Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Адаптовані лекції для моїх заочників.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
17.09.2019
Размер:
241.66 Кб
Скачать

Лекція 1 Українська мова: походження, розвиток і функціонування План

  1. Предмет та завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

  2. Мова і мовлення. Функції мови.

  3. Походження та основні етапи розвитку української мови.

  4. Літературна мова.

1.Предмет курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» складається з кількох аспектів:

  • вивчення різних видів ділових документів, набуття навичок їх укладання;

  • оволодіння нормами літературної мови: графічними, орфоепічними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, стилістичними та пунктуаційними;

  • засвоєння основних правил культури усного ділового мовлення.

Завдання курсу:

  • сформувати уміння і навички складання, написання та оформлення документів;

  • забезпечити оволодіння нормами української літературної мови та дотримання вимог культури усного та писемного мовлення, а також оволодіння навичками комунікативно виправданого використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях;

  • дати студентам ґрунтовні та систематичні знання з культури та етики ділового спілкування.

2. Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих в межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Мова – це система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування.

Мовлення – це конкретне говоріння, усне чи письмове, і так само сприйняття. Мова існує виключно в актах мовлення. Мовлення – це функціонування мови в процесі вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду діяльності. Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес.

Функції мови

Питання про функції мови є дуже складним, мовознавці досі не прийшли тут до єдиної думки. У різних працях виділяють від двох до двадцяти функцій.

1.Комунікативна (мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві).

2.Мислетворча (засіб формування думки).

3.Пізнавальна, або гносеологічна (мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу).

4.Ідентифікаційна (за допомогою мови людина ототожнює себе в межах певної спільноти).

5.Акумулятивна (мова акумулює в собі досвід людських поколінь).

6. Номінативна (усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості;мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под.).

7. Апелятивна, або імпресивна (пов’язана із впливом мови на слухача).

Виділяють ще магічну, експресивну, емоційну, інформаційну функції мови.

3. За походженням українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи.

Існує чимало концепцій зародження і розвитку української мови як окремої слов’янської. Серед них дві основні. Згідно з першою з них українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на ХІІ-ХIV ст. До виникнення української мови спричинилися суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ столітті на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія.

Друга концепція, якої дотримуються всі сучасні мовознавці, полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української мови, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова , розпад якої розпочинається орієнтовно в VII столітті.

Вчені виділяють 5 періодів, або етапів, розвитку української мови.

  1. Спільнослов’янська, або праслов’янська (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.).

  2. Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.).

  3. Давньоруська мова (X – перша половина XIII ст.).

  4. Староукраїнська мова (друга половина XIII– XVIII ст.).

  5. Нова українська мова (XIX – XXI ст.).

4. Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

– у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

–у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних і соціальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

Літературна мова реалізується в усній і писемних формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський, основоположником по праву вважають Т.Г.Шевченка.

Лекція 2 Стилі сучасної української літературної мови

План

  1. Поняття про стиль мови.

  2. Специфіка наукового стилю.

  3. Офіційно-діловий стиль у системі стильової диференціації мови.

1. Слово «стиль» – багатозначне, воно походить від латинського «stylus» – «паличка для письма».

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. В українській мові традиційно виділяють такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний, епістолярний.

Кожен стиль має:

  • призначення;

  • сферу використання;

  • ознаки;

  • мовні засоби;

  • підстилі;

  • жанри.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю.

2. Науковий стиль

Сфера використання: наука, техніка, освіта.

Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Ознаки: понятійність, предметність, підкреслена логічність, об’єктивність, узагальненість, аргументація, переконливість.

Мовні засоби: терміни, цитати,посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З дієслівних форм часто вживаються безособові.

Підстилі: власне науковий (призначений для фахівців), науково-популярний (розрахований на масового читача), науково-навчальний (використовується з навчальною метою)

Жанри: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, рецензія.

Приклади наукового стилю

1. Кожному об’єкту – папці, файлові, програмі тощо – можна поставити у відповідність ярлик. Ярлик – це спеціальна піктограма зі стрілкою і асоційований з нею коротенький файл, який містить адресу об’єкта. Ярлики створює користувач. Назви ярликами система дає автоматично, але їх можна редагувати. Користувач копіює ярлики у різні папки, де вони репрезентують об’єкт. Призначення ярлика – швидке відкривання об’єкта. Тепер, щоб активізувати об’єкт, його не треба розшукувати у файловій системі, достатньо відшукати ярлик і двічі клацнути на ньому.

2. Студент обрав тему наукової роботи і, безперечно, у нього виникає запитання: «З чого почати?» Насамперед потрібно проконсультуватися з науковим керівником та спеціалістом у тій галузі знань, яку він буде вивчати. Вони нададуть йому фахову інформацію. Наступний етап – бібліографічно-пошукова робота з метою збирання і вивчення фактичного матеріалу, формування плану дослідження. Після його схвалення науковим керівником і опрацювання необхідних джерел потрібно підготувати перший варіант тексту своєї праці. На що варто звернути особливу увагу? Передусім на наявність у роботі джерельного матеріалу, якого майже завжди буває недостатньо.

3. Офіційно-діловий стиль

Сфера використання: офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному житті, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців.

Ознаки: документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: широке використання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до); велика повторюваність тих самих слів, зворотів, форм; прямий порядок слів; використання професійної термінології; до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються прості поширені.

Підстилі та жанри: законодавчий (закони, укази, статути, постанови), дипломатичний (договори, меморандуми, заяви, ультиматуми, комюніке (повідомлення)), адміністративно-канцелярський (заява, автобіографія, характеристика, доручення тощо).

Приклади офіційно-ділового стилю

1. Сторони не несуть відповідальності щодо невиконання зобов’язань за угодою в разі, якщо таке невиконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили. Остаточні терміни виконання зобов’язань сторін за цією угодою коригуються на період, що дорівнює часові, протягом якого діяли обставини непереборної сили, котрі заважали виконанню зобов’язань сторін.

2. Автобіографія

Я, Семенюк Григорій Іванович, народився 15 вересня 1991 року в м. Івано-Франківську.

З 1997 до 2007 р. навчався в середній загальноосвітній школі № 4 м. Івано-Франківська, 11 класів якої закінчив з відзнакою. З 2009 р. – студент факультету автоматизації та комп’ютерних наук Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, на першому курсі якого й навчаюся за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія».

Батько, Семенюк Іван Казимирович, 1964 року народження, головний бухгалтер ВАТ «Кредит».

Мати, Семенюк Лілія Марківна, 1968 року народження, головний інженер ТзОВ «Престиж».

Сестра, Семенюк Наталія Іванівна, 1995 року народження, учениця 7-го класу ЗОШ № 4 м. Івано-Франківська.

Домашня адреса укладача автобіографії: вул. Молодіжна, буд. 35, кв.14, м. Івано-Франківськ, 76014.

17 квітня 2008 року Підпис