105. Папська могутність у 12-13ст.

Попри схизму Анаклета 2 (1130-1138) і заворушення, що виникають у зв’язку з вимогою Арнольда Брешіанського про повернення церкви, що стала надто світською, до апостольської бідності, завдяки діяльності Бернара Клервоського (поглиблення набожності) у 12-13 ст. папство досягає найвищої вершини своєї могутності. Папство знаходить підтримку у Франції. 1179р. Третій Вселенський Латеранський собор вирішує, що для обрання папи потрібна більшість у дві третини кардиналів. Папська влада досягла найбільшої могутності за Інокентія 3, при ньому ідея папської теократії отримала найбільш загострене формулювання: Государям дана влада на землі, священниквм на небі. Папський суд перетворився на гігантський трибунал, який судив не лише по церковним, а й по деяким світським справам. Більшість королів визнавали себе васалами папи. В розпорядженні папи були ордени монахів, при Інокентії 3 була започаткована інквізиція. 1198-1216рр. Інокентій 3 стає не лише намісником Петра, а намісником Христа, від якого усі світські володарі отримують у лен свої держави. Ліквідація єпископської влади, централізація влади через папські інституції легатів. Сицилія, Англія, Португалія стають леннозалежними. Створення латинської церкви в Латинській імперії(1204). 1215 р. – 4 Вселенський Латеранський собор. Рішення про єпископську інквізицію; заборона засновувати нові ордени. Завершення створення папської «універсальної церкви» досягається бл. 1140р. за допомогою Зібрання церковного права.

106. Середньовічні єресі.Іквізиція.

Зрощення церкви зі світським життям після її звільнення від світських зв’язків зумовлює утворення різних сект (єрисей), які заперечують право на панування І володіння майном церкви. Найбільш поширеною єрессю, що виникла у др.. пол. 11 ст. була єресь катарів, що була широко поширена в Пн. Італії (Ломбардія), та в Пд. Франції. Після єретичного собору в Сен-Фелікс-де-Каранані (1167) перемагає радикально-дуалістичне вчення Нікіти Візантійського. Найважливішою групою стають альбігойці (місто Альбі у пд. Франції). Найближчим джерелом катарів-альбігойців було болгарське богомільство (радикально-дуалістичне вчення, сувора аскетичність). Катари відкидали необхідність існування феодальної католицької церкви, феод держави, виступали проти війн. Єресь вальденсів отримала, а свою назву від імені ліонського купця, який роздав своє майно бідним а сам виступив з проповіддю покаяння та призиву до бідності (70-ті рр. 12 ст). вальденси набули поширення в пд Франції, пд. Германії, Швейцарії, у 13-14 ст були поширені в Чехії. У 14-15 ст. єретичні рухи набувають особливо широкий характер, розділяючись на дві основні течії: 1) помірковану бюргерську єресь, що виступала проти папства, що сталила за мету створення нової «бюргерської церкви»; 2) селянську єресь, яка виставляла програму соціального реформування с-ства на антифеодальних основах. Католицька церква боролась із сектами з допомогою новостворених орденів, хрестових походів та інквізиції. Єресі караються церквою до 12 ст. відлученням і ув’язненням у монастирі. Після запровадження єпископської інквізиції (1215) Григорій 9 (1231) створює папську інквізицію. Водночас впроваджено смертну кару для єретиків у Франції, Німеччині. Інквізицією називався спеціальний церковний суд, організований для розгляду справ, пов’язаних із єретизмом. Вже при Інокентії 3 справа інквізиції була передана ордену домініканців, що був заснований у 1207-1208рр. іспанським дворянином Гусманом Домініком. Францисканський орден був заснований у 1209-1210рр. Франциском Асізським, мета – анти єретичні проповіді серед народу.