшенням рН середовища, змінами мінерального складу і хімізму слини, а також із тривалим подразненням і пошкодженням судинного апарату тканин пародонта.
Механізм впливу над'ясенного каменю на тканини пародонта досить різноманітний. Маючи щільну консистенцію і проявляючи схильність до постійного накопичення, він спричиняє механічну травму, тиснучи на ясна. Слід ураховувати також хімічний вплив зубних відкладень на тканини пародонта залежно від кількісного та якісного вмісту в них різних мікроелементів, які у складі зубного каменю утворюють оксиди металів. Найтоксичнішими з них є пентаксид ванадію, оксиди свинцю, міді, заліза та ін. У профілактиці утворення нальотів на зубах мають значення регулярна гігієна ротової порож-
Схема 6. Роль лейкоцитів ясенної борозни у дистрофічно-запальних процесах у тканинах пародонта
397
нини та характер харчування дитини. Перевантаження харчового ращону вуглеводами і м'якою їжею сприяє затримці залишків на ретенційних ділянках поверхні коронки зубів або в каріозних порожнинах.
У виникненні та розвитку хвороб пародонта значну роль відіграє наявність патологічної оклюзії, зумовленої аномаліями зубощелеп-ноі системи, порушеннями функції жування, що можуть виникати внаслідок каріозного процесу, його ускладнень, а також неповноцінного лікування. Це зумовлює нерівномірне жувальне навантаження зубного ряду з перевантаженням і недовантаженням окремих зубів. При цьому тканини пародонта тривалий час постійно травмуються, що поступово призводить до розвитку в них патологічних змін. Глибокий прикус зумовлює значне навантаження на пародонт передніх зубів. У віці до 11 років у 34% дітей з цією патологією прикусу виявляється запалення ясен. Крім хронічного катарального і гіпертрофічного гінгівіту, у таких дітей часто спостерігаються ознаки пародон-титу. Аналогічні зміни в яснах, тільки частіше (у 60% дітей), виникають у разі скупченості фронтальних зубів. Зміни в пародонті при відкритому прикусі зумовлені функціональним недовантаженням пародонта. При цьому розвивається катаральний або гіпертрофічний гінгівіт у фронтальній ділянці. Якщо ортодонтичне лікування не проводиться, процес у пародонті прогресує. Піднебінне розташування окремих різців верхньої щелепи сприяє розвитку атрофічних і деструктивних процесів у яснах і комірковому відростку антагоністів нижньої щелепи. Виникає прямий чи відбитий травматичний вузол і за інших видів патології прикусу, а також у разі передчасної втрати суміжних зубів.
У розвитку хвороб пародонта важливу роль відіграють гіподинамія зубощелепної системи, відсутність активного жування і повноцінного навантаження па щелепно-лицеву ділянку, зумовлена кулінарною обробкою їжі сучасної людини. Фізіологічна активність тканин ротової порожнини при постійному вживанні кулінарне обробленої їжі зменшується. Збільшується кількість дітей із нетреновани-ми жувальними м'язами внаслідок тривалого їх недовантаження через лінощі жування або вживання їжі поспіхом.
Виникненню і прогресуванню патологічного процесу в пародонті сприяє також утруднене носове дихання (аденоїди, поліпи). Виси-
398
хання ясен перешкоджає очищенню поверхонь зубів ротовою рідиною. Накопичення зубного нальоту підтримує запальний процес у пародонті.
На стан пародонта впливає також глибина присінка ротової порожнини, неправильне анатомічне формування і прикріплення вуздечок губів та язика (мал. 16 — див. кольорову вклейку).
Присшок ротової порожнини вважається неглибоким, якщо відстань від ясенного краю до горизонтального рівня перехідної складки не перевищує 5 мм, середнім — 5—10 мм і глибоким — понад 10 мм. Вуздечка має бути ніжною, еластичною, рухливою при переміщенні губів або язика. Аномальним є прикріплення вуздечок до коміркового відростка на рівні верхівки ясенного сосочка. Патологічний вплив аномальної вуздечки губи на ясенний сосочок або глибину присінка, а ротової порожнини на тканини ясен виявляється шляхом горизонтального відвідення губи або щоки в ділянці верхньої чи нижньої щелепи. За наявності масивних, щільних, малорозтягуваних вуздечок, високого їх прикріплення, мілкого присінка ротової порожнини створюються умови для хронічної функціональної травми і порушення обмінних процесів у цій ділянці. У клініці це проявляється анемізацією, розвитком гінгівіту, відшаруванням ясен унаслідок порушення епітеліального прикріплення. Можливість розвитку патологічного процесу в морфологічно недосконалій структурі пародонта, який може виникати у дитячому віці, навіть за звичайного функціонального навантаження, надто при аномалійних функціях або шкідливих звичках, є закономірністю дитячого віку.
Загальні чинники
Серед загальних чинників, які беруть участь у виникненні хвороб пародонта, важливу роль відіграють ендокринні хвороби, порушення гормональної функції статевої системи, хвороби травного каналу, гіповітаміноз, нервово-соматичні хвороби тощо.
Серед хвороб ендокринної системи на особливу увагу заслуговує цукровий діабет, який найчастіше розвивається у дітей віком 3,6 112 років, тобто в період посиленого росту. Переважно він спостерігається у дівчаток 11 років і у хлопчиків 13 років. Діагностика цукро-
399
вого діабету в початковий лабільний період ускладнена через несталість вмісту глюкози в крові, що може проявлятися у вигляді ппер, нормо- і гіпоглікемії. У дітей діабет має тяжчий перебіг, ніж у дорослих, і призводить до глибоких порушень вуглеводного, жирового, водно-електролітного обміну, виникнення ангіопатій. Ангіопатії виявляються у вигляді пародонто- і ретинопатії. Пародонтопатії спостерігаються у дітей, хворих на цукровий діабет, у 50-90%. Судинні зміни в пародонті виникають раніше, ніж в інших органах. Іноді гінгівіт, або генералізований пародонтит, діагностується раніше, ніж інші клінічні прояви цукрового діабету. Тому хвороби пародонта є важливим діагностичним показником.
Симптом гінгівіту у дітей, особливо з тимчасовим прикусом, має викликати в лікаря підозру на цукровий діабет, що зумовлює потребу в ретельному обстеженні педіатром. Дослідження крові на вміст глюкози, толерантності до неї, визначення кривої глюкози за допомогою тестів навантаження має проводитися неодноразово.
Патологічні зміни в яснах при цукровому діабеті мають первинно-дистрофічний характер унаслідок специфічної діабетичної мікро-ангіопатії, плазморагії стінок судин з розвитком їх склерозу і гіаліно-зу. Це супроводжується склерозом і гіалінозом сполучної тканини ясен незапального характеру. За таких умов перебіг вторинного запалення дуже тяжкий і швидко призводить до деструкції тканин пародонта. Слід також ураховувати, що в дітей при цій хворобі значно зменшується вміст у крові аскорбінової кислоти.
Зниження функції щитоподібної залози (гіпотиреоз) супроводжується досить агресивним запаленням ясен з одночасною затримкою розвитку і прорізування зубів, появою множинного карієсу. Подібні процеси в пародонті виникають також і в разі порушення функції прищитоподібної залози.
Крім клінічно вираженого запалення ясен, виявляються значні дистрофічні зміни в комірковому відростку у дітей, хворих на гіпо-фізарний нанізм, ендемічний зоб, хворобу Іценка-Кушінга.
Діти, хворі на епілепсію, на думку спеціалістів, схильні до виникнення в них значних запальних і дистрофічних змін у всіх тканинах пародонта. Такі зміни пояснюють негативним впливом лікарських засобів, що їх використовують для лікування основної хвороби.
Значна група хвороб пародонта у дітей і підлітків виникає внас-
400
лідок дисфункції статевих гормонів у пубертатний ііеріод. У патогенезі гінгівіту, зумовленого дисфункцією гормонів, важливу роль відіграє порушення еволюції та функції епітелію слизової оболонки ротової порожнини та ясен. У пубертатний період відзначається значна поширеність гінгівіту. Вона зумовлена впливом у цьому віці на епітелій ясен статевих гормонів, рівень яких значно підвищується. Слід відзначити спільність гістогенезу всіх слизових оболонок, у тому числі і ясен.
Ураження ясен і глибших тканин пародонта особливо часто спостерігається у дівчаток. У них у період статевого розвитку відбуваються підвищена екскреція статевих гормонів — естрогенів і низька продукція прогестерону. Ці особливості призводять до стимуляції та переважання проліферативного процесу в епітелії ендометрію та інших слизових оболонках, у тому числі і в яснах. Під впливом прогестерону відбувається десквамація епітелію. Виникнення симптомів гіпертрофічного або десквамативного гінгівіту залежить від переважання естрогену чи прогестерону. При цьому також мають значення кількісні та якісні зміни у співвідношенні статевих гормонів, андрогенів і мінералокортикоїдів. Можливі також зміни у гіпоталамо-гіпо-фізарній регуляції.
Гінгівіт, що виникає в передпубертатний або в пубертатний період на тлі порушення функції ендокринних залоз, дістав назву юнацького. Якщо цей гінгівіт триває довго, то він може перейти в тяжку форму хвороби з наступною деструкцією емалево-епітеліального прикріплення і кісткової тканини коміркового відростка. Частіше це відбувається у випадках, коли нестабільність функції ендокринних залоз доповнюється негігієнічним станом ротової порожнини, наявністю зубощелепних аномалій і деформацій, тривалим функціональним перевантаженням зубів тощо. За таких тривалих комбінованих порушень у віці до 14—17 років у дівчаток, а іноді й у хлопчиків розвивається генералізований пародонтит.
Визначено роль хвороб травного каналу в етіології та патогенезі хвороб пародонта. Провідну роль відіграють підвищення вмісту у сироватці крові біологічно активних речовин (гістаміну та ін.), прихований набряк ясен, можливе первинне виникнення асептичного запалення у вигляді гістамінової облямівки. Останнім часом отримано дані про несприятливий вплив гастриту, виразкової хвороби шлунка
401
і дванадцятипалої кишки на пародонт. При цьому спостерігаються швидка генералізація процесу і прогресування змін у тканинах паро-донта, що супроводжуються значними змінами в імунологічному стані хворих.
Хронічні хвороби печінки зумовлюють розвиток катарального або гіпертрофічного гінгівіту. Ці хвороби важко піддаються лікуванню.
Є дані про значну ураженість тканин пародонта у дітей при ревматизмі, нефропатіях, туберкульозній інтоксикації.
При хворобах центральної нервової системи у дітей спостерігаються тяжкі ураження пародонта, що діагностуються у віці 3—5 років Ці ураження зумовлені як загальними, так і місцевими чинниками, тому що гігієнічний догляд у таких дітей значно порушений.
Важливу роль у розвитку хвороб пародонта у дітей відіграє недостатність вітамінів у разі незбалансованого харчування (зокрема, аскорбінової кислоти, ретинолу, токоферолу ацетату, вітамінів групи В). При гіповітамінозі аскорбінової кислоти порушується синтез колагену, виникає виражений геморагічний синдром, що призводить до розладу функції пародонта щодо утримання зуба в комірці. Зміни при недостатній кількості в їжі аскорбінової кислоти відбуваються у всіх тканинах пародонта: яснах, перюдонті і кістковій тканині коміркового відростка. В останній виявляються відкладення остеоіду, порушення нормального утворення і відновлення кісткової тканини.
Тяжкі ураження пародонта (ідюпатичні хвороби, пародонтолі-зис) спостерігаються у дітей із тяжкими, некомпенсованими системними хворобами і генетично зумовленими синдромами (ретикулоп-стюцитоз, нейтропенія, синдром Лефевра-Патйона та ін.).
Під час обстеження дитини лікар має виявити місцеві чинники, рівень дотримання гігієнічних вимог, що зумовлюють ураження пародонта. Якщо ураження має генералізований характер, не пов'язаний з місцевими чинниками, дитину повинен обстежити педіатр для виявлення хвороби, що спричинила патологію пародонта. В основі механізму розвитку патології пародонта лежать такі явища, як пошкодження клітинних елементів, підвищення концентрації біологічно активних речовин, судинно-тканинної проникності, розлади мікроциркулящї, ексудація і клітинна інфільтрація, руйнування колагену і деполімеризація основної речовини сполучної тканини, по-
402
рушення транскапілярного обміну, вторинна гіпоксія, акантоз епітелію ясенної борозни і заміщення його епітелієм ротової порожнини, порушення зубоясенного прикріплення, утворення пародонтальної кишені.
Поряд із цим виникають зміни в мікроциркуляторному руслі пародонта у вигляді гемостазу, васкуліту та утворення тромбів. Довколишні тканини просочуються білками (альбумін, фібрин-фібриноген, імуноглобулши класів А і М) і клітинними елементами (лімфоцитами і плазматичними клітинами), що призводить до ущільнення запальних інфільтратів у яснах Унаслідок активізації тканинної і бактеріальної гіалуронідази, еластази і колагенази та інших ферментів відбуваються зміни в структурі сполучної тканини пародонта. Створюються умови для розвитку патологічної грануляційної тканини, у процес поступово втягуються нові тканини, поширюючись з ясен на перюдонт та комірковий відросток.
Гінгівіт
Гінгівіт — це запальне ураження ясен, зумовлене несприятливим впливом місцевих і загальних чинників, перебіг якого не супроводжується порушенням цілості зубоясенного сполучення.
Катаральний гінгівіт
Катаральний гінпвіт у дітей найчастіше має хронічний перебіг. Гострий катаральний гінгівіт виникає на тлі гострих інфекційних хвороб (кору, скарлатини, дифтерії, ГРВХ та ін.). За локалізацією він поділяється на локалізований і генералізований.
Клініка. Для гострого катарального гінгівіту характерними є ознаки ексудативного запалення. Виявляються гіперемія, набряклість ясен. Унаслідок набряку змінюється рельєф ясен — вони набувають куполоподібної форми, при пальпації болючі, кровоточать. Діти скаржаться на припухлість, кровоточивість, печію ясен. Рентгенологічних змін у кістковій тканині коміркового відростка не вияв-ляє-іься (мал. 17 — див.кольорову вклейку).
При хронічному катаральному гінгівіті діти скаржаться на незначні больові відчуття в яснах, їх набряк і напруженість, кровоточивість під час вживання твердої їжі і чищення зубів щіткою, неприє-
403
мний запах із рота. Під час опитування можна встановити причинний зв'язок виникнення ознак гінгівіту з місцевими хронічними травмуючими чинниками. У разі генералізованого гінгівіту, що виникає на тлі системної хвороби, можливі відповідні симптоми з боку внутрішніх органів.
Перебіг хронічного катарального гінгівіту може бути також без-симптомним або характеризується симптомами, які мало турбують дитину, - кровоточивістю ясен під час чищення зубів щіткою. Тому хвороба частіше виявляється під час планових оглядів дітей і підлітків в організованих колективах.
Об'єктивно у хворих на хронічний катаральний гінгівіт виявляються набряк, гіперемія з ціанотичним відтінком ясен. Змінюється рельєф ясенного краю. Легка форма гінгівіту характеризується ураженням лише ясенних (міжзубних) сосочків, середньотяжка — ясенних сосочків та ясенного краю, тяжка — всієї поверхні ясен, включаючи коміркову. Ясенний край збільшений, валикоподібне стовщений. У всіх хворих спостерігається м'який наліт на зубах, рідше — зубний камінь (мал. 18 — див. кольорову вклейку).
Патоморфологічні зміни при катаральному гінгівіті значно виражені. У яснах відбувається порушення процесу зроговіння епітелію у вигляді паракератозу, акантозу. Набряк строми виявляється у ділянці міжепітеліального та субепітеліального сполучення. Колагенові волокна в оточенні запального інфільтрату стовщені. У запальному інфільтраті — гістіоцити, лімфоцити, плазматичні клітини, тканинні базофіли. Значні зміни відбуваються в судинах: розширення лімфатичних судин, капілярів, венул, виникнення крововиливів, проліферація ендотелію, набряк базальної мембрани з утворенням пери-целюлярного набряку.
У диференційній діагностиці хронічного катарального гінгівіту треба враховувати значну подібність його проявів до ранніх симптомів хронічного гіпертрофічного гінгівіту і генералізованого паро-донтиту. Проте в основі гіпертрофічного гінгівіту лежить гіперплазія сполучної тканини, а головною ознакою генералізованого паро-донтиту є рентгенологічні зміни — ознаки остеопорозу і початкової резорбції верхівки міжзубної перегородки, розширення періодонталь-ної щілини в крайовій частині періодонта, пізніше — виникнення па-
404
родонтальної кишені внаслідок порушення цілості епітеліального покриву ясенної борозни.
Для підтвердження виявлених змін у яснах використовують додаткові лабораторні методи. Позитивна проба Шілера-Писарєва (забарвлення ясен розчинами, що містять йод) свідчить про накопичення глікогену в епітелії, тобто про ступінь запалення.
Тяжкість клінічного перебігу хронічного катарального гінгівіту оцінюється також за допомогою папілярно-маргінально-комірково-го індексу (ПМК). Запалення з інтенсивністю індексу до 30% оцінюється як легкий гінгівіт, 30—60% — сереньотяжкий і понад 60% -тяжкий.
Лікування полягає у виявленні та усуненні етіологічного чинника. При гострому запаленні під час періоду ексудації місцеве лікування спрямоване на зменшення набряку, гіперемії і запобігання вторинній інфекції. Із цією метою застосовують засоби рослинного походження: шавлію, квітки ромашки, ромазулан, плоди чорниці, кореневище змійовика у вигляді полоскань, ротових ванночок. Якщо запалення ясен триває, потрібно здійснити додаткове протизапальне лікування з використанням нестероїдних протизапальних засобів (мефенаміну натрієва сіль), штучного лізоциму, натрію гідрокарбонату (мал. 19 — див. кольорову вклейку).
При лікуванні хворих з хронічним катаральним гінгівітом потрібно дати рекомендації щодо гігієнічного догляду за ротовою порожниною, провести її санацію, рекомендувати вживання твердої їжі (овочів, фруктів у натуральному вигляді).
Із фізіотерапевтичних методів лікування хронічного катарального гінгівіту призначають гідротерапію з вуглекислим газом по 10 хв щодня або через день, на курс лікування - 10—15 сеансів; електрофорез 1% розчину галаскорбіну або 5% розчину аскорбінової кислоти з 1 % розчином нікотинової кислоти, фонофорез алое. Курс лікування — 10 сеансів.
Десквамативний гінгівіт найчастіше виникає у дівчаток у пубертатний період.
Клініка. Десквамативний гінгівіт характеризується набряком, яскравою гіперемією, кровоточивістю і болісністю ясенного краю та коміркової поверхні ясен. Ясна набувають "оголеного" вигляду за рахунок постійного злущування поверхневих шарів епітелію.
405
Діти скаржаться на біль під час чищення зубів, значну кровоточивість. Лікування здійснюється так само, як і при гострому катаральному гінгівіті.
Гіпертрофічний гінгівіт — хронічний проліферативний процес, який супроводжується розростанням волокнистих елементів сполучнотканинної основи ясен і проліферацією базального шару епітелію.
Патогенез. У патогенезі цієї форми гінгівіту важливу роль відіграють гормональні розлади.
Патоморфологічні зміни при хронічному гіпертрофічному гінгівіті характерні для епітеліального покриву ясен: вегетація епітелію з пікнозом ядер, вакуольна дистрофія цитоплазми шипуватих клітин, порушення зроговіння, нерівномірний розподіл глікогену. Одночасно в стромі ясен виникають ознаки набряку, розпушення волокон, підвищення васкуляризації, вогнищева плазморагія стінок судин. Кровоносні судини повнокровні, з розширеним просвітом. Ендотелій набряклий, з ознаками проліферації. Спостерігається розширення венозної ланки мікроциркуляторного русла, інфільтрація лімфоїдних і плазматичних клітин навколо судин. Відзначається накопичення тканинних базофілів з дегрануляцією і метахромазією строми. У глибоких відділах ясенних сосочків помірний фіброз строми. Крім того, виявляється лейкоцитарна інфільтрація. При фіброзній формі гіпертрофічного гінгівіту спостерігається значне розростання колагенових волокон.
Клініка. Діти скаржаться на біль, свербіж ясен, їх кровоточивість, запах з рота. У більшості дітей гіперплазія ясен виникає у пубертатний період, тому гіпертрофічний гінгівіт має генералізова-ний характер з нерівномірним проліферативним запаленням у різних ділянках щелепи. Гіперплазія ясен у ділянці фронтальних зубів верхньої і нижньої щелеп найчастіше виникає за наявності подразнювальних чинників — тісне розташування зубів, аномальне прикріплення м'яких тканин тощо. Гіпертрофічний гінгівіт не має гострого перебігу.
У клініці гіпертрофічного гінгівіту виділяють дві форми: гранулюючу і фіброзну.
При гранулюючій формі захворювання ясенні сосочки та ясенний край гіпертрофовані, набряюіі, гіперемійовані, з ціанотичним відтінком. Форма ясенних сосочків змінена (закруглена або непра-
406
вильна). Залежно від ступеня гіпертрофії ясенні сосочки збільшені до 1/3—1/2 і більше висоти коронки зуба, нерідко досягають різального краю. Унаслідок набряку та гіперплазії формуються ясенні кишені, тому під час ретельного обстеження встановити порушення цілості покривних тканин ясенної борозни не вдається. Виділяють три ступеня проліферації ясен.
До І ступеня належить гіперплазія ясенних сосочків, II — ясенного краю, III — коміркової зони ясен. Кровоточивість ясен залежить від ступеня участі ексудативного компонента розвитку запалення, проте може бути значною внаслідок доторкання. Пришийкова частина зубів у дітей вкрита нальотом, можлива наявність зубного каменю. Особливо тяжкі прояви гіпертрофічного гінгівіту спостерігаються у дітей, які хворіють на епілепсію і приймають протисудомні препарати. Гіпертрофія ясен спостерігається в них як з боку присінкової (вестибулярної), так і з боку оральної поверхонь, збільшені у розмірах сосочки вкривають частину коронок зубів (мал. 20 — див. кольорову вклейку).
При фіброзній формі гінгівіту колір ясен змінюється мало. Ясенні сосочки значно збільшені, ущільнені, рожевого кольору, безболісні і без ознак кровоточивості.
Подібність деяких місцевих ознак потребує диференціальної діагностики хронічного гіпертрофічного гінгівіту з хронічним катаральним гінгівітом і фіброматозом ясен.
Лікування хронічного гіпертрофічного гінгівіту залежить від етіології, клінічного перебігу і ступеня гіперплазії сполучної тканини ясен. Якщо причиною гінгівіту в пубертатний період є порушення гормонального балансу, план лікування узгоджують із педіатром-ендокринологом. У тому разі, коли причиною розвитку гіпертрофічного гінгівіту є приймання протисудомних лікарських засобів, план лікування дитини узгоджують з лікарем-психоневрологом. Тому в разі дифузного гіпертрофічного гінгівіту потрібно провести обстеження дитини у відповідного фахівця.
Лікування обмеженого гіпертрофічного гінгівіту передбачає насамперед усунення несприятливих чинників (зубні відкладення, погано накладені шюмби, аномалії прикусу, нераціональні ортодонтичні апарати).
Важливим є ліквідація запалення, зокрема ексудативного про-
407
цесу. Із цією метою видаляють м'які і тверді зубні відкладення, навчають дитину гігієнічному догляду за ротовою порожниною з використанням гігієнічних засобів протизапальної дії. Місцеве призначають природні антибактеріальні препарати ( новоіманін, натрію усні-нат, сальвій, настій календули, софори японської), нестероїдні протизапальні засоби — 0,1% розчин мефенаміну натрієвої солі, мазь "Ме-фенат", засоби рослинного походження (листки шавлії, квітки ромашки, ромазулан, квітки арніки, трава звіробою та ін.) у вигляді зрошень, аплікацій, інстиляцій, полоскань.
Після усунення запального набряку і кровоточивості ясен використовують склерозивне лікування (мараславін, чистотіл, бефунгін). При гіпертрофії І ступеня пропонують (Т.Ф.Виноградова і співавт., 1983) електрофорез 5% калію йодиду протягом 15—20 днів, II—III ступеня — електрофорез розчину лідази або ронідази в буферному розчині (рН 5,2) через день; курс лікування — 15—20 сеансів.
Для регуляції метаболізму тканин пародонта і поліпшення мікро-циркуляції можливе використання гепарину або його мазі. Доцільно застосувати також такі фізичні методи лікування, як вакуум-масаж (6—10 процедур через день), дарсонвалізацію (15—20 сеансів), зрошування вуглекислотою.
При гіпертрофічному гінгівіті III ступеня, якщо консервативне лікування неефективне, використовують деструктивні методи (кріо-деструкція, діатермокоагуляція). Проте в період морфологічної та функціональної гормональної незрілості статевих залоз у дітей ці методи неефективні. При цьому продовжується гіпертрофія ясен, можливі глибші ураження пародонта.
Виразковий (виразково-некротичний) гінгівіт характеризується запаленням ясен із переважанням альтеративного компонента, порушенням цілості тканин, їх некрозом. Спостерігається рідше, ніж інші форми гінгівіту.
Етіологія. В етіології хвороби певну роль відіграє мікрофлора ротової порожнини — грамнегативні бактерії, фузобактерії, зубна спірохета. Виникненню хвороби сприяє гіповітаміноз аскорбінової кислоти, зниження реактивності організму дитини внаслідок перенесеної гострої респіраторної вірусної хвороби, зниження місцевого імунітету ротової порожнини, наявність травмуючих чинників, недотримання гігієни ротової порожнини. Бактеріальні антигени спри-
•
408
чиняють імунні ураження ясен за типом феномена Артюса, внаслідок чого порушується мікроциркуляція, посилюється тромбоутворення, виникає некроз. Глибокому некрозу тканин сприяє проникнення фузоспірилярної інфекції до сполучнотканинної основи ясен.
Клініка. Найчастіше хвороба має гострий перебіг. Залежно від поширеності процесу і вираженості загальної реакції організму розрізняють легкий, середньотяжкий і тяжкий ступені хвороби. У продромальний період (1—2 дні) температура тіла у дитини підвищується від 37,5 до 39 °С. Виникають головний біль, диспептичні явища, порушується сон. У ротовій порожнині виявляються ознаки катарального гінгівіту. Згодом на тлі виражених катаральних змін виникає некроз ясенного краю і верхівок ясенних сосочків.
Хвороба починається з ураження обмеженої ділянки (1—3 зуби), яке потім швидко поширюється вздовж ясенного краю. На поверхні ясен з'являється некротизована тканина брудно-сірого кольору, після зняття якої з'являється кровоточива болюча виразкова поверхня. Спостерігається велика кількість зубних відкладень. Ясенні сосочки втрачають форму, а якщо процес прогресує, повністю некротизують-ся. Ці ділянки різко болючі, тому діти тримають рот напіввідкритим. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болючі. У разі тяжкого перебігу хвороби прояви інтоксикації прогресують. Цей період триває від 7 до 15 днів залежно від своєчасності лікування, тяжкості хвороби, загального стану дитини. Для гінгівіту у дітей на тлі тяжкого загального стану характерними є розвиток некрозу і розпад тканин із значною реакцією прилеглих тканин. Процес поширюється на інші ділянки слизової оболонки ротової порожнини — щоки, язик, піднебіння, що може призвести до деструкції міжзубної перегородки з втратою зубів (мал. 21 — див. кольорову вклейку).
Некротичний процес інколи починається з ретромолярної ділянки, мигдаликів (ангіна Венсана).
Морфологічно виразковий гінгівіт характеризується значною лейкоцитарною інфільтрацією, вираженими змінами кровоносних і лімфатичних судин: ознаками застою,підвищеної проникності.
Виразковий гінгівіт потрібно диференціювати з некротичними змінами ясен при хворобах крові (лейкоз та ін.). Важливою діагностичною ознакою цього гінгівіту є переважання фузобактерій і спірохет при бактеріоскопічному обстеженні матеріалу, відсутність змін у периферичній крові, характерних для хвороб крові.
409
Лікування. План лікування залежить від тяжкості клінічного перебігу, віку дитини, патогенезу хвороби. Призначають велику кількість питва, дієту з білками, що легко засвоюються, вітамінами, антипстамшні препарати, рутин, аскорбінову кислоту. Якщо потрібно, при гяжкому перебігу хвороби проводять дезінтоксикаційне лікування, призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати. Виражену терапевтичну дію мають комплексні препарати вітамінів ("Ревіт", "Пангексавіт" та ін.).
Місцеве лікування передбачає ліквідацію умов для розвитку анаеробної мікрофлори, видалення некротичної тканини, використання протизапальних і таких, що стимулюють репаративні процеси, препаратів.
Перед початком лікування уражені ділянки слизової оболонки знеболюють із використанням анестезину, олійного розчину усніна-ту натрію з анестезином, розчину лідокаїну, піромекаїну та ін.
Одним з основних завдань місцевого лікування є механічне видалення некротичних тканин. Для цього використовують аплікації протеолітичних ферментів (трипсин, хімотрипсин, террилітин, ірук-сол), які мають некролітичну і муколітичну дію і сприяють легшому видаленню цих тканин.
Під час чищення зубів і міжзубних проміжків вщ нальоту потрібно використовувати групу окислювачів — препаратів, які утворюють активний агом кисню і створюють несприятливі умови для розвитку анаеробної інфекції (розчини перекису водню, калію перманганату).
Для обробки уражених тканин після зняття нальоту широко використовують похідні нітрофурану (фурацилін, фурагін), антибактеріальні препарати широкого спектра дії (метронідазол, трихомона-цид та ін.).
Після очищення виразкової поверхні від некротичних мас, фібрину потрібно застосовувати кератопластичш засоби (аєвіт, каротолін, ретинол, шипшинову олію, солкосерил, вінілін), барвники (метиленовий синій та ін.).
Профілакі ика. Своєчасна санація ротової порожнини, гігієнічний догляд за нею, ліквідація аномального прикусу, загартовування організму
410