- •1. Поняття, предмет, метод і система цивільного процесуального права.
- •2. Поняття і види джерел цивільного процесуального права. Значення судової практики.
- •3. Цивільні процесуальні норми, їх структура, дія в часі, просторі та за колом осіб
- •4. Поняття цивільного процесу (судочинства) та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.
- •5. Сутність, основні ознаки та значення цивільної процесуальної форми.
- •6. Поняття принципів цивільного процесуального права, їх значення та система.
- •7. Принципи диспозитивності, змагальності, процесуальної рівноправності сторін, усності, безпосередності.
- •8. Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи. Передумови та підстави виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин.
- •9. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.
- •10. Суд як обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин. Правове положення суду. Склад суду. Підстави для відводу судді. Порядок вирішення заяви про відвід судді.
- •11. Поняття, склад і класифікація осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальні права і обов’язки. Інші учасники цивільного процесу.
- •12. Поняття та ознаки сторін в цивільному процесі, їх процесуальні права та обов’язки. Цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.
- •13. Процесуальна співучасть, її підстави та види. Процесуальні права і обов’язки співучасників.
- •14. Поняття належного та неналежного відповідача. Умови, процесуальний порядок та наслідки заміни неналежного відповідача.
- •15. Процесуальне правонаступництво (поняття та підстави). Порядок вступу в процес і правове положення правонаступника.
- •16. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співпозивачів.
- •17. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співучасників.
- •19. Повноваження представника в суді (об’єм і оформлення).
- •20. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді.
- •22. Поняття та мета судового доказування. Поняття та ознаки судових доказів.
- •23. Належність та допустимість доказів.
- •24. Класифікація доказів.
- •25. Поняття предмета доказування. Поняття предмету доказування у конкретних цивільних справах. Підстави звільнення від доказування.
- •26. Розподіл між сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, обов’язків доказування. Роль суду в доказуванні.
- •27. Види процесуальних засобів доказування. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. Визнання стороною обставин та його значення для доказування. Відмова сторони від визнання обставин.
- •28. Показання свідків. Процесуальний порядок допиту свідків. Права та обов’язки свідків.
- •29. Письмові докази та їх види (за формою та змістом). Процесуальний порядок дослідження письмових доказів в судовому засіданні.
- •30. Речові докази. Процесуальний порядок дослідження речових доказів у судовому засіданні.
- •31. Експертиза в цивільному процесі України.
- •32. Оцінка судових доказів. Особливості оцінки доказів в різних стадіях цивільного процесу.
- •33. Забезпечення доказів та судові доручення по збиранню доказів в цивільному процесі.
- •34. Процесуальні строки (поняття, види і значення). Строки розгляду цивільних справ. Обчислення, зупинення, продовження та поновлення процесуальних строків. Наслідки пропуску процесуальних строків.
- •35. Судові витрати (поняття та види).
- •36. Цивільна юрисдикція суду (поняття, значення та види).
- •37. Поняття і види підсудності. Функціональна підсудність. Порядок передачі справи із одного суду в інший суд (заміна підсудності).
- •38. Територіальна підсудність цивільних справ.
- •39. Поняття та особливості наказного провадження. Справи наказного провадження. Процесуальний порядок їх розгляду, видачі і скасування судового наказу.
- •40. Поняття та сутність позовного провадження. Поняття позову. Елементи позову
- •43. Пред’явлення позову. Форма та зміст позовної заяви. Підстави для залишення позовної заяви без руху та повернення її позивачу
- •45. Захист інтересів відповідача. Заперечення проти позову, їх вили.
- •46. Зустрічний позов. Порядок і умови пред’явлення зустрічного позову.
- •47. Забезпечення позову. Підстави, види і процесуальний порядок забезпечення позову та заміни забезпечення позову або скасування забезпечення позову.
- •48. Підготовка справ до судового розгляду та її значення. Попереднє судове засідання, його мета і процесуальний порядок проведення.
- •49. Призначення справи до судового розгляду. Судові виклики та повідомлення суду. Судові повістки та оголошення про виклик в суд.
- •50. Поняття та значення судового розгляду. Частини судового розгляду. Підготовча частина судового розгляду.
- •51. Роль головуючого в судовому засіданні. Заходи процесуального примусу.
- •53. Процесуальний порядок розгляду судом цивільної справи по суті. Судові дебати.
- •54. Фіксування цивільного процесу.
- •55. Поняття, підстави і процесуальний порядок відкладення розгляду цивільної справи в суді. Перерви в судовому засіданні.
- •56. Зупинення провадження у справі: підстави, процесуальний порядок, правові наслідки. Відновлення провадження у справі.
- •57. Закінчення цивільної справи без ухвалення судового рішення: закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (підстави та правові наслідки).
- •58. Закриття провадження у цивільній справі: підстави, процесуальний порядок та правові наслідки.
- •59. Поняття та види судових рішень. Відмінність судового рішення від судової ухвали.
- •61. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
- •62. Зміст судового рішення (його складові частини).
- •63. Усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив. Додаткове рішення суду.
- •64. Законна сила судового рішення. Порядок набрання рішенням суду законної сили. Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили.
- •65. Ухвали суду першої інстанції, їх види.
- •66. Умови та процесуальний порядок заочного розгляду справи. Порядок перегляду заочного рішення.
- •67. Поняття і зміст окремого провадження. Відмінність окремого провадження від інших видів цивільного судочинства.
- •68. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Процесуальний порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
- •69. Процесуальний порядок розгляду судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
- •70. Процесуальний порядок розгляду справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
- •71. Процесуальний порядок розгляду судом справ про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземцями.
- •72. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
- •73. Процесуальний порядок розгляду судами справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.
- •74. Процесуальний порядок розгляду судом справ про передачі безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність та про визнання спадщини відумерлою.
- •75. Розгляд судами справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
- •76. Зміст і значення стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Суб’єкти та об’єкти апеляційного оскарження.
- •77. Процесуальний порядок та строки апеляційного оскарження. Форма та зміст апеляційної скарги.
- •78. Оскарження ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку окремо від судового рішення
- •79. Підготовка апеляційного розгляду справи. Процесуальний порядок та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
- •80. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення чи його зміни.
- •81. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
- •82. Ухвала та рішення суду апеляційної інстанції, їх зміст.
- •83. Сутність та значення стадії перегляду судових рішень у касаційному порядку. Суб’єкти права касаційного оскарження. Об’єкти касаційного оскарження.
- •84. Процесуальний порядок і строк касаційного оскарження. Форма та зміст касаційної скарги.
- •85. Підготовка справ та їх попередній розгляд судом касаційної інстанції. Процесуальний порядок і межі розгляду справи в суді касаційної інстанції.
- •86. Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
- •87. Підстави для скасування рішення судом касаційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.
- •88. Ухвала і рішення суду касаційної інстанції. Зміст ухвали і рішення суду касаційної інстанції.
- •89. Провадження з перегляду судових рішень Верховним Судом України: підстави, процесуальний порядок оскарження. Повноваження Верховного Суду України при перегляді судових рішень.
- •90. Підстави перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Відмінність нововиявлених обставин від нових обставин і від нових доказів.
61. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
Рішення суду повинно відповідати вимогам, встановленим законом. Такими вимогами є: законність (ст. 213 ЦПК); обґрунтованість (ст. 213 ЦПК); дотримання порядку ухвалення (ст. 209 ЦПК); форма (ст. 222 ЦПК); зміст (ст. 215 ЦПК); порядок проголошення (ст. 218 ЦПК). Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосудним.
Законність рішення – це його відповідність нормам матеріального та процесуального закону. Умовами законності є: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.
Вимоги законності рішення суду забезпечується також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону – додержання передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійсненням прав і обов’язків та правильною реалізацією повноважень.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормативно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону України або міжнародному договору, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Якщо ж закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обов’язковість надана Верховною Радою України, то суд застосовує відповідний міжнародний договір. У випадках, встановлених законом, суд може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).
Обґрунтованість рішення – це його правильність з фактичної сторони. Вимогами обґрунтованості є: повне і всебічне з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; доведеність цих обставин, які суд вважає встановленими; відповідність висновків суду, викладеним у рішенні, обставинам справи, які були встановлені у судовому засіданні.
Встановлені судом обставини повинні бути обґрунтовані лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку, за допомогою засобів, встановлених ст. 57 ЦПК, дослідженні, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинно бути обґрунтованим, наприклад, у зв’язку із неналежністю чи недопустимість доказів чи засобів доказування.
Рішення суду повинно бути ухваленим у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом.
При прийнятті рішення суд повинен вирішити ряд питань, які стосуються як матеріально-правової вимоги, так і подальшого розвитку цивільного процесу у справі. Так, відповідно до ст. 214 ЦПК такими питаннями є:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення.
Важливою вимогою до судового рішення є його форма. Воно викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь в ухваленні рішення (ст. 209 ЦПК). Не допускається наявність у рішенні суду різноманітних підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тексту. Як правило рішення суду не повинно мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексту, то ці поправки повинні бути застережені перед підписом суддів.
Рішення суду повинно відповідати вимогам щодо змісту, викладеним у ст. 210 ЦПК, а також повинно дати відповідь на усі питання, які вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні. Воно має чотириелементну структуру і складатися із вступної, описової, мотивувальної та резолютивну частин.
У вступній частині рішення зазначається: час та місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвища та ініціали судді (суддів – при колегіальному розгляді); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог. Метою викладу цієї частини є визначення суб’єктного складу учасників судового засідання та зазначення справи, по якій ухвалюється рішення.
В описовій частині міститься узагальнений виклад позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом. Тобто, у ній визначається розвиток спору, цивільного процесу по справі, опис доказової бази, яка досліджувалась у судовому засіданні.
В мотивувальній частині вказується: встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносин; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався. Цією частиною суд обґрунтовує свої висновки аналізуючи юридичну та фактичну сторони справи.
В резолютивній частині вміщується висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; вказується строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Резолютивна частина рішення – це владне розпорядження суду, як державного органу, по справі, яке буде предметом виконання сторонами та іншими органами й особами, щодо яких воно ухвалене.
У ряді зобов’язань, які були предметом судового розгляду та вирішення, встановлено особливості щодо формулювання цієї частини судового рішення. Так, наприклад, суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (ст. 216 ЦПК). Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ст. 217 ЦПК).
В резолютивній частині рішення суду може зазначатися положення про негайне виконання, яке застосовується у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК. При чому зазначення цієї умови у рішенні може бути обов’язком для суду, а також віднесено на розсуд суду.
У випадку складності справи суд може відкласти складання повного рішення суду на строк не більше ніж п’ять днів з дня закінчення судового розгляду справи, оголосивши вступну та резолютивну частини рішення у тому судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи (ч. 3 ст. 209 ЦПК).
Ухвалене рішення суду проголошується прилюдно, крім справ, які розглядалися у закритому судовому засіданні, що оголошуються лише особам, які беруть у судовому засіданні (ч. 9 ст. 6 ЦПК). Головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 218 ЦПК). У разі проголошення неповного судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.