37.Модели рыночной экономики

Модель социальной рыночной экономики обладает совокупностью следующих отличительных признаков.

1.Индивидуальная свобода. Она необходима для децентрализованного принятия решений и функционирования рыночных механизмов.

2. Социальная справедливость. Государственная социальная политика должна быть обращена к людям, которые не вовлечены в экономический процесс, и предотвращать чрезмерное неравенство в доходах, иных материальных и социальных показателях уровня жизни.

3. Антициклическая политика. Конкурентная и социальная политика действенна только в условиях стабильной экономики. Поэтому колебания деловой конъюнктуры, сопровождающиеся ухудшением материального положения граждан, должны быть сведены к минимуму.

4. Политика роста – создание правовых основ, инфраструктуры и стимулов для модернизации производственных мощностей и использования технологических инноваций.

5. Структурная политика – целенаправленное преодоление природных, технических и других причин, мешающих структурной (отраслевой и региональной) адаптации экономики к требованиям внутреннего и мирового рынков.

6. Принцип поддержания конкуренции. Достижение вышеперечисленных целей не должно достигаться за счет подавления или существенного ограничения конкурентных начал экономической деятельности.

7. Социальное партнерство. Текущие вопросы найма и оплаты труда решаются в двустороннем порядке между работодателями и работниками при посредничестве, в случае необходимости, государства.

38.Государственное регулирование и его история

Держава являє собою стрижень існуючої суспільної системи, вона концентрує владу, санкціонує існування всіх інших недержавних інститутів. Держава формулює принципи й організовує форми суспільного життя, утворюючи основу інституціональної ієрархії. Держава породила нову форму суспільної обумовленості поведінки людини, відокремивши загальний інтерес від частки.

Тому виникнення й існування держави є не тільки історично необхідним, але й суспільно прогресивним і значним фактором розвитку.

З виникненням держави складається сфера її економічної діяльності. Економічна політика держави стаєсполучною ланкою і необхідним елементом ринкової системи.

Державне втручання в економіку є об'єктивно необхідним незалежно від того, ринкова це чи економіка командно-розподільна.

Ринкова система – це насамперед прерогатива у прийнятті рішень виробниками і споживачами. І все-таки регулюючі функції держави і тут набувають виняткового значення. Ринковий механізм неспроможний розв'язати всі проблеми економічного зростання. Вже в період вільної конкуренції значна частина продуктивних сил переростає рамки класичної приватної власності, і держава змушена брати на себе утримання великих структур економіки: залізниць, пошти, телеграфу тощо. Посилення міждержавної інтеграції на основі поділу праці приводить до переростання загальних економічних процесів за національні межі, формування нових соціально-економічних проблем, пов'язаних з обороною, наукою, регулюванням соціальних відносин, відтворенням робочої сили, екологією і т.ін. З'являється гостра необхідність втручання державної структури в механізм регулювання прийняття економічних та політичних рішень.

Системна рівновага в економіці досягається при неповній зайнятості факторів виробництва, і насамперед робочої сили. Для розв’язання протиріч стагнації необхідно залучити державу з її великим потенціалом. Держава бере на себе функцію забезпечення сумісності ефективного попиту з повною зайнятістю.

За всіх часів держава стягувала податки, тобто вносила свої зміни в кругообіг приватних коштів, з яких утворювалися потоки грошей і потоки товарів та послуг. За всіх часів вона встановлювала митні режими і приймала законодавство на захист праці.

За всіх часів вона виступала арбітром, тому що вона не може, за своїм визначенням і покликанням, ігнорувати правила, які забезпечують загальний інтерес і загальне благо. Навіть коли держава твердить, що вона не цікавиться економічним життям, вона тим самим втручається, оскільки знімає з себе відповідальність.

Держава постійно виступає як представник тих соціальних, політичних груп, які опановують владу. Ліберальна демократія XIX століття на Заході була “демократією власників”, яка розуміла рівність як нерівність розподілу багатства. Ліберальний капіталізм знаходив підтримку в армії, на флоті й у дипломатії різних країн.

Навіть якщо не приймати цілком планову економіку ще недавно Радянського Союзу, держава втручалася і втручається в економіку в широких масштабах і в різноманітних формах:

а) держава встановлює економічні “правила гри” (тривалість робочого дня, розпорядження про об'єднання і т. ін.);

б) держава в значній мірі координує і фінансує капіталовкладення;

в) держава створює державний сектор виробництва (державні підприємства);

г) держава впливає на економічну активність через податки, державні витрати, грошову емісію і кредити;

д) держава посередньо або прямо контролює ціни і курси валют;

е) держава забезпечує перерозподіл національного прибутку;

є) держава несе відповідальність за зайнятість та економічне зростання виробництва.

Можна сказати, що держава – це економічний агент, який діє з індивідуальними економічними суб'єктами і групами.

Таким чином, діяльність усієї сукупності індивідів, родин, фірм і груп координується державою, яка виступає також як арбітр. Це об’єктивний процес, обумовлений дією економічних розрахунків.