![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Поняття, предмет, метод і система цивільного процесуального права.
- •2. Поняття і види джерел цивільного процесуального права. Значення судової практики.
- •3. Цивільні процесуальні норми, їх структура, дія в часі, просторі та за колом осіб
- •4. Поняття цивільного процесу (судочинства) та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.
- •5. Сутність, основні ознаки та значення цивільної процесуальної форми.
- •6. Поняття принципів цивільного процесуального права, їх значення та система.
- •7. Принципи диспозитивності, змагальності, процесуальної рівноправності сторін, усності, безпосередності.
- •8. Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи. Передумови та підстави виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин.
- •9. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.
- •10. Суд як обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин. Правове положення суду. Склад суду. Підстави для відводу судді. Порядок вирішення заяви про відвід судді.
- •11. Поняття, склад і класифікація осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальні права і обов’язки. Інші учасники цивільного процесу.
- •12. Поняття та ознаки сторін в цивільному процесі, їх процесуальні права та обов’язки. Цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.
- •13. Процесуальна співучасть, її підстави та види. Процесуальні права і обов’язки співучасників.
- •14. Поняття належного та неналежного відповідача. Умови, процесуальний порядок та наслідки заміни неналежного відповідача.
- •15. Процесуальне правонаступництво (поняття та підстави). Порядок вступу в процес і правове положення правонаступника.
- •16. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співпозивачів.
- •17. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співучасників.
- •19. Повноваження представника в суді (об’єм і оформлення).
- •20. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді.
- •22. Поняття та мета судового доказування. Поняття та ознаки судових доказів.
- •23. Належність та допустимість доказів.
- •24. Класифікація доказів.
- •25. Поняття предмета доказування. Поняття предмету доказування у конкретних цивільних справах. Підстави звільнення від доказування.
- •26. Розподіл між сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, обов’язків доказування. Роль суду в доказуванні.
- •27. Види процесуальних засобів доказування. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. Визнання стороною обставин та його значення для доказування. Відмова сторони від визнання обставин.
- •28. Показання свідків. Процесуальний порядок допиту свідків. Права та обов’язки свідків.
- •29. Письмові докази та їх види (за формою та змістом). Процесуальний порядок дослідження письмових доказів в судовому засіданні.
- •30. Речові докази. Процесуальний порядок дослідження речових доказів у судовому засіданні.
- •31. Експертиза в цивільному процесі України.
- •32. Оцінка судових доказів. Особливості оцінки доказів в різних стадіях цивільного процесу.
- •33. Забезпечення доказів та судові доручення по збиранню доказів в цивільному процесі.
- •34. Процесуальні строки (поняття, види і значення). Строки розгляду цивільних справ. Обчислення, зупинення, продовження та поновлення процесуальних строків. Наслідки пропуску процесуальних строків.
- •35. Судові витрати (поняття та види).
- •36. Цивільна юрисдикція суду (поняття, значення та види).
- •37. Поняття і види підсудності. Функціональна підсудність. Порядок передачі справи із одного суду в інший суд (заміна підсудності).
- •38. Територіальна підсудність цивільних справ.
- •39. Поняття та особливості наказного провадження. Справи наказного провадження. Процесуальний порядок їх розгляду, видачі і скасування судового наказу.
- •40. Поняття та сутність позовного провадження. Поняття позову. Елементи позову
- •43. Пред’явлення позову. Форма та зміст позовної заяви. Підстави для залишення позовної заяви без руху та повернення її позивачу
- •45. Захист інтересів відповідача. Заперечення проти позову, їх вили.
- •46. Зустрічний позов. Порядок і умови пред’явлення зустрічного позову.
- •47. Забезпечення позову. Підстави, види і процесуальний порядок забезпечення позову та заміни забезпечення позову або скасування забезпечення позову.
- •48. Підготовка справ до судового розгляду та її значення. Попереднє судове засідання, його мета і процесуальний порядок проведення.
- •49. Призначення справи до судового розгляду. Судові виклики та повідомлення суду. Судові повістки та оголошення про виклик в суд.
- •50. Поняття та значення судового розгляду. Частини судового розгляду. Підготовча частина судового розгляду.
- •51. Роль головуючого в судовому засіданні. Заходи процесуального примусу.
- •53. Процесуальний порядок розгляду судом цивільної справи по суті. Судові дебати.
- •54. Фіксування цивільного процесу.
- •55. Поняття, підстави і процесуальний порядок відкладення розгляду цивільної справи в суді. Перерви в судовому засіданні.
- •56. Зупинення провадження у справі: підстави, процесуальний порядок, правові наслідки. Відновлення провадження у справі.
- •57. Закінчення цивільної справи без ухвалення судового рішення: закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (підстави та правові наслідки).
- •58. Закриття провадження у цивільній справі: підстави, процесуальний порядок та правові наслідки.
- •59. Поняття та види судових рішень. Відмінність судового рішення від судової ухвали.
- •61. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
- •62. Зміст судового рішення (його складові частини).
- •63. Усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив. Додаткове рішення суду.
- •64. Законна сила судового рішення. Порядок набрання рішенням суду законної сили. Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили.
- •65. Ухвали суду першої інстанції, їх види.
- •66. Умови та процесуальний порядок заочного розгляду справи. Порядок перегляду заочного рішення.
- •67. Поняття і зміст окремого провадження. Відмінність окремого провадження від інших видів цивільного судочинства.
- •68. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Процесуальний порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
- •69. Процесуальний порядок розгляду судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
- •70. Процесуальний порядок розгляду справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
- •71. Процесуальний порядок розгляду судом справ про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземцями.
- •72. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
- •73. Процесуальний порядок розгляду судами справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.
- •74. Процесуальний порядок розгляду судом справ про передачі безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність та про визнання спадщини відумерлою.
- •75. Розгляд судами справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
- •76. Зміст і значення стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Суб’єкти та об’єкти апеляційного оскарження.
- •77. Процесуальний порядок та строки апеляційного оскарження. Форма та зміст апеляційної скарги.
- •78. Оскарження ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку окремо від судового рішення
- •79. Підготовка апеляційного розгляду справи. Процесуальний порядок та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
- •80. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення чи його зміни.
- •81. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
- •82. Ухвала та рішення суду апеляційної інстанції, їх зміст.
- •83. Сутність та значення стадії перегляду судових рішень у касаційному порядку. Суб’єкти права касаційного оскарження. Об’єкти касаційного оскарження.
- •84. Процесуальний порядок і строк касаційного оскарження. Форма та зміст касаційної скарги.
- •85. Підготовка справ та їх попередній розгляд судом касаційної інстанції. Процесуальний порядок і межі розгляду справи в суді касаційної інстанції.
- •86. Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
- •87. Підстави для скасування рішення судом касаційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.
- •88. Ухвала і рішення суду касаційної інстанції. Зміст ухвали і рішення суду касаційної інстанції.
- •89. Провадження з перегляду судових рішень Верховним Судом України: підстави, процесуальний порядок оскарження. Повноваження Верховного Суду України при перегляді судових рішень.
- •90. Підстави перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Відмінність нововиявлених обставин від нових обставин і від нових доказів.
17. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співучасників.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору — це особи, які вступають у вже розпочатий процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін.
Характерні риси третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
1) така особа не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення, існуючого між позивачем і відповідачем;
2) підстава участі в справі третьої особи — матеріально-правова заінтересованість (можливість регресу, інший інтерес);
3) третя особа може вступити у справу за власною ініціативою або бути залученою до неї згідно з ухвалою суду;
4) треті особи діють у процесі самостійно, вони незалежні від сторін, не повинні погоджувати з ними свої дії;
5) рішення суду не зачіпає суб'єктивних прав третіх осіб, тому має преюдиціальне значення;
6) вступ до справи третьої особи не тягне за собою розгляду справи спочатку (ст.35 ЦПК);
7) третя особа не може пред'явити зустрічний позов. Такий позов не може бути пред'явлений і до неї.
Оскільки третя особа не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то метою її участі в чужій справі (процесі) є захист не суб'єктивного права, а свого юридичного інтересу. Іншими словами, об'єктом судового захисту для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступає охоронюваний законом інтерес, який, як правило, носить цивільно-правовий характер.
Юридичний інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі в чужій для неї справі (процесі) може виявлятися в різних формах. Найпоширенішою формою юридичної заінтересованості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступають регресні правовідносини. Через регресне правовідношення третя особа без самостійних вимог вступає або притягується в чужий для неї процес для того, щоб своєю участю в чужій справі, по-перше, запобігти можливості настання в майбутньому несприятливих наслідків у вигляді загрози пред'явлення проти неї регресного позову або, по-друге, забезпечити собі право на пред'явлення в майбутньому регресної вимоги проти відповідної сторони.
Ще однією формою юридичної заінтересованості третіх осіб без самостійних вимог є необхідність захистити себе від можливого в майбутньому порушення існуючого і підтвердженого в установленому порядку суб'єктивного права.
Третя особа без самостійних вимог може брати участь у процесі як на стороні позивача, так і на стороні відповідача. При цьому, проте, вона не стає простим пособником відповідної сторони. Вона захищає в процесі власні інтереси і тому є самостійним учасником процесу. Третя особа без самостійних вимог має право заявляти клопотання, відводи, подавати докази і брати участь в їх дослідженні, висловлювати свої доводи і міркування, заперечувати проти доводів інших осіб, що беруть участь у справі. Вона може оскаржувати рішення суду і вчиняти інші дії, передбачені законом.
Таким чином, інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, покликаний захистити права і охоронювані законом інтереси учасників цивільного процесу, які не є учасниками спірного матеріального правовідношення, але перебувають з однією із сторін у процесі в таких відносинах, які можуть змінитися в результаті винесеного рішення.
Участь у цивільному процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обумовлена допроцесуальними матеріально-правовими відносинами, що склалися між третьою особою і тією особою, на стороні якої вона бере участь у процесі.
Участь у справі третьої особи дозволяє своєчасно захистити її права і охоронювані законом інтереси, захистити права і охоронювані законом інтереси тієї особи, на стороні якої вона бере участь у справі, допомагає суду повно, швидко і всебічно з'ясувати всі обставини справи і винести законне і обґрунтоване рішення.
Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача. Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному:
1) третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває (ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем. Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;
2) третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.
Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.
Порядок залучення до участі в справі або вступу до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, регулюється ст.36 ЦПК. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому разі може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.
У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.
Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.
Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.
З питання залучення або допуску до участі у справі третьої особи суд постановляє ухвалу.
18. Поняття та види представництва в суді. Особи, які можуть бути представниками в суді. Особи, які не можуть бути представниками в суді.
Представництво у цивільному процесі - це правовідношення, в силу якого представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав.
Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.
Процесуальний інститут представництва є відносно самостійним щодо представництва, яке є в цивільному праві. Процесуальне представництво, зокрема, відрізняється наступним:
а) процесуальне представництво здійснюється в межах цивільної справи, що розглядається судом;
б) метою процесуального представництва є надання особі, яка бере участь у справі, допомоги у захисті прав та інтересів та реалізації її процесуальних прав;
в) допускається так зване "подвійне представництво", коли, наприклад, законний представник доручає ведення справи договірному;
г) в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен довіритель (у справах щодо усиновлення - ст. 223 Сімейного кодексу України);
д) повноваження представника визначаються процесуальним законом, але можуть бути обмежені довіреністю.
Тобто цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного функціями і змістом правовідносин, підставами їх виникнення.
ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, і цим підтверджує, що він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Процесуальний представник не заступає сторону у цивільному судочинстві (за винятком законних представників - батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника.
Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника (договірного представника), оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).
Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника. Наприклад при представництві держави у Європейському Суді з прав людини участь у справі приймає Міністерство юстиції України.
За ступенем обов’язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:
1. обов’язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту;
2. факультативне – виникає на підставі цивільно-правової угоди.
За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:
1. договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);
2. законне представництво – підстави його виникнення передбачені законом (наприклад, ст. 172 СК передбачає, що повнолітні мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники).
За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:
1. представництво фізичних осіб – підставою такого представництво є закон або цивільно-правова угода;
2. представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило на трудовій угоді.
Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а такожнедієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі,опікуни чи інші особи, визначені законом.
Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді
Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особоюв справі, чи як законні представники.