58. Посилення королівської влади у Франції у XII ст. І причини цього процесу. Філіп іі.

Початок посилення королівської влади. Деяке піднесення коро­лівської влади почалося тільки в першій половині XII ст., за царю­вання Людовіка VI і Людовіка VII. Людовік VI Товстий (1108— 1137) все своє майже тридцятирічне царювання провів у боротьбі з баронами свого домену і добився кінець кінцем їх підлеглості. Бурхливе зростання промислових міст у Північній Франції мало важливі політичні результати. В цій частині Франції відбувався, як уже згадувалось, найсильніший і найзавзятіший рух міст за здобуття прав комуни . Людовік VI спочатку вагався і не відразу зайняв щодо них сприятливу позицію. Але вже за Людовіка VII (1137—1180), а особливо при наступному королі Філіппі II Августі, королівська влада рішуче підтримувала міста в їхній боротьбі про­ти місцевих феодалів.

Людовіку VII за допомогою династичного шлюбу вдалося було здобути дуже велике герцогство на південному заході — Аквітанію. Та незабаром він розвівся з Елеонорою Аквітанською, і цей вели­кий політичний успіх зійшов нанівець. Більш того, англійський ко­роль Генріх II Плантагенет, що поспішив одружитися з Елеонорою, став володарем цієї багатющої області і небезпечним суперником Капетінгів. У руках англійських Плантагенетів, що Були водночас і анжуйськими графами, в середині XII ст. опинився майже весь захід Франції: Анжу, Бретань, Аквітанія, Гасконь, частина Оверні, Пуату, Турень, Мен входили у володіння Плантагенетів, так само як і герцогство Нормандія на півночі Франції. Плантагенети за своїми французькими володіннями були васалами фран­цузького короля. Та володіння цих васалів у кілька разів переви­щували королівський домен.

Людовік VII брав участь у другому хрестовому поході, який приніс йому мало вигод. Абат Сугерій, який управляв у його від­сутність королівством, продовжував і без короля успішну боротьбу , з місцевими баронами. Сугерій також енергійно підтримував міста в їхній боротьбі з феодалами. Нарешті, маючи неабиякі фінансові здібності, він упорядкував королівські фінанси, які зростали завдяки дедалі більшим митам від торгівлі, а також в результаті підвищення рентабельності королівських помість.

Філіпп II Август. Філіпп II Август (1180—1223), син Людові-ка VII, послідовно проводив політику об'єднання французьких зе­мель під своєю владою і зумів досягти в цьому блискучих успіхів. Філіпп підтримував французькі міста — як ті, що були в його королівському домені, так і ті, що знаходилися на території інших князів-феодалів. Уже на початку свого царювання Філіпп II при­єднав до королівського домену на Півночі Пікардію і Вермандуа. Дальша боротьба його з Плантагенетами завершилася дуже успіш­но. На початку XIII ст. Філіппові II вдалося відняти у Плантаге-нетів більшість їхніх французьких володінь: Нормандію, Анжу, Мен, Турень, частину Пуату (1204—1214). Вирішальним був 1214 рік, коли французи розбили англійського короля Іоанна Без­земельного (у битві під Лярош О'Муан, на початку липня 1214 р.) і його союзників — фландрського графа і германських феодалів (у битві при Бувині наприкінці липня того ж 1214 р.). В іншій битві — під Бувіном — велику роль відіграли міські ополчення вільних французьких комун, що наочно продемонструвало полі­тичний союз королівської влади з містами.

За Філіппа II були проведені й інші важливі приєднання: Блуа — на захід і частина Оверні на південь від королівського до­мену, східна частина Лангедоку на самому півдні Франції відторг­нуто від володінь графа Тулузького. Східний Лангедок був при­єднаний вже наприкінці царювання Філіппа II, коли його син принц Людовік (майбутній Людовік VIII) взяв участь у хрестово­му поході проти єретиків — альбігойців — на заклик папи Інокентія III.

Адміністративна реформа Філіппа II Августа. У зв'язку з при­єднанням великої кількості земель до королівського домену за Філіппа II була проведена важлива адміністративна реформа. Усі королівські володіння були поділені на рівні адміністративні окру­ги, що називались бальяжами, на чолі яких були поставлені коро­лівські губернатори — бальї. Бальї нагадували своїми функціями графів Карла Великого. Вони відали судом, стягуванням податків, скликали ополчення. Вони зобов'язані були періодично подавати

королю письмові звіти. Призначали їх звичайно на короткі строки з людей, близьких до двору і не зв'язаних родинними або іншими близькими відносинами з місцевою провінційною знаттю. Бальяжів за Філіппа II було організовано всього 20. На півдні, в Лангедоку, замість бальї призначали сенешалів. Відмінність сенешалів від бальї полягала в тому, що ці: були чиновники, які походили з місце­вого дворянства. Вплив королівської влади на півдні, природно, був слабший, ніж на півночі, заході і особливо в центрі королівства.