46.Соціальні інституи культури. Управління культурою

Інститут культури є серією культурних комплексів, що визначають найбільш важливі види людської діяльності.

Соціальний інститут (лат. institutum — організація, лад) — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв'язків між людьми.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:

— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним).

Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально.

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збе­реженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

47.Соціологія науки: проблеми та сучасний стан розвитку

Дослідження проблем науки сьогодні цілком актуальне. Причин багато, головні із них пов'язані з бурхливим розвитком НТП й пе­ретворенням науки в безпосередню продуктивну силу, проникненням науки в макро - і мікросвіт, з глобальними масштабами негативних наслідків науково-технічного розвитку і необхідності в цьому зв'язку дати моральну оцінку ролі науки.

Соціологія науки почала розвиватись ще у XIX столітті під впливом позитивістських ідей О.Конта. Потім у працях М.Вебера, П.Сорокіна, М.Шелера розвивались основні ідеї соціології науки. Спочатку вона виступила як соціологія пізнання. Роберт Мертон за­твердив соціологію науки як самостійну дисципліну. Потім у соці­ології науки склалося два напрямки. Перший напрямок пов'язував науку з духовною культурою (Т.Парсонс), другий напрямок вивчав науку як фактор техніко-економічного прогресу (У.ОГБОРН, Л.МЕРФОРД). Отже, у 30-ті роки XX століття Роберт Мертон аналізував соціаль­ну й культурну структуру науки. У 60-ті роки Т.Кун вивчав науко­ві революції. Т.Парсонс і його колеги вивчали соціальну органі­зацію науки й форми взаємодії між вченими. Ще пізніше в США, Ве­ликобританії та низці інших країн були проведені обслідування умов і форм винагороди в науці, а також організації й ефективнос­ті наукових груп. Широко використовувався метод контент-аналізу під час вивчення біографій вчених із метою визначення залежності між соціальним походженням, освітою, політичною і релігійною орі­єнтаціями, з одного боку, і продуктивністю наукової праці, успішністю наукової кар’єри, з іншого боку. Вивчались частота цитуван­ня вчених для вивчення стійких наукових спільностей, встановлення внеску вченого в розвиток наукової дисципліни.

У колишньому Радянському Союзі наука вивчалась у двох на­прямках:

1) внутрішньо інституціональний - вивчались соціальні аспек­ти діяльності вчених, наукових колективів та організацій; 2) зовнішньо інституціональний - вивчались соціальні аспекти взаємо­дії науки з іншими інститутами суспільства.

У 20-30-ті роки вивчався бюджет робочого часу вчених. У 60-ті, 70-ті роки вивчалась проблема формування особистості вче­ного, соціальний статус наукового працівника, його спосіб життя, мотивація наукової творчості (Бестужев-Лада), фахова мобільність у науці, структура наукових колективів і т. ін.

Які виявлені закономірності в розвитку науки?

1. Наука рухається вперед пропорційно масі знань, успадкованих нею від минулих поколінь. Починаючи з XX століття, обсяг наукової діяльності подвоюється кожні 10-15 років, а тепер уже кожні 5 ро­ків. Це відображається у рості, кількості наукових відкриттів, а та­кож у кількості людей, зайнятих у науці. У 90-х роках нашого сто­ліття кількість вчених і наукових працівників складала більше 90% від загальної кількості вчених за всю історію науки.

2. Розвиток науки здійснювався у єдності та еволюції. Еволюція ві­дображає лінійний, поступовий розвиток науки, кумулятивний розвиток-накопичення знань. Революція-корінний перегляд раніше визна­ного знання, це стосується не тільки теорій, але й фактів, методів, фундаментальних світоглядних уявлень.

Ведучими напрямками сучасної науки є мікроелектроніка, біонізація технічних процесів, космізація різних видів виробництва, ядерна енергетика, генна інженерія та інші. У наш час наука стала головною продуктивною силою суспільства, виробництво-сферою технологічного використання науки. Причини науково-технічної ре­волюції різноманітні-це й прорив у мікросвіт, це й оволодіння атомною енергією, це й суспільна потреба в розвитку науки. Соці­альні наслідки НТР різноманітні:

1) у наявності тріади економічного росту - наука, техніка, виробниц­тво;

2) виник новий суспільний розподіл праці - людина звільняється з сфери матеріального виробництва, від тяжкої механічної праці. Безробіття зростає, нестабільність робочих місць;

3) збільшується розрив між отриманою кваліфікацією і новими вимо­гами виробництва;

4) збільшується вільний час. Посилюється можливість реалізувати свій потенціал у сфері виробництва й у сфері дозвілля.

Можна виділити три групи соціальних функцій науки:

1) функції культурно-світоглядні;

2) функції науки як безпосередньої продуктивної сили;

3) функції науки в системі управління суспільством.